Як це працюєПроєкт Resex допомагає українським ветеранам повертатись до сексуального життя. Чому це важливо

Післявоєнна адаптація для ветеранів є складним процесом, що вимагає фізичного, емоційного та психологічного відновлення. У цьому контексті одним із важливих аспектів, що зазвичай залишається на задньому плані, є роль сексу. Попри те, що тема сексу в контексті війни може здаватися табу або недоречною, вона має суттєве значення для реабілітації учасників бойових дій, які отримали поранення та їхнього повернення до повноцінного життя після війни. Про це проєкт Resex від Veteran Hub.

Розпитали головну менеджерку проєкту Катерину Скороход про Resex і роль сексу в післявоєнному відновленні.

– Що в цих посібниках і де з ними можна ознайомитись?

– Вони є на нашому сайті, тож їх можна завантажити й у форматі електронної книжки або PDF. Також вони є у друкованому вигляді, такий екземпляр можна взяти в наших офісах або написати нам на сторінку – і ми надішлемо поштою. Ще ми поширюємо «Любись» у фізичному форматі в реабілітаційних центрах для ветеранів, якщо такі зацікавлені у співпраці.

– Хто ваші експерти?

– До роботи над посібником залучено низку експертів-авторів. Так, це урологи, реабілітологи, психологи, зокрема Ксенія Возніцина (директорка Центру психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна»), Артем Осипян (психотерапевт, доброволець ЗСУ, співведучий подкасту The Village Україна «Прийом»), Тарас Крупа (CEO магазину інтим-товарів Lovespace) та багато інших, щоби просто розповісти, як буває після поранення щодо сприйняття себе та що з цим робити.

До прикладу, є окрема глава про типи поранення та зміни в сексі після певного виду пошкоджень і як до цього можна пристосуватись, використовуючи різні секс-іграшки, секс-меблі, якісь пози й так далі.

– Але йдеться не лише про фізіологію?

– Звісно, адже від поранення страждає не лише фізіологічний, а й найважливіший психологічний складник особистості, що дуже дається взнаки в процесі реабілітації та на етапі повернення до стосунків і сексу зокрема. Дослідження дало нам уявлення про різні етапи та барʼєри під час цих етапів у період відновлення ветеранів після поранення.

Задум був, щоби цей посібник був максимально зрозумілий і простий, щоб у ньому можна було знайти відповідь на своє запитання. Очевидно, що когось буде цікавити більший спектр запитань, когось – щось конкретне. Одні цікавляться фізіологічними змінами після поранення і як із цим справлятися, інші – як і що треба проговорити перед першим сексом після поранення. Адже очевидно, що сам секс буде іншим, і про це треба розмовляти завчасно з теперішнім партнером чи партнеркою, чи з потенційними.

Є різні етапи повернення. Під час самого лікування людині не до сексу, адже відбуваються загоєння, що супроводжується болем, часом потрібно буквально вчитися заново ходити. Але вже на етапі реабілітації починають виникати ці думки-сумніви щодо повернення до довоєнних справ. Якраз на цьому етапі ми хочемо, щоб людина могла отримати необхідну інформацію й побачити, що на її особисті запитання є відповіді.

– Наскільки недооціненою є тема сексу в післявоєнній реадаптації?

– Наше дослідження не репрезентативне, а якісне, воно показує різноманітність досвіду й тенденцій, ми не можемо говорити про якісь відсотки. Але з огляду на спілкування з учасниками та той досвід, що має Veteran Hub, це справді важлива тема. Тим більше в основі неї не лише секс, а стосунки в цілому. Стосунки з партнером та із собою. Це також історія про розуміння власної цілісності, сексуальності.

Грубий приклад, але це те, що більшість із нас уявляє, коли ми говоримо про секс після поранення. Коли відбувається ураження геніталій у чоловіків, то зазвичай лікарі намагаються зберегти хоч якусь частину члена, бо це важливо не лише для сексу, а й загалом для ідентичності постраждалого й усього, що стосується сексуальності. Таким пораненим важливо зрозуміти, як із цим жити, і йдеться не лише про секс, а й про сприйняття себе.

– Куди варто звертатися учаснику бойових дій із сексуальними проблемами?

– З цим відверто проблема. Бо в людей із пораненнями є багато цих запитань – що зі мною буде тепер, як будуть відбуватися речі з довоєнного життя? Дуже часто воїни, – як жінки, так і чоловіки, – не знають, у кого запитати про проблеми чи переживання. Інколи навіть медичні працівники, які займаються реабілітацією, не можуть дати відповідь із різних причин. Вони або просто не знають, що відповідати, або просто не думають у цьому контексті відновлення щодо сексу, тому що це дійсно доволі табуйована тема в суспільстві. Мовляв, єдине, що важливо – це поставити на ноги. Усе інше нікого не хвилює. Тому не всі з медичних працівників, на жаль, можуть про це говорити, допомогти.

