РепортажЯк спа-салон перетворили на гастромаркет: історія «Рейтарська Circle»

Середина лютого, Марк Вілкінс проводить екскурсію будівельним майданчиком у подвір’ї на Рейтарській. За пів року колишній спа-салон «Сабіна» у модерністській будівлі 1986 року перетвориться на гастромаркет із п’ятьма закладами, але поки в приміщенні триває ремонт. У просторі вже провели демонтаж і виділили отвір у центрі споруди, щоб поєднати перший і мінус перший поверхи, але атріум ще не огородили. Коли директор і співзасновник «Рейтарська Circle» Вілкінс, захопившись розповіддю про будівлю, підходить прямо до неогородженого краю, його легким дотиком зупиняє охоронець. «Дякую!», – переходить на українську швейцарець. «Я обережно, просто Альберт дуже про нас хвилюється», – додає вже англійською.

Редактор The Village Україна Ярослав Друзюк протягом пів року стежив за процесом запуску «Рейтарська Circle» і за кілька тижнів до відкриття розповідає, як нові власники перетворили спа-салон «Сабіна» на гастромаркет нового формату. 

Про Марка Вілкінса я вперше почув у 2017 році. Ми готували матеріал про Family Production, і генеральна продюсерка рекламного продакшну Анастасія Буковська згадала про режисера їхнього ролика для бренда Vodafone з Onuka в головній ролі. Є такий швейцарець, розповідала Буковська, який довго жив у Берліні та Нью-Йорку, а нещодавно вирішив переїхати в Київ, купив квартиру на Рейтарській і ходить в одязі від українських брендів, а ще він зняв короткометражний фільм, який увійшов у шортліст «Оскара».

Познайомитися з Вілкінсом випала нагода, коли ми знімали його новий дім на Рейтарській для рубрики «Квартира тижня». Господар зустрічає на порозі, проводить екскурсію простором і розповідає про рішення переїхати до України поблизу високих дерев’яних вікон в еркері, який із вулиці має вигляд вежі замка. «Я продав квартиру в Берліні, щоб купити квартиру в Києві. Знаю, що багато людей у Києві хотіли б зробити навпаки. Але мені більше подобається Київ», – розповідає Вілкінс, який має громадянства Швейцарії та Великої Британії. Каже, що коштів від продажу пентхаусу в Берліні вистачило на квартиру та кілька нових проєктів в Україні. «Я відразу відчув, що це особливе місце, коли вперше побачив цей краєвид», – відповідає на запитання, чому обрав саме Рейтарську. Тоді додає чи не головне – поряд розташований його улюблений заклад у місті, кафе Zigzag.

Вілкінс почав співпрацювати з київськими рекламними продакшнами задовго до того, як ухвалив рішення переїхати в Київ. У сфері реклами він працює вже понад два десятки років: ще у 2003 році Вілкінса відзначили на фестивалі Cannes Lions за соціальну рекламу для «Лікарів без кордонів» і називали одним із 25 найкращих молодих режисерів рекламних роликів за версією агенції Saatchi & Saatchi. У його портфоліо співпраці з брендами Mercedes-Benz, Coca-Cola, Sony, BMW і Heineken, а короткометражний фільм «Bon Voyage» увійшов до шортліста «Оскара», змалювавши зустріч яхти туристів і човна мігрантів у Середземному морі. Наступний великий проєкт режисера – повнометражний дебют «The Saint of the Impossible», який він зняв у Нью-Йорку за романом нідерландського письменника Арнона Ґрюнберґа.

