ЕкоSeaspiracy: Риболовна індустрія шкодить довкіллю більше, ніж пластик
Дивимося документальний фільм і дізнаємося про вплив промислового рибальства в Україні
Риболовні сітки забруднюють світовий океан і шкодять морським жителям більше, ніж пластикові трубочки. Дельфіни найбільше потерпають не від дельфінаріїв, а від того, що потрапляють у сітки під час риболовлі. Рибні ферми нічим не кращі, адже вони створюють багато відходів і майже половина всієї вирощеної риби викидається. Це лише декілька фактів із документального фільму Seaspiracy від Netflix. Автори стрічки Cowspiracy про те, як м’ясна індустрія забруднює планету, цього разу показали, що рибна промисловість шкодить не менше.
Ми подивилися фільм і записали декілька фактів із нього. А ще поговорили з представницею Всесвітнього фонду природи WWF-Україна про те, як промислове рибальство впливає на довкілля в нашій країні.
40% вилову просто викидають
Майже половину всіх морських жителів, спійманих у сітки під час промислового рибальства, викидають за борт як прилов. Цим терміном описують усіх живих істот, які опинилися в сітках випадково. У сітки щороку потрапляє близько 50 мільйонів акул, ідеться у фільмі. І хоча прилов випускають назад в океан, часто риби гинуть ще до того, як потрапляють назад у воду.
І навіть такі маркування на продуктах, як Dolphin Safe, не гарантують, що під час вилову риби в сітки не потрапляли дельфіни. Цей висновок фільму отримав чимало критики. Наприклад, Девід Філіпс, керівник International Marine Mammal Project, сказав, що програма захисту дельфінів дійсно працює. «Програма The Dolphin Safe tuna відповідальна за найбільше зниження смертності дельфінів через судна, що займаються ловлею тунця. Рівень убивств дельфінів знизився щонайменше на 95%, близько 100 тисяч смертей дельфінів щороку попереджаються», – каже Філіпс.
Риболовні сітки – головна пластикова загроза в океані
Шість із семи видів морських черепах під загрозою зникнення або вимирають. І це не через глобальне потепління чи пластикові трубочки в океані, а через риболовну промисловість. 46% Великої тихоокеанської сміттєвої плями становлять риболовецькі сітки. Натомість пластикові трубочки – це лише 0,03% від океанського сміття. Режисер і головний герой Seaspiracy Алі Табрізі доходить висновку, що природоохоронні організації закликають заборонити одноразовий пластик, але не акцентують увагу на проблемі сіток, адже фінансуються рибною промисловістю.
Ферми не вихід
Близько 50% усієї риби та морепродуктів вирощені на фермах, проте вони теж не дружні до довкілля. Ферми створюють величезну кількість органічних відходів, а через погані умови на них серед риби поширюються інфекційні захворювання. Тому близько 50% риби на фермах гине, не потрапляючи до покупця. Вирощений на фермі лосось має яскравий рожевий колір лише завдяки хімічним барвникам, які додають у корм.
Аби зрозуміти, як риболовна індустрія в Україні впливає на довкілля та чому кількість деяких видів риб стрімко зменшується, ми поговорили з Інною Гоч, іхтіологинею та керівницею напряму «Вода» Всесвітнього фонду природи WWF-Україна.
Інна Гоч
керівниця напряму «Вода» Всесвітнього фонду природи WWF-Україна
Звідки походить риба, яку їдять українці?
80% риби, яку їдять українці, імпортована. Найбільше ми імпортуємо з Норвегії, Ісландії та США. І лише 20% виловлюється або вирощується в Україні. Дані про те, скільки точно риби виловлюється та вирощується в Україні, відрізняються. Наприклад, Українська асоціація імпортерів каже, що це 95 тисяч тонн на рік, за даними Держрибагентства, трохи більше 64 тисяч тонн, а Держстат називає трохи більше 76 тисяч тонн.
В Україні більшість риби виловлюють у Чорному й Азовському морях, а також у внутрішніх водоймах (водосховища, ріки, озера). Окрім цього, український рибний промисел є в районі Антарктики. За даними Держстату, з морів виловлюють близько 40 тисяч тонн на рік, із внутрішніх водойм – 23 тисячі тонн, а в аквакультурі вирощують лише близько 11 тисяч тонн. Тобто в нас споживається втричі більше дикої риби, ніж вирощеної на фермах. Це дуже сильно відрізняється від світової ситуації, де аквакультура переважає над промисловим виловом. І це погано, адже так ми експлуатуємо природні ресурси.
Найбільше в Україні вирощують коропа, карася, товстолоба. Виловлюється в Україні зараз найчастіше дрібна й дешевша риба, переважно це бичкові види, тюлька, шпрот.
Як промисловий вилов впливає на популяцію риби?
Популяції багатьох видів риби зменшуються, особливо це стосується дорожчої та гастрономічно цікавішої риби. Наприклад, усі представники родини осетрових зараз у Червоній книзі. Ще в 60-х роках минулого століття цю рибу ловили в промислових масштабах. А наприклад, у містечку Вилково стояв завод, який консервував чорну ікру.
