Як це працює«Протези для незламних». Як працює центр реабілітації у Львові
І як допомогти українцям, які потребують протезів
«Незламні» – саме так має називатися національний реабілітаційний центр, який планують збудувати у Львові. За словами мера міста, це має бути не одна будівля, а ціла екосистема з трамвайною лінією від центру міста. У реабілітаційному центрі надаватимуть послуги реконструктивної хірургії й ортопедії, а також психологічну допомогу.
Національний центр реабілітації має ввійти до структури Першого медобʼєднання Львова. Наприкінці вересня на базі медобʼєднання відкрили першу мобільну майстерню протезування, а станом на кінець жовтня встановили вже приблизно два десятки протезів. Крім того, спільно з платформою Dobro.ua запустили благодійний збір на протези для українських військових.
Редакція The Village Україна запитала у фахівців Першого медобʼєднання Львова про реабілітацію українських захисників, виготовлення протезів і співпрацю з іноземними спеціалістами.
Цей матеріал ми підготували за підтримки наших читачів
До структури Першого медоб’єднання Львова входять три лікарні (дві дорослі й одна дитяча), поліклініка та реабілітаційний центр у передмісті (зараз він перебуває у процесі реконструкції). Там працюють чотири тисячі працівників, серед них – тисяча лікарів. А ще там працює робот-хірург Da Vinci. За час повномасштабної війни в закладах Першого медоб’єднання Львова надали допомогу 6 тисячам українців, які мали поранення.
«Треба рятувати українців в Україні»
З початком повномасштабного вторгнення до лікарень Першого медоб’єднання Львова почали везти поранених. У квітні почали курсувати евакуаційні потяги, вони прибували раз на тиждень, інколи – кілька разів на тиждень, розповідає директорка з розвитку та комунікацій Ірина Заславець. Паралельно треба було приймати пацієнтів зі «швидких» і надавати допомогу переселенцям, кількість яких зростала. Багато українців мали тяжкі мінно-вибухові травми, опіки, ампутації.
Було важко спрогнозувати, скільки пацієнтів ще потрібно буде прийняти, тому в лікарнях були змушені звільняти місце для нових:
«Протягом місяця ми відправляли пацієнтів на лікування за кордон, а потім зрозуміли, що виходить так само як і з трансплантацією. Треба рятувати українців в Україні»,
– коментує Заславець.
За її словами, реабілітація пацієнтів за кордоном була складною – це мовний бар’єр і розлука з рідними: «Реабілітація могла відбуватися далеко не так, як вони собі це уявляли. Багато пацієнтів очікували, що їм швидко поставлять найсучасніший протез, і вже завтра вони будуть на ньому бігати. І розчаровувались, коли їм встановлювали звичайний протез, адже біонічний можна встановити лише за пів року чи за рік після первинного» (тимчасовий протез потрібен для того, щоби кукса прийняла форму, потрібну для протезування. Протез має прилягати дуже щільно, зокрема й біонічний, зі спеціальними сенсорами)
Тоді в Першому медоб’єднанні Львова вирішили запрошувати до України іноземних фахівців. Кажуть, що в допомозі їм поки не відмовила жодна клініка, ба більше – пропонували допомогу самі.
Зараз у лікарнях медоб’єднання іноземні спеціалісти щодня оперують разом з українськими хірургами, розповідає Ірина Заславець. «Незламні» співпрацюють із фахівцями реконструктивної хірургії зі США, Великої Британії, Ізраїлю, які мали досвід роботи з бойовою травмою (в Іраку чи Афганістані).
Іноземних фахівців дивувало, що українським спеціалістам був потрібен передусім досвід, розповідає Ірина Заславець: «Коли нас запитали про обладнання, ми відповідали: «Це ви нам скажіть, яке обладнання нам потрібно. Ви точно знаєте краще, що має стояти в реанімації, операційній і реабілітаційному залі».
«Ногу ампутували в Дніпрі, інфекцію доліковували в Києві, а до Львова відправили на реабілітацію»
У Першому медоб’єднання Львова кажуть, що часто пацієнт змушений шукати допомогу в різних місцях і в різних фахівців: «Ногу ампутували в Дніпрі, інфекцію доліковували в Києві, а до Львова відправили на реабілітацію», – згадує Заславець. Бувало й таке, що ампутація зроблена так, що не дає змоги поставити протез – тоді доводиться робити реампутацію. Або, наприклад, під час реабілітації виявляється, що в людини в руці пластина, і вона потребує консультації хірурга й травматолога, а в реабілітаційному центрі їх немає.
