Репортаж«Він був просто прив’язаний до дерева». Це міська ветклініка, де лікують безпритульних тварин
Муніципальна клініка на Троєщині допомагає вуличним котам і собакам
«У цього мурчика була поламана щелепа. Пройшов лікування, наразі очікує на нову родину», «Від неї відмовилися, у неї цукровий діабет», «Цього ми вчора забрали. Він був просто прив’язаний до дерева» – ветеринарна клініка на вулиці Електротехнічній (Троєщина) є однією із трьох у Києві, що належать місту, а не перебувають у приватній власності. Тут стерилізують і лікують безпритульних тварин, тримають котів і собак, яким шукають домівки, і приймають чотирилапих пацієнтів, що мають господарів (за гроші, але невеликі).
Ми прийшли до ветеринарної лікарні та дізналися, як працює «швидка» допомога для безпритульних котів і собак, навіщо потрібно реєструвати домашніх улюбленців у міській базі та коли з’явиться сучасний муніципальний центр для тварин.
Фото: Костянтин Гузенко
Комунальне підприємство «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» – це не тільки ветклініка. Структурно до нього входить служба зоодопомоги (це «швидка», що виїжджає за викликом, щоби надати екстрену допомогу або стерилізувати вуличних тварин), три відділення ветлікарні, притулок під Києвом, а також служба обліку та реєстрації тварин.
Розкидані підрозділи по всьому Києву та за його межами. Дві з ветлікарень розташовані на лівому березі Києва (одна на Електротехнічній на Троєщині, інша – на Вірменській на Позняках, а третя на правому березі – на Ярославській на Подолі). Відділ реєстрації – на Відрадному, а притулок для собак – узагалі за містом, у селищі міського типу Бородянка, куди від найближчої лікарні добиратися автівкою понад годину.
Як сюди потрапляють тварини
Лікарня на Електротехнічній, 5А – головна. Вона займає двоповерхову будівлю в не надто привабливому районі біля ринку «Троєщина». Перший поверх відвели для тварин – тут хірургічне та терапевтичне відділення, кімнати для утримання тварин. Другий залишили для людей – там адміністративні кабінети.
У холі чекають клієнти, що привели на лікування своїх котів і собак. Тут нас зустрічає виконувачка обов’язків директора установи Наталя Мазур і веде показувати свої «володіння».
У першій кімнаті – у три ряди клітки з металевими, пофарбованими в жовтий решітками. Тут сидять і кішки, і собаки. У кожній клітці мисочки з кормом і водою та лоточок із наповнювачем. Як тільки заходимо – піднімається гавкіт і нявкання. Але поступово місцеві мешканці до нас звикають, стає тихіше.
Потрапити до ветклініки тварини можуть у декількох випадках. По-перше, це колишні домашні тварини, у яких більше дому немає. Тут вони чекають, коли їх заберуть нові хазяї.
«Власниця цих кішечок потрапила до лікарні, її подальшу долю ми не знаємо. Кішки залишилися в її квартирі, донька відмовилася від них. Їх було майже 30. Ми вимушені були забрати. Частину котиків уже прилаштували до родин, а частина залишається в нас», – розповідає пані Наталя, показуючи на клітки з акуратними дорослими котами.
«Від неї відмовилися, у неї цукровий діабет, – це про руду собаку, що лежить у своїй клітці. – Дуже часто власники, коли відмовляються від тварин, просять нас евтаназувати їх. Але ми цього не робимо. Наразі вона проходить інтенсивну терапію, її можна буде прилаштувати до родини. Дуже часто забирають саме таких, особливих тварин».
«Цього ми вчора забрали. Він був просто прив’язаний до дерева. Таке, на жаль, теж дуже часто трапляється», – це про невелику чорну дворнягу.
По-друге, тут опиняються безпритульні тварини, які потребували допомоги та лікування.
«У цього мурчика була поламана щелепа. Бачите, трохи помітно дефект? – Наталя показує на великого сірого кота. – Він безпритульний. Пройшов лікування, очікує на нову родину».
По-третє, сюди забирають вуличних тварин, які проявляють агресію – щоби стерилізувати або забрати із вулиць.
«Ви як мешканець Києва можете звернутися до нас на гарячу лінію та сказати, що на такій-то вулиці є зграя собак. Ми виїжджаємо. Якщо тварина не стерилізована, то ми забираємо її, стерилізуємо та повертаємо на попереднє місце проживання. Якщо вона вже стерилізована, але все одно має прояви агресії, то ми її забираємо до притулку в Бородянці, з нею працюють кінологи, а потім ми шукаємо їй родину».
У Бородянці тримають тільки собак (там наразі близько 450 тварин). Коти залишаються тут, на Електротехнічній.
«Дикі кішки проходять стерилізацію, вакцинацію, а потім повертаються на місце проживання. Але трапляється й таке, як із цими кішками, чия хазяйка потрапила до лікарні. Якщо їх випустити на вулицю, то вони загинуть, адже були домашніми. Такі кішки живуть у нас тут, у притулку для кішок, і звідси ми їх намагаємося прилаштувати».
За словами Наталі Мазур, у троєщинській клініці зараз залишається близько 70 кішок і собак. Максимальної місткості не існує. Коли є потреба, каже вона, тварин поміщають у проходи між кабінетами: «Коли їх неможливо викинути, розумієте?»
