МісцеКлуб Bingo закривають після 20 років роботи. Чим він був для міста?

Мене з дитинства вражала ця будівля. У зовсім юному віці я їздив повз неї на трамваї (потім трамваї там прибрали). У школі в Палаці культури київського Авіазаводу мені вручав пластмасову медальку хокеїст «Сокола» Голубович, а ще за кілька років я потрапив туди на кілька «справжніх» концертів: «В.В», «Не Ждали», «Вежливый отказ» і, якщо не помиляюся, Ivanov Down.

Пізніше, коли відкрили клуб Bingo, ми кілька разів там виступили в межах фестивалю «Iнша музика» – два рази з «Грузовиками» й одного разу вже «Вагоновожатими». Енергетика там була дуже сильна, усі ґiґи здавалися дуже потужними. Напевно, Антонов спроєктував будівлю з якимось спецтурбінним ефектом [сміється].

Bingo не перша й не остання зала, клуб чи кінотеатр, що зачиняється. Це як людина помирає… Неминуче й парадоксально – за певний час можна буде прийти в це місце й затаритися продуктами. Мені нема чого сказати з цього приводу. Ходіть у заклади, спілкуйтеся з людьми. Живіть тут і зараз. Любіть і товаришуйте, поки ще живі!

14 років тому, коли я почала ходити на концерти, у Києві концертних майданчиків було… два? У бари зі сценами школярів особливо не допускали, та й музика там була трохи інша. Тому вечорами після школи я пропадала спочатку в «Барвах» (вони не з нами вже три роки, хоча біля тих легендарних дверей у підвал досі лишається вивіска), а згодом у «Бінго» – тоді єдиному (за моїми спогадами) тисячнику в столиці.

Тоді я ще не знімала концерти. Ба більше, тоді я ще не думала про них писати й про те, що буду колись працювати в медіа. Але дуже добре пам’ятаю свої два перші концерти в Bingo. Перший – «1-й punk з’їзд». 6 квітня 2008 року за захмарні 60 гривень я на вечір пірнула в українськомовний панк-рок: «Брем Стокер», «Серцевий Напад», «Фліт». А хедлайнером там був зовсім незнайомий мені гурт із дивною назвою «Тараканы!». І тоді їх виступ здався мені занадто важким, занадто чужим на цьому вечері й узагалі справив неоднозначне враження. За два роки я познайомлюсь з їхньою музикою ближче, за три ми почнемо товаришувати, а ще згодом разом перекладемо їхній хіт «Улица Свободы» (який, до речі, лунав на тому концерті) українською й випустимо окремим синглом.

А другим моїм концертом там був Kiev Punk Fest (привіт, PMK). Це було шалено. Великий слем і крутий лайн-ап: горор-панки Hellfire Sox у той рік випустили суперпопулярну пісню Styx і навіть гастролювали за кордоном, Robots Don’t Cry та «Ансамбль КЦ» були в розквіті сил, а «ОРЗ» гурту «Кожаный Олень» та «Їжачок» гурту «Фліт» співала тоді, здається, уся тисячна зала.

Ще кілька років я не пропускатиму жодного концерту в Bingo, у назві якого буде слово «панк». Там я вперше наживо почую десятки гуртів, які сформують мій світогляд і плейлист. А ще там вперше сама вип’ю келих (пластиковий, звісно) пива, просто тому, що тоді це було дешевше, ніж купити біля бару води.

А 31 жовтня 2010 року станеться видатна подія. Я вперше фотографую концерт із класним світлом, великою сценою й великою залою! І так, знову punk – цього разу Rock am Punk (знову привіт PMK) – і так, це Bingo! У цей момент змінилось усе – легендарна концертна фотографка Pandora Winter перестала бути чимось недосяжним (хоча її фототехніка ще була набагато крутішою за мою), легендарний музичний репортер Саша STAR’шой (сумуємо за тобою :( ) перестав бути небожителем, і ось тобі, захеканій і мокрій після сету «КО», пропонує води. У моєму лексиконі з’являється слово «бекстейдж», «всюдихід» і ще багато потрібних і часто вживаних у моїй справі визначень.

Говорячи про Bingo, неможливо не згадати концерт Misfits. 29 лютого 2012. Легенди горор-панку, чий логотип знають в усьому світі, проте чиї пісні в Києві прийшли поспівати лише кілька сотень людей. Але для мене це був один із найважливіших концертів – адже я вперше знімала настільки закордонного артиста! А прямо ось у цей момент на фото Джеррі Онлі вказує на мою подругу й каже їй: «You are my girlfriend!».