Зараз усі шість представників родини осетрових – у Червоній книзі України та в червоному списку Міжнародного союзу охорони природи. Причина кардинального зменшення популяції цих риб комплексна. Найбільше «посприяло» браконьєрство, але в цьому також винні неконтрольований промисел і забудова річок перешкодами. Річ у тім, що осетрові мігрують. Вони плавають у Чорному морі, а потім піднімаються в річки, знаходять нерестовища, нерестяться й знову спускаються назад у море. Коли ми перегородили річки бар’єрами, перетворили Дніпро на каскад водосховищ, Дністер поділили на три частини двома греблями та поділили Дунай – осетрові просто втратили можливість підніматися в річки на нерест. Нереститися вони можуть зараз лише в Дунаї. Складно сказати, що зіграло вирішальну роль у зменшенні популяції цих риб, але всі ці фактори точно вплинули.
Ще один цікавий вид, який зникає, – лосось дунайський, велика «червона» риба, яка трапляється в карпатських річках і занесена до Червоної книги України. А ще вирезуб – риба з родини коропових. Їх теж заборонено виловлювати.
Чому ловити забагато риби шкідливо для довкілля?
На думку вчених, від загальної кількості популяції певних риб можна забрати не більше 20% без шкоди. Тоді решта 80% будуть відтворюватися. Але не все так просто з кількістю. Кожна популяція має молодь, яка ще не досягла статевої зрілості, статево зрілих особин, які постійно нерестяться, і старшовікових, які нерестяться нерегулярно, але мають великий розмір. Аби не винищувати популяції, виловлювати можна старших риб і трішки статево зрілих.
Якщо цього не дотримуватися, відбувається так званий перелов – це коли люди виловлюють таку кількість риб, яку популяція не може відновити за умовний період часу. Що менше риб стає, то рідше самці та самки зустрічаються, аби давати потомство. Так популяції окремих видів зникають.
Класичний приклад – тріскова криза в Канаді. Століттями східне узбережжя Канади поблизу острова Ньюфаундленд було всіяне рибацькими общинами, які тільки те й робили, що ловили тріску. Попри застереження науковців про те, що популяція тріски в стані перелову й потрібно зменшити кількість сіток і тиск промислу на популяцію, ніхто не дослухався. Урешті-решт до початку 90-х років популяція тріски зменшилася до 1% від попередніх даних.
Цікаво, що ця місцевість описана в книзі Жуля Верна «Двадцять тисяч льє під водою». Герої бачать з ілюмінатора величезну кількість тріски та говорять про те, що, якби вона не була така плодовита, її б уже винищили, адже виловлюють її мільйонами. Як бачимо сьогодні, знищити тріску таки можна. 1992 року уряд Канади повністю заборонив її вилов, проте було вже занадто пізно. Увесь промисел зупинився, збанкрутували рибацькі підприємства та 35 тисяч рибалок опинилися без роботи.
Зараз на східному узбережжі Канади практично немає тріски. На її місце прийшли ракоподібні: краби, лангусти та креветки. Представники індустрії зраділи, адже на цьому всьому теж можна заробляти гроші. Однак за останніми даними, ракоподібні вже теж на грані перелову. Що прийде після того, як виловлять усіх крабів і лангустів, достеменно невідомо. Найімовірніше, це будуть безхребетні на зразок медуз, а на них вже промисел побудувати складно.
Чим це небезпечно?
Є підхід, що фокусується на запитах і потребах людини, і природоохоронний підхід. З погляду людини, коли ми знищуємо популяцію, вона випадає з нашого харчового раціону. Її треба чимось заміняти. З погляду природи, ми руйнуємо взаємозв’язки в екосистемі, адже всі компоненти в ній пов’язані між собою. Тобто в когось ми забираємо їжу, у когось – конкурента. Зрештою ми додаємо крихкості екосистемі, вона видозмінюється. І питання в тому, якою вона буде, коли ми винищимо всіх.
Чи можливе стале риболовство?
Можливе, але універсального рецепту не існує. Так само, як ідеального світу, у якому немає браконьєрів і прилову – вилову, який випадково потрапив у сітки. Питання в тому, скільки цього буде.
Як на мене, основний критерій сталого промислового вилову риби – це збереження структури популяції. На це впливають знаряддя лову, місце, час, термін.
Наприклад, є абсолютно неприйнятні знаряддя лову, як-то електролов, що вбиває рибу струмом, і донні трали – це знаряддя для рибальства, що переорюють дно та повністю руйнують його екосистему. Офіційно вони заборонені, але браконьєри їх використовують. Не існує однозначно сталого знаряддя, усе залежить від виду, місця й часу.
Наприклад, коли ми працювали з Дунайським біосферним заповідником, щоб зробити вилов оселедця більш сталим, ми підібрали конкретні засоби лову під реальну ситуацію на промислі. Зокрема, запропонували заборонити рибальство на виході з дельти (авандельті), де всі дорослі особини видів риб, що мігрують, піднімаються на нерест. У сітки там потрапляли й осетрові, і дельфіни.
