Фермер, який навів вогонь на власну ферму, де базувалися окупанти, або крафтові виробники із Запоріжжя, які замість пастили почали готувати сухпайки для ЗСУ, – після початку повномасштабного вторгнення малі бізнеси почали переорієнтовувати виробництва на спільну перемогу. Деякі залишаються в рідному місті, попри небезпеку обстрілів, а інші перевозять виробництво в різні регіони України, і майже всі підтримують ЗСУ або українців, які постраждали від війни.

Історії таких соціально відповідальних бізнесів збирає благодійна ініціатива Keep Going. Команда ініціативи їздить на деокуповані території й особисто спілкується з власниками бізнесу, щоби переконатися, що їм справді потрібна допомога. Для підтримки підприємців створили краудфандингову платформу, де українці й іноземці можуть задонатити на розвиток малого бізнесу.

Редакція The Village Україна поговорила зі співзасновниками ініціативи Євгеном Сафоновим і Вікторією Афанасьєвою перед тим, як вони вирушили в деокупований Куп’янськ Харківської області.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Серед заявників було багато приватних шкіл, кав'ярень і коворкінгів і жодного сільмагу, майстерні або будки шевця

Євген Сафонов: У перший тиждень повномасштабного вторгнення мені зателефонував мій знайомий, видавець Bird in Flight Дмитро Сергієв, і запропонував зробити проєкт допомоги малому бізнесу. Тому що, крім вирішення проблем військового характеру, українцям ще потрібно тримати економіку, рятувати свою справу, продовжувати надавати робочі місця, сплачувати податки.

Тоді я згадав про один проєкт мікроінвестицій, де можна було робити внески людям, які цього потребують (наприклад, рікша в Індонезії чи швачка в Перу). І подумав, що наш проєкт може мати схожу форму – допомагати тим, чия справа постраждала від війни, але перелаштувалася на допомогу армії, гуманітарні потреби, відновлення країни. Звісно, ми не мали амбіцій вирішити проблеми всього малого бізнесу України, але хотіли хоча б надати імпульсивну допомогу, емоційну підтримку.

Навесні оголосили прийом заявок й отримали кілька сотень звернень протягом перших днів. Серед заявників було багато приватних шкіл, кав’ярень і коворкінгів і жодного сільмагу, майстерні або будки шевця. Ми зрозуміли, що багато селян просто не можуть про нас дізнатися, бо ми просуваємо своє оголошення онлайн. Тому я запропонував нашому редактору й відеографу сісти в машину й рушити на деокуповані території.

Крім вирішення проблем військового характеру, українцям ще потрібно тримати економіку, рятувати свою справу, продовжувати надавати робочі місця, сплачувати податки

Вікторія Афанасьєва: Женя сказав нам, що на території, яка була затоплена внаслідок підриву дамби в Димері, люди втратили своє господарство, і ми маємо їм допомогти, назбирати кошти на нову виноградну лозу. І ми поїхали за Вишгород шукати той виноградник. Ніяк не могла знайти цю історію серед заявок, а потім виявилося, що то була лише гіпотеза Жені, який припустив, що там має бути такий виноградник. [сміються]

Тоді ми зайшли в сільраду й почали просто запитувати в місцевої влади, хто з підприємців постраждав. Було багато історій із МАФами, які ми відкидали. Але нам дали номер фермера Олександра Кривошеї. Він навів вогонь на власну ферму, яку зайняли російські окупанти. Так Кривошея став першим підприємцем, для якого ми зібрали кошти за допомогою краудфандингу.

У селі Козаровичі, що за 50 кілометрів від Києва, фермер мав 500 гектарів орендованої землі, де до повномасштабної війни вирощував кукурудзу й зернові, тримав отару баранів. Коли там поселилися російські окупанти, які протягом місяця харчувалися його худобою, Кривошея дав військовим координати своєї бази.

Співзасновники Keep Going кажуть, що фермер зустрівся з ними без особливих очікувань, бо не розраховував на допомогу. Мовляв, сам винен, що навів вогонь на свою ферму. Кривошея, очевидно, був дуже понурий і зробив «екскурсію» по обгорілому складу. Але водночас не думав здаватися, готувався до сівби, шукав техніку й місце для зберігання врожаю.

За чотири дні благодійна ініціатива завдяки медіапідтримці зібрала 600 тисяч гривень на відбудову ферми. Зараз там зберігається вже зібраний урожай пшениці й соняшника. Ба більше, фермера так надихнула підтримка українців, що він вирішив висадити три гектари капусти, яку потім безкоштовно передасть на борщові набори для українських захисників.