Ще кілька спогадів одним рядком:

• одного разу мені мало не зламали там ребра на концерті «Ляпис Трубецкой». Через якусь міскомунікацію я могла знімати концерт лише з фан-зони. Тоді я просочилась до огорожі та стояла в найпершому ряду з камерою. Водночас на мене навалювались кремезні чоловіки, яких викидало зі слему. Тим самим вони дуже сильно притискали мене до залізного бар’єру, десь на середині концерту я вже не могла думати ні про що, крім того, чи не хруснуло в мене зараз щось у грудях.
• я була в «Бінго» на останньому концерті гурту ТОЛ. І досі не можу собі пояснити, чому його не фотографувала.
• У «Бінго» був мій перший концерт агенції HMG – Yellowcard. А тепер їхні концерти я знімаю чи не найчастіше.
• у мене є фото Андрія Riff Антоненка на сцені «Бінго» у складі Daz Machine, а люди, яким так пасує сцена, не можуть сидіти за гратами.

А ще Bingo назавжди в моїй пам’яті буде місцем найщасливіших днів народження, адже на початку травня багато років поспіль там проходив Ukrabilly Bang! – найбільший рокабілі- та сайкобілі-фестиваль Східної Європи. Туди приїжджали як світові зірки цих жанрів, так і багато іноземців-туристів – через певну закритість цієї культури, такі фестивалі були дуже цінними для всієї Європи. І так, через ту саму закритість в українській спільноті Ukrabilly Crew усі одне одного знали. Наприклад, якось Кріс із WiseGuyz (мого улюбленого рокабілі-гурту!) дізнався від знайомих знайомих, що в мене день народження, підійшов і подарував мені сетлист їхнього виступу, який щойно закінчився. А ще якось на мій день народження «Вибух», сам того не усвідомлюючи, подарував мені справжню естетичну насолоду – виступ кривавих Demented are Go. О, це було феєрично! Цього року DAG мали приїхати до нас із сольним концертом, але, самі розумієте, чекати повторення одного з найяскравіших своїх спогадів доведеться мінімум до наступного року.

Мені здається, важко вирости в Києві, цікавитись музикою й так жодного разу й не потрапити до легендарної зали Bingo. Точніше здавалось, до сьогодні – тепер нові покоління ходитимуть туди не на концерти, а в «АТБ». А мені просто не вистачатиме мого старого друга, з яким ми ніби й давно не бачились, але ж стільки пережили разом.

Клуб Bingo запам’ятається перед усім як колиска важкої та альтернативної української музики нульових-десятих. Його незмінним керівником був Влад Ляшенко, ключова фігура в українському андеграунді та співзасновник лейбла «ІншаМузика» (разом із Віктором Придуваловим). Але насправді Bingo – це не тільки про тяж і метал.

Суто прагматично, це був один із багатьох середніх за розміром майданчиків Києва – найбільш дефіцитного типу. Він уміщав понад тисячу людей. Atlas – менший. Stereo Plaza – значно більша. Такого майданчика сильно не вистачатиме Києву. Передусім для привозів».

Моя історія з Bingo пов’язана із концертом «Бумбоксу» 2009 року, на якому вони презентували альбом «ІІІ». Я тоді був шаленим фанатом, і подруга запросила нас на день народження на цей концерт. Зала була забита максимально. Клуб здався мені просто величезним (це було до того, як я вперше побував у Палаці Спорту). Цей концерт настільки врізався мені в пам’ять, що я можу сказати – він є одним із чинників, який змусив мене займатися музичною журналістикою в майбутньому.

Після того Bingo я відвідував здебільшого заради концертів молодих українських важких гуртів. Щоправда, в останні роки там проводили дедалі менше помітних виступів, і клуб припинив відігравати настільки культову роль, як раніше. Подібне ставалося й із легендарними для своєї тусовки «Барвами» та «Диваном».

Я сподіваюся, що в українського андеграунду ще виникне потреба у клубі на 1000+ людей у найближчому майбутньому. Зараз же, навіть не беручи до уваги карантин, в Україні надто мало тематичних гуртів, які могли б зібрати таку аудиторію.

Bingo – не просто клуб. Це концертна історія Києва. Він існував задовго до відкриття всіх модних зал. У ньому робили перші кроки багато концертних агенцій, HMG провели там перший концерт. І врешті ще не один. Ми пережили там перші проби, перші помилки й перші успіхи. Можливо, без Bingo нас би не існувало.

