Київ як антистресЦе люди, які переїхали в столицю і зберегли свій стиль життя
Дві історії про любов до ринків і довгі домашні вечері
У нашому уявленні житель великого міста завжди кудись запізнюється. Їсть на ходу та жонглює кавою і смартфоном в руках. Проте деяким вдається переїхати до мегаполіса з невеликого містечка та зберегти свій розмірений стиль життя.
Для останнього матеріалу із серії «Київ як антистрес» ми спільно з ЖК FJØRD поговорили з двома вихідцями невеликих і спокійних міст – про переїзд до Києва і те, як вони пристосували свою рутину до нових умов.
Саша Терещенко, митець
26 років, живе у Києві 5 років з перервою
Про рідне місто
Я з Кривого Рогу, вчився на металурга. Зміни у мені почалися, коли на третьому курсі ми з другом поїхали на літо в США. Там я побачив людей, у яких наче все є, але не вистачає головного: балансу та умиротворення. Зрозумів, що щастя не в якомусь конкретному місці – воно всередині. США підштовхнули до розуміння, що треба змінити свій вектор розвитку. І краще це робити серед людей, які мені культурно близькі. Тоді я вирішив повернутися додому.
Переїзд і випробування столицею
Після повернення Кривий Ріг почав мене «виштовхувати» – друзів ставало все менше. Однак усе більше близьких людей з’являлося в Києві. Тому в 2014 років я звільнився та вирішив переїхати до столиці. Працював офіціантом, щомісяця змінював житло.
Місто одразу мене прийняло: я зустрів тут багато друзів. Та за сім місяців Київ почав мене випробовувати на витривалість. Мене звільнили, грошей бракувало, і я повернувся до Кривого Рогу – у свою зону комфорту. Влаштував собі відпочинок від Києва.
Мій другий «серйозний» переїзд до Києва пов’язаний зі стосунками. У грудні 2017-го я повернувся до столиці через дівчину й уже два роки тут живу. Тепер мій дім – Київ. Це місце, де мені тепло, де я знаходжу більше способів для самореалізації.
Про різницю між містами
У Кривому Розі наш будинок розташований у старому районі, що оточений парками та річками. Туди я приїжджаю відпочити та відновити сили.
Київ не такий спокійний, як Кривий Ріг. Так, у столиці є мінуси, але я не загострюю на них увагу. Є люди, які постійно жаліються на некомфортні розв’язки чи підземні переходи. Я ж сприймаю усе як належне і оточую себе тими, хто живе у схожому балансі.
Правила життя у великому місті
У Києві ми з друзями винаймаємо квартиру на третьому поверсі старого будинку, що на Сагайдачного. У сусідів під нами є добудова. Її дах – це наша тераса. Ми поставили диванчики, виходимо туди снідати та дихати свіжим повітрям. Увесь теплий сезон проводимо на даху. Це майже як власний дім у центрі Києва.
Щодня намагаюся прокидатися до 5 ранку, щоб наповнитися енергією на весь день. Займаюся йогою для духовної та фізичної практики.
Я люблю слухати місто та майже не ходжу по вулиці в навушниках. Вважаю, що важливо багато ходити, тому я гуляю десь по дві години на день. Люблю парки, де можна посидіти на траві, подихати. Для мене контакт з природою допомагає відновити психіку.
Усю їжу, яку споживаю, готую самостійно або її роблять мої близькі друзі. Вірю, що їжа вбирає енергетику людини, яка її готувала. Часто ми з друзями збираємося ввечері на кухні та разом готуємо вегетаріанські страви. Десь раз на чотири дні я печу бездріжджовий хліб. Перший свіжий буханець ми з друзями одразу з’їдаємо. Наступний я розтягую на три дні. Він набагато смачніший та корисніший, ніж майже увесь хліб з магазину.
Правила життя у великому місті
У Києві ми з друзями винаймаємо квартиру на третьому поверсі старого будинку, що на Сагайдачного. У сусідів під нами є добудова. Її дах – це наша тераса. Ми поставили диванчики, виходимо туди снідати та дихати свіжим повітрям. Увесь теплий сезон проводимо на даху. Це майже як власний дім у центрі Києва.
