Вирлиця – одне з найбільших озер Києва. Воно тягнеться із заходу на схід від станції метро «Харківська» до «Вирлиці» та ще майже на два кілометри на південь. На початку попереднього століття воно мало значно меншу площу, але його штучно збільшили та поглибили під час гідронамиву околишніх районів.

Тепер Вирлиця – природний буфер між житловими кварталами та сміттєспалювальним заводом «Енергія». Це «кондиціонер» одного з найбільш забудованих і забруднених районів столиці. Воно охолоджує, воно очищає повітря та служить домівкою, постійною та тимчасовою, десяткам видів птахів. Але це може змінитися. Бо компанія «Мрія-Інвест» планує звести у прибережній зоні торгово-розважальний комплекс. Для будівництва девелопер уже засипав кілька гектарів озера та планує це продовжити.

Місцеві жителі протистоять забудові, виходячи на вуличні протести, переконуючи депутатів Київради в кулуарах, виступаючи на засіданнях комісій і стаючи на шляху техніки на будмайданчику. Скоро відкриється ще одне поле битви – в судах.

Ми влаштували прогулянку берегом озера разом з активістами та подивилися, що собою являє озеро, яке хочуть засипати та замурувати в бетон і яке депутати Київради не хочуть визнавати заказником.

Не озеро, а будмайданчик

Виходимо на станції метро «Вирлиця», це передостання станція зеленої гілки. З одного боку – вісім смуг проспекту Бажана, однієї з головних дорожніх артерій лівого берега. За проспектом – радянські панельки, за якими стирчать висотки-новобуди. З іншого боку – Вирлиця, одна з небагатьох зелених зон у бетонній забудові Дарницького району.

Ми спускаємося до берега. Зараз туди можна пройти вільно, але донедавна протягом двох років значну його частину з боку проспекту Бажана загороджував паркан. Тепер від нього залишилися лише окремі секції.

Підходимо до місця, де почалися будівельні роботи. Тут купи піску та зарослі бур’янів. Раніше тут були вода й очерет і могли гніздитися птахи. За оцінками активістів, забудовнику вже вдалося засипати 7 гектарів.

«Якби вони дотримувалися всіх норм земельного та водного кодексів, то їм би залишалося будувати, можливо, на 10 метрах. Решта – це прибережно-захисна смуга та водойма. Але в оренду віддали і частину прибережно-захисної смуги, і частину водойми. От вони і почали нарощувати собі площу під будівництво, засипаючи озеро», – пояснює Анастасія Гмирянська.

Анастасія працює літературною редакторкою відділу дубляжу й озвучки одного з телеканалів. А з весни цього року бореться проти незаконної забудови. Як каже сама, «активістка мимоволі».

«Для мене ця історія почалася у 2020-му. Я дізналася, що забудовник подав документи в Управління екології та природних ресурсів КМДА на процедуру оцінки впливу на довкілля. Кожне велике будівництво має її проходити. Я не фахівець, але я почитала зауваження Української природоохоронної групи й подала до управління свої коментарі. І потім, у березні 2021 року, від управління надійшла відповідь, що будувати тут забороняється до проведення додаткової процедури. Тобто у звіті не було достатньо інформації, щоб оцінити, чи вплив на довкілля від будівництва буде прийнятний або ні. Я видихнула, розслабилася і зраділа. Але буквально за два тижні заїхала техніка».

Настя живе через дорогу від Вирлиці. Техніку вона побачила просто з вікна свого будинку. Це сталося 8 квітня 2021 року.

«Коли я вперше побачила техніку, почала шукати, з ким викликати поліцію. Відгукнувся один хлопець, який був у чатах боротьби за чисте повітря. Поліція тоді не відкрила провадження, вдала, що нічого не відбувається. А я почала писати у всі районні групи: дивіться, що відбувається, кому не байдуже, давайте об’єднуватися і щось із цим робити. Хтось написав мені, комусь я написала першим. Так сформувалася наша ініціативна група».

Анастасія Гмирянська
Олена Вакаренко

До нас підходить ще одна учасниця ініціативної групи Олена Вакаренко. Хоч зараз вона працює у видавничій справі, за освітою вона біолог і пише наукову дисертацію.

«Коли починають руйнувати природу просто для того, щоб вбухати чергову бетонку, мене це, якщо сказати м’яко, глибоко обурює. А тут усе це почалося в сезон тиші, коли за законом України про тваринний світ взагалі нічого не можна робити в природних біотопах, бо тварини розмножуються. А тут бульдозер піском засипає гнізда, пташки кричать, стоїть ґвалт! По серцю різонуло».

