9 грудня рок-клуб «Барви» заявив про своє закриття. Клуб працював у підвалі на Ковальському провулку, 5 з середини 80-х років.

Насправді «Барви» не зовсім закривають – залишиться звичний формат, але заклад змінить місце та назву.

Текст: Андрій Баштовий, Марія Іващук

Музиканти розповідають The Village Україна про те, навіщо Києву «Барви» та згадують власні виступи у клубі. Арт-директор «Барв» ділиться планами.


Ігор Настенко

арт-директор клубу «Барви»

На цій локації планується закриття. Ми просто перебираємося на нове місце. Перевеземо обладнання, персонал також буде той самий. Можливо, навіть якусь частину інтер’єру вдасться відновити на новому місці. Називати новий заклад «Барви» буде якось безглуздо, бо це вже не «Барви». Плануємо ребрендинг.

Новий заклад буде розташований у ДК «Росток», на Гарматній 26/2. Приміщення буде трохи більше, ніж попереднє: з високими стелями та балконом. Сцена буде також більшою. Можливо, зробимо окрему кімнату, присвячену «Барвам». Формат стане ширшим.

«Барви» чомусь усі асоціюють з виступами молодих артистів, але вже давно в нас грають іноземні команди. Або наш гурт Fleshgore їздить виступати по Європі.

Офіційне закриття «Барв» заплановане на початок лютого. Відкриття ж на новій локації буде приблизно в другій половині лютого.


Саша Кольцова

лідерка гурту «Крихітка»

«Барви» – це одне з небагатьох місць, які роблять місто унікальним і консервують атмосферу. Там грали сотні гуртів, вони були центром неформальної культури у 80-ті, і буде дуже шкода, якщо там зроблять кальянну чи салон краси.

На таких місцях треба заробляти і зберігати профіль закладу та аудиторію. Тому що для туриста непогано звучить: «Тут є студентський бар, йому 20 років. Там зародився український музичний інді-рух». Люди люблять історії. Нас же страшно зачаровують ці історії про австрійські кафе, яким по 100 років, японські готелі, яким по кількасот років, старі берлінські клуби, американський паб, у якому винайшли інтернет і відтоді не змінювали інтер’єр. А свої такі самі місця ми знищуємо власноруч.

Це недалекоглядний вандалізм – робити реновацію так, що змінюється профіль закладу, зникає шарм часу та не залишається нічого.

Яскравий приклад – кондовим євроремонтом зіпсована атмосфера кафе «Вірменка» у Львові. Щоби подивитися на клуб CBGB, що існував у Нью-Йорку із 73-го, я витратила півдня (він теж нещодавно закрився, і тепер там бутік).

Якщо ми хочемо зберегти місто та розвивати його туристичну привабливість, такі місця потрібно дуже охайно приводити до ладу і працювати з культурними маркерами краще. Мені дуже шкода, що з такої потенційно привабливої точки досі не зробили один з must-see місць, з постерами груп, мікромузеєм українського року і хорошим баром. Дуже шкода втрачати таке атмосферне місце.


Антон Слєпаков

лідер гурту «Вагоновожаті»

Клуб «Барви» в середині 90-х був найальтернативнішим місцем музичного Києва. Трохи пізніше можна було організувати і відвідати концерти в «Ковбої», «Кіноклубі» або клубі Daab, але «Барви» здавалися чеснішими та більш автентичними. Такий собі український CBGB, зі своїми завсідниками, незграбним звуком і продавленою сценою, посередині.

Я пам’ятаю, як на презентації касетного альбому Mad Heads у клуб проблематично було зайти – справжній аншлаг і sold out! Своя публіка швидко полюбила Jinn, Caterpillar, So…Stop-Step. Сусідство студентських гуртожитків та альтернативно налаштованої молоді створювало унікальний крафтовий мікс.

Безумовно, мені досить важко говорити про клуб об’єктивно, у ті роки я в Києві бував рідко і вкрай нерегулярно і навряд чи зможу вибудувати найбільш цілісну картину…

І ось через три роки, у травні 98-го, дніпропетровське тріо «Я и Друг Мой Грузовик» приїхало підкорювати столицю. Звичайно ж, концерт проходив у «Барвах», та клуб переживав уже не найкращі часи. Це відбилося і на якості, і на відвідуваності концертів.

У наш вечір виступало ще два гурти: «Сальвадор Дал» і хедлайнери – News. З останніми було дуже непросто. Хлопці чомусь дуже хотіли зіграти сольний концерт і наполягали, що їхня публіка не сприйме інших колективів. Це було досить дивно, бо їхня публіка складалася з п’яти осіб, їхніх друзів і товаришів по чарці (усміхається). Ми ж узагалі грали безкоштовно і приїхали власним коштом. Нам украй важливо було виступити у столиці. Через наївність ми запросили багато тодішніх медійників. Наприклад, ведучого «Мелорами» Влада Ряшина. Дехто і справді прийшов. Зокрема, телеведуча і директорка «Пірата-бенд» Наталія Зеленкова, журналісти «Галаса» Олександр Євтушенко та Олексій Росовецький, директор «ВВ» Олександр Поправко, музиканти So ... Jack Frost і Green Grey. Публіка була максимум 20 або 30 осіб, але ми рубалися як на стадіоні.

Після концерту нас поблажливо плескали по плечу і давали якісь слушні поради, цілком непогано як для першого виступу.

Але треба було рухатися далі.

Клуб «Барви» тримався на плаву, поки був єдиним музичним клубом у Києві. Ті колективи, які переростали його, рано чи пізно припиняли в ньому виступати. Але найчастіше просто розпадалися.


Костя Почтар

5 Vymir, Postman

Ми починали, коли ще вчилися в 11 класі. У Києві тоді було два клуби, де нікому не відома група могла виступити для своїх друзів. І там, і там – незмінний конферансьє Чорт.

Перший – «Філін» у промзоні на Петрівці. Там виступало завжди по 5 груп. Кожна – по 30 хвилин. Плюс клуб робив афіші, промо у VK.

У «Барвах» ми кооперувались з іншими чуваками і все організовували самі. Зіграли там два сольні концерти і три-чотири рази виступали на двіжухах КПІ.

Гроші нам ніхто і не думав платити, але була така система: якщо приходить більше 80 людей – віддавали групі 30 чи 40%, якщо сто – більше. І так далі. Ха-ха, на нас завжди приходило 75 чи 77.

Але тоді грати не було де, а «Барви» були місцем, де тебе завжди чекали – приходь, роби. За ці 10 років змінилося насправді дуже багато, тому цілком логічно, що «Барви» закриваються.

Звичайно, сьогодні мені здається, що в тому був якийсь шарм – чуваки з Карпенка-Карого, «художки», КПІ тусили разом у клубі на Шулявці. А потім ми подружилися з донькою власника. Вона вступила до нас в універ, і ми непогано так тусили. Даша і сьогодні наша подруга, хоч і живе в Парижі. Коротше, усе закінчилося мелодрамою.


Андрій Гeрасимeнко

вокаліст Morphine Suffering

«Барви» – це легендарне місце для мене. Ще у підліткові роки ми з друзями там грали і виступали з «Морфінами». Там своя атмосфера, яка переносить тебе у світ андегранду, як славетний «Рейнбоу» для Леммі. Клуб «Барви» для мене став дуже рідним, коли ми почали там організовувати івенти. Там неймовірний колектив, крута енергетика, там рідне повітря. Я впевнений, що Барви з’являться у новому образі, ще кращому й цікавішому.