МісцеЯк український бар Space Meduza в Берліні перетворили після 24 лютого на волонтерський штаб
Засновники – про коктейль «Зеленський», гостей-росіян і волонтерство
Інтернаціональний англомовний бар, який створили троє харків’ян у Берліні, – так коротко можна описати Space Meduza, що розташований у берлінському Кройцберзі. Окрім авторських коктейлів, щодня тут насичена програма – стендапи, акустичні концерти, кінопокази, перформанси, бурлеск, диджей-сети і тепер дедалі частіше українською.
За місяць до повномасштабного вторгнення в барі фактично почало формуватися об’єднання активістів «Віче»: тут генерували ідеї, грілися після мітингів, складали гуманітарну допомогу, зустрічали українських біженців. Пізніше чи не щодня в барі почали влаштовувати виступи українських співаків і стендаперів, там збирали донати в благодійні фонди, що допомагають постраждалим від війни. У барі виступали, зокрема, Антон Слєпаков, Vivienne Mort, Jerry Heil, Наталя Гаріпова й Настя Зухвала.
Ми розпитали співзасновників Space Meduza про те, чи пускають зараз у бар «хороших росіян», чому не варто перекладати український стендап англійською і як у барній карті з’явився коктейль Mezkal Blood.
Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів
«Усе це робилося на якомусь козацькому драйві»
Діана Кіпрач, Андрій Ведмідь і Ярослав Рафф познайомилися, коли жили в Харкові. Діана була акторкою в театрі «Арабески», Андрій запускав гурт Andrew Bear, а Ярослав працював в IT. Приблизно в один і той самий час у 2016-му вони вирішили переїздити до Берліна, а вже у грудні 2018 року відкрили свій бар із мінімальним знанням німецької мови й німецької бюрократії і без вкладень «космічних сум» у маркетинг.
Розповідають, що в перші кілька місяців стояли на барі втрьох, доводилося навіть самим мити підлогу й туалети. Зараз обов’язки розділилися: Ярослав спілкується з податківцями й бухгалтерами, підписує папери; Андрій займається переважно букінгом, відповідає на запити в соцмережах; Діана також допомагає з SMM і відповідає за доставку замовлень, спілкування з українськими артистами і загалом за порядок у барі – за це її називають мамою.
Діана: Після переїзду до Берліна я підпрацьовувала в барі недалеко від дому. За пів року цей бар закрили, приміщення звільнилося. Андрій і Ярослав на той час хотіли відкрити щось своє, але я не сприймала це всерйоз, у нас не було багато грошей. Ніхто з нас не знався на ресторанній справі, хлопці взагалі ніколи не працювали за баром. Але ми любили класні паті й знали, як їх зробити. Ми також багато спілкувалися з музикантами й іншими людьми культури. Усе це робилося на якомусь козацькому драйві.
Андрій: Я відразу почав писати знайомим музикантам, щоб залучити їх на класні івенти. Уже потім ми почали розбиратися з напоями, що таке міксологія й інші речі. Чомусь усі ресторатори, які приїздять з України, питають, хто робив нам барну карту. Але ми робили її самі, просто питали поради в більш досвідчених колег, дивилися YouTube, на що люди добре реагують.
Діана: Ми вирішили зробити класику, але зробити її добре: джин, бурбон, інші хороші інгредієнти, а далі розберемося.
Дизайн інтер’єру для нас розробляла ще одна харків’янка, дизайнерка й художниця Ксюша Казимирова.
Ярослав: Ми довго думали над назвою й концептом, а потім просто покликали Ксюшу. За два дні вона прийшла й сказала, що все буде в космосі й у медузах. Так і з’явився Space Meduza.
Діана: Урешті дизайн ми зробили за чотири дні: recyclable-арт, старі парасольки, якісь висюльки, ще й зверху фарбу, її багато зосталося. Ксюша трохи їбанута в цьому плані. Узагалі процес дизайну не скінченний: скоро до нас знову повернеться Валєра, наш художній експонат. [сміються]
Коли заходиш у першу кімнату, потрапляєш у космос, там ми нічого не вішали на стіни. Друга кімната – атмосферна курилка, де постійно висять картини чи фото, підсвічені спеціальними лампами. У третій кімнаті можна випити. Ми так і назвали – The Third Room, там будуть проводити різні виставки. Першу виставку мали відкрити 25 лютого, але врешті відкрили на кілька місяців пізніше.