Про Київ як новий Берлін уже навіть жартувати якось незручно, але запитую у Вілкінса, що саме спонукало його переїхати до України. Зрештою він не лише живе в Києві вже п’ять років, а й активно вкладає кошти в київську нерухомість: і квартиру на Рейтарській, і приміщення його галереї The Naked Room, і ділянку для заміського будинку The Riverbird’s Nest він придбав, а не орендує. «Я виріс у суспільстві, у якому вже давно все визначено: у Швейцарії все вже зроблено, до цього неможливо щось додати, – відповідає англійською з шовковим німецьким акцентом. – [Берлін і Нью-Йорк] є містами з колекціями історій про першопроходців, але простору для створення чогось нового там небагато. Коли ж в Україні пройшла революція [«Євромайдан»], я відчув особливий емоційний зв’язок із вашою країною. Я зрозумів, що в Нью-Йорку нудно – у порівнянні з розбудовою нового суспільства в Україні».

Поліклініку Літературного фонду Національної спілки письменників України на вулиці Рейтарській, 15 відкрили в 1986 році. Її побудували на місці колишнього готелю «Рим», який працював із початку XX століття, а ще до того був поміщицьким будинком. Шестиповерхову модерністську споруду з каскадом, який називають «Сходами до неба», будували за проєктом архітекторів Володимира Шевченка й Авраама Мілецького, автора будівель готелів «Салют» й «Україна», а також Центрального автовокзалу, Палацу дітей та юнацтва і крематорію.

Марк Вілкінс розповідає, що протягом тривалого часу приглядався до будівлі поліклініки, помітивши в ній потенціал для реновації в готель чи інший заклад сфери гостинності. «Це надзвичайна будівля, яку хотілося зберегти, хотілося вдихнути в неї нове життя», – каже Вілкінс. Під час розробки можливого проєкту він почав шукати потенційних партнерів, які мали досвід в готельному бізнесі та могли б узяти на себе операційне керування. Через спільних знайомих вийшов на засновників мереж Dream Hostel і Druzi Cafe Ігоря Фарберова та Євгена Лавренюка, яких йому порадили як «найбільш прогресивних хлопців у сфері гостинності України»; також інвестувати в проєкт він запропонував співзасновнику продакшн-компанії 23/32 Film Production Саші Чернявському. Втім, отримати в користування споруду в команди не вийшло, її придбала інша приватна компанія, зараз у ній готують новий проєкт представники ресторанної компанії First Line Group («Жизнь замечательных людей», «Любимый дядя», Eastman).

Вілкінс каже, що засмутився через втрату можливості придбати поліклініку, але бажає успіху новим власникам приміщення. До грудня 2019 року він залишив цю ідею, але на святкуванні першого дня народження галереї The Naked Room з’явилася нова надія. Колишній генеральний директор системи електронних торгів арештованим майном СЕТАМ і клієнт The Naked Room Віктор Вишньов почув історію Вілкінса про поліклініку та розповів йому, що на продаж нещодавно виставили сусіднє приміщення. «Наступного ж дня я почав складати бізнес-план і готувати презентацію для потенційних інвесторів», – пригадує Вілкінс.

На подвір’ї за поліклінікою в 1986 році звели окрему споруду округлої форми з діаметром у 16 метрів, яка слугувала для медичних оглядів пацієнтів. У 2007 році будівлю поліклініки приватизували, а у 2008-му ротонду на подвір’ї відділили від комплексу та продали приватному власнику. На відміну від будівлі поліклініки, циліндрична споруда не мала охоронного статусу, нові власники облаштували в ньому спа-салон під назвою «Сабіна», а фасад декорували під «середньовічний замок».

Спочатку в «чудовому циліндрі», як будівлю називає Вілкінс, він розглядав можливість відкриття галереї за прикладом The Naked Room. Утім, досить швидко стало зрозуміло, що бізнес-план із галереєю в цьому приміщенні не складається: «На жаль, в Україні поки не можна окупити такі інвестиції мистецтвом». Тоді Вілкінс повернувся до ідеї з проєктом на Рейтарській до Чернявського, Фарберова та Лавренюка, в процесі залучивши також засновника виробника Spell Антона Рубана. Засновники розповідають, що Вілкінс одразу запропонував концепцію розвитку приміщення: простір треба реставрувати, максимально відновивши первинний зовнішній вигляд, а його новими функціями зробити ринок фермерських продуктів і громадське харчування. «Я створив концепцію, хлопці в неї повірили, – пригадує Вілкінс. – Тож у нас не було такого: «Придбаймо цю будівлю, а тоді подумаємо, що з нею робити». Ми відразу знали, що треба робити». «Це дуже рідкісна будівля для Києва. І це була рідкісна можливість знайти їй нове застосування, – доповнює співзасновник «Рейтарська Circle» Чернявський. – Це дійсно діамант. Просто, можливо, не всі могли його розгледіти».