Бізнес – це про заробляння грошей. Зараз ми допомагаємо радше утримати виробництво

Євген Cафонов: Між грантом, допомогою від великого фонду й краудфандингом – величезна різниця. Якщо кошти зібрали за допомогою краудфандингу, людина розуміє, що їй допомогли її співвітчизники. Це мотивує людей і самим робити благодійні проєкти.

Вікторія Афанасьєва: Особливість Keep Going у тому, що ми самі шукаємо підприємців в «експедиціях», з допомогою знайомих і завдяки заявкам (рідше). Адже ті, кому ми допомагаємо, здебільшого про допомогу не просять. Вони справляються своїми силами, а ми до них приходимо й кажемо: «Ви робите круті й корисні речі! Чим ми можемо вам допомогти? Що могло б прискорити ваше виробництво?»

Багато підприємців зараз працюють без оборотних коштів, віддають усе за собівартістю й нічого не заробляють

Підприємцям треба лише розповісти свою історію й пояснити, чому той чи той бізнес потребує допомоги. Але ми, наприклад, не даємо грошей на зарплати (отримували багато таких заявок). І рідко коли беремося за історії без соціальної складової. Це має бути саме оперативна імпульсна допомога без великих грантових заявок й інших бюрократичних процедур. Але надаємо перевагу ФОПам, платникам податків.

Євген Сафонов: Узагалі ми не повинні казати, що допомагаємо малому бізнесу. Бо бізнес – це про заробляння грошей. Багато підприємців зараз працюють без оборотних коштів, віддають усе за собівартістю й нічого не заробляють. Тому вони не можуть замінити обладнання, що вийшло з ладу, чи масштабувати або поліпшити виробництво. І саме з цим ми їм допомагаємо.

Наприклад, Keep Going допомогли зібрати кошти на промислову посудомийну машинку для крафтового виробника Arty.ua, що базується за 50 кілометрів від лінії фронту, у Запоріжжі. Працівники витрачали по три години на день лише на миття посуду.

Власну справу адвокатка й кандидатка юридичних наук Ганна Дондик і медикиня-реабілітолог Наталія Єфименко заснували три роки тому: вони виготовляли пастилу, хлібці, спеції й чаї. Після початку повномасштабного вторгнення вирішили залишитися в Запоріжжі, хоча мали можливість виїхати.

У перші тижні повномасштабної війни підприємиці переорієнтували виробництво й почали робити сухпайки для військових і цивільних у Маріуполі (коли місто ще не було окуповане). Ганна й Наталія розробили дев’ять рецептів супів швидкого приготування й узяли в оренду необхідну техніку: додаткову сушарку для овочів і мішалку.

Підприємиці працювали під сиренами й вибухами та передавали коробки волонтерам, ті відвозили їх на передову й закопували в землю. Далі передавали координати військовим і цивільним, вони відкопували коробки, коли в них з’являлася така можливість.

Наразі Arty.ua виробляють близько 700 супів на тиждень. Більшість виготовлених хлібців і супів віддають військовим безкоштовно, невелика частина продукції йде на продаж.

Іноземці казали, що після війни хочуть познайомитися з нашим майстром із Харкова й допомогти йому відбудовувати Україну

Євген Сафонов: Ми також помітили, що під час зборів часто спрацьовує професійна солідарність: американські фермери відчувають емпатію до українських, які тягнуть танки на своїх комбайнах. Про збір для фермера Кривошеї ми розповіли в Telegram-каналі «Латифундист» – видання читають великі агробізнеси. І за траншами побачили, що фермеру почали донатити його колеги.

Так було й в історії зі Славою Полахом – майстром зварювання з Харкова. Ми розповіли про нього на Reddit й отримали відгуки від таких самих майстрів. Вони писали, який він крутий, а один навіть сказав, що після війни хоче приїхати до України, особисто познайомитися зі Славою й разом відбудовувати Україну.

До повномасштабної війни власник харківської студії Alava.Design В’ячеслав Полах виготовляв високоякісні вироби з металу, співпрацював із дизайнерами. Після вторгнення почав допомагати волонтерам, робив стелажі для гуманітарних складів, клітки для евакуації тварин. Пізніше почав працювати для військових і робити скоби для укріплення бліндажів – доволі примітивний виріб, але він може врятувати життя.