Тому «Незламні» вирішили застосувати мультидисциплінарний підхід. Тих, хто потребує протез, оглядає команда фахівців. Це травматолог, протезист, фахівець із ментального здоров’я та фахівець із реабілітації. Вони разом вирішують, чи готовий пацієнт до протезування (ідеться не лише про фізичні показники: важливо потурбуватися про психічне здоров’я людини, щоб вона захотіла навчитися користуватися протезом – часто це непросто).
Тому під час Першого мед’єднання Львова оновили Центр ментального здоров’я. Також мають домовленість із Мінветеранів – безоплатно надають психологічну допомогу військовим і їхнім родинам. Крім того, залучили французьких фахівців, які передають досвід, як правильно надавати допомогу жертвам тортур і катувань. З пацієнтами працює й тілесна психотерапевтка: робота зі стресом через дотик часто допомагає тим, хто відмовляється від класичної психотерапії.
Такий комплексний підхід допомагає вибудовувати повний цикл допомоги, підсумовує Ірина Заславець. Зокрема, намагаються турбуватися й про те, щоби пацієнти мали житло на час реабілітації – домовляються з партнерами та знімають готелі.
На наступному етапі планують будівництво нових корпусів – хірургічного, де робитимуть реконструктивні операції, і реабілітаційного. На пошук коштів і власне будівництво потрібно умовно три роки. Але пацієнти не можуть чекати так довго. Тому «Незламні» відкривають додаткові відділення, роблять ремонт у старих і намагаються реалізувати всі свої задуми, як-от 3D-друк кісткових імплантів. І вже почали встановлювати перші (наприклад, протез, надрукований на 3D-принтері, отримала дев’ятирічна Саша з Бучі).
Чому відкриття першої протезної майстерні – це важливо
«Світ не знав про те, що українське протезування насправді на хорошому рівні», – ділиться директорка з розвитку Першого медоб’єднання Львова Ірина Заславець. І наводить приклад, показуючи приміряльний і доволі примітивний зразок протеза: «Бачите, ці протези використовують у бідних країнах, як Непал. Там діти часто ловлять рибу за допомогою вибухівки. Вона вибухає в руках, і дитина може залишитися без кінцівок. Це значить, що вона не зможе ходити до школи. Тому створили спеціальний протез, щоби можна було тримати ручку». Деякі закордонні фахівці спочатку вважали, що такі протези можуть бути виходом для українських пацієнтів.
До повномасштабної війни в Україні не було протезних майстерень за лікарень, пояснює Заславець. Протези виготовляли переважно приватні заклади, які пропонували свої послуги реабілітаційним центрам. Пацієнт обирав, із ким хоче працювати та збирав необхідні документи, щоби Міністерство соціальної політики покрило вартість протеза та робіт на його виготовлення та встановлення.
Коли протезну майстерню відкривають за лікарні, це значить, що хірург може залучити протезиста до роботи ще до ампутації. Протезист може порадити хірургові, який рівень ампутації потрібно зробити для встановлення протеза, наводить приклад Ірина Заславець.
Мобільну протезну майстерню передала Україні Мальтійська служба за підтримки уряду Німеччини. Ця майстерня складається з контейнера з обладнанням, де виготовляють протези, і приміщення, де пацієнтам роблять примірки та гіпсові негативи (це потрібно для того, щоби далі створити гіпсову модель обрізаної кінцівки).
Як виготовляють протези
Виготовлення протезів можна поділити на умовні дві частини, пояснює в коментарі The Village Україна технік-протезист Назар Багнюк. Перша частина – комплектувальні, виготовлені заздалегідь. Це адаптери, коліна, труби, стопи, які привозять з-за кордону, переважно з Німеччини (компанія Ottobock). Простіше кажучи, це те, що можна уніфікувати та що потребує високотехнологічних процесів.
