Із 1 січня 2018 року українців зобов’язали сортувати всі побутові відходи за видами, згідно зі змінами до Закону України «Про відходи». Однак втілити це в життя майже неможливо – належної інфраструктури для сортування сміття у місті практично нема.

Запит на більш відповідальний спосіб поводження зі сміттям є давно. Відповідні петиції з проханням забезпечити киян потрібною інфраструктурою, заварити сміттєпроводи та розпочати інформаційну кампанію щодо сортування сміття неодноразово реєстрували на сайті міськради. А нещодавнє дослідження показало, що 66% опитаних українців не сортують відходи через те, що не мають спеціальних контейнерів.

Станцію сортування сміття від еко-проекту «Україна без сміття» відкрили у травні 2017 року. За неповний рік роботи станція пережила закриття, відродження та готується наразі до розширення до трьох пунктів збору вторсировини.

Напередодні відкриття нової станції засновниця проекту Євгенія Аратовська розповіла, як збирають і на що переробляють сміття киян, скільки макулатури потрібно на місяць, щоб не працювати у збиток, і як сортування змінює принципи роботи виробників.

Перший, хто зустрічає людей зі сміттям на станції на вулиці Михайла Максимовича, 8 – герой коміксу Marvel, Залізна людина. З ним люблять робити селфі новонавернені прихильники сортування.

Фото: Анна Бобирєва

Бетонні сходи складського приміщення ведуть на мінус перший поверх. Тут щовихідних – наплив охочих здати відходи на утилізацію. Сміття розподіляють по картонних коробках та складають у поліпропіленові мішки. На кожному – інформаційний аркуш з маркуванням та списком відходів, для яких вони призначені: білі пляшки з-під молока, пінопласт, фольга, тюбики з-під зубної пасти, журнали. Окремо треба класти тетрапаки і пластикові кришки до них. Із цим допомагає співробітниця станції – Поліна, або, як її кличуть співробітники – баба Поля. Вона стоїть у центрі залу і відстежує, хто з відвідувачів вагається із вибором коробки. «Клади до ПЕТ», – підказує вона.

«Працюю тут недовго, у вихідні дні. Раніше теж працювала на проекті зі збору сміття, але в іншому місці. Тепер розповідаю людям, як треба сортувати. Сьогодні хлопець прийшов і вивалив своє лушпиння з-під картоплі і недопалки. Нашо воно мені треба? Хай сам тим дихає».

На станції приймають лише тверді побутові відходи, органіку та небезпечні відходи – не беруть.

Сюди приїздять батьки з дітьми, молоді пари.

 На станції приймають лише тверді побутові відходи, органіку та небезпечні відходи – не беруть

Євгенія Аратовська

засновниця екопроекту «Україна без сміття»

На станцію приходять не лише ті люди, які вже вміють сортувати сміття, час від часу нас відвідують новачки, які хочуть просто розпитати, дізнатись, чи ці відходи справді потрапляють на переробку. Багато приходить з дітьми, щоб показати приклад сортування змалечку: як можна по-іншому поводитися зі сміттям, не викидати усе підряд до купи, а розподіляти все вдома, відокремлювати органічне, упаковку, небезпечні відходи, зменшувати використання не придатних до переробки відходів, не користуватися тим, що стане 100% сміттям. У цьому є освітній компонент станції.

Деякі виробники, які нас читають, раніше не маркували свою упаковку, а тепер займаються цим, бо вимагають покупці. Ми таким чином створюємо запит суспільства на ці речі.

Як почати сортувати сміття вдома

У мене все починалось з органіки. Я жила за містом, і коли переїхала в квартиру, зрозуміла, що не можу просто так викидати органічні відходи, раніше я їх складала окремо до компостної купи. Почала читати, як збирати органіку в умовах квартири. Думала навіть підкладати її під дерева, адже це класне добриво для рослин. У місті це зробити складно, бо видаєшся порушником, який викидає сміття деінде.

Це був перший поштовх, через який я почала шукати в інтернеті інформацію про компостування, а знайшла – сортування.

Це вигадки, що для того, аби сортувати сміття, потрібно 20 контейнерів. Насправді потрібна ще одна додаткова коробка чи контейнер. У відро – збираєте органіку і залишкове сміття, в коробку – відходи упаковки: все, що зроблено з пластику, скла, металу, паперу.

Якщо упаковка брудна, її треба помити і кинути до контейнера. Потім купою в пакеті можна привезти на станцію, де ми на місці дамо рекомендації, чи правильно посортовано, чи є помилки, як у майбутньому сортувати, щоб не припуститися їх.

Порада: якщо у момент покупки ви не побачили на упаковці маркування, краще відмовитися від цього товару.

Про закриття станції

Коли ми вперше відкрилися, то за три місяці вийшли на показник у 6 тонн відходів. До нас приходило багато людей. Ситуація із закриттям була пов’язана не з тим, що людей не було, а з тим, що не могли вивозити вчасно всю вторсировину (ми не мали власного авто, раптово його втратили). Вона стихійно накопичувалася.

