Як це працюєКиївська агломерація. Що це таке і чому під час війни вона стала ще більш потрібна

Про створення київської агломерації говорять уже щонайменше пʼять років, але поки що вона є лише де-факто, але не де-юре. Щоби розвʼязувати спільні завдання, яких під час війни стало тільки більше, потрібно закріпити це утворення на законодавчому рівні. Розбираємося, що це таке і які проблеми Києва та передмість мала б узяти на себе агломерація.

Що таке київська агломерація

Київська агломерація є найбільшою в Україні. Вона включає столицю та її передмістя – Бровари, Бориспіль, Васильків, Вишгород, Вишневе, Боярку, Обухів, Ірпінь і Бучу. Фастів і Біла Церква, які розташовані від Києва на відстані понад 60 кілометрів і не мають із ним спільних меж, також відносять до столичної агломерації.

У 2020 році провели перше комплексне дослідження жителів київської агломерації. Опитали мешканців Києва, міст, селищ і сіл приміської зони довкола столиці, які тісно пов’язані з нею. Виявилося, що майже чверть респондентів у населених пунктах до 30 кілометрів від столиці вважають себе киянами, у містах і селах на відстані понад 30 кілометрів – таких було 14%.

Майже чверть мешканців із 30-кілометрової зони кожного робочого дня їздять до столиці (принаймні їздили до карантину та повномасштабної війни). Так роблять і 17% тих, хто живе в громадах на відстані понад 30 кілометрів від Києва. Головна причина таких щоденних вояжів – це робота. Серед інших – медицина, адміністративні послуги або навчання.

А як це юридично

Київська агломерація є фактично, але юридично не має статусу. Розмови про її закріплення в законі почалися ще пʼять років тому. У 2018 році в КМДА заявили, що хочуть створити агломерацію на прикладі метрополії Великого Парижа. Проєкт за аналогією назвали «Великий Київ». Згідно з ним, обʼєднання населених пунктів навколо Києва в агломерацію планували завершити до 2025 року.

Головною перепоною є те, що поняття агломерації в принципі немає в українському законодавстві (хоча і згадується в Державній стратегії регіонального розвитку). Отже, щоб увести такий субрегіональний рівень управління територією, потрібні нові закони чи зміни до законів.

Були два законопроєкти, які мали це питання внормувати. Так, під час минулого скликання парламенту нардеп Любомир Зубач зареєстрував проєкт «Про міські агломерації», який визначав порядок їхнього формування та їхні повноваження. Цей документ не дійшов до розгляду в сесійній залі.

Уже в новому скликанні депутат Віталій Безгін запропонував закріпити в законі агломерацію як одну з форм співробітництва територіальних громад. Це був не окремий закон, а зміни до законодавчих актів, які давали би правові підстави для утворення агломерації. Профільний комітет рекомендував ухвалити законопроєкт у першому читанні, однак далі документ зіткнувся з критикою. Проти нього виступили, зокрема, громади, які би мали ввійти до київської агломерації. Серед зауважень було те, що керувати агломерацією мав би її центр – тобто Київрада. До того ж із таким законом до агломерації не змогли б увійти Фастів чи Біла Церква, оскільки вони не мають спільних меж із рештою населених пунктів.

Навіщо потрібне закріплення агломерації в законі

Як ми вже зазначили, до київської агломерації входить місто-центр Київ і населені пункти навколо нього. Київ є однією адміністративною одиницею, а громади Бучі, Борисполя чи Вишгорода – іншими, які до того ж входять до різних районів Київської області. Вони не можуть розвʼязати спільні проблеми на міському рівні, бо є різними містами, а на районному – бо належать до різних районів. А область має багато проблем і мало коштів, щоби розбиратися з локальними питаннями.

Зараз, згідно із законом «Про співробітництво територіальних громад», населені пункти можуть, наприклад, реалізовувати спільні проєкти або створювати спільні підприємства. Але поки немає механізмів управління всією територією у вигляді агломерації, не може бути якоїсь глобальної спільної стратегії розвитку або швидкої реалізації рішень.

У тому ж Великому Парижі, до якого входять понад 130 муніципалітетів і який часто наводять як зразок для київської агломерації, статус метрополії закріплений законом.

Агломерації немає, але є асоціація

У 2019 році Київ, Бориспіль, Боярка, Бровари, Буча, Васильків, Вишневе, Обухів, Фастів, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське та ще кілька сіл (загалом 19 рад) створили асоціацію органів місцевого самоврядування під назвою «Київська агломерація». Це утворення не накладає ніяких зобовʼязань на членів, а створене як платформа для співпраці та діалогу. Асоціація проводить круглі столи та зустрічі, створює робочі групи, які можуть напрацьовувати рішення для спільних проблем.