Друга частина у виробництві протезів – це виготовлення куксоприймачів, так званого «інтерфейсу між живим і штучним». Кукса, тобто частина кінцівки, що залишається, може мати різні рівні ампутації, вищий або нижчий, тому виготовляти куксоприймач потрібно індивідуально для кожного пацієнта.
Протезну майстерню можна умовно поділити на три зони. Першу називають patient care area. Там знімають гіпсові негативи, приміряють і налаштовують протез. Наступна зона – так звана гіпсова ділянка, бо там виготовляють гіпсові моделі, за якими потім створюють протези. А третя зона – це власне виготовлення виробу, його шліфування.
Протез можуть виготовляти від одного дня до кількох тижнів чи навіть місяця, залежно від технології та стану пацієнта (протез для верхньої кінцівки виготовляти важче). Водночас є швидка технологія виготовлення протезів, зокрема американський протезист Тодді Стоун виготовив протез за чотири години.
Які бувають протези та скільки вони коштують
Будь-який протез складається з внутрішніх матеріалів і зовнішньої оболонки. Внутрішні гільзи – це термопластичні матеріали, які розігріваються в пічці та формуються під вакуумом по гіпсовому позитиву (гіпсовий негатив – намотування гіпсового бинта на куксу та формування відповідних кісткових виступів, а гіпсовий позитив – це коли з цього бинта утворюється якась форма, і в неї заливається гіпс для гіпсової моделі).
Зовнішню оболонку створюють із шаруватих пластиків (вуглеволокно, скловолокно) способом ламінування, а далі просочують акриловою смолою під вакуумом.
Протези можуть бути різні: наприклад, гаки на верхню кінцівку встановлюють для роботи, а косметичні протези потрібні для того, щоби люди на вулиці не озиралися. Окремо виготовляють спортивні протези або протези для плавання.
Наразі найякіснішим протезом вважають біонічний, що може відтворювати різні рухи. Такий протез може коштувати від 20 до 60 тисяч євро (2 мільйони гривень), залежно від стану пацієнта та рівня ампутації.
У такому протезі стоять спеціальні датчики. Перед тим, як його виготовити, проводять міоелектричне тестування (знаходять найсильніший міоелектричний сигнал на куксі). Під час скорочення м’яз продукує електричні імпульси, хоч і доволі низької напруги. Ці імпульси зчитує блок керування, розташований у самій кисті. Також є акумулятори, сервоприводи, які рухають пальцями та кистю. Тобто електричний імпульс зчитується, підсилюється та приводиться в рух із зовнішнього джерела енергії, від акумулятора. Простіше кажучи, людина напружує м’яз на ампутованій кінцівці – і кисть реагує.
«До повномасштабної війни не було такої великої кількості ампутацій рук»
До повноформатного вторгнення фахівці не стикалися з такою кількістю ампутацій рук, багато з них – вище ліктя, розповідає протезист Назар Багнюк. Якщо раніше причиною для ампутації руки могла бути онкологія, вроджена вада чи виробнича травма, то зараз уламкам і мінам байдуже, куди летіти.
На одну ампутацію руки до повномасштабної війни припадало приблизно десять ампутацій ніг. А зараз, за словами Ірини Заславець, на ампутацію рук припадають приблизно 30%. До такого обсягу роботи були не готові не лише українські фахівці, але й спеціалісти з Європи та США. Потреби перевищують можливості, виникає дефіцит кадрів – один протезист може виготовити приблизно чотири протези рук на місяць, тому утворюється черга.
До того ж відновлення функціональності верхньої кінцівки – набагато складніший процес. Протез, навіть біонічний, не зможе максимально відновити функцію руки, як, наприклад, протез зубів, що на 100% виконує свою функцію, пояснює Багнюк.
Протез руки не зможе компенсувати чутливість, попри те, що загалом відсоток компенсації доволі високий. Водночас є відсоток пацієнтів, які відмовляються від протезів – так чутливість залишається, але в рук нема «хвату».
Протез – своєрідне взуття для кінцівки
«Буває, пацієнти беруть протез і кажуть – звикну вдома, коли покористуюся. А потім бачиш їх у місті, а вони без протеза. Кажуть – воно мені заважає чи ще щось. Тому наша ціль – показати людині, що це зручно, цим можна користуватися, і що це допомагає більше, ніж шкодить»,
– розповідає Назар Багнюк. За його словами, протез треба розглядати як своєрідне взуття для кінцівки, і загалом його носіння має бути гнучким процесом.
