РепортажВіктор Зотов 13 років організовує CANactions. Ми провели день з засновником архітектурного фестивалю

Фото: Кріс Кулаковська для CANactions

10:00 – Збір учасників, нетворкінг

CANactions 2021 вперше приймає офісний простір та івент-майданчик Kooperativ поблизу Львівської площі. Віктор Зотов передав організацію фестивалю команді, але зустрічає гостей на даху будівлі поряд із головною сценою на правах засновника. Передусім запитую в нього про вибір локації: Kooperativ відкрили в приміщенні колишньої книжкової фабрики «Жовтень» на вулиці Січових Стрільців, а згори відкривається краєвид на центральну частину Києва та лівий берег, тож можна припустити, що цей майданчик архітектурному фестивалю підходить.

«Ми завжди сприймаємо локації як певний виклик, – пояснює Зотов. – У нас уже була і Теличка, і Річковий порт, і Мистецький Арсенал». Перспективу на щільну забудову навколо, втім, він називає «свідченням хвороби нашого міста». На тлі, до прикладу, купол церкви, що визирає з-за багатоповерхівки, чисельні будівельні крани по той бік Дніпра та новий житловий комплекс на Подолі, до якого добудовують додаткові поверхи.

– Ось, дивіться, точно прибудовано [вже після зведення будинку]. Та скільки вам ще треба? Це ж просто жадібність, це нас і руйнує.

Зотову 58 років, він одягнений у чорний колір від куртки до кросівок і говорить короткими чіткими реченнями, але, коли розмова заходить про сучасний Київ, мимоволі підвищує голос і темп. В одному з попередніх інтерв’ю The Village Україна Зотов називав визначальними рисами сучасного Києва «жадібність і хижацтво», ще в одній нашій розмові об’єднував ці терміни у «споживацтво». Його улюблене порівняння: Київ – як хворий організм, який треба не прикрашати косметикою, а лікувати. Стихійна забудова і МАФи при цьому, за його порівняннями, нагадують вживання фастфуду замість здорового харчування. «Якщо я вже почав цю пісню, то давайте її доспіваю», – усміхається Зотов, коли раз по раз повертається в розмові до улюблених порівнянь.

Зотов народився в Маріуполі, ​​здобув освіту архітектора в Харківському будівельному інституті, працював у Харкові та Маріуполі, а 15 років тому переїхав до Києва. Керує архітектурним бюро Zotov & Co, в портфоліо якого, зокрема, співпраця з компаніями Roshen, Saga Development і 24 Print. У 2008 році Зотов заснував фестиваль CANactions разом із дітьми Григорієм і Валентиною, а також Урсом Томанном і Тео Хаубеном, у 2015-му на базі фесту почав працювати CANactions School – освітня інституція, яку позиціювали як першу школу урбаністики в Україні. CANactions за ці роки пройшов шлях від профільного архітектурного фестивалю на 500 людей до щорічного заходу активної міської спільноти, що прийняв десятки тисяч гостей.

10:30 – Презентації та дискусії у форматі Coffee At Home

Перший блок CANactions 2021 проводять у форматі «світового кафе». Директорка з розвитку CANactions School Юлія Попова запитує в гостей зі сцени, чи відомий комусь цей формат проведення дискусій. Руки підіймають здебільшого організатори чи спікери, тому Попова пояснює: кілька експертів паралельно проведуть короткі презентації та запросять всіх охочих до дискусії, гості ж зможуть обрати цікаву тему й поспілкуватися з фахівцями в неформальній атмосфері. «Надалі всі формати будуть лекторними, а поки можна особисто поговорити з експертами за чашкою кави», – додає Попова.

До прикладу, Павло Федорів представляє дослідження житла від аналітичного центру Cedos. Житлова політика в Україні орієнтована на будівництво житла і діє в інтересах забудовників, стверджує Федорів. Одна з пропозицій розв’язання цієї проблеми – в Україні повинно з’явитися соціальне орендне житло.

