ЕкоНе можна не косити газони в місті, але шукаємо інші рішення – головний еколог Києва

Про вертикальне озеленення в Києві, про підрахунок дерев міста, проблему скошення газонів, вплив війни на довкілля та «сміттєву реформу» поговорили з головою управління екології та природних ресурсів КМДА Олександром Возним.

Вертикальне озеленення

– Ви запустили ініціативу з вертикального озеленення та пропонуєте киянам садити вʼюнкий виноград біля будинків та офісів. Як і завжди, знайшлися критики, які кажуть, що від зелених фасадів у приміщенні більше сирості та до того ж немає порятунку від комах. Що ви можете їм відповісти на це?

– Перше, що хочу сказати: цей виноград проростає на моєму будинку вже понад вісім років. І тому я знаю про його переваги з власного досвіду. Він дає прохолоду, він має гарний вигляд тривалий період року — з березня до жовтня, жодним чином не руйнує будівлю, фасад чи фундамент – це я можу сказати однозначно.

За цей час я не відчув, щоби він створював вологість. Восени він, як і всі рослини в нашому кліматичному поясі, крім хвойних, скидає листя. І на будівлі залишаються такі маленькі ліанки, які обплітають будівлю присосками. Так він зимує, створюючи певний мікроклімат і захист будівлі.

Нещодавно ми знайшли дослідження британців, які аналізували вплив плюща на споруди. Адже було припущення, що плющ також нібито руйнує будівлю. Дослідники кажуть, що насправді ні. Ті замки та будівлі, які вони аналізували, плющ жодним чином, принаймні за сто років, не зруйнував.

Тому переваг у цієї рослини більше, ніж недоліків. Звичайно, вона може приваблювати в період цвітіння бджіл, як і решта квітів. Але що б це були якісь шкідливі комахи — такого немає.

– Уже три райони Києва отримали від вас паростки. Чи плануєте всім районам роздавати їх?

– Насправді вже пʼять районів отримали, просто два райони ще про це не розповіли. Плануємо передати паростки всім районам як подарунок по 50 саджанців.

Учора [розмова записувалася 5 серпня – ред.] в Деснянському районі ми висадили ці паростки біля дитячого садочка, що дуже знаково. Ми вважаємо, що саме таким будівлям, особливо тим, які будувалися в радянський період, якраз і потрібен природний захист. Нагадаю, що в будівлях, які обплетені цим виноградом, у літній період температура в приміщенні на п’ять-шість градусів нижче, ніж у будівлі без вертикального озеленення. Так створюється природна прохолода, будівлі не потребують додаткових витрат на кондиціонування, охолодження. А п’ять-шість градусів — це досить великий перепад.

– Що маєте на увазі під «будинками радянського періоду»? Бо цей період охоплює багато різних будинків.

– Троєщина – відносно молодий район, який будувався в 1970–1980 роки. Це переважно панельні будинки, між якими зводилися дитячі садки, школи. Як правило, їх будували з бетону, а потім просто облицьовували плиткою. Про жодну енергоефективність у той час не йшлося.

Учора ми експериментували з двома напрямами. По-перше, висадили виноград біля дитячого садочка, щоб через деякий час він створював прохолоду в цій будівлі. По-друге, висаджували його на умовних «зупинках» — тобто на металоконструкціях, що мають лавку всередині, а над нею навіс — щоб рослина обплела її та створила невелику природну парасольку.

– Тобто можна і транспортні зупинки обплітати таким виноградом?

– У нас щодо цього є застереження. Як і будь-яка рослина, виноград вічі має сприятливі умови для росту та несприятливі. З мого досвіду — за холодної зими на тонких металоконструкціях він замерзає. Тому ми поекспериментували з деякими саджанцями, щоб подивитися, як він почуватиметься на металоконструкціях. Але є ймовірність, що він може там замерзнути, якщо зима буде холодною. Це може статися й за декілька років. Таке теж трапляється, коли він росте три-чотири роки, а потім стається різкий перепад температур із +2 до -30 — і він цього не переживає.

Тому ми все-таки закликаємо садити такий виноград біля будівель. Звісно, є історичні будівлі з фасадами, що самі собою мають архітектурну цінність. Їх, можливо, не потрібно так озеленювати. Власник цієї будівлі має виходити з того, чи доцільно використовувати рослину на цьому фасаді. Ми закликаємо всіх перш ніж підтримувати цю ініціативу, зважувати всі чинники, місце висадки, ефект, якого хочеться досягнути.