Щодня намагаюся прокидатися до 5 ранку, щоб наповнитися енергією на весь день. Займаюся йогою для духовної та фізичної практики.
Я люблю слухати місто та майже не ходжу по вулиці в навушниках. Вважаю, що важливо багато ходити, тому я гуляю десь по дві години на день. Люблю парки, де можна посидіти на траві, подихати. Для мене контакт з природою допомагає відновити психіку.
Усю їжу, яку споживаю, готую самостійно або її роблять мої близькі друзі. Вірю, що їжа вбирає енергетику людини, яка її готувала. Часто ми з друзями збираємося ввечері на кухні та разом готуємо вегетаріанські страви. Десь раз на чотири дні я печу бездріжджовий хліб. Перший свіжий буханець ми з друзями одразу з’їдаємо. Наступний я розтягую на три дні. Він набагато смачніший та корисніший, ніж майже увесь хліб з магазину.
Дуже люблю київські ярмарки, які проводять щодня в різних районах. Наприклад, ходжу в п’ятницю на Львівську площу, там є класний продавець круп. Є відчуття, що він любить свою роботу, а не просто хоче заробити на тобі гроші. Ще їжджу на ринок, який на «Героїв Дніпра» – там дуже милі бабусі. Це можливість їм допомогти й заодно купити продукти, які росли на городі без хімії.
Дуже люблю Київ за автобуси та тролейбуси. Вони охайні, з великими вікнами. У мене навіть є улюблені місця в транспорті, де зручніше розглядати місто. Головне – не сідайте біля мотору.
Дуже люблю київські ярмарки, які проводять щодня в різних районах. Наприклад, ходжу в п’ятницю на Львівську площу, там є класний продавець круп. Є відчуття, що він любить свою роботу, а не просто хоче заробити на тобі гроші. Ще їжджу на ринок, який на Героїв Дніпра – там дуже милі бабусі. Це можливість їм допомогти й заодно купити продукти, які росли на городі без хімії.
Дуже люблю Київ за автобуси та тролейбуси. У них великі вікна, вони чисті. У мене навіть є улюблені місця в транспорті, де зручніше розглядати місто. Головне – не сідайте біля мотору.
Саша Мажара, стилістка
27 років, живе у Києві 9 років
Про переїзд і перші враження
Я з дуже мальовничого міста Олевськ Житомирської області. Переїхала у Київ дев’ять років тому для вступу в університет. До того я була в столиці лише раз, але якогось шоку від переїзду не було. Я дуже відкрита, люблю спілкування і можу легко розпитати все в незнайомців. Тому швидко адаптувалася до нових умов.
Про різницю між містами
Місто мого дитинства – на Поліссі, невелике, але досить мальовниче. Тепер, коли я приїжджаю туди в гості, почуваюся у ролі спостерігача, який дивиться на все без снобізму та з доброю усмішкою. Звісно, бачу, що люди живуть гірше, ніж у Києві. Але місто має свій колорит, у людей є свої маленькі радощі. Тут я проводжу багато часу з батьками і домашніми тваринами на власному подвір’ї.
У Києві всі досить розслаблені, це не жорстоке місто. Так само, як і в кожному місті – тут є своя краса, свій спокій. На кожному кроці природа, сквери та парки з місцевими жителями. Чи продавчиня в «Сільпо», з якою ми частенько обговорюємо свої справи.
Гадаю, у великому місті бракує можливостей для фізичної праці. У невеличкому місті скопати ділянку і посадити щось для себе – це як медитація. Але в Києві я все влаштувала так, що мій спосіб життя тут нагадує ритм рідного міста. Хіба що у Києві я саджаю кімнатні рослини: що більше, то краще.
Сьогодні у мене немає 100% відчуття, що Київ – мій дім. Зараз дім усередині мене.
Правила життя у великому місті
У Києві мені не близькі масштаби великих проспектів. Здається, що тобі кажуть, як треба йти: усі переходять і ти мусиш. У такі моменти відчуваю, що місто на мене тисне. Тому я намагаюся оминати такі місця дворами та маленькими вулицями. І ще не спускатися в підземні переходи. Я дуже багато ходжу пішки, бо не люблю громадський транспорт, окрім трамваїв.