Bingo був синонімом слова «альтернатива». Жодної поп-музики. Тільки рок, панк і хіп-хоп. Його буде дуже бракувати Києву та його рок-сцені.

У 2012 році саме у клубі Bingo O.Torvald презентував альбом «Примат», для нас це був культовий альбом. Тоді зібралася повна зала, відтоді ми почали збирати більш-менш великі майданчики. Тому для нас усе почалося з клубу Bingo. І раніше ми брали участь у десятках виступів у клубі – Global Battle of the Bands, наприклад. 

Дуже добре пам’ятаю гримерку Bingo, яка була за сценою. Якось ми там напоїли Гуфа, і директор дуже злився через це, бо йому не можна було пити [сміється].

Не можу похизуватися багатьма концертами, проведеними в Bingo. Однак був один дуже знаковий для мене! У 2012 році році мій близький друг Женя Галич запропонував організовувати презентацію третьої платівки гурту [O.Torvald] «Примат». До слова, це досі мій улюблений альбом. У мене ще не було співробітників чи офісу, був досвід роботи, але промоутером я б себе не назвала. Одним словом, до Pop Corn CA було ще далеко.

Тоді все відбувалося, як в кіно про зародження рок-н-ролу. [сміється] Натовп фанів, частина квитків продана за «сірий нал» серед «своїх» і через музичні магазини, так само нашвидкуруч і за той самий «неврахований нал» виготовлений мерч, який розлетівся ще до виходу на сцену розігріву (до речі, про існування мерчу ми «згадали» тільки коли коробки привезли в клуб!). Натовп в гримерці – якісь «друзі», десятки знайомих і «співчуваючих», яким обов’язково треба налити...

Коротше, сам процес мало нагадував організацію, до якої сьогодні звикли як O.Torvald, так і я. Але то був такий час, коли кожен з нас тільки будував своє бачення робочих процесів. І кайфували ми від кожної хвилини тієї «організації». Ну і вишнею на торті був вихід Жені на сцену в картонній короні та королівській мантії – ну майже як свого часу Фредді Мерк'юрі!

Сьогодні я так само кайфую від процесів, але їхній рівень значно змінився і без усмішки чи навіть сміху ми з O.Torvald той досвід згадувати просто не можемо. Ностальгія!

Мені боляче, що Bingo більше не буде. Дуже шкода, що не вдалося зберегти хороший майданчик, зручний у всіх планах – можливої інфраструктури, логістики, ставлення працівників до своєї справи. Так, Bingo потребував негайної реновації, але аж ніяк не повного знищення.

До речі, на січень 2022 року у нас є підтверджений концерт в Bingo. Тому про продаж приміщення нас повідомили завчасно. Куди перенести концерт, ми поки не розуміємо – в Києві дуже велика проблема з концертними майданчиками таких розмірів. Шкода, що місто не дбає про розвиток в цьому напрямку. Коротше, пішла епоха...

Bingo – це круте місце, це місце мого становлення. Я ходив туди ще задового до того, як сам почав організовувати концерти. З 2007 до 2013 років ми там зробили під сотню концертів, більшість із них були для нас знаковими: і «Бумбокс», і «Дельфин», і Kiev Punk Fest, і Nirvana Party, яка несподівано навіть для нас зібрала 800 людей. Це були концерти, які ми вперше робили з Женею Красавцевим, завдяки ним ми почали разом рухатися життям, і ось уже другий десяток років PMK Event Agency потрошку йде вперед. 

Без Bingo не було б ні Atlas, ні «Зеленого театру». Це був для мене приклад того, як клуб повинен працювати зсередини. Якщо у Bingo були черги до вбиралень, то я розумів, що в Atlas туалети треба робити із запасом [сміється]. Це було не ідеальне місце, але рідне, круте та унікальне. Нічого кращого на той момент у місті не було. Думаю, він уже став легендарним, як «Барви» чи CBGB у Нью-Йорку. 

Я була там дуже давно, але це було «намолене» місце, зі своєю атмосферою й аудиторією, дуже хорошою для великого міста місткістю. Мати такі майданчики для розвитку індустрії вкрай необхідно, тому що кожен жанр заслуговує на те, аби бути доступно представленим у своїх медіа та локаціях. Навколо Bingo за роки існування утворилася міцна спільнота, зі своїми промоутерам, ЗМІ, фанами. І такого клубу буде бракувати. Незважаючи на те, що «Крихітка» – інді-поп-рок, і це був не наш домашній майданчик, мені дуже шкода. Це ще один удар по незалежній сцені.