Хочу зауважити, що виноград краще садити саме біля стін: тоді він найбільш захищений, тож можна отримати найшвидший результат.

– До речі, «Київзеленбуд» висадив паростки винограду якось дуже далеко від своєї будівлі – чи так можна?

– Такий приклад теж може мати місце. У них будівля має вимощення [бетонна або асфальтова смуга, що проходить периметром будівлі, призначена для захисту фундаменту від дощових вод – ред]. І виноград вони висадили в землі за вимощенням. Така ж сама історія біля відомого будинку на Дарниці, обплетеного виноградом. Там ліану посадили так само, за асфальтовим вимощенням. У таких ситуаціях дуже важливо захистити ліану в перший час, у моменті переходу до будівлі через асфальт. А далі цей виноград так само почепиться на фасад.

«Київзеленбуд» висадив виноград вічі біля своєї будівлі. Фото: «Київзеленбуд»

Будинок, оплетений виноградом, у Дарницькому районі. Фото: Олександр Возний

– Який може бути максимальний проміжок між стіною будівлі та місцем висадки?

– Що менше, то краще. У «Київзеленбуду», як бачимо, відстань десь метри півтора. Тому їм потрібно буде захистити паросток, поки він буде йти до фасаду. Сподіваюся, що колеги впораються з цим завданням. Усе-таки це ж «Київзеленбуд».

– Ви даруєте 50 паростків на район. Скільки будівель приблизно можна буде обплести такою кількістю паростків?

– З розрахунку приблизно один паросток на одну будівлю. Якщо ви хочете якийсь швидкий результат, то обмежень немає – може бути й два, і три, і чотири. Виноград досить швидко зростає. Перший рік він, звісно, адаптується, але вже показує класну динаміку. У середньому він зростає на один-три метри на рік. Пагонів з одного саджанця може бути десятки. Далі він, як павутинка, розростається.

– Як звичайним мешканцям приєднатися до ініціативи? Чи можуть вони отримати, наприклад, від району такі паростки чи треба самим купувати?

– Ми даруємо їх району в особі управління освіти та керівної компанії — і вони самі визначають, де їх садити, розподіляють паростки між житловим фондом і закладами освіти.

Якщо ви хочете озеленити свій офіс або будинок, то треба просто придбати такі саджанці в садовому центрі. Середня вартість паростка — приблизно 80 гривень. Це буде вже підрощений саджанець, який покаже гарний результат.

– Депутатка Київради Ксенія Семенова розповіла, що вони теж висадили виноград біля офісу «Соломʼянських котиків», але паростки вкрали. Нащо ж тоді красти, якщо він так недорого коштує.

– Це проблема. Ми висаджуємо різні рослини на клумбах і на бульварах. І, на жаль, багато рослин у нас крадуть, люди викопують уночі. Ми на кожний випадок реагуємо, звертаємося до поліції. Інколи таких порушників навіть ловлять.

Ми однозначно засуджуємо такі крадіжки. Наша мета — не тільки озеленити наше місто. Ми сподіваємося, що ця ініціатива перейде на інші міста. Бо на сьогодні це найпростіший і найдешевший спосіб застосування цієї рослини, який має такий крутий екологічний ефект.

Причому хочу зазначити, що цей виноград самостійно не розмножується. Бо одним із застережень було, що це нібито інвазивний вид рослин, який може заполонити країну, витіснити решту рослин. Ні. Якщо ви візьмете саджанець, то побачите, що він прищеплений – до дівочого винограду прищеплюється пагін вічі. Цю рослину можна тільки штучно розмножувати. Знову ж таки, якщо він заважає в якійсь частині, то можна його підстригати. Тоді він буде шукати інший шлях. Його можна направляти, стримувати, формувати.

– Якщо він буде на вікна залазити, то можна просто підстригти?

– Абсолютно. Підрізати пагін — і він піде в інший бік. Він узагалі оминає метал і скло. Над вікнами може просто звисати, створюючи природну штору. Але якщо вона вам заважає, то просто підстригаєте — і немає жодних проблем.

– Чи потребує він особливого догляду?