Співзасновники розповідають, що коли вони познайомилися зі Славою, він залишився один у майстерні й був дуже втомлений. Пізніше майстер зізнався, що був близький до того, щоб зупинитися, але його надихнула широка підтримка: Keep Going удалося зібрати кошти на верстат для автоматичного згинання арматур, що в десятки разів пришвидшило виробництво скоб для бліндажів.

Зараз Слава Полах, крім виготовлення скоб, модернізує авто для військових, робить 3D-друк снарядів, які скидають із дронів, і починає виробництво буржуйок для бліндажів (Keep Going також удалося зібрати кошти на купівлю нового промислового зварювального апарата, скоро будуть готові перші печі).

Євген Сафонов: За ці пів року, поки ми їздили Україною, побачили багато цікавих кейсів. Наприклад, в Одесі об’єдналися власники великих будівельних підприємств, щоби працювати із замовленнями ЗСУ. Чимось нагадували команду з голлівудського фільму, яка зібралася для вирішення світової проблеми. [усміхається] Вони виготовляли бліндажні пічки, перископи, із торгових контейнерів робили польові лазні. Вироби були з одеським вайбом (на бліндажному перископі був надпис «Бережи голову, не делай маме нервы»). І відразу було зрозуміло, що ці вироби доїхали в окопи з Одеси.

Також познайомилися з однією командою з Дніпра. До війни вони робили тенти й навіси для фур і ресторанів із ПВХ. На момент вторгнення були у відпустці в Карпатах, а коли побачили, які потоки переселенців їдуть на захід, зрозуміли, що мають повертатися в Дніпро. Дорогою побачили українських солдатів із сумками в кліточку. Тоді виникла ідея із ПВХ робити не тенти й навіси, а герметичні мішки. А потім із цього матеріалу почали робити ноші для поранених, тенти для військової техніки. Ми допомогли їм із необхідними матеріалами, а також збираємося придбати промисловий фен, бо попередній вийшов із ладу.

Як виробники тентів допомагають солдатам і військовим медикам | Keep Going

Наскільки швидко закриють збір, залежить від історії, розповідають співзасновники Keep Going. Наприклад, збирати кошти для дружини захисника Маріуполя, яка відкрила квіткарню у Львові, почали завдяки листу одного американця. Він побачив історію жінки в The New York Times і сказав, що хоче допомогти саме їй. Тоді третину коштів допомогли зібрати однокласники Євгена Сафонова.

Буває й таке, що збирати гроші допомагають приколи у Twitter: режисер Наріман Алієв пообіцяв заспівати «Мертвого півня», якщо хтось із підписників надішле на збір 5 тисяч гривень.

Найбільш поширеним донатом команда називає 500 або 1000 гривень. Наразі збір коштів повністю покривають краудфандингом (раніше самостійно закривали першу чверть потреби). В ідеалі хотіли б запускати два збори на тиждень, але кажуть, що це навряд чи реально, бо для них важливо знайомитися з підприємцями особисто.

Євген Сафонов: Коли ми почали збирати заявки, то помітили, що багатьом бізнесам потрібна не фінансова допомога, а інформаційна. На базі свого бізнесу вони роблять кампанії на підтримку ЗСУ чи людей, які постраждали від війни. Наприклад, сумський виробник жіночої білизни зробив опцію підвішених покупок, щоби допомогти переселенкам з окупованих територій.

З іншого боку, була потреба і в українців: умовно, вони хотіли купити собі штани й шукали саме українського виробника. Тому ми вирішили зробити на сайті каталог із соціально відповідальними українськими бізнесами. Наразі там зібрані близько ста компаній. Це їжа, заклади, послуги – перевірені бізнеси, з усіма прокомунікували.

Коли ми почали збирати заявки, то помітили, що багатьом бізнесам потрібна не фінансова допомога, а інформаційна

Вікторія Афанасьєва: Наш проєкт існує десь пів року, і протягом цього часу ми спостерігаємо за людьми, з якими познайомилися в травні чи червні. Поки що немає жодної історії, щоб хтось закрився, вони виключно розширюються, набирають більші команди.

На платформі Keep Going триває збір на верстат для Катерини Уварової, яка виготовляє сувеніри з відстріляних гільз. Після 2014 року підприємиця переїхала до Харкова й почала виготовляти upcycling-аксесуари. Коли почалося повномасштабне вторгнення, майстриня переїхала до Львова (її майстерня в Харкові зруйнована). Зараз половину виторгу віддає у фонд відновлення харківського Музею Григорія Сковороди.