Загалом Space Meduza описують як простір трохи більше 120 квадратних метрів, із терасою, підвалом і камерною сценою метр двадцять на метр двадцять. Це ідеально для акустичних вечорів, але замало для перформансів, кажуть співзасновники. Пізніше в барі з’явилися стилізований портрет Тараса Шевченка, український прапор і банка з написом Donation for Ukraine.
Кажуть: спочатку не задумували Space Meduza як бар для українців, але «нетворкінг розповзався», українцям тут було добре.
Діана: У 2018 році в Німеччині було рідкістю зустріти українців, але якщо ми їх і зустрічали, то це були цікаві люди, з ними хотілося тусити. Тому ми робили не лише англомовний стендап, але й івенти для українців: День Незалежності, День приїзду Жадана, перегляд футболу. Коли в Європу їхали українські артисти, ми пропонували заїхати до нас і виступити.
Якось ми робили український вечір, я читала зі сцени «Енеїду» в українському костюмі. На столах ми розклали переклад англійською. Було важко тримати увагу: постійно відчиняються двері, люди виходять на терасу, а хтось узагалі виходить із туалета й кричить: «А можна мені ще одне пиво?»
Ярослав: Особливо мені запам’ятався один із вечорів, це був десь кінець літа 2019 року. Один із наших клієнтів (ми його називали «ну, чувак оцей, який Old Fashioned п’є») сказав, що буде приходити до нас щодня і що це його улюблений бар. До речі, його звати Олег. Загалом приємно, коли приходять у Space Mesuza й кажуть «тобі привіт від власників якогось бару в Харкові» або просто від когось із харків’ян.
Space Meduza важко пережив пандемію: вона припала саме на той час, коли бар нарешті відчув рух угору. Під час локдаунів довелося закривати заклад двічі: у березні 2020-го на три місяці, а потім аж на вісім місяців, з листопада до червня 2021-го. Ярослав називає ці періоди найбільш депресивними, бо здавалося, що бар закриється назавжди. Відновитися допомогли постійні клієнти: нафандрейзили на два місяці оренди. Крім того, витрати покрив і німецький уряд, тож після двох локдаунів удалося принаймні вийти в нуль.
Андрій жартує: після вимушеної ізоляції люди буквально плакали на барних стійках: «Вау, мені наливають пиво! Ого, мені роблять коктейль!»
«Люди після локдаунів – це як розставання з колишнім, думаєш: нахуя я це зробила, треба назад повертатися. Так і наші гості, казали, що нікуди від нас не підуть, навіть якщо до цього й не були нашими постійними клієнтами», – коментує Діана.
«Через увесь бар утворювалася така собі вервечка: передавали речі, бігали, метушилися»
Ще за місяць до повномасштабного вторгнення в барі вже можна було знайти транспаранти й мегафони: їх залишали ГО «Віче», які в цей час уже почали виходити на мітинги на підтримку України. Тож, коли співзасновники дізналися про початок повномасштабної війни, майже відразу пішли в бар.
Діана: Спочатку ми всі просто були в шоці. Але трохи оговтавшись, відразу пішли на демонстрацію. Потім щодень збиралися в тій кімнаті, де зараз галерея. Це був кінець тижня, перша й друга кімнати були повністю наповнені берлінцями, вони курили, сміялися, кричали. Наступні кілька місяців разом із «Віче» намагалися створити якусь систему. Люди питали, куди і що нести, і ми написали, щоб вони несли нам, у Space Meduza.
Ярослав: Я цей момент пропустив, їздив за мамою в Румунію. Потім кілька разів возив гуманітарну допомогу до кордону. Було відчуття, що треба їбашити 24/7, щоб не накривали люта депресія й жах.
Діана: Це було кілька днів хаосу, дві кімнати були завалені мішками з гуманітаркою. Люди несли величезні баули. Там були каремати, термобілизна, повербенки, консерви, гігієна, медицина. Найбільше місця займав одяг, це іноді дратувало: треба рятувати життя, а тут несуть старі майки й чорні рейверські протерті штани.