– З приводу місця садіння я вже сказав: що ближче до фасаду, то краще. Так більше шансів, що він приживеться, і ви отримаєте швидкий результат, що його не пошкодять. Поливати на першому етапі хоча би двічі на тиждень. За декілька років він уже може брати ґрунтову воду з землі, але полив ніколи не буде зайвим. Якщо ще буде можливість підживлювати його, то взагалі буде круто.

Виноград вічі біля будівлі управління екології КМДА. Фото: Олена Панченко

Відмова від одноразового посуду

– Чи думали ви ще над якимись екологічними рішеннями, які можна було реалізувати в Києві?

– Так, у нас є ще один проєкт, на який ми покладаємо велику надію. Це створити мережу закладів, де люди зможуть набрати воду у свою багаторазову екопляшку. Ми хочемо залучити до цього проєкту кавʼярні та ресторани, які мають локальні системи очищення води. Мета цього проєкту в тому, щоб скоротити використання одноразових речей. У цьому випадку — одноразових пляшок. Коли ви купуєте воду, випиваєте її, викидаєте пляшку, далі вона їде на смітник. Класно, якщо вона потрапила в контейнер для роздільного збору. Гірше — якщо ні, і вона просто лежить на сміттєзвалищі 400–500 років.

Ми сподіваємося, що цей проєкт не зупиниться лише на пляшках. Узагалі, його ідея в тому, щоб відмовлятися від одноразових речей. Уже сьогодні є кавʼярні, де ви можете набрати каву у свою багаторазову чашку й отримати знижку на каву в чотири гривні.

Зараз ми проводимо консультації з ІТ-компаніями, хочемо залучити партнерів, які безоплатно розроблять платформу, на яку можна буде додавати заклади, що підтримують ініціативу.

– Минулого року подібний проєкт запустив стартап Ecola. Він не працює? Чому ви вирішили запускати свій?

– У Києві вже було декілька таких проєктів, не тільки від Ecola, був також проєкт Free Water Refill від ReThink. Проте вони не стали популярними. Ми аналізували, чому так сталося, чому про них знали досить мало людей. Ми припускаємо, що технічні рішення, які вони застосовували, були не дуже зручними для людей. Також інформаційна підтримка цих проєктів була недостатньою. Ми хочемо виправити ситуацію.

З Ecola ми ще не говорили, але вже проговорили з ReThink про те, щоб долучити їх до нашого спільного проєкту, тобто об’єднати під класною ІТ-платформою всіх учасників. Ми ж ні з ким не конкуруємо. Наша мета — дати мешканцям зручний сервіс. Враховуючи, що проєкт буде соціальним, ми зможемо залучити інструменти КМДА — потужності «Київреклами». Сподіваюся, що із залученням партнерів у нас вийде все це зробити.

Мапа дерев і скошення газонів

– Ви починали робити онлайн-мапу всіх дерев міста, на якому етапі цей проєкт?

– Роботу розпочали минулого року. Працівники комунальних підприємств з утримання зелених насаджень [КП УЗН] почали фіксувати чіткі координати кожного дерева у спеціальному програмному забезпеченні. Але ми не просто будемо бачити на мапі, що в цьому місці є дерево. Це дані з GPS-привʼязкою до кожного дерева, фото, інформація про його стан, висоту, товщину, вік і, можливо, примітки — хворе, не хворе.

Минулого року ми оцифрували приблизно 3000 дерев, потім, у звʼязку з повномасштабною війною, СБУ закрила нашим спеціалістам доступ до високоточних карт. Зараз проєкт призупинено. Але ми це питання намагаємося вирішити, щоб усе ж таки продовжити роботу.

– Уже оцифрували 3000 дерев. Чи є в вас розуміння, скільки взагалі дерев може бути в Києві?

– Складне запитання. Цього року наші підприємства будуть робити інвентаризацію, яку вони проводять раз на пʼять років. Тому точна інформація буде до кінця року, зараз не готовий сказати.

– Ідеться тільки про ті дерева, які перебувають на балансі міста?