Проєкт «Рейтарська Circle» офіційно анонсували в травні 2020 року, першим орієнтовним терміном запуску називали кінець 2020-го. Через пандемію та локдаун будівництво затрималося, контракти з резидентами фіналізували у квітні, але ще одна затримка виникла в травні через виробництво скляного купола для будівлі, розповідає архітектор Еміль Дервіш. Утім, на початку липня простір буквально оживає: на об’єкт привозять дерево, яке має стати серцем будівлі. «Спочатку це здавалося божевільною ідеєю – висадити дерево прямо всередині. Але насправді це символ всього нашого проєкту. Для цього було варто об’єднати простори двох поверхів будівлі», – каже директор Вілкінс.

До Рейтарської дерево здолало тривалий шлях: його виростили у Флориді, а до України надіслали транзитом через порт у Нідерландах. «Воно схоже на європейське дерево, але насправді екзотичне: росте, наприклад, у Мексиці та ПАР, – пояснюють засновники «Рейтарська Circle». – Зазвичай його вирощують для тіні в міському просторі, та адаптоване й до внутрішніх приміщень». Як це – обирати дерево для вирощування в будівлі? Команда розповідає, що спочатку думали придбати рослину заввишки 2–3 метри, яка могла б вирости з часом. «Але потім ми дізналися, що всередині дерева зазвичай ростуть повільно, на приблизно два сантиметри на рік. Так би навіть наші онуки не побачили його в повному зрості», – сміється Вілкінс. Тому врешті обрали 15-річне американське дерево, яке вже виросло на шість метрів – зараз воно орієнтовно на рівні першого поверху будівлі. «Наукова назва – bucida bucera, але найчастіше його називають Shady Lady [«Тіниста пані»]», – додають у команді.

Під час зустрічі із власниками «Рейтарська Circle» наприкінці травня на об’єкті ще немає дерева, але найбільше команда розповідає про відчуття спільної реалізації ідеї, яку уособлює Shady Lady. Відповідатиме за дерево Ксенія Кальмус (Kyiv Flower Project), двічі на місяць дерево перевірятиме спеціальний фахівець із ботаніки, однак партнери й резиденти кажуть, що самі відчувають відповідальність за рослину.

«Співпраця є однією з головних тем Circle. Це навіть проявляється у формі будівлі, бо в ній немає кутів», – каже Вілкінс. «Одна із соціальних місій проєкту – вчитися співпрацювати, а не протистояти, – продовжує співзасновник Євген Лавренюк. – Це проблема нашого суспільства, в нас низький рівень довіри одне до одного. Особливо яскраво це проявляється в бізнесі. І наша мета – показати інший досвід взаємодії». «Річ ще й у тім, що ми живемо в країні, де поки не надто розвинене відчуття спільноти, – підхоплює думку Вілкінс. – Процеси співпраці в межах спільноти, можливо, ще не дуже відпрацьовані. Але, як каже Ігор, це частково й освітній процес». «Це дуже хороша й дуже дорога освіта», – жартує Фарберов.

У «Рейтарська Circle» п’ять співзасновників (Марк Вілкінс, Ігор Фарберов, Євген Лавренюк, Саша Чернявський, Антон Рубан) та п’ять бізнесів-резидентів (Міша й Даша Кацуріни з новим проєктом «Привет», співзасновники кафе Zigzag Любов Цибульська та Микита Москаленко із Kometa Pizza, Віктор Шраменко і Ксенія Полтавець з Fresh Black і «Ніша Deli», Віктор Олійников і Сергій Пилипенко із винним магазином Roots і Софія Теребова із кафе-кондитерською March & Co). «Зазвичай в Україні орендатори й орендарі протистоять одне одному, а не співпрацюють. До орендодавця в нас зазвичай ставляться, як до поганця, який завжди хоче тебе обхитрити, – каже Лавренюк. – Але в цьому проєкті ми одна команда».

