РепортажМи розбираємо завали після російських обстрілів. Як тренуються рятувальники ДСНС і службові собаки

«От зараз ми з вами розмовляємо, а п’ять хвилин минає – і вже їдемо. Тому тренуємося, поки є час», – розповідає рятувальник частини аварійно-рятувальних робіт і сержант служби цивільного захисту Дмитро Висотенко під час перерви в тренуваннях на навчальних завалах у Київській області. 

Рятувальники Мобільного рятувального центру швидкого реагування ДСНС України чергують у чотири зміни й по чотири людини разом із водієм. Це саме ті рятувальники, які виїздять не на пожежі, а на розбір завалів – у Києві й області, інших регіонах України й навіть після землетрусу в Туреччині.

Якщо є ймовірність, що під завалами можуть бути живі люди, на місце події також завжди виїздить кінолог із собакою. Вони одними з перших ідуть на розвідку, що спрощує подальшу операцію для рятувальників – їм треба розбирати не одразу всю будівлю, а лише певне місце, де потенційно можуть бути живі люди. Це економить час, який у таких випадках дуже важливий. «Там, де горіло, собака вже не піде, а там, де ні, але є завал, обов’язково запускають собаку», – розповідає водій-рятувальник аварійно-рятувальних робіт Станіслав Аллахвердов.

У Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування працюють восьмеро собак-рятувальників і восьмеро кінологів. На тренуваннях ми побачили за роботою двох бельгійських вівчарок малінуа – Аватара й Аву. Розповідаємо, як минає один спокійний день рятувальника та службової собаки [ми відвідали тренування 3 квітня].

 

Виставити світло та приготувати кисневі балони: що всередині рятувальної автівки

Дмитро, Віталій, Олег і Станіслав застібають каски та сідають у службову автівку, щоби доїхати до місця з навчальними завалами. В іншому житті ці завали могли би бути декораціями до фільму, але їх привезли із реальних місць влучань російських ракет і дронів.

Кілька хвилин рятувальники готують обладнання й починають тренування. Для пошуку можуть використовувати тепловізори та спеціальні камери, що показують фото у важкодоступних місцях. Є і звукові камери, з мікрофоном – якщо потерпілих важко побачити, їх можна принаймні почути, пояснює рятувальник Дмитро Висотенко.

– Якщо не знаходимо людей, відкидаємо важкі стіни. Живих чи неживих – треба витягувати всіх, – коментує Дмитро Висотенко.

Поки тренування триває, водій-рятувальник Станіслав Аллахвердов показує, що всередині рятувальної автівки. Станіслав Ральфович – той, хто не лише має вчасно заправити автівку та максимально швидко доставити рятувальників на місце події, але й той, хто відповідає за обладнання – має підготувати його до виїзду, а на зворотному шляху – скласти назад.

 

– Коли приїжджаємо на місце, одразу розставляємо огороджувальні конуси. Якщо є інформація, які саме будуть роботи, то готуємо інструмент, – пояснює Станіслав Ральфович і починає перераховувати обладнання, відкриваючи різні секції автівки. – Кусачки, домкрат, підніжки під домкрат – здебільшого при ДТП застосовують…А оце «спинки» з балонами.

– А це навіщо?

– Буває, приїздимо на розбір завалів, а там забруднене повітря, лише пожежу загасили.

До слова, у Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування ДСНС працюють не лише рятувальники, які спеціалізуються на завалах, і кінологи зі службовими собаками, а також піротехніки та хіміки. Останні моніторять рівень забрудненості повітря після російських обстрілів.

Тим часом Станіслав Ральфович продовжує екскурсію:

– Оце висотне спорядження. Це світло, яке треба виставити. Ще підіймається велика вежа зі світлом на даху машини й освітлює всю територію. Це електростанція, можемо під'єднати, якщо немає світла. Подовжувач, бензопила, бензоріз, перфоратори, відбійники…

 

Під час перерви в тренуванні рятувальники збираються довкола автівки. Відчуваю, як їм ніяково – від них очікують героїчних історій у той час, як вони просто виконують свою роботу.