Поки берлінці тусили в барі, міг під’їжджати бус, куди виносили кілограмів двісті гуманітарної допомоги для українців. Через увесь бар утворювалася така собі вервечка: передавали речі, бігали, метушилися. Певно, відвідувачам було незвично бачити таке дійство в барі. Але берлінці не хотіли «спонсорувати війну», наприклад, підтримувати ЗСУ броніками, вони хотіли допомагати дітям.
На початку в нас була думка закрити бар і зробити з нього склад. Але склад має бути організованим, а не так, що хтось зносить броніки й тепловізори, а хтось сидить і бухає. Тому ми вирішили, що закрити бар буде неправильно, бо людям треба бути разом, триматися купи, ридати, слухати Зеленського.
Також співзасновники Space Meduza почали допомагати українським біженцям: селили їх у квартирах друзів, ділилися контактами, збирали ком’юніті: «Однаково всі ставили одні й ті самі питання, наприклад, щодо бюрократії чи прописки. Тому ми поставили снеки на стіл і розповідали, хто що знає», – каже Діана.
«Букерам, які робили для нас англомовні івенти, довелося сказати: «Сорі, зараз нам треба їбашити та підтримувати Україну й українських артистів»
За кілька днів після початку повномасштабної війни активісти «Віче» знайшли більше приміщення, допомогли поляки з інституту Пілецького. Водночас Space Meduza продовжували приймати гуманітарну допомогу після 18:00, коли склади не працювали.
Але приблизно наприкінці квітня люди стали приносити гуманітарку значно рідше, десь на 70–80%, каже Діана, хоч деякі берлінці й зараз продовжують нести гуманітарну допомогу. Натомість бар почав отримувати багато запитів від українських артистів. Тож вирішили повноцінно відновити івенти й збирати там донейти на підтримку України.
Діана: Артисти просили сцену й казали, що треба привертати увагу, давайте щось робити. Наприклад, antiwar comedy. Звучить дивно, але на цих івентах можна збирати кошти й перераховувати в благодійні фонди. Ці фонди ми обирали разом або артист самостійно.
Звісно, ми намагаємося брати класних артистів, талановитих. Наприклад, коли Антон Слєпаков виступав із проєктом «Warнякання», плакали всі. Багато людей зібралося й на Jerry Heil. Я не її шанувальниця, але знала, що цей виступ буде цікавий іншим дівчатам. Так і сталося, тоді зібралося 70 чи 80 людей, усі разом співали «Путін хуйло». А в жовтні має виступити Alyona Alyona, уже ведемо перемовини.
Водночас, якщо до нас звертаються менш популярні виконавці, і ми маємо вільну дату, то також не відмовляємо: усі збирають кошти на підтримку України.
Нам «прилітало», наприклад, за те, що в нас виступав Антон Савлєпов, але він збирав донати для України, продаючи марки з кораблем або вино, яке вижило в бомбосховищі Goodwine, чому ні?
Обов’язкова умова виступів у барі – перерахувати частину коштів у благодійні фонди, пояснює Діана. Відсоток артист визначає сам залежно від життєвої ситуації. Загалом з однієї події в середньому збирають від 150 і до тисячі євро. Артистам довіряють, бо зараз майже кожен чи кожна має родича або знайомого, який служить в ЗСУ або потребує допомоги.
У благодійну банку, що стоїть у барі, вдалося зібрати близько трьох тисяч євро, ці гроші спрямували до великих харківських фондів. Збирають кошти й за допомогою власного музичного проєкту (до гурту Андрія Andrew Bear і до Андрія долучилися Ярослав і ще один харків’янин, Сергій). У квітні все-таки вирішили поїхати в тур по європейських містах, який відклали через пандемію, щоб зі сцени говорити про Україну.
Діана: Так, букерам, які робили для нас англомовні івенти, довелося сказати: «Сорі, зараз нам треба їбашити та підтримувати Україну й українських артистів».
Хости в нас зі США, Італії, Швейцарії, Австралії, Німеччини, але останнім часом з’явилися і з України. Це Юля Онищенко, українська стендаперка, тричі на місяць намагаємося з нею проводити стендап українською.
Андрій: Це саме той вечір, коли приходять послухати лише наші. [усміхається]
Діана: Так, вони намагалися робити самопальний переклад англійською, але це було дуже важко. Тому довелося відмовитися від цього задуму, лише деякі стендапери продовжують перекладати. До того ж матеріал часто був про біженців, дорогу й війну, це берлінцям не так заходило й могло бути незрозуміло.