Тоді вирішили тимчасово закритися, щоб знайти автомобіль. Ми провели декілька заходів, зокрема екозабіг у Ботсаду, де зібрали понад 60 тисяч гривень за рахунок проданих квитків для бігунів – і поновили роботу станції. Тимчасово замовляємо вантажні авто.

Зараз тричі на тиждень за сміттям приїздить п’ятитонна машина. Скільки людей приходить, складно порахувати. На місяць здійснюється приблизно 500 візитів: це може бути одна й та сама людина, але вона приходить, наприклад, по чотири рази.

 Ситуація із закриттям була пов’язана не з тим, що людей не було, а з тим, що не могли вивозити вчасно всю вторсировину

Скільки сміття потрібно на місяць

Паперу ми збираємо наразі близько двох тонн. За нього платять 3,30 грн за кілограм, це 6600 гривень за дві тонни. Щоб перекрити витрати нам треба близько 10 тонн паперу. На інші види вторсировини не доводиться розраховувати, вони мають невелику вагу, а за об’ємом значно більші. От поліетиленові пакетики постійно займають півавто, але за місяць ми можемо назбирати не більше як 200 кілограмів. Їхня вартість – 2 гривні за кілограм – маємо 400 гривень, а п’ятитонне авто винаймати коштує 1,5 тисячі гривень. Таким чином розвінчуємо міфи, що сміття – це величезні гроші, на жаль, його збір є збитковим, прибутковою є суто переробка зібраної вторсировини.

З продажу вторсировини за січень ми заробили офіційно 18 тисяч гривень. А всі витрати: зарплата, логістика, оренда й робота вантажників, обійшлися в 40 тисяч гривень.

Усе, що ми збираємо, передаємо партнеру, який заготовляє відходи в більших об’ємах і потім відсилає їх на скляні, металеві заводи, з переробки пластику, Обухівський картонно-паперовий комбінат.

 З продажу вторсировини за січень ми заробили офіційно 18 тисяч гривень

заготовляють для картонно-паперових комбінатів (роблять картон, коробки, паперові серветки та рушники, туалетний папір тощо)

йдуть на альтернативне паливо для цементного заводу

завод, що робить флекс (подрібнені пластівці, що йдуть на експорт) або синтепон, флісову тканину, поліестр

металургійний завод, що робить проволоку, цвяхи

Обухівський паперово-картонний комбінат – найбільший переробник паперу в Україні. За місяць вони переробляють 30 тисяч тонн паперу  і потребують великої кількості макулатури. Ще не так давно вони переважно імпортували сировину з Росії, Білорусі та інших країн. Наразі вони розвинули свої заготівельні бази, де збирають майже 100% (сировини – ред.) від своїх потреб. Але якщо брати паперову галузь загалом, то вона недоотримує вторсировини в країні і змушена закуповувати її за кордоном на 47 мільйонів доларів щорічно. Макулатуру там купують по 1,5 євро за кілограм, це близько 50 гривень. А в Україні вона коштує усього лише 3,30 грн. А потім ми дивуємося, чому так зросли ціни на все. А тому що упаковка підвищилася в ціні і виробник покладає витрати на споживача, тобто ми за рахунок того, що не повертаємо цю вторсировину в економіку, змушені сплачувати більше грошей за відсортоване сміття з інших країн – і це впливає на ціноутворення. Це замкнене коло існує через те, що в нас немає системної програми із сортування сміття.

В Україні сортувати сміття збитково. Є пункти прийому вторсировини, які навіть сплачують за неї гроші, та все одно їх не так багато. Крім того, держава не агітує сортувати відходи. Треба привертати до цього процесу увагу, розробляти просвітницькі програми. Повідомляти: якщо ми збережемо хоча б 40% корисних відходів, українські переробні заводи будуть прибутковими, вони зможуть сплачувати податки громадам – від цього всі виграють.

Чому цього не відбувається? Тому що немає фінансового механізму. Всі спроби сортування сміття закінчувалися погано, бо компанія, яка зацікавлена в тому, щоб збирати вторсировину, має створити інфраструктуру, поставити контейнери, вивозити її спеціальним транспортом, часто з маніпулятором, щоб, наприклад, забрати надважке скло, а потім відвезти на орендований склад, відсортувати це вручну або на обладнанні. Потім – накопичувати, складати, пресувати і чекати, поки обсяги будуть достатньо великими, щоб продати переробнику.

Цей процес збору, сортування та складування зазвичай більш дорогий, ніж ті гроші, які вони отримують за вторсировину. Дельта або настільки незначна, або її взагалі немає, і тому бізнес не хоче працювати на цьому ринку.

Станцій стане більше

Ми бачимо, що люди здатні їхати з Троєщини на «Васильківську», щоб бути впевненими, що їхня упаковка не нашкодить довкіллю. Тих, хто вже займається сортуванням, не багато, але вони завантажують станцію на 100 відсотків, навіть на 200. Тому ми вирішили відкрити ще дві станції разом з партнерами, бо, незважаючи на те, що тут багато сировини, ця справа виходить збитковою: більша частина витрат йде на оренду та логістику.