Особливо скромний Олег Цилінський – наймолодший із рятувальників частини аварійно-рятувальних робіт, сержант служби цивільного захисту, який два роки працює в Мобільному рятувальному центрі. Він мовчить і час від часу усміхається.

– Як це: коли треба зібратися докупи, адреналін, а потім «відпускає»?

– Це вже звичка, – відповідає рятувальник частини аварійно-рятувальних робіт і сержант служби цивільного захисту Віталій Деркач. – На місці про це не думаєш, це вже вдома, як відпочив, починаєш згадувати: «А там я оступився», «А там я ледве не впав»… Не я, так хтось інший.

 

 

«Не можна бути повністю підготовленим»

– Що ще зазвичай відпрацьовуєте на тренуваннях?

– Наприклад, удар по «висотці». Це небезпечна робота, зі страховкою. Пожежники нас викликають, бо, буває, на них можуть упасти стіни. То ми й підстраховуємо, щоб убезпечити для них місце подальшої роботи, – пояснює рятувальник Дмитро Висотенко.

– Ви, як пожежники, маєте одягнутися, поки догорить сірник?

– Насправді в нас є трохи більше часу, – каже Віталій Деркач, який п’ять років пропрацював у пожежній частині й уже два роки працює на розборі завалів. – У нас є хвилини три, п’ять – максимум.

– Уже все складено в автівці, але після команди «Збір, аварія!» маємо перевірити, чи справді в нас є все, що потрібно, – уточнює водій-рятувальник Станіслав Аллахвердов, який із 2007 року працює в Мобільному рятувальному центрі.

 

До цього з 1998 року він із перервами працював у Центральному рятувально-аварійному загоні. «За деякий час, як пішов, подумав: «Ні, моє місце тут» – і повернувся», – коментує Станіслав Ральфович.

Рятувальники пригадують кілька місць, куди їм довелося виїжджати після початку повномасштабної війни – Бородянка, Ізюм, місце влучання в навчальний центр у Десні, де протягом трьох днів розбирали завали. І, звісно, останні влучання в Києві.

– Якщо розбір завалів триває кілька днів, як ви відпочиваєте?

– Ділимося на групи, працюємо по дві-три години. Ще залежить, який виїзд. Наприклад, ще до повномасштабної війни в Одесі згорів навчальний заклад, ми дев’ять днів розбирали завали. Тоді змінювали одне одного через годину. Головне – чути одне одного й усе буде ок.

– Якщо виїжджаєте за межі Києва й області, то ще ж треба час доїхати.

– Так, у такому випадку в нас на збір не три хвилини, а десь десять, бо важливо перевірити, чи все взяли обладнання, яке потрібно. А також штабні мають між собою домовитися, щоб підрозділи були взаємозамінні. Бо ми можемо виїхати, а тут щось відбудеться. Тому викликають резерв, і він чергує.

 

 – Якщо ви знаходите людину, які ваші дії?

– Сигналізуємо через рацію. Якщо рація раптом не працює, то передаємо «ланцюжком», щоби за потреби надали першу медичну допомогу. А далі вже наша справа – виймати й розчищати.

– Які поради можете дати людині, яка опинилася під завалами?

– Головне – намагатися придушити паніку. Пам’ятати, що ми вже на місці, ми не кинемо. Якщо ми почули, що потрібна допомога, то вже нікуди не дінемося. Але рятувальна операція може затягнутися, залежно від завалу. Якщо людина придавлена плитою, іноді її не можна підняти, бо тоді завалить ще більше. 

– Це точно той випадок, коли рішення треба ухвалювати швидко й на місці.

– Так, не можна бути повністю підготовленим. Важливі будь-які нюанси.

 

 

Різні статисти й заохочення: як тренують собак-рятувальників

Поки рятувальники готуються до нового етапу тренувань, відпрацьовувати професійні навички виходять службові собаки разом із кінологами, які самі себе називають «провідниками». Собаки-рятувальники зазвичай не лише тренуються з кінологами, але й із ними живуть – і під час служби, і тоді, коли досягли вже «пенсійного віку».