Зазвичай пацієнт уже на перший день після встановлення протеза розуміє, як його правильно вдягнути, хоч реабілітація триває набагато довше. Це пов’язано з тим, що навантажуються ті зони, які раніше не були навантажені (протезист має відрізнити патологічний тиск від нормального та за потреби відкоригувати протез).
Протипоказаннями для встановлення протеза можуть бути незагоєні ділянки кукси, невдало пересаджена шкіра, ментальні розлади. У випадках, коли пацієнт одночасно потребує протеза руки та ноги (як це було в Михайла Юрчука, якому першому встановили протез), імовірно, спочатку протезуватимуть ногу (так пацієнт зможе притримувати милиці або їздити на візку). Якщо в пацієнта подвійна ампутація ніг, протези зазвичай роблять одночасно (але бувають винятки, усе залежить від рівня ампутації).
Автор фото: Роман Кайман. Протез: Esper Bionics
«Коли ти на війні, хочеться розуміти: що би з тобою не сталося, про тебе потурбуються»
Протези в Першому медоб’єднанні Львова ставлять за благодійні кошти: «Навіть заможні країни не в змозі повністю покрити встановлення своїм громадянам біонічних протезів», – коментує Ірина Заславець. Тому в середині вересня спільно з платформою Dobro.ua «Незламні» вирішили запустити благодійний збір на біонічні протези для військових і цивільних.
Мета – зібрати кошти щонайменше на 50 протезів, а це 100 мільйонів гривень. На момент публікації вдалося зібрати понад 18 мільйонів, тож «Незламні» вже чекають на доставлення перших протезів.
До проєкту долучилися понад 14 тисяч благодійників, зокрема українці перераховували свою одноденну зарплату, а багато закладів і брендів продовжують спрямовувати певний відсоток із продажів на «Протези для незламних».
«Іноді я дивлюся на коментарі до перерахованих сум. Одна пенсіонерка з Черкас написала: «Вибачте, що тільки 200 гривень». Але ці 200 гривень насправді неоціненні. Люди дякують нашим захисникам і бажають здоров’я. Думаю, «Протези для незламних» можуть стати новим «народним «байрактаром», – вважає Ірина Заславець і додає: «Міша (33-річний Михайло Юрчук, який першим отримав біонічний протез – ред.) сказав мені: «Коли ти на війні, хочеться розуміти: що би з тобою не сталося, про тебе потурбуються».
Національний центр реабілітації «Незламні» хочуть ділитися своїм досвідом з іншими закладами, відкривати школи протезування та реабілітації. Наприклад, зараз налагоджують співпрацю з реабілітаційним центром у США, який, зокрема, займається попередженням суїциду та лікуванням ПТСР. У грудні поїхати туди має група українських фахівців, каже Ірина Заславець:
«Коли ти стоїш біля вікна і бачиш, що військовий, який не міг ходити, виходить на протезі, то розумієш, що Unbroken, «Незламні», це щось більше, ніж збудувати центр. Якщо наш пацієнт потребує фахівця, а ми його не маємо, то привеземо. Можливості знаходяться, якщо робити більше, ніж ти мусиш».
«Незламні» також надають історії двох чоловіків із реабілітаційного центру «Галичина», що мають подвійні ампутації ніг. Протези для них робили протези американські фахівці.
Назар Вікторовський, 33 роки
понад 18 годин пролежав під завалами
Я з Тернопільщини, живу в обласному центрі. Маю родину, доньці чотири роки. Після повномасштабного вторгнення відвіз сім’ю в село, і через кілька днів ми з братом пішли у військкомат. Там були такі великі черги, не так просто було піти служити – на другий день довелося приходити знову.
Напевно, було трохи страшно, але я вірив у Бога та довіряв йому себе. Я давав присягу захищати український народ, коли служив в армії.
Усе сталося в Донецькій області, під Бахмутом. Це була третя чи четверта лінія. Одного дня зранку ми мали виїжджати до Лисичанська, але ввечері по гуртожитку прилетіли ракети. Здається, 67 осіб загинуло. Це був шестиповерховий будинок, я тоді був на другому поверсі. Мені привалило ноги.