Ми узгодили проект та локацію, усе затверджено і зараз триває облаштування простору – нам треба провести ремонті роботи. Час відкриття поки що не називаємо.

 У Європі працює принцип «забруднювач сплачує»

Як смітять у Європі

У Європі працює принцип «забруднювач сплачує». Це стало головним принципом, який привів гроші у цю галузь. Що це означає? Компанії-виробники, які пакують товар у паперову, скляну, металеву, полімерну тару мають за власний кошт створити інфраструктуру для збору відходів упаковки.

У них діє принцип розширеної відповідальності для компаній-виробників – це коли всі виробники мають піклуватися про повний життєвий цикл свого товару навіть тоді, коли він стає сміттям. Вони мають його зібрати і спрямувати чи на переробку, чи на утилізацію. Тобто щось зробити, щоб це все не потрапило на звалище.

Виробники повинні наймати також приватного перевізника чи комунальну службу, щоб вивозити вміст контейнерів для роздільного збору. Перевізник має звітувати, скільки зібрав того чи іншого виду відходів, тому виробники, згідно із принципом розширеної відповідальності, повинні збирати від 70% виробленої тари чи упаковки, інакше штраф буде настільки великий, що їм не вигідно не виконувати ці зобов’язання. Ось вони й шукають у всіх областях таких заготівельників.

Це дуже класна модель, з нею погоджуються всі виробники, бо розуміють, що треба нести відповідальність. В ЄС лише одна країна працює за іншою моделлю – це Угорщина. Коли в країні хотіли ввести принцип розширеної відповідальності, виробники не змогли вчасно об’єднатися. Тепер вони сплачують фіксований податок на те, що виробляють, а держава бере на себе обов’язок турбуватися про збір упаковки.

Завдяки цим законотворчим змінам у європейських країнах на ринку заготівлі вторсировини з’явилися гроші. Для збору ресурсоцінних компонентів відходів (упаковки) створюють необхідну інфраструктуру, закуповують контейнери, навчають людей ними користуватися, проводять просвітницьку роботу, створюють методичну програму для дітей та дорослих.

 Перевізник має звітувати, скільки зібрав того чи іншого виду відходів

Сортування сміття у будинках

Прибуток є, коли заготовляєш відходи від супермаркету чи підприємства, де є однотипні відходи, картон чи ще щось. Це вигідно: ти приїздиш на одну локацію і забираєш повну фуру, і все прекрасно – вези продавати. А от з будинками не так. Їх треба всі об’їхати, витратити купу часу, пального. А потім усе пересортувати. Тут більше витрат з’являється. Сортування сміття в будинках у нас майже немає. На жаль, багато людей не отримали вчасно цієї інформації і не знають, «а що, так треба»? Їм про це ніхто не розповідав.

Три роки тому, коли я лише розпочинала цей проект, сама була в повному інформаційному вакуумі. Думала, як це могло так статися, бо я ж завжди цікавилася питанням захисту довкілля, а досі не практикувала сортування сміття. Це означає одне – немає просвітницької  інформаційної кампанії на рівні держави. Люди самі не здогадаються і не побіжать це робити. Треба пояснювати, аргументувати, чому цим варто займатися.

 Немає просвітницької інформаційної кампанії на рівні держави

Для тих, хто хоче почати сортувати:

Спершу потрібно знайти інформацію, чи є поряд якісь пункти прийому вторсировини.

Якщо говорити про Київ, то я раджу брати все своє сміття і йти до нас, упаковки з паперу, скла, металів треба помити і скласти. На станції ми разом відсортуємо сміття, розповімо, що переробляється, а що ні.

Якщо ви живете не в Києві, подивіться, які є поряд пункти прийому вторсировини, що вони приймають. Бо зазвичай це обмежений перелік вторсировини. Найбільш поширені: ПЕТ-пляшка, флакони з-під побутової хімії чи шампунів, кришечки, алюмінієві та жерстяні бляшанки, скло у вигляді склобою чи пляшки з-під пива, а також папір, здебільшого картон, білий папір і газетно-журнальний.

У нас ширший перелік. Збираємо більше видів пластику, навіть полістирол, поліпропілен (прозорий, кольоровий або білий), «шуршики» – це поліпропіленова упаковка, біла чи прозора, і ще в нас є контейнер для «іншого» пластику, куди можемо складати те, що не придатне для переробки. Ці відходи можуть бути альтернативним паливом для цементного заводу. Це такий пластик, як касети, диски, вологі серветки, ручки, маркери, немаркований пластик, дойпаки, гнучка упаковка для соусів та майонезів (вона не переробляється), тюбики для пасти та кремів.

Узагалі не приймаємо:

 небезпечні відходи: лампочки, ртутні термометри,

 брудне сміття і те, що має залишки їжі.