Запитую, як з огляду на велику кількість стейкхолдерів команда ухвалює рішення та запобігає потенційним конфліктам. Власники виділяють два основні принципи: з резидентами домовилися про довгостроковий період співпраці (всі орендатори, крім одного, підписали угоди терміном на десять років), а інструменти й алгоритми ухвалення рішень спробували врахувати в контрактних зобов’язаннях. Як приклад засновники наводять механізм із термінами будівництва: якщо партнери не встигають у визначені дедлайни, вони виплачують резидентам штрафні санкції, і навпаки з будівельними роботами орендарів. «Наскільки жорсткими треба бути із резидентами щодо дедлайнів? На що саме витрачати кошти з бюджету? Правильні рішення ми знаходимо в процесі обговорення. Зрештою в нас горизонтальна структура: в кожного різні рівні інвестицій, тож у процесі голосування щодо важливих рішень це враховується відповідно до відсотка інвестицій», – доповнює Вілкінс.

У трьох співзасновників «Рейтарська Circle» Вілкінса, Лавренюка та Фарберова вже був досвід участі в колективному проєкті у сфері гостинності із Urban Space 500 – громадським рестораном, відкриття якого стало можливим завдяки інвестиціям від 500 партнерів. Лавренюк і Фарберов були не лише інвесторами, а й керівниками закладу, оскільки за операційні процеси US500 відповідали Druzi Cafe & Bar. Створений за прикладом франківського Urban Space 100, проєкт насамперед є соціальною ініціативою, дохід від нього направляють на корисні для міста ініціативи, а не в дивіденди. Втім, запитую власників «Рейтарська Circle», які висновки для себе вони зробили з цього досвіду – передусім у процесі колективного ухвалення рішень.

«Зараз проєкт уже працює добре. Ми стежили за цим ізсередини й бачили, що насамперед потрібно вчитися взаємодіяти одне з одним, а не протистояти», – починає Фарберов. «Якби я міг дати одну пораду всім нам на початку – доповнює Лавренюк, – слід було знизити рівень амбіцій. Ми хотіли відкрити великий ресторан, який міг би приймати багато людей і великі заходи. І ще радіостанцію! І магазин! Це були занадто великі амбіції. І в нас не було достатньо надлишкового доходу, щоб покривати всі ці витрати. Можливо, варто було взяти вдвічі менше приміщення й витратити вдвічі менше грошей. Тоді це був би більш стійкий проєкт».

– У кожного з учасників різні цілі, з якими він підтримував Urban Space 500. У нас були однакові цінності, але різні цілі. Іноді це ставало проблемою, – продовжує Лавренюк. – У нас були великі й малі помилки, ми могли не вчасно про них комунікувати, тому що в нас раніше не було такого досвіду. У «Рейтарська Circle» ми намагаємося комунікувати правильно. В Україні для правильної роботи потрібно чимало вкладати в комунікацію.

«Та головна відмінність між двома історіями полягає в тому, що «Рейтарська Circle» є комерційним проєктом, – доповнює Фарберов. – У нас є місія та цінності, але ми зацікавлені передусім у тому, щоб проєкт був прибутковим». «У мене було дві причини підтримати проєкт, – погоджується Лавренюк. – По-перше, щоб підтримати хорошу ідею Марка та побудувати щось класне. По-друге, і настільки ж важливо, це отримати пасивний дохід завдяки вдалій інвестиції в нерухомість». Засновники Dream Hostel уточнюють, що для них це особистий інвестиційний проєкт, не пов’язаний з основним бізнесом із Dream Hostel і Druzi Cafe.