– Так, це ті дерева, за якими доглядають працівники КП УЗН. Насправді звичайним мешканцям це не завжди зрозуміло. Але якщо ми зараз подивимося у вікно, то побачимо дерева, які ростуть у лунках уздовж дороги. Цими деревами опікуються КП УЗН. А деревами у дворі – опікуються або керівна компанія району, яка керує житловим фондом, або ЖЕК. Це інші організації. Дуже часто ми отримуємо скарги, наприклад, із приводу некоректного обрізання дерев чи покосу трави. І мешканцям буває складно пояснити, що територія може бути у приватній власності або в оренді — і тоді ця організація доглядає за територією. В уявленні людей усіма зеленими насадженнями опікується «Київзеленбуд». Насправді це не так. Кожна територія має свого балансоутримувача.

Фото: КП УЗН Дніпровського району

– Але на вашу мапу ви плануєте всі дерева нанести чи тільки ті, що на балансі міста?

– Я б розділив проєкт на кілька етапів. Перший — це дерева, які перебувають на балансі наших КП УЗН. Потім треба порахувати дерева в парках і лісопарках. Одна справа — порахувати дерева на вулиці, інша — у парках, де вони різної висоти, з різними кронами, там GPS-координати можуть бути не такими точними через крони. Але це успішно вирішувалося у світі. Тому наша мета — порахувати всі дерева в місті.

– Ви згадали про неконтрольоване обрізання дерев. Нещодавно у Львові вирішили запровадити стандарти догляду за деревами, розроблені польською організацією Instytut Drzewa. Чи знайомі ви з цими стандартами?

– Чув із ЗМІ, проте детально, на жаль, не вивчав.

– Чи, на вашу думку, у нас є проблема з тим, як утримуються дерева та зелені насадження, чи треба щось змінювати в підходах і щось із цим робити?

– «Київзеленбуд» зробив велику роботу з приводу розроблення стандартів, залучаючи наших та іноземних фахівців, арбористів, науковців. Ми маємо рекомендації. Як на мене, проблема не в рекомендаціях. Це як проблема з газонами. Законодавець чітко встановлює вимоги до висоти газонів — де вони мають бути висотою п’ять, де десять сантиметрів. Проблема в людині, яка бере в руки мотокосу та виходить на об’єкт. Так само і з обрізанням дерев. Є ті, хто працюють чітко за інструкцією, а є ті, хто цю інструкцію порушує. І тоді, на жаль, ми отримуємо такі незадовільні відгуки щодо їхньої роботи.

– Як тоді розв’язати цю проблему?

– Ми постійно надсилаємо листи та даємо протокольні доручення, щоб наші підприємства посилили контроль за виконанням таких робіт, проводили розʼяснювальні роботи з працівниками та, якщо це не подіє, вживали дисциплінарні заходи.

– Узагалі газони — це окрема тема. На сайті Київради вчергове зареєстрували петицію з проханням припинити скошування трави в місті. Такі петиції реєструють із року в рік. Але практика не змінюється. Чи може місто взагалі не скошувати газони?

– На жаль, так не можна. Якщо ми перестанемо доглядати за газонами, то місто перетвориться на такий собі хутір. Бурʼяни можуть виростати до метрової висоти. Естетично місто втратить дуже багато.

Але ми шукаємо інші рішення. Уже дали доручення нашим КП передбачити закупівлю таких трав, як мавританські газони. Насіння складається із суміші різнотравʼя, яке квітне в різний проміжок часу. Це створює ефект галявини з різною висотою рослин. Такий газон не потребує регулярного скошення, його косять декілька разів на рік. Звичайно, ми не зможемо застосувати цей принцип на всій території міста. Спочатку почнемо висаджувати його на ділянках вздовж доріг, які розділяють тротуар від проїжджої частини. Так поступово ми будемо відходити від косіння.

Водночас хочу зазначити, що доглянуті газони однаково потрібні. Якщо ми візьмемо Поштову площу або Парк Слави, то там на газонах постійно відпочивають безліч людей.

– Дійсно, є газонна трава, яка буде мати гарний вигляд, якщо її правильно доглядати та поливати. У нас же косять усе.

– Ми розуміємо цю проблему. І тому вирішили запровадити такий захід – висаджувати мавританські газони. Їх можна буде побачити в місті вже 2023 року в різних районах, на різних ділянках. Ми посіємо, подивимося, як вони будуть зростати, який буде ефект. Якщо це буде успішний експеримент, тоді ми його масштабуємо.

– Мавританські газони мають щось спільне з луками, які висадили у Вінниці?

– Так, це схоже на луки.