Про різницю між містами
Місто мого дитинства – на Поліссі, невелике, але досить мальовниче. Тепер, коли я приїжджаю туди в гості, почуваюся у ролі спостерігача, який дивиться на все без снобізму та з доброю усмішкою. Звісно, бачу, що люди живуть гірше, ніж у Києві. Але місто має свій колорит, у людей є свої маленькі радощі. Тут я проводжу багато часу з батьками і домашніми тваринами на власному подвір’ї.
У Києві всі досить розслаблені, це не жорстоке місто. Так само, як і в кожному місті – тут є своя краса, свій спокій. На кожному кроці природа, сквери та парки з місцевими жителями. Чи продавчиня в “Сільпо”, з якою ми частенько обговорюємо свої справи.
Гадаю, у великому місті бракує можливостей для фізичної праці. У невеличкому місті скопати ділянку і посадити щось для себе – це як медитація. Але в Києві я все влаштувала так, що мій спосіб життя тут нагадує ритм рідного міста. Хіба що у Києві я саджаю кімнатні рослини: що більше, то краще.
Сьогодні у мене немає 100% відчуття, що Київ – мій дім. Зараз дім усередині мене.
Правила життя у великому місті
У Києві мені не близькі масштаби великих проспектів. Здається, що тобі кажуть, як треба йти: усі переходять і ти мусиш. У такі моменти відчуваю, що місто на мене тисне. Тому я намагаюся оминати такі місця дворами та маленькими вулицями. І ще не спускатися в підземні переходи. Я дуже багато ходжу пішки, бо не люблю громадський транспорт, окрім трамваїв.
В Олевську я добре знаю своїх сусідів, те саме і в Києві. Ми з друзями живемо поруч і часто збираємося у мене на ранкову каву та вечерю.
У місті я завжди шукаю місця, які можуть мене надихнути. А в Києві їх повно: парки, природні зони. А ще мене надихають люди. Наприклад, багато часу проводжу в кафе своїх друзів – Shankara Food. На його затишному подвір’ї класно читати книгу або ж працювати за комп’ютером, спостерігати, як граються діти (на момент виходу історії заклад Shankara Food припинив роботу, – ред.).
Я не ходжу в шопінг-моли та величезні магазини, бо це забирає багато сил. А похід на ринок – це справжнє свято. Я навіть можу одягнути спідницю та взути підбори. Ходжу на ярмарки біля дому, а ще на Лук’янівський ринок. Якщо є час – їду на Ізюмський ринок.
Я виросла у приватному будинку і дуже ціную сімейні традиції. Я відзначаю релігійні свята, і мені подобається, коли всі збираються разом. У мене багато друзів, які з Києва та не знають, як це – мати 12 страв на Різдво. А мені хочеться з ними цим поділитися та влаштувати свято. Думаю, традиції об’єднують. Неділя – це мій день для себе, коли я встаю рано, одягаюся і йду до церкви. Крім іншого, на території Введенського монастиря можу заглибитися в свої думки.
Я обожнюю приймати гостей: великий стіл, нова скатертина, обов’язково – живі квіти та дбайливо підібраний посуд. А ще мені подобається долучати друзів до приготування страв. Наш спільний обід часто плавно перетікає в галасливу вечерю.
Для мене відпочинок – це прибрати вдома та пересадити квіти, а не сходити в бар. А ще люблю побути наодинці, поспілкуватися з природою. Люблю їздити в найближчі міста і села, це надихає. Коли я піддаюся тривозі – мені треба поїхати на природу та посидіти в спокої. Це найкращий відпочинок – побігати біля річки, як у дитинстві.
Для мене відпочинок – це прибрати вдома та пересадити квіти, а не сходити в бар. А ще люблю побути наодинці, поспілкуватися з природою. Люблю їздити в найближчі міста і села, це надихає. Коли я піддаюся тривозі – мені треба поїхати на природу та посидіти в спокої. Найкращий відпочинок – опинитися на природі, де можна побігати біля річки, як у дитинстві.
Київ як антистрес:
ІНШІ МАТЕРІАЛИ