Проте за необхідності важливо звертатися до профільних спеціалістів. Це може бути уролог, реабілітолог, із яким людина займається, усе дуже залежить від типу поранення. Якщо в людини виникають якісь психологічні бар'єри, можливо, десь на якомусь етапі треба звернутися до фахівця з психічного здоров'я.

– У дослідженні Resex також вивчали привабливість, сексуальність, інтимність і близькість як окремі аспекти і їхній взаємозвʼязок. Що вдалося зрозуміти?

– Очевидно, що в сексі важливе прийняття себе. Про це також є й у дослідницькому звіті. Один з учасників говорив, що його сексуальне життя покращилося лише після того, як він став пізнавати себе та приймати своє тіло. Дехто говорив неочевидні речі, як-от те, що після поранення вони стали більш уважні до свого тіла і, відповідно, до тіла партнера чи партнерки та почали навіть пробувати в сексі щось більше, чи стали відвертішими, ніж були до цього.

Виходить, що відбувається переосмислення загалом, як сприйняття себе, так і сприйняття того, що становить собою тіло близької людини. У дечому це спонукає те, що поранення фізіологічно змушує шукати іншу позу абощо, унаслідок цього розширюється сприйняття та пошук чогось нового. Звідси й щирість і відвертість. Усі чотири аспекти мають тісний взаємозвʼязок і без, умовно, пропрацьованого відчуття власної привабливості неможливо говорити про нормальне сприйняття сексуальності й так далі.

– Як має відбуватися повернення до сексуального життя після отриманого поранення, щоб це було найбільш екологічно для обох партнерів?

– У кожного різний досвід і кожен вибирає для себе свій шлях. І в когось було умовно швидке повернення до сексу, його там було багато із самого початку, а в когось поступове. У другому випадку людям на початку реабілітації взагалі не хотілося [займатися сексом], а потім поступово відновлювалось лібідо.

Насправді основна мета Resex і є відповіддю на це запитання – важливо зрозуміти, що буває по-різному, і це нормально. Знати, що, якщо в мене зараз відсутнє лібідо, тому що був пережитий стрес після поранення, і чинник досвіду на полі бою також може впливати на сексуальний потяг, то це окей. Через певний час воно з'явиться, я не маю себе силувати. Або ж, навпаки, що, наприклад, зараз мені дуже хочеться сексу, це не значить, що так буде завжди, воно потім може стихнути.

Тобто це більше про розуміння, що буває по-різному. Комунікація – один із ключових чинників у цьому. Важливо комунікувати й проговорювати все, що турбує, особливо те, що стосується першого сексу, який відбувається після поранення, тому що він 100% інший, ніж було до. Навіть без поранення секс буває різним, про це там варто пам'ятати та реалістично до цього ставитись.

Партнерка військового з ампутованими ногами в одній із пар, яка брала участь у дослідженні, говорила про те, що вони попередньо домовлялись, що яким би не був цей перший секс після поранення, це не означатиме, що наступний секс буде такий, і якщо їм не сподобається, вони продовжать пробувати далі. Проговорювати, домовлятися – це найздоровіший підхід.

---

Cекс та оргазм – це складні механізми, що залежать від багатьох чинників і по-різному відбуваються в чоловіків і жінок. Але говорячи про якість цих механізмів, варто враховувати всі чинники, зокрема й стрес. Це стосується однаково всіх

---

– У дослідженні є окремий пункт про гіперопіку. Надмірне бажання задовольнити партнера лише шкодить?

– Деякі респонденти дослідження говорили, що гіперопіка в процесі статевого акту їх дуже дратувала, бо тебе немов позбавляють можливості зробити щось самому. Нам важливо відчувати самодостатність і повноцінність, особливо коли ми говоримо про секс. Звісно, коли тебе цього позбавляють, із яких би добрих міркувань це не відбувалось, це може дратувати.

Очевидно, що гіперопіка проявляється в кожного по-різному. Для декого це нормально. Але знову ж таки тут важлива комунікація. Це стосується всього. Якщо ви хочете попіклуватися про партнера, скажімо, зробити йому чи їй сніданок, то проговоріть, що так ви хочете виявити свою турботу, запитайте, чи ваш партнер не проти такого рішення.

На цю тему на сайті є окрема стаття про те, як взаємодіяти і як не загратись у цю гіперопіку. Разом із тим є ще окрема тема, як бачити далі одне в одному сексуальних партнерів, коли відбувається догляд у парі після поранення. Часом цей побут може «з'їдати» цю інтимну складову.

– Якщо узагальнювати, то Resex більше акцентується на фізичних пораненнях. Як щодо психологічних проблем, як-от ПТСР?