Вілкінс визнає, що вартість проєкту з урахуванням придбання будівлі та переобладнання приміщення перевищує мільйон доларів.

– Якби хтось сказав: «Байдуже на гроші, я готовий це зробити», це було б круто, – продовжує директор «Рейтарська Circle». – І це було б добре для міста, бо Києву потрібні подібні заклади. Більшість галерей у Берліні, приміром, є приватними: їх підтримують окремі люди та бізнеси. Я був би радий, щоб і в Києві було більше філантропічних проєктів, аби люди підтримували подібні ініціативи. Замість того, щоб купувати собі другий Aston Martin.

Запитую засновників, який уплив на район Золотих воріт і Рейтарську зокрема може здійснити запуск «Рейтарська Circle». «Ми переконані, що Золоті ворота мають стати серцем сучасної культури в Києві – від мистецтва до гастрономії та сфери гостинності», – відповідають партнери. «Це район, який має дуже сучасний вайб, він має надихати все місто. Не хочу вдаватися до порівнянь, але, умовно кажучи, йдеться про ефект, який свого часу Сохо мав на Нью-Йорк, а Мітте на Берлін. На мою думку, такого району Києву бракує», – додає Вілкінс. Уточнює, що сама Рейтарська почала трансформуватися, залучаючи нових стейкхолдерів, після відкриття кафе Zigzag на вулиці.

Водночас можна сказати, що в такого виду трансформацій є й негативні аспекти. «Джентрифікація – це меч із двома лезами, – починає відповідь Вілкінс. – Але це процес, який не зупиняється. Наприклад, спочатку в Нью-Йорку модним районом був Вест-Вілледж, тоді Іст-Вілледж, тоді Вільямсбург і Бушвік. Дійсно, що більш креативним стає район, то швидше в нього переїздять заможні люди й бренди. Водночас молоді креативні люди починають шукати вже інші місця. І вже років за десять це явище поширюється на інші райони».

Тому засновники підписали з резидентами угоду саме на десять років, додаю я жартома. «Та навіть оновлення цього подвір’я вже є нашим внеском у місто, – відповідає Фарберов. – Ми вже прибрали навколо будівлі, полагодили ліхтарі й замість гаража напроти відкриємо магазин квітів. Якщо кожен із містян так долучиться до відновлення власного подвір’я, місто вже стане краще». Згоден із цим співзасновник Чернявський: «Якщо нам вдасться показати хороший приклад із «Рейтарська Circle», це може дати поштовх розвитку Києва загалом. Інші інвестори можуть організувати подібні проєкти на інших локаціях. Є багато перспектив для подібних історій на Печерську, Подолі чи на лівому березі».

Архітектор «Рейтарська Circle» Еміль Дервіш каже, що погано спав на початку роботи на проєкті. «Чи найскладніший це об’єкт у моїй кар’єрі? Думаю, поки так», – каже автор проєкту реновації будівлі. Дервіш пояснює хвилювання: у нього був досвід співпраці із Марком Вілкінсом у публічному просторі із The Naked Room і The Naked Bar, відповідав він і за квартиру Вілкінса по сусідству, але «Рейтарська Circle» є поки найбільшим його об’єктом у міському середовищі. «Це безпосередній уплив на фасад і вулицю, це вплив на місто, – каже архітектор і дизайнер інтер’єрів. – Для мене це болюча тема, я б не хотів зробити історію, яка була б неприємним елементом міського середовища».

Коли ми спілкуємося з архітектором наприкінці весни, на ділянці закінчують «брудні» роботи, фасад ротонди вже має майже фінальний вигляд. З даху зняли прибудови з «вежами», не помітно тепер і «стилізації під замок» часів «Сабіни». Масив округлої будівлі має стриманий темно-сірий колір, верхній і нижній шари виділені цегляною кладкою. Дервіш розповідає, що головним для нього було максимально наблизити споруду до оригінального вигляду, для цього він консультувався з автором будівлі Володимиром Шевченком.