Андрій: Але ми намагаємося залучити й українське, і берлінське, й інші ком’юніті. Наприклад, український фільм можемо показувати з англійськими субтитрами.
Співзасновники бару додають, що команда в них не велика, але справді інтернаціональна. Наприклад, за час існування Space Meduza там працювали бартендери з Франції, Бразилії, Ірану, Палестини, Ірландії.
«Особливо росіяни бояться, коли українці в барі кричать: «Смерть ворогам!»
Переважно росіяни перестали ходити в бар Space Meduza в перші місяці повномасштабного вторгнення. «Ніхто не хоче отримати по «єбучці». Найбільше росіян лякає, коли українці кричать: «Смерть ворогам!» – коментують співзасновники.
Ярослав: Обстановка була наелектризована. Наприклад, був один чувак, який хуїсосив Україну ще до вторгнення, і йому це пригадали. Він відмовився від своїх слів. Якби він цього не зробив, то чувак би вилетів, поліція не встигла б і приїхати.
Андрій: У нас був один клієнт, бурят. Кілька місяців він не ходив, а влітку раптом прийшов. І відразу сказав: «Привіт, я доначу на ЗСУ. Мені було так страшно йти до вас, але я так люблю ваш бар, і я прийшов. Усе буде нормально?» [сміються]
Проросійські настрої в Берліні – це окреме питання, але насправді росіян там мало і їх ніхто не сприймає серйозно, кажуть співзасновники бару. Розповідають, що на місці Space Meduza раніше був бар, власники якого були росіянами. Тому перший рік довелося боротися з тупими питаннями: «А це російський бар?»
За збігом обставин ще задовго до повномасштабної війни з бару довелося попросити одного росіянина – він вчинив бійку. Тоді власники закладів у Кройцберзі почали жартома казати, що українці виганяють росіян. «Ми, звісно, росіян не любимо, але не настільки сильно», – казали тоді в Space Meduza.
А за тиждень до війни в бар прийшов українець, який називав себе росіянином, згадує Діана:
– Я саме була за баром, наливала пиво. Почала питати його, що він думає про політику Росії. Він, видно, захотів жорстко пожартувати, хотів виглядати крутим. У мене тоді наче роги піднялися: що, Ukraine is a russian bitch?! Я йому сказала, що сьогодні це він був моєю сучкою й більше ніколи не зайде в цей бар.
Співвласники пояснюють, що відвідувачам можна дати Hausverbot, тобто заборону на відвідування закладу без пояснення причин. Загалом у Space Meduza продовжує ходити з десяток росіян. Переважно це студенти, які давно живуть у Берліні, відвідують мітинги й підтримують Україну.
Діана: Спочатку в мене з цього приводу дуже палало. Я думала казати, щоб біля входу всі показували паспорт, і не пускати росіян. Але потім зрозуміла, що так не працює: тоді на роботу не зможе вийти й наша бартендерка, у неї тато з Великої Британії, а мама з Росії. Та й потік людей був такий, що ми б не встигали в кожного перевірити паспорт.
Андрій: Ми думали й над тим, щоб зробити, як у Грузії, візи в бар. Наприклад, там вішають А4, і зайти в бар можна лише тоді, коли напишеш на ватмані, що Путін хуйло. Але ж у Грузії кардинально інша ситуація. Там багато росіян, і навіть ті, які нібито ліберальні, можуть поводити себе, як свині. У Берліні набагато менше цього.
Діана: Єдиний випадок, коли в мене справді почалася істерика, був під час російського автопробігу. Це було на початку квітня, якраз оприлюднили дані про деокуповану Київську область. Я їхала на йогу (через волонтерство закинула спорт і вирішила відновити заняття) і побачила 900 автівок, обвішаних російськими прапорами. Нас розділяв лише острівець на дорозі. Я почала кричати їм, тикати факи, дістала український прапор (він був із собою, бо після йоги збиралася на протест). Росіяни мене помітили й почали кричати погрози, мовляв, знайдуть мене. Їх було багато, а я одна. Тоді я просто закрилася в машині й почала плакати. Не від страху, а від дуже сильної злості та безвиході.