Ще одне рішення — на схилах у майбутньому ми хочемо відмовитися від використання газонів і засаджувати їх ґрунтопокривними ялівцями. Ялівець вічнозелений, має класний естетичний вигляд, створює приємний хвойний запах у повітрі. Так ми хочемо й укріпити схили, і відійти від регулярного покосу. Але це не буде відразу масово. Ми діємо в умовах обмеженого фінансування. Ми не розуміємо, чи будуть у нас кошти на закупівлю цього посадматеріалу на наступний рік. Але потрошку ми будемо це запроваджувати.

– Чи плануєте ви запроваджувати ще якісь природноорієнтовані рішення? Наприклад, у нас вийшов текст із варіантами таких рішень для Києва. Чи щось із цього було би доцільно, на вашу думку, застосувати?

– У нас були колосальні плани на цей рік, передбачалося рекордне фінансування на озеленення міста, ми хотіли цього року продовжити висадку живоплотів — живих огорож. Ми аналізували досвід європейських країн із приводу використання принципу «місто-губка» для збирання дощової води та потім її використання для поливу рослин [«місто-губка» – модель міського будівництва, яка передбачає, що дощова вода не потрапляє в каналізацію, а збирається та використовується; це, зокрема, допомагає уникнути повеней – ред.]. Кишенькові парки в нас уже є, але хотілося би їх масштабувати. Усі ці тренди ми відстежуємо та дуже хочемо застосувати їх у нашій столиці. Однозначно, ми все це будемо робити після нашої перемоги.

Війна та забруднення

– Ви розповідали, що під час перших днів повномасштабної війни підтвердилася гіпотеза про те, що 80% забруднення повітря в Києві припадає на машини, а лише 20% – на стаціонарні забруднювачі [завод «Енергія», ТЕЦ]. Зараз кількість машин дещо збільшилася, яка ситуація зараз із повітрям?

– Стежити за якістю повітря можна за допомогою застосунку «Київ Цифровий» і сайту asm.kyivcity.gov.ua. От відкриваємо застосунок «Київ Цифровий» – і бачимо, що повітря в Києві зараз дуже доброї якості.

Попри уявлення про те, що машин стало більше, насправді ні. За даними департаменту інформаційно-комунікаційних технологій, який моніторить рух автомобілів у Києві, машин десь на 35–37% менше, ніж у довоєнний час. Це досить суттєва кількість. Крім того, підприємства скоротили свою роботу. Це погано для економіки, але добре для екології – ми бачимо чисте повітря.

– Тобто це повʼязано все-таки не тільки з машинами?

– Переважно саме з машинами. Коли машин було ще менше, індекс якості повітря коливався від 20 до 30 одиниць. Коли транспортний потік почав збільшуватися, то показники збільшилися до 40. Ми бачимо динаміку — зі збільшенням трафіку збільшується кількість забруднювальних речовин у повітрі, які є залишками продуктів горіння викопного палива — дизеля чи бензину.

– Якщо машини так сильно забруднюють повітря в Києві, чи ваше управління якось впливає на транспортну політику міста?

– Ми вносимо свої пропозиції департаменту транспорту. Спільно з ними напрацьовували рішення щодо розбудови більш екологічних видів транспорту. Знаю, що наші колеги до війни планували закупівлі нового типу тролейбусів, які рухаються завдяки електротязі та можуть від’єднуватися від лінії та проїжджати ще до 50–60 кілометрів, потім знову під’єднуватися заряджатися, так покривати додатковий маршрут. На жаль, війна змінила ці плани.

Але плани були. Ми розробляли «Екологічну стратегію міста», у якій передбачали скорочення викидів шкідливих речовин у повітрі. Одне із завдань — заохочувати людей відмовлятися від приватного транспорту на користь громадського. Ми розуміємо, що для цього нам, по-перше, потрібно зробити комфортний громадський транспорт, щоби люди хотіли ним користуватися. По-друге, підняти вартість паркування в центрі міста [зараз місто тимчасово скасувало оплату за паркування через судовий процес – ред.].

Водночас дуже круто, що приватний сектор розвиває мікромобільність — прокат самокатів і велосипедів. Ми все це підтримуємо. Я сам досить часто, якщо мені потрібно потрапити до КМДА, беру самокат і дістаюся буквально за п’ять-шість хвилин на Хрещатик. На автівці цей шлях забирав би в мене майже 25 хвилин.