Ще одна панель «світового кафе» із групою людей навколо спікера із презентацією на мольберті – про концепцію активного будинку. Архітектор Олександр Кучерявий розповідає про міжнародну рейтингову систему проєктування й оцінювання екостійких житлових просторів. Зотов каже, що це гарна ідея, але в Україні поки на неї немає попиту: «Не згадаю жодного проєкту, де на це є запит. Ми просуваємо, але замовники… Ну, будемо просувати далі».

Поряд Дарія Патлай з Університету Гамбурга представляє методологію розслідувального урбанізму у сфері містобудування та житлового будівництва: «Аналіз доводить, що корупція в будівельній сфері породжує ризик хабарництва й в інших галузях». «Писала магістерську роботу про українську корупцію в Німеччині. В Україні це важко уявити. Хоча, здавалося б, хто завадить у нас студентові взяти таку тему?», – коментує Зотов.

У процесі до Зотова підходять гості, зазвичай вітаються і дякують за фестиваль. Той найчастіше відповідає, що за організацію треба дякувати команді, а не йому. Юлія Колесникова підходить до Зотова під час першого блоку, протягом тривалого часу вона працювала виконавчою директоркою харківського бюро Drozdov & Partners, а зараз є фінансовою директоркою київського Balbek Bureau. Розповідає, що CANactions відвідує втретє чи вчетверте, називає фестиваль «напевно, єдиною професійною подією такого рівня, що збирає українську архітектурну спільноту». Додає: «CANactions щороку збирає крутих лекторів із великих архітектурних бюро, і цього більше ніхто не робить в Україні. Цікаво послухати лекції, до того ж тут можна знайти всіх знайомих».

Наступний почесний гість фестивалю – засновник Drozdov & Partners Олег Дроздов, який свого часу співпрацював із Зотовим в архітектурному бюро «Атріум», а сьогодні нагороджуватиме переможців конкурсу молодих архітекторів від CANactions. «По-перше, CANactions – це вже інституція, – відповідає Дроздов на запитання про значення фестивалю для спільноти. – Ну і це, думаю, подія номер один в Україні у галузі архітектури. Це головний канал зв’язку із зовнішнім середовищем, із рештою світу. Це платформа, де зустрічається вся українська архітектурна спільнота».

– І я думаю, що CANactions уже відчутно змінив Київ, – додає архітектор «Театру на Подолі» Дроздов. – До запуску CANactions це було найбільш провінційне місто Європи, навіть у порівнянні з Харковом досить скромне місто [з точки зору урбаністики]. Приємно бачити, що зараз ця спільнота дуже виросла. Це можна порівняти з [Євромайданом] і змінами в країні з 2014 року: на арену зараз виходить нове покоління, починається щось нове.

11:20 – Презентація Григорія Зотова

Першою в розкладі планувалася лекція фахівця з Македонії Фікрета Зенделі, але в гостя виникли проблеми з таксі, тож його виступ поміняли місцями з презентацією Григорія Зотова.

Засновник амстердамського бюро Architertural Prescription і співзасновник CANactions презентує проєкт Kryla, що передбачає будівництво комплексу будинків на приблизно 150 людей у Карпатах. Особливостями проєкту Architertural Prescription, Zotov & Co та Metapraktika є розташування споруд під кутом на схилі, універсальний формат будинків відпочинку, які можна групувати та розділяти, та струмок, що планують відновити на території. Виділяють і модель фінансування – як інвесторів планують залучати бізнеси, що натомість зможуть отримувати певну кількість днів на рік для використання комплексу. Орієнтовний початок реалізації проєкту – травень 2022 року.

«Це все круто, я до вас обов’язково приїду, – звучить перше запитання до спікера із зали. – Але скажіть, як там буде з пожежною безпекою?». Гріша Зотов відповідає, що нормальною європейською практикою є встановлення пожежних гідрантів. «А ще там є струмок», – жартує модераторка.