Зараз на зміні – двоє кінологів, і, відповідно, двоє собак – Ава, або Авалокітешвара, і Аватар, або Тарік. Саме двох собак рятувальники зазвичай беруть на виїзд: перший позначає квадрат, де може перебувати жива людина, а другий собака підтверджує або спростовує припущення першого.

– Йому вже вісім років, вік передпенсійний, – розповідає про Таріка начальник пошуково-рятувального кінологічного відділення Володимир Францев. Він привів Таріка на повідці, а зараз відпустив на тренування.

 

– Грубо кажучи, коли собака заходить на завал, він має бути «голим», без амуніції. Йому не має нічого заважати, щоби він не завдав собі травм, – пояснює Володимир Францев.

На завалі собака може працювати хіба що в захисних «шкарпетках», які вдягають на лапки для того, щоби не порізати їх склом. Щоправда, були випадки, коли собаки, зайняті процесом роботи, губили свої «шкарпетки».

На тренуваннях собакам-рятувальникам потрібне заохочення, яке вони сприймають як здобич. Це може бути гумовий м’ячик або валик із тканини, а для собак-початківців – пасочки з їжею, пояснює Володимир Францев.

Предмет, що заохочує собаку, тримає статист, якого собака має знайти в різних умовах – наприклад, під землею, на рівні першого, другого чи третього поверху. 

– Щоразу це різний алгоритм дій. Ти не просто займаєшся собакою, ти тестуєш, на що він здатний і в яких умовах – як він тримає навантаження, як виходить із нестандартних ситуацій, – пояснює начальник пошуково-рятувальної кінологічної служби й капітан служби цивільного захисту Валерій Радченко. 

– Межі для вдосконалення немає, – додає Володимир Францев. 

Але щоб досконало відпрацювати кожну навичку, потрібне неабияке терпіння.

 

– Щоразу тренування – це підготовка. Собаки вже дорослі, а ми з ними граємо. Це як із правилами дорожнього руху – якщо їх порушиш, то або потрапиш в аварію, або тебе оштрафують, – каже Валерій Радченко. – Так й із собакою – якщо відходиш від алгоритму дій, собака може сам себе травмувати або просто припинить працювати.

У ролі статистів найчастіше виступають рятувальники, але в ідеалі це мають бути люди різного віку й статі. Щоразу кінологи пояснюють статистам, як себе поводити під час навчання із собакою: якщо ті зроблять помилку, то собак доведеться перенавчати, а це означає втрату часу.

– Статист має бути лояльним до собаки й виваженим. Наприклад, не кричати, не махати руками, особливо на перших заняттях, бо собака може просто злякатися й у майбутньому взагалі не працювати, – пояснює Валерій Радченко. – Статист і собака мають пасувати одне одному за темпераментом. Це як із людьми: якщо людину з вразливою психікою заслати в жорсткий табір для тренувань із суворими тренерами, то можна її зламати. Тому якщо статист слухає провідника собаки й не намагається зробити щось по-своєму – навчальний процес прискорюється.

 

Тренування для собак-рятувальників майже щоденні, але нетривалі – щоби ті не втрачали мотивації. Спочатку Аватар, а потім й Ава оббігають кілька кіл навколо навчального завалу з імітацією стіни будинку – і доволі швидко знаходять статистку й валик, що працює як заохочення.

– Ми забираємо собаку з пошуку на піку його мотивації. Якщо, наприклад, собаці дати погуляти після того, як він уже зробив свою справу – знайшов статиста – то в алгоритмі його дій може прописатися, що після пошуку він може гуляти на завалах. Тому собака має знати, що після того, як отримав винагороду, має відійти вбік, – розповідає Валерій Радченко.

Собаки-рятувальники настільки відпрацьовують алгоритм дій на тренуваннях, що коли виїздять на місце роботи, уже не потребують заохочення, розповідає Радченко.