– Розкажіть про систему моніторингу за якістю повітря. Зараз Київ має п’ять станцій спостереження за якістю повітря. Планували встановити ще три. Коли це відбудеться?

– Зараз у нас оголошені торги на закупівлю. Ми чекаємо, чи хтось прийде на них. Згідно із законом, вони тривають орієнтовно два місяці, оскільки сума немаленька. Це вже другі торги. Перші торги ми оголошували ще до початку повномасштабної війни, зрозуміло, що в березні ніхто не прийшов. Зараз ми їх переоголосили. Але в мене є сумніви, чи хтось захоче взяти в них участь із такими валютними ризиками. Подивимося. Сподіваємося, що в нас буде все-таки буде можливість встановити станції моніторингу цього року.

– Де їх планують встановити?

– У Голосіївському, Деснянському та Святошинському районах.

– Загалом вийде вісім станцій. Чи цього достатньо для покриття всього міста?

– Для такого міста, як Київ, потрібно за концепцією 17 референтних станцій. Тоді ми будемо мати точну інформацію та покривати все місто на 100%.

– Можете пояснити, чим ці станції відрізняються від портативних пунктів моніторингу?

– Система моніторингу в нас складається з двох типів станції – референтних та індикативних. Загалом у міста пʼять референтних і 46 індикативних. Усі вони є в застосунку «Київ Цифровий», тобто ви можете побачити адресу розміщення кожної станції та якість повітря в тому районі.

До індикативних датчиків висуваються менш суворі вимоги. Можна сказати, що вони менш точні, але це не зовсім коректно, бо там інша частота відбору проб, інші речовини. Це простіші станції.

– У сервісу «ЛУН.Місто» теж є свої датчики. Чим вони відрізняються від ваших?

Ключова різниця між датчиками громадського контролю та датчиками, які належать державі, у правдивості та законності інформації. Що я маю на увазі? Наші датчики є сертифікованими та перевіреними. Ми як орган з управління якістю атмосферного повітря несемо повну відповідальність за дані, які вони передають. Зрозуміло, що техніка може виходити з ладу, збоїти. Але є регламент, виписаний виробником, про те, як їх потрібно обслуговувати. Ми його повністю дотримуємося.

Датчики громадського контролю, як правило, вимірюють повітря лише за одним показником — PM 2.5, тобто пил розміром до 2,5 мікронів. Коли Київ потрапляв до рейтингів міст із найбруднішим повітрям від швейцарської компанії IQAir, то це саме за цими датчиками громадського контролю, які вимірюють лише один показник.

Наші датчики міряють повітря щонайменше за вісьмома показниками. Деякі вимірюють до 12 показників – діоксид азоту, оксид вуглецю, озон, діоксид сірки тощо. Станція наповнюється залежно від її місця розташування й того, які забруднювачі є в районі. Якщо на лівому березі, у зоні впливу Бортницької станції аерації та заводу «Енергія», може вироблятися, наприклад, сірководень, то станцію комплектують такими датчиками. Якщо в районі проспекту Науки немає підприємств, які продукують сірководень, то станція комплектується без цього. Тому хочу наголосити: правдива інформація є на сайті управління екології та в застосунку «Київ Цифровий».

– Але це ж не значить, що в датчиків громадського контролю неправдива інформація.

– Ні, це в жодному разі не означає, що датчики громадського контролю неправдиві. Єдине – ми не можемо брати їх як референтні для нашої системи, адже вони не проходять перевірку. Але я завжди кажу: не забувайте дякувати громадськості, адже завдяки таким небайдужим людям, організаціям відбуваються зміни в нашій країні. Їхня система в цілому доповнює систему державного моніторингу. У нас навіть є меморандум про співпрацю з ЛУН, вони нам активно допомагають із комунікацією з компанією IQAir, яка формує рейтинги міст із брудним повітрям. Сьогодні ми вже на фінішній прямій перемовин – тепер вони братимуть дані саме з міських станцій моніторингу.

– І ви очікуєте, що рейтинг Києва відразу покращиться?

– Звичайно, ми вже це перевіряли. Ще варто згадати, що в наших датчиках використовується різне обладнання для виміру. Датчики громадського контролю використовують лазерну систему, коли через лазерний промінь рахуються частинки. І ці датчики інколи плутають туман із пилом і можуть показувати високий рівень забруднення під час туману. Цього не буває з референтними станціями, тому що вони використовують зовсім інший метод. Вони забирають повітря зовні, поміщають його в спеціальну камеру й там математичною формулою рахують ці частинки. І так похибка мінімізована.