За минулий рік великі українські архітектурні бюро презентували відразу кілька проєктів заміських комплексів відпочинку нового типу: окрім Kryla, можна згадати пропозицію Bursa Cabins, яку команда Bursa Atelier Василя Гроголя готує разом із Drozdov & Partners, а також новий для України формат vacation rentals від засновників Dream Hostel у проєкті «Уліс». Запитую, чи можна це вже назвати трендом і, якщо так, то наскільки великим поштовхом для нього стала пандемія. «Це природно – жити на природі, перепрошую за таку тавтологію, – відповідає Олег Дроздов. – Наш проєкт Bursa Cabins якраз про те, щоб давати цю можливість, але робити це з м’яким включенням [в оточення], ми називаємо його «на курячих лапах». Погоджується з цим і Зотов: «Зі зрозумілих причин ця житлова типологія зараз на підйомі. Думаю, пандемія цей процес прискорила, але загалом це історія про погіршення рівня життя в місті, насамперед через трафік. Не дивно, що міський спосіб життя зараз деградує, а попит на житло за містом зростає».

12:20 – Лекція Фікрета Зенделі

У керівника проєктувальної студії Breon Фікрета Зенделі цікава історія: він народився в Македонії, в дитинстві переїхав до Швейцарії, але врешті вирішив повернутися на батьківщину та заснувати бізнес у Скоп’є. Для публічної дискусії він обрав тему «Відповідальність бізнесу та будівництва», до гостей звертається з порадою: «Відповідальність архітектора не має терміну придатності». Додає жартома: «Гроші не повинні вас мотивувати. Якщо ви зробите гарну роботу, гроші самі вас знайдуть. Але, мушу попередити, великих грошей я ніколи й не мав».

Після виступу Віктор Зотов розповідає, що тему виступу вони з Фікретом знайшли за день до фестивалю за спільним обідом. Спочатку планували, що гість дискутуватиме на цю тему із фахівцем, який міг би розповісти про український досвід, а в контексті фестивалю вона доповнить наступну дискусію про хаотичну забудову в Києві. Утім, охочого місцевого експерта залучити не вдалося. «Хотілося б усе-таки більш різкої дискусії», – визнає Зотов.

В одному з попередніх інтерв’ю Зотов припускав, що чи не найбільш помітні зміни в Україні здійснюють люди, які свого часу виїхали за кордон, а тоді повернулися додому вже зі здобутими знаннями й досвідом. Запитую, чи може історія Зенделі з поверненням зі Швейцарії в Македонію в цьому сенсі бути показовою. «Це також про залучення найкращого закордонного досвіду, передусім через людей. Та, на жаль, за останні кілька років таких випадків більше не стало. Навіть навпаки, я бачу тенденцію відтоку [кадрів]», – відповідає засновник CANactions. Додає, що за перші години фестивалю вже зустрів кількох знайомих, які остаточно переїхали в іншу країну, завели там сім’ю та зробили кар’єру. Чи можна їх узагалі мотивувати повернутися в Україну? «Мотивувати можна хіба що якістю життя, – усміхається Зотов. – Тому завдання це не просте».

13:55 – Публічна дискусія «Житло майбутнього чи майбутні проблеми? Хаотична забудова Києва»

Упродовж години питання буму на житлову забудову Віктор Зотов обговорює із Павлом Федорівим (Cedos), Олексієм Пахомовим (Buro-O) і Денисом Суділковським («ЛУН»). Зотов кілька разів повертається до тези про те, що у проблемах міста винні самі містяни, які обирають собі владу. У момент напруження випалює: «Ви ж самі лохи. За кого ви голосували, за Кличка? Ну то майте місто, де неможливо ніде проїхати​​».

Коли дискусія заходить в глухий кут, Зотов просить залучити із зали Олега Дроздова.

– Олег, що робити?

– Зрозуміти, що жадібність – це шлях в нікуди, – коротко відповідає Дроздов.