«Звичайно, якби ми отримали будівлю в оригінальному вигляді, ми б її взагалі не чіпали. Та зараз нам потрібно було повернути первісний зовнішній вигляд будівлі, щоб це було функціонально й не вульгарно», – додає Дервіш. Уточнює, що оригінальний фасад ротонди постраждав у 2000-му після приватизації, головною втратою стали вікна: «Їх десь порізали, десь сильно опустили, а десь заклали згори – якісь нелогічні були дії». Власне, через вікна фасад «Рейтарська Circle» буде найбільше відрізнятися від проєкту Мілецького та Шевченка, каже архітектор. «Це не наша провина: закласти їх назад було б обманом. Тому в нас вікна стоятимуть вище», – пояснює Дервіш.

Ще одна принципова зміна – це оформлення атріуму в просторі. Після демонтажу колишнього спа-салону та вивезення тонн гіпсокартону команда «Рейтарська Circle» вирішила поєднати простір першого та мінус першого поверхів. У такий спосіб технічні приміщення в підвальному приміщенні інтегрували в загальну площу, сполучивши всі три рівні будівлі сходами. На першому поверсі прибрали товсту стіну, замінивши конструктивне рішення легкими колонами за діаметром атріуму. «Хотілося, щоб простір був єдиним, щоб він проглядався і щоб був рух по колу. Навіть туалет у нас круглий», – усміхається Дервіш.

Ідея з атріумом належить Вілкінсу, визнає архітектор: «Це було нестандартне рішення, бо на підземному рівні зазвичай роблять технічні приміщення, їх зазвичай не вистачає. Але ми хотіли створити єдиний простір, щоб унизу також процвітало життя». Каже, що виграти площу для резидентів вдалося саме завдяки цій ідеї: «Це невелика будівля, але вона має багато функцій. Зазвичай стільки функцій у спорудах, які більші вдвічі-втричі. Довелося стиснутися в технічних аспектах, щоб [на нижній поверх] зайшло більше бізнесів».

Ще одне доповнення оригінальної будівлі – використання простору даху. Будівля була здатна витримувати навантаження на дах, тож згори вирішили облаштувати терасу: працюватимуть на ній сезонні майданчики закладів Kometa Pizza і «Привет». Як і у випадку з атріумом і фасадом, це дозволена зміна, оскільки ротонда не перебуває на обліку як пам’ятка чи об’єкт культурної спадщини, підтвердили The Village Україна в Департаменті охорони культурної спадщини КМДА у відповідь на запит.

«Звісно, ми пішли на певні зміни, – каже Вілкінс. – Але здійснювали їх із повагою до будівлі. Сподіваємося, це стане прецедентом для модерністської архітектури в Києві».

Коли ми спілкуємося на будівництві в лютому, запитую Марка Вілкінса, чи можна «Рейтарська Circle» називати «фудмаркетом» чи «фудхолом». «Якщо чесно, ми досі не знайшли термін, який би найкраще описав цей формат, – відповідає директор. – Думаю, це буде щось нове для Києва».

«Ми сприймаємо цей проєкт передусім як кооперацію локальних бізнесів. У «Рейтарська Circle» ми зібрали найкращих представників сфери, щоб запропонувати новий для міста гастрономічний формат», – продовжує Вілкінс про вибір партнерів за простором. Для більшості резидентів це не перший досвід запуску закладу, але я припускаю, що найбільше їх об’єднує те, що вони пройшли досить тривалий висхідний шлях у сфері гостинності.

Приміром, для засновників корнерів Fresh Black і «Ніша Deli» Віктора Шраменка та Ксенії Полтавець це третій фізичний заклад у Києві після формату Basque на Шота Руставелі та кафе на Арт-заводі Платформа. Подружжя керує компанією, яка є одним із лідерів у постачанні кави свіжого обсмажування для сфери гостинності Києва. Але до цього співзасновники прийшли за понад десять років: ще у 2010-му Шраменко продавав каву з багажників переобладнаних автомобілів. [Детальніше про історію Fresh Black (раніше – Nuare) ми розповідали в окремому форматі «Власники».]