Але ЛУН уже калібрує свої датчики біля нашої станції моніторингу. І я сподіваюся, що скоро певні недоліки усунуть, і наші датчики працюватимуть як єдиний механізм.

Хочу додати, що наше ключове завдання – рух до повної прозорості. Наші пости моніторингу якості повітря та датчики радіаційного фону працюють у режимі онлайн. І ви, і ми бачимо цю інформацію одночасно, коли дивимося на сайт. Ніхто нічого не приховує, нічого не підтасовує. Проби відбираються щохвилини та зберігаються на сервері, уся інформація накопичується. Користувачі можуть подивитися динаміку за добу, тиждень, місяць. А ми бачимо взагалі інформацію за всю історію вимірювання.

– Цікаво також, як війна вплинула на стан ґрунтів і води. Як відомо, Пуща-Водиця найбільше з районів Києва постраждала від обстрілів під час активних бойових. Чи брали ви заміри проб ґрунту там?

– Торік ми вперше в історії управління екології проводили масштабне дослідження ґрунтів у Києві. Ми відібрали проби в більш ніж 120 місцях і проаналізували їх.

З початку бойових дій – ні, ми не відбирали проби. Самостійно ми це не робимо, нам потрібно найняти організацію, яка має відповідну сертифікацію та лабораторію. До того ж не всі території до цього часу ще були розміновані. Відповідно, таке технічне завдання ми можемо ставити лише після того, як усі ці зони будуть безпечні.

Загалом Києву відносно пощастило. Усе-таки на території міста не було активних бойових дій. Пуща-Водиця та Святошинське лісопаркове господарство, з точки зору екології, постраждали найбільше.

З досвіду наших колег, які проводили аналогічні дослідження в інших регіонах, ми знаємо, що від вибухів снарядів завдається досить серйозна шкода землі.

– Але ви плануєте надалі такі проби відібрати?

– Чесно кажучи, про це не думали, бо не було таких масових артилерійських ударів. Але, мабуть, потрібно буде це зробити, щоб зрозуміти, які відбулися зміни.

– А як щодо води? Держпродспоживслужба наразі взагалі не рекомендує купатися на пляжах Києва через якість води. За моїми спостереженнями, ситуація гірша, ніж у минулі роки. Чи якість води в Дніпрі може бути пов’язана з військовими діями? Ми знаємо, що і снаряди у воду прилітали, і вертольоти витягали з Дніпра.

Загалом у нас є 14 зон відпочинку, на яких можна купатися, і 17 зон, де можна відпочивати біля води без купання. Це ті зони, за якими слідкує місто, де є лайфгарди, вбиральні, де можна отримати медичну допомогу. Цього року місто офіційно не відкривало пляжний сезон, проте ми розуміли, що люди однаково будуть виходити до води. І нашим завданням було організувати там максимальний порядок. На кожному пляжі є табличка, що купання заборонено, але, на жаль, це нікого не зупиняє.

Що стосується якості води – за результатами досліджень лабораторії КП «Плесо», вода в певні періоди стає непридатною для купання — бо під час спеки розмножуються мікроорганізми. Тоді й не рекомендують купатися. Але сказати, що в нас були якісь шкідливі перевищення саме внаслідок бойових дій, ми не можемо. Хімічних забруднень, повʼязаних із цим, у водних ресурсах міста Києва не виявлено. А навіть ті ракети, які потрапляли в Дніпро, не стали джерелом забруднення, яке могло глобально вплинути на стан річки.

«Сміттєва реформа»

– В Україні почали так звану «сміттєву реформу». Ухвалили поки тільки рамковий закон «Про управління відходами», ще мають розробити купу підзаконних актів, щоби реформа запрацювала. Щодо закону були різні думки в громадськості. Ви підтримуєте редакцію, яку ухвалили, чи бачите там недоліки?

– Я ставлюся позитивно. Попередній закон, який регулював питання відходів, був ухвалений ще в 1998 році. Зрозуміло, що за цей час навіть склад відходів серйозно змінився, змінилася свідомість людей. Коли його ухвалювали, ніхто не говорив про роздільний збір, про компостування. Цей закон однозначно потрібно було змінювати.