– Ми не брали в дослідження психологічні проблеми, оскільки це окрема велика тема, досліджувати її треба було окремо. Разом із тим про ПТСР теж треба розуміти, що насправді розлад як такий зачепить лише певний відсоток військових. Хибно стверджувати й лякати суспільство тим, що кожен учасник бойових дій буде мати ПТСР після повернення [з фронту]. Тому ця тема доволі глобальна, зачіпає безліч аспектів і їй потрібен час. Тому поки рано говорити навіть про якісь дослідження.

На жаль, тема секс-просвіти в Україні не на такому рівні, як нам того б хотілося. Зараз ми тільки вчимо людей звертати увагу на фізичні й емоційні потреби та говорити про них вголос.

– Важко вчити дорослих людей говорити?

– Не без цього. Але вчити одне одного комунікувати – це класно. Це не лише про секс, а й про інші речі. Є ще такий міф, що ніби комунікація, обговорення того, що буде відбуватися в сексі, зруйнує оцю гру, пристрасть, чи задоволення від нього. Або що підготовка до сексу може це зруйнувати. Насправді це не так. Це стереотипне бачення з фільмів, де пара починає кохатися, ледь перетнувши поріг дому, воно дуже шкодить.

Ми живемо не в кіно. Часто потрібно прийняти душ чи вдягнути контрацептив і так далі. Це нормально, тим більше важливо, щоб для обох учасників процесу він приносив задоволення, було комфортно обом. Особливо якщо ми говоримо про ось цю вузьку специфіку людей із пораненнями. Бо якщо в людини, наприклад, протез, то варто попередньо домовитись про те, що з ним робити в процесі, щоб не травмувати себе або партнера. Тут без комунікації ніяк.

– Як щодо найрозповсюдженіших проблем і барʼєрів у парі з пораненим партнером?

– Часто людина з пораненням відчуває себе тягарем, непотрібним партнеру. Водночас партнер, навпаки, з любов'ю ставиться до нього чи неї й не розуміє, чому той закривається. Таким людям важливо давати це розуміння потрібності й важливості.

Зокрема, згадую жінку з дослідження, яка має чоловіка з пораненням, вона розповідала про те, що він постійно знецінював себе майже відразу після того, як це поранення отримав. На це вона постійно запевняла його у важливості в її житті та цінності його ролі в стосунках. Як результат – це дуже допомогло йому відновитися та повернутися до сексу, стосунків. Це класно й це потрібно, особливо коли є партнер.

Ще емоційні гойдалки, постійні стреси. Ти ще не можеш відійти від війни й постійно про це думаєш, а в партнера це може викликати нерозуміння, бо він чи вона можуть сприймати це на свій рахунок. Але тут знову про комунікацію.

В одних є проблеми з еректильною дисфункцією, у других – зниження лібідо або його повна відсутність, у третіх немає нічого з цього. Безліч проблем і барʼєрів, але вони не прийшли нізвідки. Людина щойно пройшла пекло, отримала поранення, має соціальну дезорієнтацію, а ще приймає пігулки, які теж можуть впливати на все й одразу. Ти нікому не зобовʼязаний бути сексуальним гігантом одразу після того, як розплющив очі. Треба дати собі спокій і зрозуміти, що все нормально.

– Що кажуть самі ветерани? Чи вже маєте перший фідбек?

– Ми запустилися в кінці травня, але з того зворотного зв'язку, що ми отримали – усі дуже вдячні за ініціативу. Більшість подяк якраз за те, що люди знаходять відповіді на запитання, які вони не мають кому поставити.

Є ще така штука, що для військових часто найближчими людьми стають їхні побратими, але в цьому середовищі або про це не розмовляють взагалі, або розмовляють у якійсь жартівливій формі, що ще гірше. Тому часто людям болить, а немає кому й сказати, бо вони заздалегідь знають, що їх можуть не зрозуміти чи взяти на кпини.

– Чого ще чекати від Resex?

– Ми плануємо продовження, тому що є багато напрямів, куди можна розгорнути свою діяльність. З пріоритетного зараз – хочемо проводити роботу з медичним персоналом. Як спілкуватись про це, як надавати підтримку з цим, якщо потрібно. Це починається від медсестер і медбратів, які зазвичай не комунікують із пацієнтом, але мають точку дотику з ними. Оскільки є дуже різні люди, вони теж мають розуміти специфіку, поважати людину, яку лікують.

Разом із тим, якщо побачать цю книжку у ветерана чи ветеранки, не сміятись, що це там ти читаєш, у тебе щось не виходить, щоби це не спускалося до такого рівня, це як від медичних сестер, братів до лікарів, реабілітологів, що вони теж мали цю інформацію й могли її поширювати, провести навчання, курси, онлайн-курси. Ми зараз думаємо над форматом, як це краще зробити, але думки саме в цьому напрямі.