Про те, що на березі озера почалися будівельні роботи, Олена дізналася з місцевих груп у фейсбуці.

Коли вже ми побачили, що засипають озеро, то пішли сюди з іншими активістами спиняти техніку

«Це була рання весна. Ми з чоловіком вирішили прогулятися, подивитися, що там таке. Поки ми гуляли, за нами ув’язався охоронець. Ми на нього спочатку не реагували: іде собі спокійно людина – хай іде. Я була з фотоапаратом. Коли я фотографувала пташок і рослин, ніхто мене не чіпав. Як тільки я вирішила сфотографувати техніку, він одразу підійшов, почав казати: «Ви сюди не знімайте, туди знімайте». Потім він підійшов ближче і почав до фотоапарата тягнутися. Мій чоловік йому нагрубив. Після чого охоронець сказав: «Ти що, хочеш, щоб я тебе пристрелив?» І потягнувся собі до поясу, туди, де зазвичай ховають зброю. Сама я зброї не бачила, тому не буду стверджувати, що вона була. Але у мене таке враження, що була. Я все це зафільмувала. Мене обурило, що моєму чоловіку погрожують. І я виклала це відео в місцеву районну групу із запитаннями: що це в нас відбувається і чи ми будемо далі терпіти черговий ТРЦ? Після цього Настя мені написала: «Давайте не терпіти».

«У квітні, травні, червні в мене кожен день починався з того, що я йшла на балкон і дивилася, чи працює техніка і яка. Коли розрівнювали ґрунт – це ще пів біди. Коли вже ми побачили, що засипають озеро, то пішли сюди з іншими активістами спиняти техніку. На щастя, не було «тітушок», тому обходилося без бійок і крові. Просто дівчата ставали перед бульдозерами, і у них не було іншого виходу, окрім як спинитися», – розповідає Настя.

Але 25 травня Департамент містобудування й архітектури видав припис на заборону робіт. Про це активісти дізналися не відразу. Забудовник ще тиждень продовжував засипати озеро, але потім зупинився. Допоміг розголос у медіа і соцмережах й заступництво деяких місцевих депутатів. Поступово об’єдналися і місцеві жителі, яким не байдужа доля озера.

Місце проживання птахів

Ми ідемо вздовж берега далі. Цієї його частини ще не торкався ківш екскаватора. Узбережжя ніяк не облаштоване, тут лише стежка, протоптана поміж деревами. Настя каже, що простір став менш популярним через те, що довгий час був за парканом.

«Із 2012 року паркан стояв біля одного краю озера, а у 2019 році його продовжили сюди, до «Вирлиці» і далі, – розповідає вона. – А коли територія опиняється за парканом, ясно, що туди іти страшніше, хоч там і була якась дірка. Зона маргіналізувалася. Вона почала бути більш привабливою для людей, які хочуть випити чи вжити наркотики. І через це відштовхувала людей, які просто хочуть прогулятися, насолодитися природою та відпочити в тиші».

Частина паркану, який ще залишився

Після того, як більшу частину паркану знесли, активісти провели велику толоку і прибрали з берега купи сміття. Хоча за територією мав слідкувати забудовник: такими були умови оренди. «Прибрали сміття – і люди уже приходять, – констатує Олена. – Як тільки частина паркана зникла, відразу й тут почало гуляти більше людей. Хтось приходить із гамаком, хтось – із мангалом. Потреба є».

Офіційно купатися у Вирлиці не можна. Але не через якість води, а через те, що різко починається глибина.

«Ми робили запит на КП «Плесо», яке раз на квартал перевіряє якість води в усіх водоймах. За їхніми показниками, вода добра. Дуже погані показники за єдиним параметром – питної води. Отже, пити цю воду, звісно, не варто. Але для того, щоб купатися, вона нормальна. Офіційного пляжу немає тільки через те, що дуже круте дно. І не можна зробити купання безпечним із цієї точки зору», – каже Олена.

Зустрічаємо місцевого мешканця, який вивів на прогулянку собаку. Остання, як виявляється, не проти скупатися.

«І, що цікаво, вода в озері майже не цвіте, – додає Настя. – Воно очищується краще завдяки глибині. Тут до 30 метрів».

Питаємо в Олени як біологині про фауну.