«Асоціація – це майданчик, де можна обговорити питання, напрацювати проєкти для взаємодії, спільно шукати донорів чи експертів, – пояснює в розмові The Village Україна її виконавча директорка Інна Скляр. – Наша головна мета – створити майданчик рівних партнерів, де б сільські, селищні, міські голови познайомилися й ефективно комунікували один з одним. Навіть якщо сьогодні в законодавстві немає такого поняття, як агломерація, але ми могли б співпрацювати, навіть на якомусь побутовому рівні допомагати один одному».

Чому саме зараз агломерація потрібна

Російські війська не дійшли до Києва, але під час операції з оборони столиці постраждали передмістя – найбільше дісталося Бучі, Ірпеню, Гостомелю, Бородянці, селищам під Броварами.

Через війну в цих населених пунктів зʼявилися нові виклики – відновлення зруйнованої інфраструктури та житла або будівництво захисних споруд. Так, фортифікації, розташовані в Приірпінні, покликані захистити й Київ зокрема, тож і відповідальність має бути спільною.

«Сьогодні дуже важлива ефективна співпраця і взаємодопомога громад «Київської агломерації». Насамперед у відновленні міст, селищ і сіл, що постраждали від варварських дій окупантів. Їм потрібна техніка й допомога у відновленні зруйнованої інфраструктури, житла, будівництва захисних споруд. Необхідно також налагодити транспортне пасажирське сполучення населених пунктів області зі столицею. Окремий виклик – це підготовка до наступного опалювального сезону. І вирішимо ми ці питання тільки спільно і злагодженими діями», – заявляв міський голова Києва Віталій Кличко на загальних зборах асоціації в травні.

Один з успішних спільних проєктів, який реалізували вже під час повномасштабної війни, – новий водогін, що зʼєднав Київ з Ірпенем. Потреба в ньому також виникла через бойові дії та зруйновані комунікації.

«Зараз, під час війни, ми бачимо, що це на часі – коли потрібно швидко ухвалювати рішення і коли межею територіальної громади це не завершується. На сьогодні водопостачання та водовідведення в Ірпені вдалося відновити завдяки багатьом стейкхолдерам і фінансуванню міжнародних організацій. Один із цих стейкхолдерів – «Київводоканал». Тепер в ірпінців нормальна вода. Фактично їх обслуговує київське КП», – каже Інна Скляр.

Але можливості допомоги сусіднім містам доволі обмежені без створеної на законодавчому рівні агломерації.

«Війна показала, що мають ухвалюватися ефективні швидкі рішення. Київ хоче допомогти Бучі, Ірпеню, Гостомелю, Немішаєвому, але його повноваження розповсюджуються лише на київську громаду. Він не може просто так віддати, наприклад, своє майно іншій громаді», – пояснює Скляр.

Потрібен новий закон

В асоціації «Київська агломерація» кажуть, що планують лобіювати написання нового закону про агломерацію – і підтримка цієї ініціативи є на різних рівнях.

«Наскільки мені відомо, є інтерес і в народних депутатів, і в Міністерства розвитку громад і територій, і в органів місцевого самоврядування. Залишилося тільки сісти та написати закон», – каже Скляр.

Але до змісту цього закону ще багато питань.

«Починаючи від того, скільки кілометрів від центру громади можуть входити в агломерацію – бо є Біла Церква та Фастів, які розташовані далеченько, але також себе бачать в агломерації. І закінчуючи питанням, хто має здійснювати керівництво агломерації, як обирати її раду та скільки голосів буде в кожної громади. Адже є маленькі громади, а є Київ», – каже виконавча директорка асоціації.

Щодо бюджету агломерації розуміння ще менше, підтверджує Скляр.

«Розглядалося кілька варіантів бюджету, – каже Скляр. – Це залежить від того, наскільки буде держава втручатися в це утворення. На одній із робочих груп ми обговорювали, що можливий такий варіант, коли держава буде стимулювати утворення агломерації та для цього виділятиме певну субвенцію для її розвитку. Але тоді держава буде контролювати й виконання завдань, на які виділялися ці кошти. Інший варіант – це відсотки від бюджетів місцевих рад. Поки що це дуже сирі підходи. На жаль, під час війни важко говорити й про виконання бюджетів, не кажучи вже про те, щоб звідти якусь частинку виділити в якесь окреме утворення. Але в принципі це має бути спільний бюджет із додатковими надходженнями на виконання якихось спільних цілей. Не заборонені й інші джерела доходів. Питання бюджету завжди складне. Це, мабуть, буде описуватися в одну з останніх черг».