У Q&A-блоці опісля запитання ставить народний депутат від «Слуги народу» Дмитро Гурін, зокрема запитує, скільки гостей CANactions готові вийти на акцію протесту проти законопроєкту №5655, який обмежує авторські права архітекторів на будівлі, передаючи їх забудовникам. Після цього Гурін запитує в зали, скільки людей готові приєднатися до нього і присвятити два-три місяці життя для того, щоб переписати державні будівельні норми для шкіл і дитсадків. «Мені здається, що нам не вистачає і [практики] протесту, і цивілізованого досвіду, наприклад, із судами. Я розумію Дмитра, я думаю, що він дійсно налаштований на зміни, що він позитивний герой. Але думаю, що в цих питання треба підтримка не лише знизу, а й [згори]», – відповідає Зотов, коли я запитую його про цей момент пізніше.

Після дискусії до Зотова підходить дівчина та просить поставити запитання: «Скажіть, будь ласка, так що ж усе-таки робити із хаотичною забудовою в Києві?». Зотов знизує плечима і каже, що не може коротко на це відповісти. Просить чіткіше сформулювати запитання та надіслати на пошту CANactions.

15:35 – Лекція Флоріана Гертвека

17:40 – Лекція Рене Боера

Флоріан Гертвек з Університету Люксембургу починає виступ із фокусної тези: 60% мешканців Відня живуть в комунальному або соціальному житлі. Столиця Австрії є одним з успішних кейсів ліберального підходу до житлової політики, і ця презентація перегукується з позиціями одразу кількох інших спікерів цьогорічного CANactions. Запитую у Віктора Зотова, наскільки свідомим рішенням це було – зробити однією з визначальних тем цьогорічного фестивалю не лише тему житла, а саме соціального житла. Відповідає, що це не так про архітектуру, як про цінності: «Це про слова, які зараз майже дискредитовані: добро, милосердя, повага до ближнього».

Чи не найбільш влучно це сформулював під час попередньої дискусії про хаотичну забудову Києва Павло Федорів: «Щозими в Києві помирають від холоду сотні людей, водночас у місті стоять тисячі порожніх квартир, де ніколи не запалюється світло, тому що їх сприймають не як житло, а як актив». «Це точно, ось про що треба говорити, – погоджується Зотов. – Ставлення до цієї категорії людей є визначальним показником щодо суспільства. Що може бути більш показовим, ніж здатність суспільства підтримати тих, хто цього потребує?». Пригадує свою першу поїздку до Нідерландів, коли він уперше побачив будинок для літніх людей, який працює вже впродовж 500 років: «Мене, звичайно, захопила в Голландії архітектура, це прекрасно. Але найбільше нам треба вчитися такого ставлення до людей».

У наступній лекції відповідальний редактор Failed Architecture та критик Рене Боер з Амстердама робить акцент на культуру й практику сквотингу. Наводить приклади кількох історій організації сквотів у Нідерландах та розповідає про рішення нідерландського уряду дозволити людям самостійно зводити житло в умовах економічної кризи. Логічно запитати, чому в Україні сквоти фактично відсутні як явища, хоча в нас завжди вистачає закинутих будівель і протестних настроїв.

Віктор Зотов: Для сквотів потрібне насамперед демократичне суспільство. Я не можу уявити таких самозахоплень в Росії чи Білорусі. Там авторитаризм цього не допустить. А в нас не допустить великий бізнес. Якщо там за сквотерами приїдуть мєнти, то в нас – тітушки.

Олег Дроздов: Сквотинг – це використання того, що комусь не потрібно, так? Але для цього треба мати певну сміливість, певну силу. Це про усвідомлення власної сили, власної рішучості. І це такі ще непережиті залишки феодалізму: у нас досі є проблема з усвідомленням, що ми – акціонери всього в нашій країні. Що всі ці пам’ятки архітектури, закриті будівельними банерами, насправді є нашим спільним багатством. Тому в нас немає цього бунту акціонерів: всі спокійно ставляться до результатів цих рейдерських атак, бо не вважають це своїм. Це така покірність, криза довіри та криза колективності.