«Головна окраса Вирлиці – це птахи, – розповідає вона. – Тут понад 30 видів тільки тих, що охороняються міжнародними конвенціями. Коли я тільки долучилася до руху бердвотчерів, то саме на Вирлиці вперше побачила вусату синицю. Якщо вранці о шостій чи сьомій годині сюди прийти й тихенько посидіти, тут можна побачити синьошийку, очеретянку, пірникозу, дитинчат лисок, які плавають за мамою. Лебеді до нас прилітають. Кажуть, є пісочник малий. Це досить рідкісний вид, який тут на прольоті. Але основна перлина озера – це колонія мартинів звичайних (російською «чайка»). За даними орнітологів, це найбільша колонія на лівому березі, а, можливо, і найбільша в Києві. У сезон парування, усе це кричить, багато птахів літає. Якщо закрити очі, то можна подумати, що ти на морі».

Зараз мартинів ми не чуємо, бо уже не сезон, пояснює біологиня. Але вдалечині на гладі озера помічаємо білі цяточки – це вони. Зараз мартини живуть уже не в колонії, як під час парування, а поодинці.

«Мартин звичайний – це парасольковий вид. У мартинів агресивна поведінка до тих, хто лізе до їхніх гнізд. Він атакує всіх хижаків, які наближаються до колонії. Через це він створює захист для інших видів. Тому тут гніздує багато качок, мартини захищають і їх теж, – каже Олена. І підкреслює: – Мартини роблять гнізда на мілководді. Вони не можуть гніздитися просто на березі й не роблять гнізда на деревах. Оце якраз їхні угіддя, – показує на зарослі очерету. – І в принципі з ними можуть спокійно уживатися і люди, якщо вони не лізуть у їхні гнізда. Але якщо озеро забудують, то їх тут не буде».

Чуємо шарудіння у чагарниках. «Можливо, ондатра, – реагує Олена. – У нас тут ондатра живе. Ми її вже бачили. Ще сподіваємося бобра побачити».

Головна окраса Вирлиці – це птахи

«Двічі на рік птахи перетинають усю Європу, по суті ми стоїмо на шляху їх міграції зі Скандинавії на Південь, – продовжує розповідати біологиня. – Птахи мігрують вздовж водних шляхів. Дніпро для них – чудова водна артерія, вздовж якої можна летіти. Але Київ – це величезна бетонна пляма. І дуже часто птахи, перелітаючи, просто не витримують, падають знесилені й розбиваються. Вирлиця – це одна з останніх точок на Лівобережжі, де птахи можуть спинитися під час міграції. Ці очерети захищають їх і від людей, і від хижаків. Пташки можуть спокійно сісти перепочити, попити й поїсти. Це мілководдя, мабуть, єдина така місцевість, де можуть рости очерети й де водиться риба, якою ці птахи харчуються. Якщо засипати мілководдя, очерети далі не виростуть. Бо озеро швидко стає дуже глибоким».

Фільтр для повітря

На протилежному березі озера стирчить труба – це сміттєспалювальний завод «Енергія», джерело неприємних ароматів у Дарницькому районі.

«Я з народження живу тут. Навпроти мого будинку – сміттєспалювальний завод. Кілька років тому взагалі все літо страшенно смерділо, – розповідає Настя. – Ясно, якщо і цей буфер між житловим масивом і заводом знищать, стане ще гірше. Потім поряд є Дарницька ТЕЦ, яка досі працює на вугіллі, будучи в місті. Це теж нонсенс! До того ж якщо озеро забудують, потік машин збільшиться, температура повітря зросте».

«Ці очерети є природним фільтром. Надзвичайне щастя, що тут таке велике мілководдя. Бо рослини поглинають важкі метали. Коли рослини відмирають, вони консервують ці речовини. Тобто вони не йдуть ані в повітря, ані в воду», – пояснює Олена.

«І чуєте неприємний запах? – питає Настя. – Це Бортницька станція аерації, яка тут теж недалеко. А дехто думає, що це Вирлиця смердить».

«А це не Вирлиця, це ваші какашки смердять, якщо вже бути точним», – коментує Олена.

«Насправді це озеро – остання, мабуть, перевага життя тут. Бо траса постійно шумить, завод постійно димить, будинки потроху замикаються в коло. Найближча зелена зона – це парк Партизанської слави. До нього іти хвилин 20-30. Є ще парк Інтернаціоналістів. Але, якщо чесно, я не можу назвати це комфортною зоною відпочинку. Є парк Позняки, але там значно більше людей, ніж дерев. Скупчення людей на цих зелених зонах уже робить їх некомфортними», – перераховує Настя.

«Ми живемо в найбільш забудованому районі міста Києва. Я раніше жила на Теремках. Для мене переїхати на Харківський було шоком. Я досі живу зі стресом через це. Тут все в асфальті чи бетоні, будь-яке дерево старше 10 років – це вау. А тут кажуть, що зараз ще побудують нові висотки! Насправді всі, хто тут живуть, розуміють: знищення будь-якого зеленого клаптика – це злочин. Інша справа, що мало хто згоден із цим щось робити, а чекає, що за них це зробить хтось», – констатує Олена.