Також був кейс із дрібними сітками. У них ловився дуже дрібний оселедець, а також молодь осетрових. Щоб запобігти цьому, ми запропонували прибрати дрібні сітки з промислу.
Такі дії не одноразовий процес, потрібно займатися моніторингом стану популяції, перевіряти, чи вона збільшується. Особливо це стосується червонокнижних видів. На жаль, зараз у нас Червона книга – як дошка пошани. Але, заносячи туди певні види, Україна зобов’язується захищати їх і зробити все, аби вивести їх звідти. Проте в нас немає навіть моніторингу того, як змінюються популяції. Наприклад, візьмемо білугу – найбільшу прісноводну рибу світу, яка теж на межі зникнення. Ми не знаємо, скільки їх існує Чорному морі, стало їх більше чи менше, тому що такі дослідження ніхто не фінансує. Ми маємо лише уривчасті дані, але не загальну картину.
Важлива нульова толерантність до нелегально виловленої риби, щоб ні супермаркети, ні ринки, ні ресторани не приймали рибу без документів, що засвідчують законність її походження.
Важлива простежуваність риби, тобто щоб кожна виловлена риба отримувала електронний номер на шляху від судна до умовної баночки зі шпротами. Це дуже ускладнює життя браконьєрам. Законопроєкт про це був зареєстрований Держрибагентством, але Верховна Рада не проголосувала за нього.
Чи є риба від браконьєрів у продажу?
Так, такі випадки в Україні бувають. Зазвичай, таке трапляється на ринках, коли за однією накладною продають не 10 кілограмів вирощеної риби, а пять разів по 10 кілограмів. І ці решта 40 кілограмів риби нелегально виловлена.
Таке можливо й у супермаркетах. Наприклад, особисто мене турбує наявність там річкової риби, як-то краснопірки чи ляща. Можливо, хтось і вирощує невелику їх кількість на фермі разом з іншими рибами. Але зазвичай саме ці види не вирощують, адже вони ростуть повільно, і це невигідно.
Навіть таке просте питання, звідки походить риба, яку ми купуємо, – з аквакультури чи з дикої природи – зараз вирішується лише на основі документів. Але з цим можуть бути маніпуляції. Якщо є накладна про те, що певна партія риби походить з аквакультури, контролюючий орган вірить документу. Натомість у країнах Європейського Союзу використовується спеціальний метод, що дозволяє визначити походження риби (його також використовують для визначення походження ялинок перед святами, полуниці, ягід). Наприклад, можна взяти шматочок плавця риби, зробити ізотопний аналіз і з’ясувати, ця риба дійсно з ферми чи вона виловлена в Дунаї незаконно. Це ще один фактор, який допоможе зробити рибну індустрію більш сталою.
Яка в цьому роль споживача?
Передусім для споживача важливо купувати рибу та морепродукти в перевірених виробників, а не на стихійних ринках чи з рук. Наприклад, чорна ікра за дешевшою ціною на базарі чи в маленькому магазинчику, може бути від браконьєрів.
Також не варто купувати ті види риб, які вже на стадії перелову. Серед них, наприклад, дикий тунець, раки в період заборони на вилов, річкова риба лящ і краснопірка.
Що з вирощуванням риб на фермах в Україні?
Вирощування риби в аквакультурах у нас буває дуже різне. Перший варіант – вирощування в так званих бетонних басейнах, другий – у ставках, третій – вирощування без шкоди фауні, що існує у водоймі (спеціальне товарне рибне господарство). Остання форма малорезультативна, адже складно вирощувати товарну рибу в одному ставку з дикою. На останню витрачаються корми, але росте вона погано, тому фермери намагаються позбутися її в малих ставках. А у великих водоймах вилов знаходиться в тіні. Також зараз в Україні говорять про розвиток марикультури – таких собі ставків у морі, де вирощується риба. Кожна з цих форм по-різному впливає на довкілля.
Промислове вирощування риби має такі самі проблеми, як промислове вирощування курей чи свиней. Екскременти, корми й добрива, що вносяться для вирощування риби, погіршують якість води, а велика кількість відходів від виробництва не завжди правильно утилізується. Це погіршує стан довкілля.
В Україні не так багато риби вирощується в аквакультурах, відповідно, і вплив на довкілля не настільки сильний. Проте однаково досить часта історія, коли ферми, розташовані на каскаді ставків, вносять більше кормів і хімічних речовин для вирощування. Тому всі ці речовини ідуть далі каскадом водойм, адже це єдина система. Корми та добрива мають вноситися лише в дозволеній кількості, і це має регулюватися державою. Також важливо, щоб ці підприємства не забруднювали довкілля, мали систему очистки води, у яких риба вирощувалася, і не скидали її у водойми. Але на жаль, в Україні аквакультури не дуже добре інспектуються.