Для кондитерської March & Co та її засновниці Софії Теребової участь у «Рейтарська Circle» є першим досвідом запуску власного закладу. Вісім років тому Теребова почала випікати на замовлення торти й інші солодощі на домашній кухні площею 6 м². У 2018 році разом із партнером відкрила власний цех і почала нарощувати мережу співпраці з київськими закладами. Зараз десерти March & Co продають у приблизно 50 кав'ярень і кафе у Києві, але Теребова вже давно планувала відкрити власне місце. «У нас багато партнерів і велика база контактів, але завжди хотілося відкрити щось своє, де можна було б знайомитися з нашими гостями. Це місце для нас ніби вітрина, будемо продавати тут наші найбільш популярні десерти й тестити нові», – каже Теребова, яка віднедавна розвиває сімейний бізнес із чоловіком.

Як своєрідну вітрину «Рейтарська Circle» сприймає і компанія Roots, яка спеціалізується на постачанні вина від сімейних виноробень. «Оскільки ми працюємо з особливими виробниками вина, ми надаємо перевагу самостійно розповідати людям про нього, для нас важливий цей прямий контакт із людьми. На Рейтарській же багато наших споживачів – як серед закладів, так і серед людей. Про нас могли чути як про дистриб’ютора, а тут буде змога прийти подивитися на нашу команду й асортимент», – розповідає співзасновник Roots Віктор Олійников. Як приклад наводить те, що Roots зазвичай асоціюють із натуральними й органічними позиціями, але насправді це лише 60% портфоліо компанії. У магазині на Рейтарській представлять 150 різновидів вина, включно з ексклюзивними позиціями з Канарських островів, тут буде можливість придбати пляшку чи келих, а також порадитися із сомельє щодо селекції: «Можна зайти за пляшкою вина, а комусь і залишитися на келих».

Корнери Roots, March & Co і Fresh Black працюватимуть на мінус першому рівні «Рейтарська Circle». Простір у центрі поверху облаштовує команда Fresh Black, яка представить на локації два проєкти: кавовий бар з обсмажувальним обладнанням і новий формат «Ніша», який із початку року працює в попап-форматі на Арт-заводі Платформа. У «Ніша Deli» пропонуватимуть коротке меню від шефа Нікіти Позняка, а також делікатеси власного виробництва. Головна особливість корнеру на Рейтарській – розташування в колишньому басейні «Сабіни». «Ми спершу вагалися, що робити з цим басейном, а тоді подумали – чому б не поставити прямо там посадкові місця? Це буде найглибша кав'ярня-палярня в місті», – розповідає співзасновник Шраменко. Як і за інші корнери на нижньому рівні, за втілення цієї ідеї відповідає команда Loft Buro Олега Волосовського (Bar 111, Tin Tin, Chi), якому цей рівень у процесі передав Еміль Дервіш.

На першому поверсі «Рейтарська Circle» своєю чергою працюватимуть нові заклади від власників кафе Zigzag і «Китайский Привет» відповідно: Любов Цибульська та Микита Москаленко із Kometa Pizza готують нову концепцію з піцою в нью-йоркському стилі; Міша й Даша Кацуріни, за традицією, не розголошують тематику нового закладу «Привет» до відкриття. Наразі відкриття простору планують на середину серпня, детальніше про кожен гастрономічний проєкт ми розповімо після відкриття.

«Чи бачу я вже фінішну пряму?, – розповідає наприкінці весни Дервіш. – Якщо чесно, поки ні. Але вже бачу, що ми на правильному шляху».

– Оригінальну будівлю ми не перевершимо, але ми й не ставимо таку мету, – додає архітектор. – Зрештою будівля змінилася, функція змінилася, середовище змінилося. Тому це вже зовсім інша будівля, але виглядає майже так само, на 90%.

Робить паузу й додає з усмішкою: «Думаю, це точно краще, ніж «Сабіна».