Підходимо до згарища. Чорна земля, із якої пробиваються молоді яскраво-зелені паростки.

Щоб почати будувати, їм треба засипати ще приблизно 18 гектарів озера

«Це була пожежа. Я вчасно помітила з вікна, викликала пожежників. Могло бути й гірше», – каже Настя.

«За день до цього була пожежа на Совських Ставках», – додає Олена.

«Прогуляємося на пляж?» – пропонує Настя.

Ласий шматок землі

Ми продовжуємо прогулянку берегом озера. Уся територія, від «Вирлиці» до «Харківської», в оренді забудовника. Загалом – близько 25 гектарів. «Мрія-Інвест» планує «освоїти» цю територію у дві черги.

Перша черга, з боку «Вирлиці», передбачає будівництво торгово-розважального комплексу. Для проєктування запросили голландське бюро TconcepT. Судячи з концепції на сайті архітекторів, там мають бути магазини, кінотеатр, ресторани й фітнес-клуб. Девелопер також анонсував аквапарк.

«Що передбачає друга черга, ми до кінця не знаємо. Наш знайомий архітектор подивився проєкт і сказав, що це схоже на багаторівневий паркінг, на який планують заїзд з «Харківської», – уточнює Настя.

Якщо засипати мілководдя, очерети далі не виростуть

Крім того, «Мрія-Інвест» заявляє, що планує облаштувати «рекреаційну паркову зону з зеленими острівками природи».

«Але щоб почати будувати, їм треба засипати ще приблизно 18 гектарів озера. Одна ділянка, яка у них за проєктом відведена для благоустрою, взагалі на 80–90% стоїть у воді. Важко сказати, що залишиться від цієї території, якою ми пройшлися», – продовжує Настя.

Один з аргументів, який використовує «Мрія-Інвест» на користь зведення ТРК, – нібито занедбаність території. Своє бачення її розвитку забудовник презентував для міського голови Віталія Кличка та депутатів. Щоправда, занедбаність території підтвердили фотографією засипаного берега озера.

«І вони продовжують маніпулювати цим: нібито треба забудувати, бо там тільки сміття й наркомани, але не кажуть, що сміття вони мусили самі прибрати», – обурюється Настя.

Крім того, у презентації «Мрії-Інвест» помітили рендери проєктів, розроблених для американських міст Провіденс і Денвер.

Виходимо на галявину, тут під деревами стоять дві блакитні лавки з піддонів. Це нова локація для різноманітних заходів – лекцій, кінопоказів і зустрічей. Їхні захисники озера проводять, аби привернути увагу до проблеми забудови та вдихнути нове життя в простір.

«Ці лавочки нам подарував місцевий депутат, – розповідає Настя. – Їх люди полюбили: було чотири, а залишилося дві».

«Так, люди почали потроху їх тягати в інші місця. Це класно, бо їх не розбирають і не псують, а просто забирають туди, де, як вважають, вони краще пасуватимуть», – пояснює Олена.

Виходимо на пляж – це мальовничий шматок берегу із піском та спуском до води. У воді бачимо рибалку на надувному човні. На березі – дві лавки з піддонів, які перетягли сюди місцеві жителі. Одна – під деревами, інша – попід водою, там сидить парочка.

(Поки) не ландшафтний заказник

Забудовник спинився, техніки на березі немає, озеро продовжує жити своїм життям.

«Це маленька перемога, – погоджується Настя. – Якби вони не зупинилися, вони би засипали ще більшу частину озера».

«Ми вигоряємо емоційно, бо це дуже важка боротьба. Ми робимо все це у свій вільний час. Іноді це заважає роботі. Тому тоді, коли є невеличка перерва, коли ми просто можемо провести захід, посидіти спокійно і послухати гарну лекцію, а не бігати спиняти бульдозери, то так, це маленька перемога», – підтверджує Олена.

«Але ми розуміємо, що одного дня знову заїде техніка. Звісно, в глибині душі у мене живуть рожеві мрії, що це буде швидка перемога. Але це рожеві мрії», – каже Настя.

На швидку перемогу розраховуватися не доводиться. Забудовник уже подав позови до суду: хочуть оскаржити й висновок з оцінки впливу на довкілля, і припис екоінспекції, який забороняє проводити роботи. Розглядати справу буде ОАСК.