Чи можна назвати новий закон ідеальним? Мабуть, не можна. Але це базовий закон, до якого ще будуть ухвалюватися відповідні секторальні закони.

Я впевнений, що цей закон і подальші кроки нададуть інвестиційної привабливості сфері перероблення відходів. Першим таким кроком має бути закон про розширену відповідальність виробника. Це загальноприйняте правило в Європейському Союзі, коли забруднювач платить, виробник має зібрати паковання самостійно або укласти договір із кимось, хто це зробить за нього. Так гарантовано зʼявляться кошти в цій сфері.

Дуже часто мешканці наводять приклад: от у Німеччині є автомати, що приймають пластикові пляшки та повертають за них кошти. Так, тому що вартість на утилізацію цієї пластикової пляшки була закладена у вартість товару. Саме ці гроші ви повертаєте собі, якщо відправляєте цю пляшку на утилізацію. Це і потрібно Україні, щоб галузь наповнилася коштами. Це буде стимулом для будівництва сучасних сміттєперероблювальних заводів. І я вірю, що питання з відходами ми вирішимо так само, як його вирішила Європа.

– Одне із завдань реформи – щоб ми перестали вивозити на полігони невідсортовані відходи. Чи є у вас статистика щодо Києва, скільки відходів у місті переробляється, скільки спалюється, а скільки – вивозиться на полігони?

– У Києві минулого року було зібрано 1568 тисяч тонн побутових відходів. З них на сміттєспалювальний завод було відправлено 111 тисяч тонн [7%], на полігон — 1311 тисяч тонн [83,6%]. Решту відправляють на перероблення або утилізацію. Тобто, як бачимо, однаково левова частка відходів потрапляє на полігон.

Але хочу зазначити, що Київ досить активно почав запроваджувати систему роздільного збору відходів. У місті встановили майже 3600 контейнерів для роздільного збирання, 240 для небезпечних відходів. Ми розуміємо, що цієї кількості недостатньо. Але щороку кількість збільшувалася. Після ухвалення закону про розширену відповідальність виробники товарів будуть змушені збирати своє упаковування, тоді буде розвиватися й система збору, транспортування, перероблення.

– Якщо збір пластику, паперу, скла ще якось налагоджений, то компостування відходів на рівні міста поки взагалі ніяк не організоване. Це лише роблять в окремих ЖК або таку послугу мала «Україна без сміття». Але в масштабах міста це ніщо.

– Так, ніщо. Питання компостування обовʼязково буде вирішено після того, як запрацює система в цілому. Я був у Сполучених Штатах, вивчав їхній досвід із компостування. Зрозуміло, що до органіки потрапляють різні домішки — пластик, інші речовини. Тому її везуть на спеціальний завод, який проводить досортування. Тільки після цього органічні відходи відправляють на компостування. Там певний час відбувається цей процес, як правило, із застосуванням хімічних речовин, що прискорюють перегнивання. Потім цей компост використовують як добриво або технічний ґрунт для озеленення міст. Я думаю, що ми теж підемо цим шляхом, але це запрацює тоді, коли запрацює система роздільного збору.

– Але чекати на це ще дуже довго. Можливо, ви плануєте якось просувати ідею компостування хоча би на рівні домогосподарств, окремих житлових комплексів?

– Можу сказати про нашу сферу — управління екології. Наші колеги з «Київзеленбуду» мають проєкт зі встановлення в парках і скверах невеликих компостерів, куди можна буде складати зелені відходи – траву, листя. Вони будуть там органічно розкладатися, а потім цей компост будуть використовувати для підживлення наших міських рослин. Це ми плануємо почати робити вже цього року.

Стосовно компостування на рівні домогосподарств. Для людей важлива зручність. Їм потрібна інфраструктура, щоб вони могли досить комфортно це робити, щоб вони не думали про запахи у квартирі.

Завдання міської влади — побудувати інфраструктуру, щоб ви туди всі свої органічні відходи просто поклали. Але будемо чесними: на жаль, через війну наш шлях до розбудови цієї системи трошки затягнеться. Але я вірю, що в Києві вона обовʼязково зʼявиться, тому що запит від людей досить високий і на сортування, і на компостування. І коли є запит, то влада змушена діяти більш активно, щоби цей запит задовольнити.