Зотов: Чому покірність? Як ти це пояснюєш?

Дроздов: Коли люди не готові до протесту, коли не до кінця впевнені в чомусь.

Зотов: Це досить популярна думка – зводити все до тупуватого народу. Але я б усе-таки став на його захист. Адже це все йде від терору: якщо тебе постійно утискають, це все перетворюється на суцільний страх. І все, що ми бачимо навколо – це наслідки цього страху. Переляканий народ збирає гроші та купує квартири в жахливих ЖК. І перелякані навіть ті, хто ці квартири продають; це теж пацани з сіл, які живуть в страху. Це налякана неврівноважена свідомість. Бо налякана людина – вона дуже зручна.

Дроздов: Так, так.

Зотов: Наляканих людей, як віслюків, ведуть кудись і продають їм щось.

– Але водночас є і позитивні приклади протесту, згадати хоча б кейс «КвІтів України», коли саме громадський спротив врятував будівлю.

Зотов: Погоджуюся, 100%.

Дроздов: І «Марш за Київ» – це вже така нова цеглина в побудову цього нового суспільства. Активізм є різний: є тітушки-антитітушки, але є і справжній. І дуже важливо, що цей справжній активізм є.

– якщо ж говорити не про суспільство загалом, а про ваших замовників – ви відчуваєте, що за останні, скажімо, десять років рівень обізнаності клієнтів зріс? Грубо кажучи, чи менше стало пшонки-стайлу та іншого несмаку серед побажань ваших замовників?

Зотов: 100%, так, точно менше.

Дроздов: Завжди були люди, які намагалися все робити за законом та етично. Нам завжди щастило на людей, які все робили правильно, які робили з нами речі, за які не соромно й зараз. Але вже є і прошарок людей, які виросли в інший час, яких уже не затягнеш у цей лохотрон.

Зотов: Так, але це вже здебільшого нове покоління, люди до 40 років.

Дроздов: Окрім молодих, у мене вже з’явилися старші партнери, які свого часу заробили багато, але зараз «покаялися». І вони зараз кажуть: «Усе, ми переходимо в інше. Ми в’язниці більше не будуємо». [сміється]

– Але серед великих забудовників таких одиниці.

Зотов: Але є і такі, хлопці по 30 років. Просто хочеться жити в тому, що ти сам будуєш. Якщо ти не кайфуєш від цього, то цього не вийде.

– А коли це почалося?

Зотов: За минулі роки три, відчуваю. Ми 15 років просуваємо ці ідеї про ЖК нового типу, без машин на подвір’ях – і нарешті бачимо, що це виходить в якусь норму, починає реалізовуватися. І це не через те, що там хтось «покаявся», просто на це визрів запит. Це не питання компліментів окремим особистостям, це питання зміни запиту на ринку. І це класно.

– Цей попит нарешті визрів у людей? Чи девелопери просто зрозуміли, що більш комфортні ЖК можна продавати дорожче?

Зотов: Це реакція на визрілий, оновлений запит, який вже не їсть гівна.

Упродовж фестивального дня кілька разів починає накрапати дощ, організатори зі сцени звертають увагу на парасольки з символікою забудовника Saga Development, який є генеральним партнером CANactions. Принагідно запитую Віктора Зотова про співпрацю з компанією Андрія Вавриша.

– Співпраця з великими забудовниками – це завжди компроміс? Свого часу я запитував в пана Олега про це, коли ми готували матеріал про проєкт Saga Concept House. З одного боку, це крутий публічний простір із цікавою концепцією, з іншого – він реалізується в спайці з житловим комплексом позаду.

Зотов: Це завжди компроміс. Поки ти перебуваєш у професії в активній фазі, ти так чи так можеш мати від когось претензії. Це постійний моральний складник роботи.

– Але де ця межа?

Зотов: Це цікаве запитання, над яким треба думати в кожному конкретному випадку.