Я пролежав під завалами 18 годин сорок хвилин. Мене витягнули лише на наступний день, о 16:10. Спочатку я думав, що мене звідти не витягнуть, але потім почув голоси рятувальників. Я їм розповів, які поранення маю, і почав чекати. Пів години, година. Вони мені пояснили, що завалів багато, і я зрозумів, що витягнуть мене ще не скоро.
Пізніше, коли будівлю почали розтягувати ескалаторами, вона зарухалася. Плити були нестабільні й наче вібрували в ногах. І я подумав, що однаково можу загинути.
Постійно молився, в основному вголос. Бо коли молився про себе, відчував біль. Уголос більше зосереджуєшся на молитві. Молився так голосно, що мене чули рятувальники. Коли вони мене витягнули, голосу я майже не мав. Я тоді ще не розумів, що ніг не врятувати. Ніколи не забуду перший промінь світла, який я побачив після того, як мене витягли.
Коли в лікарні мені сказали, що ноги треба ампутувати, то я відповів: «Якщо треба, ампутуйте». Тоді я був більше радий, що я живий.
Протез мені зробили всього за кілька днів. Принесли й кажуть: «Це твої нові ноги». Перші кроки давалися важко, було важко навіть стояти. Але я був радий стати на ноги, хоч і залізні.
Сумую за бігом. У Тернополі я любив бігати навколо озера в центрі, там якраз одне коло було десять кілометрів. Я не шкодую, що пішов воювати – удруге я зробив би так само.
Чоловік, який побажав залишитися анонімним
У мене великий військовий досвід, я кадровий військовий, служив із 2014 року. Кадрові військові готові до всього. Так, усі люди бояться, але страх зберігає життя.
24 лютого я опинився не в той час і не в тому місці: це був масований обстріл з усього, що можна – крилаті ракети, артилерійські снаряди. Я отямився від вибуху – за п’ять метрів від мене вибухнула «Торнадо-С» або «Калібр». Зрозумів, що з ногами щось не так, на їхньому місці каша. Сам надав собі першу допомогу, попросив у товариша джгут.
До вечора чекав, доки мене евакуюють. У Сєвєродонецьку зробили операцію, а на наступний день перевели в лікарню до Дніпра. Паніки й страху не було. Коли відчув, що втрачаю свідомість, просто попросив вколоти мені знеболювальне. А коли отямився після наркозу, то перше, що спитав, чи є коліно. Мені сказали, що є, і я знову відключився. Розумів, що з коліном буде простіше.
У родини (у мене дві дочки й син) більше паніки, ніж у мене, я їх підтримую більше, ніж вони мене. Але не хочу бути для них тягарем. Протез – це впевненість у собі. Хочу жити далі, працювати, виховувати дітей та онуків, побачити світ і покупатися в морі.
Депресії не було, я не скиглю – я не перший і я не останній. Так, багато потребують психологічної допомоги, не всі з таким стрижнем, як я. Думаю, від допомоги не треба відмовлятися, треба працювати над собою, відновлювати фізичну форму, звільняти місця в лікарнях для інших.
Я б повернувся служити – уже не в окопи, але то медична комісія вирішить. Мої побратими сказали, що роботи на моєму фронті ніхто не зробить. З наших ніхто не думав, що держава нас кинула. Я був шокований від ставлення: «Хочеш?» – «Хочу» – «Ми зробимо». Та я вже майже бігаю, побратими кажуть, що вірять у мене.
Олександр Губенко, 52 роки, професійний військовий
Втратив ногу на другий день повномасштабного вторгнення
Роман Полтавець, військовий із Харківщини
Встиг попередити побратимів про розтяжку, але постраждав від неї сам
Сергій Костюченко, 22 роки
Втратив руку на річницю знайомства зі своєю дівчиною, чекає на свій протез. Щоб не обтяжувати дівчину, вирішив її покинути, але вона сама запропонувала одружитися
Підтримати збір можна за посиланням
Авторка: Вікторія Кудряшова
Редактор: Ярослав Друзюк
Коректорка: Ніка Пономаренко
Дизайнерка: Анастасія Граб