– Якщо я в робочому одязі та в касці, а потім ми ще й кудись їдемо, то для собаки це вже і є умовний сигнал, що зараз ми будемо працювати. Ми готуємо їх так, щоби їм було цікаво. Для собак пошук – це можливість розрядитися, – пояснює Валерій Радченко.

 

Як виростити собаку-рятувальника

У Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування ДСНС тренують собак службових, іноді – мисливських порід. Колись тут навіть були лабрадори, але вже вийшли на пенсію. Зараз тут працюють переважно німецькі й бельгійські вівчарки, а також бордер-колі.

Важливо, щоби собака-рятувальник був неагресивним й м’яким за характером. Коли він знайде людину під завалами, то має сповістити про це голосом, але не чіпати постраждалого. Наприклад, Аватар одразу починає приязно обнюхувати нових людей та охоче стає на задні лапи, щоби продемонструвати все, що вміє.

Також важливо, щоби собака був добре замотивованим:

– Якщо в собаки не буде пошукової реакції на різні подразники, він не буде викладатися на всі сто, а провідник не буде розуміти, у якому стані собака – чи правильно він працює, чи над тобою жартує й робить усе так, щоби ти швидше закінчив роботу й пішов відпочивати, – розповідає Валерій Радченко.

Тренування собак-рятувальників бажано починати з цуценяти. Так, є настільки здібні собаки, що можна й пізніше. Але що раніше почати, то легше собака зрозуміє алгоритм дій у майбутньому, пояснює начальник пошуково-рятувальної кінологічної групи.

 

Щоби визначити здібності собаки, потрібно провести первинний тест на інстинкти, що, для прикладу, допомагає визначити, як собака реагує на побутові нюанси, звукові подразники, чи є в нього страхи. У деяких країнах такий тест триває майже добу для дорослих собак, каже Валерій Радченко.

– Такий тест дає змогу зрозуміти, чи готовий собака взагалі щось робити, чи він хоче просто лежати поряд на дивані. Треба обирати більш цілеспрямованих собак, які будуть задавати тобі тон. Такого собаку легше перемикати на роботу, – пояснює начальник пошуково-рятувальної кінологічної групи.

Сам кінолог також навчається – спочатку в спеціалізованому центрі в Україні протягом трьох місяців (первинна підготовка), а потім – їде у свою частину, де починає працювати зі своїм собакою та продовжує це робити протягом усього його життя.

Собаці потрібна вузька спеціалізація – якщо пробувати роботу за різними напрямами, то він може недопрацювати в кожному з них, вважає Валерій Радченко. Загалом службові собаки працюють майже у всіх спецслужбах – їх можна натренувати не лише на пошук людей чи вибухонебезпечних предметів, як у ДСНС, але й на пошук наркотиків чи цигарок, що потрібно для роботи поліції чи прикордонної служби.

 

Собаки-рятувальники, які працюють на завалах, здебільшого натреновані на пошук живих людей. 

– Людське життя – найвища цінність, тому ми тренуємо собак на пошук живих людей. Але є собаки, які працюють і на пошук мертвих, вони передусім у поліції, коли, наприклад, людей оголошують у розшук, – пояснює Валерій Радченко.

Собак здебільшого тренують у природному середовищі та на навчальних завалах, але час від часу кінологи також виїздять із ними на тренувальні семінари. Щоби бути впевненим у роботі собаки-рятувальника, його треба тренувати півтора-два роки, каже начальник пошуково-рятувальної кінологічної групи. Після цього собака може складати іспити – спочатку простіші, а потім – підвищувати кваліфікацію.

Переважно собаки служать у віці від трьох до восьми років, але щороку мають проходити переатестацію. Якщо з першого разу не вийшло, кінолог і собака мають ще кілька місяців на повторну підготовку. Лише після успішного підтвердження кваліфікації собаку-рятувальника допустять до службових обов’язків.

Загалом у ДСНС служать 70 собак, які допомагають із пошуком людей і вибухонебезпечних предметів. Завдяки їхній допомозі за 2023 рік вдалося врятувати 20 людей і виявити понад 40 одиниць вибухонебезпечних предметів, кажуть у ДСНС.