– Ваша співпраця із Saga Development – це також меч із двома лезами. З одного боку, це хороші ініціативи, це генеральне спонсорство CANactions. З іншого – є проблемні історії на зразок ЖК Franklin Concept House, заради якого демонтують історичний будинок на вулиці Гончара.

Зотов: У кожному конкретному випадку треба шукати баланс, це очевидно.

16:15 – Публічна дискусія «Альтернативні моделі для житла»

Наступна панель – міжнародна дискусія за участі представників Люксембургу, Румунії, Польщі та Чехії. Еміль Іванеску з Університету архітектури й урбаністики Бухареста, Радек Томан з Університету технологій Брно, Кацпер Кепінскі та Зузанна Мелчарек із Народового інституту архітектури Польщі й Моніка Конрад із департаменту міського планування та розвитку Варшави понад годину обговорюють позитивні кейси трансформації східноєвропейських міст.

«Я стояв трохи збоку під час цієї дискусії, якраз було зручно дивитися, у які моменти люди в залі починають втрачати інтерес і діставати телефони, – ділиться потому Віктор Зотов. – Можливо, це й дійсно потребувало більше уваги, все-таки це повністю закордонна панель. Але, думаю, це більше говорить про аудиторію, а не про спікерів».

Фахівці з архітектури та міського планування зі Східної Європи багато уваги приділяють темам сталого розвитку й екологічності, повертаються в процесі й до теми соціального житла. Утім, чимало питань легко спроєктувати й на актуальні для сучасного Києва теми: потреба поліцентричного розвитку міст, переваги й недоліки громадського бюджету та перспективи приватно-публічних партнерств. «Ми як представники Східної Європи маємо багато знань про певні речі, які на умовному Заході лише відкривають, – ділиться враженнями Еміль Іванеску з Бухареста. – Наприклад, мені було кумедно чути від одного зі спікерів про соціалістичні чи навіть комуністичні ідеї [пов’язані з житловою політикою]. Ми з вами найкраще знаємо, що це був провальний експеримент, що це становить небезпеку».

Іванеску знаходить час для коментаря вже після закінчення фестивального дня, він вперше відвідав CANactions як запрошений гість, але каже, що буде радий повернутися до Києва. Як дві головні причини приїзду називає тему фесту з житлом майбутнього та можливість поспілкуватися з «топовими фахівцями».

Уперше гостем CANactions став і Каре Стокголь Поульсгор, антрополог, який співпрацює з архітектурним бюро 3XN Architects. «Ми запрошували Каре три роки поспіль, і ось нарешті вийшло», – каже Зотов. «Так, я нарешті доїхав до вас, для мене завжди приємно відвідувати заходи, де збираються люди з різних частин світу та народжуються нові ідеї», – розповідає фахівець, у портфоліо якого, зокрема, штаб-квартира Міжнародного олімпійського комітету в Лозанні.

На заході сонця, після дня на відкритому повітрі, гості починають відходити від сцени до краю даху, де більш сонячно і можна погрітися. «Це таке норвезьке сонце, під низьким кутом», – каже Олег Дроздов. Віктор Зотов пригощає колегу чаєм, той жартом запитує, чи не взяв він ще й крем для засмаги.

За 13 років через CANactions пройшли сотні спікерів із-за кордону, в межах платформи провели низку міжнародних архітектурних конкурсів і воркшопів, а видавництво CANactions продовжує видавати головні книги про сучасні міста, включно із роботами Джейн Джейкобс, Річарда Сеннета та Єна Ґела. «Видавництво – чи не єдине, що зараз зростає за рівнем запиту. Це можу твердо сказати, і це дуже тішить», – каже Зотов.

Водночас усі ці ініціативи можуть здатися дрібними у порівнянні з викликами, які зараз стоять перед сучасними українськими містами. Грубо кажучи, і фестиваль, і видавництво, й освіта – це гра в дуже довгу. «Ми знаємо, – відповідає Зотов. – А гра у швидку – це архітектура».