Ярослав: Я про росіян не думаю вже давно. ЗСУ їбашать, і це головне.
«Коктейль Mezkal Blood придумала росіянка»
У барній карті Space Meduza коктейлі «Зеленський», «Стефанія», «Український захід сонця», «Русалка Дністрова» й навіть Mezkal Blood. Цікавлюся, який коктейль користується найбільшим попитом. Це «Зеленський», він якраз і перший у карті. Але буває й таке, що приходять українці й замовляють просто перші п’ять позицій підряд, щоб тільки з українськими назвами, розповідають співзасновники.
Діана: Коли ми ввели п’ять-шість таких коктейлів, я подумала, що це вже занадто. Але потім почала спостерігати за реакцією людей: їм справді подобалося. Наприклад, ще на початку вторгнення ми придумали коктейль «Арестович». Тоді він і справді був рятувальним колом для українців. Згодом ми почали відходити від шоку, розбиратися в деяких персоналіях і врешті вирішили, що цю назву треба прибрати. Але ж коктейль був смачний! Тому ми просто перейменували його у Sedative Cookie, його готують на м’яті, а зверху ще кладуть смачну м’ятну цукерку.
Цікава історія була й з коктейлем «Русалка Дністрова». Наш бартендер Жан мав дівчину, яка була просто схиблена на русалках, тож він вирішив назвати на її честь коктейль – просто «Русалка». Він на імбирево-ревеневому джині з додаванням смородинового соку, виходить такого красивого фіолетового кольору.
Пізніше я запропонувала лагідно українізувати цей коктейль і додати «Дністрова». Хлопці заперечували, казали, що ніхто не зрозуміє натяку (ідеться про перший в Україні фольклорно-літературний альманах «Русалка Дністрова», виданий у 1837 році). Але ми все-таки додали це слово: зрозуміють одиниці, але знаєте, як їм буде приємно!
Та найдовша історія в нас була з коктейлем Mezkal Blood. Його придумала наша бартендерка Даша, наполовину росіянка. Цей коктейль готують на основі мескаля. Звісно, хто розумний, зрозумів каламбур. Проблема в тому, що злі москалі пронюхали про цю назву й почали нас атакувати, закидати «одиницями» в Google Maps.
Ярослав: Усе почалося, коли дівчина, яка була в нашому барі, виклала в сторіз коктейль із підписом. Росіяни зробили скрин і почали обговорювати це у своїх пабліках.
Андрій: Ба більше, у бар на «розвідку» прийшли троє росіян, років під 45. Замовили собі декілька коктейлів і пішли. Але виявилося, у них на петличці була камера й вони знімали нашого бармена. Росіяни його розпитували, а що це за коктейль, а хто його придумав. А потім написали текст у проросійський Telegram-канал.
Словом, то був веселий день, бо наші теж підхопили тему з коктейлем. Що пів години хтось писав, сторінка у Google Maps руйнувалася. У нас була оцінка 4,8, а росіяни наставили 50 чи 60 одиниць.
Діана: Тоді ми з цим упоралися, але мене це дуже насторожило, стало некомфортно, що росіяни знімали нашого бармена.
«Робимо медовуху на українському меді й берлінській горілці»
Андрій: У Німеччині ще до війни не було українських продуктів, Україна не може продавати свої товари в ЄС.
Діана: Коли ми вперше написали пост про те, що збираємо гуманітарку, хтось відповів у коментарях: «А хіба не Space Meduza наливають горілку «Російський стандарт»? Раніше таке й справді було, але тоді на ринку просто не було іншої хорошої горілки. Тому 90% барів брали саме «Російський стандарт». Дещо згодом з’явилася берлінська компанія, яка виробляла гідну горілку, ми почали брати в них.
Але українську горілку мені може передати тато, по літру чи по пів літри в пластиковій пляшці. Це для шанувальників, 60 градусів, real shit. А ще тато передає мед, у нього своя пасіка. Потім я роблю медовуху на українському меді й берлінській горілці.
Андрій: Словом, у нас у планах український крафт. Є багато кльових пивоварів, яких я знаю особисто. Після закінчення війни ми знайдемо спосіб привезти до Берліна пиво від українських крафтових виробників.
Діана: Я б вино ще привезла. Бажано кримське.
Обкладинка і фото: Діана Кіпрач, Артур Яценко