У «Бінго» я вперше потрапив у 2009 році: там проводили реп-фестиваль, виступав страшно популярний на той момент «Ноггано». Організатори проводили конкурс у різних регіонах України: хто зможе вийти на сцену в той вечір. Ми з «На Відміну Від» виграли серед Центральної України й увечері 30 жовтня на маршрутці приїхали на Святошин.

У «Бінго» вже тоді було так собі: облуплені гримерки, хамовита охорона, запах плацкарту, звук, який, здається, став легендою українською музики. Ходити на концерти тоді ще не було модно, майданчиків було небагато, вибір і в організторів, і в артистів був невеликий.

Тоді на реп-фестивалях була традиція: люди чекають хедлайнера, а перед цим кілька годин иідуть виступи місцевих артистів. Власне, їм не завжди були раді. Коли ми виступали, якийсь чувак із натовпу тикав нам факи й щось кричав. Ми відповіли щось типу: «Давай, підходь після виступу, порішаєм».

Звісно, ніхто нікуди не підходив і нічого не рішав. Після фестивалю брава охорона виставила кордон біля гардеробу, як на мітингах, металеві паркани, і тримала оборону до останнього. Народ намагався забрати одяг, охорона не пускала, бо «не положено». Ми встигли вискочити десь збоку від гримерок, почули, як хтось кричить: «Навалісь!», як тріщать чиїсь кістки.

За десять років я отримую повідомлення: «Привіт, я той чувак, який вам факи тикав на концерті, пам’ятаєш таке? Дякую тепер за те, що робиш, думка зовсім змінилася. Більше не буду такого робити, вибач». Прочитав – і відразу ніби повіяло запахом плацкарту десь із минулого.

Одного разу, коли ми готувалися до одного з наших фестивалів, прийшли у призначений час у неділю зранку на саундчек. У цей час у холі Bingo розмістився якийсь церковний приход, і це була якраз та частина проповіді, коли пастир розповідає про пришестя сатани та його слуг на Землю. У цей момент крізь натовп церковників проходить із 20 патлатих нататуйованих музикантів на характерному аутфіті в напрямку основної зали. Такої тиші в «церкві» я, мабуть, ніколи не чув – не уявляю, що відбувалося в головах прихожан у той момент [сміється].

Загалом клуб Bingo був культовим місцем, двері якого завжди були відчиненими для музики. Різної, часто навіть непоєднуваної.

У грудні 2009 у клубі «Чеширский Кот» мав відбутися концерт Distorted Evening 2, який організовував Анатолій Бінковський, на той момент головний адміністратор «Неформату». Усю підготовку було зроблено, Толік надрукував афіші, привіз їх додому й дізнався, що клуб закрився. Влад Ляшенко посунув свій концерт, Толік дібрав ще кілька гуртів – і у Bingo відбувся цілий фестиваль, один із найкращих на моїй пам’яті.

Звичайно, це епоха. У Bingo можна було те, що в інших місцях було категорично заборонено. Найбільш дикі привози, нішеві жанри музики, фестивалі альтернативи, мошпіти і слеми, крос-культурні зіткнення – ось що неслося в Bingo. Було все від pole dance та емо-концертів до black metal і b-boy контестів. І завжди величезна черга. Хіба що електронної сцени, певно, не вистачало. 

У мене звідти є епічне фото з концерту гурту «Димна Суміш»: я у повітрі над великим фотопітом між сценою і фанкою. Явно не долітав, і тоді мої ребра від жорсткого контакту з огородженням врятували тільки турботливі руки друзів.

Ностальгувати та оплакувати втрату локації не буду: все змінюється, старе поступається місцем новому. Але свій респект легендарному споту віддаю без вагань. RIP Bingo! ?

Думаю, у 2000-х це був головний клуб для альтернативної музики, і ґіґи в ньому вплинули на всю сучасну українську музику. Для мене це клуб, у якому я побував на своїх перших концертах, ще коли жив у Кривому Розі та приїздив сюди у 18 чи 19 років. Як зараз пам’ятаю концерт «Психеї» – дічь повна несеться, мош, стінка на стінку, хтось стрибає в натовп із другого поверху! Словом, це був час справжнього року.