А за кілька днів після нашої прогулянки озером Київрада не підтримала створення на озері ландшафтного заказника. Хоча рішення б проголосило заказником лише водну гладь і не розповсюджувалося б на ділянки, які в оренді у забудовника. Тобто воно не мало вплинути на плани девелопера.

«Цей проєкт викликав страшенний спротив з боку забудовника, – розповідає Настя. – На цьому етапі з’явилася маніпуляція з реабілітаційним центром для бійців АТО (забудовник став обіцяти створити реабілітаційний центр для бійців АТО/ООС на цій ділянці – ред.). І на цьому етапі вони поспілкувалися з мером і спробували перешкодити ухваленню рішення про створення заказника. Можливо, вони не хочуть, щоб це рішення було ухвалене, бо це підсилює наші позиції. А, можливо, вони далі планують засипати озеро».

Захисники озера сприймали створення заказника на водній гладі як перший крок. Наступні кроки – це розірвання з забудовником договорів на оренду ділянок та оголошення заказником озера разом із прибережною зоною.

«Найобурливішою ситуацією в Київраді було, коли Кличко заявив на камери, що він побачив проєкт забудови й він йому сподобався. Тим чином, він фактично закликав депутатів зняти з голосування проєкт створення заказника на водній гладі та зустрітися з забудовником, подивитися на його проєкт», – згадує Настя.

Боротьба триває

Себе Настя й Олена називають активістками мимоволі, їм довелося вийти із зони комфорту – виступаючи на засіданнях комісій Київради, спілкуючись із депутатами в кулуарах та намагаючись перетягти їх на свій бік.

«Усі, хто спостерігав за нами, хто мав досвід боротьби із незаконними забудовами, казали: якщо у вас не будуть ламатися паркани, якщо комусь не проб’ють голову, не розраховуйте на те, що ваша боротьба буде успішною», – згадує Настя.

«Усе дуже брудно – і це дуже важко. Ми ж правильні дівчата, з вищою освітою, із загостреним відчуттям справедливості. Ми хочемо, щоб усе було правильно, щоб система працювала. А система не працює», – продовжує Олена.

Якщо у вас не будуть ламатися паркани, якщо комусь не проб’ють голову, не розраховуйте на те, що ваша боротьба буде успішною

«Кличко завжди каже: я намагаюся робити так, як хоче більшість громади. Але кого він визнає за більшість громади? Давайте тоді робити референдум. І чому він не говорить про закони? Хотілося б говорити про закони, про екологічну стратегію міста, про ратифіковані міжнародні угоди. Декілька депутатів у нас питали, на який компроміс із забудовником ми готові, – каже Настя. – Ми ні на який не готові. Який може бути компроміс? Тут неможливо будівництво без знищення цієї зеленої зони».

«Будь-який компроміс – це порушення законодавства. Ми ж – не про те, щоб домовлятися. Ми не шукаємо собі вигоди. Ми шукаємо єдиної вигоди: жити в комфортному середовищі», – пояснює Олена.

Проводжаємо поглядом сіру пташку з довгим дзьобом. «О, а оце бугайчик, до речі», – пояснює Олена.

Питаємо, чи може щось змусити їх відмовитися від боротьби проти забудови Вирлиці.

«Для мене – це якби люди, на яких тримається вся ця боротьба і які стали для мене як рідні, відмовилися від цього», – відповідає Настя.

«Мене ще дуже пригнічує, коли я розумію, що людям, які живуть поруч, байдуже, – обурюється Олена.

«Половина сусідів кажуть, що там за гроші уже все «порішали». Ще скільки-то відсотків каже: «Тобі ж за це заплатили? Нормальна людина не буде безкоштовно витрачати свій час на це». І треба визнати, що є історії, коли проти забудови борються, щоб взяти гроші. Ще якийсь відсоток каже: “Молодці, я вас підтримую!” “А на акцію прийдете?” “Ні, я не по акціях”. “А петицію підпишете?” “Ну, якщо не дуже це складно”», – додає Настя.

«Якщо я зрозумію, що це, окрім нас і декількох людей, нікому не потрібно взагалі, то, мені здається, що я можу сказати: все, – продовжує Олена. – Але тоді я згадую про пташок, яким буде ніде розмножуватися…»

Між собою представники ініціативної групи домовилися: готові витратити на боротьбу ще три роки. Але на запитання, що буде, якщо після трьох років це не завершиться, впевнено кажуть: «Будемо боротися далі».

Редакція The Village Україна звернулася до компанії «Мрія-Інвест» із проханням прокоментувати свої дії, проте відповіді не отримала.

Фото: Максим Когутяк

Фото птахів: Ігор Червоненко