Як узяти тварину
Проходимо в наступну кімнату. Тут самі коти – деякі в клітках, а інших випустили на прогулянку.
«Заходьте швиденько, щоби вони не вибігли, – каже пані Наталя, притримуючи двері. – Ви бачите, у них самовигул. Випускаємо по черзі, бо інакше вони можуть битися».
«А ви кого, до речі, більше любите – котів чи собак? – звертається до нас. – Усі ж люди різні – є кошатники, а є собачники».
За словами Наталі, за 2020 рік її установа прилаштувала майже тисячу тварин.
Як це відбувається? «Ви можете, по-перше, подивитися тварин на нашому сайті, по-друге, приїхати особисто у притулок, – пояснює в.о. директорки. – Наш фахівець з адопції розповість про умови утримання тварини й розпитає про ваші умови, щоби зрозуміти, чи може та чи інша тварина проживати саме в таких умовах. І якщо все гаразд, ви залишаєте копію паспорта та ідентифікаційного коду й забираєте тварину. Протягом двох місяців ми намагаємося відстежувати долю тварин».
Перед візитом до притулку Наталя радить зателефонувати, щоб упевнитися, чи на місці фахівець і чи ще залишається там тварина, якщо ви побачили її на сайті.
Цілодобова допомога безпритульним тваринам
Наступну кімнату, яку нам показують, займають хворі безпритульні собаки.
«Це Лота, вона вже не буде ходити. Тому вона не може сама перебувати на вулиці. Таких тварин ми також не евтаназуємо. Її треба тримати на спеціальному маті, щоби не було пролежнів».
«Це тварина, яку збила машина. Йому ампутували кінцівку. – Наталя відкриває клітку й заходить до собаки. – Денік, іди сюди!» Але Денік не хоче йти. «Він із характером», – пояснює вона.
Біля кожної клітки підчеплено аркуш з іменем та інформацією про пацієнта – вік, стать, порода, коли, де й чому його зловили. Клички тваринам дають або співробітники лікарні, або опікуни.
Наприкінці грудня 2020 року Київська міська лікарня ветеринарної медицини підписала угоду із приватною клінікою «4 лапи». Відтоді допомогу безпритульним тваринам надають цілодобово. У денний час з 9:00 до 20:00 – у філіях муніципальної клініки. У нічний з 20:00 до 9:00 – у приватній лікарні «4 лапи», що розташована на вулиці Теодора Драйзера, 8. Її послуги буде оплачувати громадська організація «Щасливий Берег».
Як це працює? «Наприклад, ви йдете й бачите, що тварину збила машина. Ви телефонуєте до нашої служби, ми доставляємо тварину в одну з наших лікарень, лікуємо її. Після цього, якщо ми їй не знайшли родину, то повертаємо до того місця, де знайшли», – пояснює Наталя Мазур.
Якщо тварина потребуватиме допомоги в нічний час, то її доставлять у клініку «4 лапи». А зранку транспортують до однієї з міських лікарень.
Викликати «швидку допомогу» для безпритульної тварини можна:
- за номером +38 (044) 366 69 99 – гаряча лінія Київської міської лікарні ветеринарної медицини
- за номером 1551 – контактний центр міста Києва
Як працюють ловці
За межами основної будівлі на території лікарні розташовані гаражі, проходимо туди. Наш візит супроводжує багатоголосий гавкіт.
Тут тримають вуличних собак, яким зробили стерилізацію. Після процедури вони мають провести в лікарні 10 діб, потім їх повертають на вулицю – туди, де піймали.
«Нам телефонують, ми виїжджаємо на місце, фіксуємо вулицю. Якщо є опікун, то записуємо ім’я опікуна, якщо просто небайдужі громадяни, то записуємо їхні прізвища й контактні дані. Після того, як процес закінчується, тварина повертається на місце перебування», – каже Наталя Мазур.
Після стерилізації на вуха собакам вішають кліпси, щоби ловці бачили, що тварина стерилізована, і більше не відловлювали її. Кішкам кліпси не чіпляють, але згодом почнуть робити на вусі V-образний надріз.
«Я була за кордоном, у декількох країнах Європи, де так роблять, наприклад, на Кіпрі – це помітно. Дуже зручно. Бо спіймати кішку набагато складніше, ніж піймати собаку», – пояснює пані Наталя.
Біля гаражів стоять автівки зоодопомоги – тут, на Троєщині, їхня база. Звідси вони виїжджають на виклики по всій столиці. Поки в службі лише три бригади на багатомільйонне місто. Кожна бригада – це дві людини, ловець і водій. Серед ловців – тільки чоловіки.
«Наступного року плануємо збільшити кількість бригад ловців. Але поки що це плани. Знайти людину, яка б хотіла цим займатися, яка б кваліфіковано цим займалася, дуже велика проблема. Це специфічна робота», – каже Наталя.
Служба зоодопомоги займається не тільки живими тваринами, але й мертвими: бригади збирають трупи на дорогах міста, а потім утилізують.
Де лікують тварин
Заходимо до відділення хірургії та терапії. Ветеринарне обладнання, полиці з медикаментами, хірургічний стіл, скелет собаки на підлозі.
В одному з кабінетів за склом лежить руда кішка, ніби просто спить. Вона на інтенсивній терапії – під’єднана до крапельниці. «Гостра ниркова недостатність», – пояснює її лікарка.
«Хотіли б додаткові апарати УЗД. Вони в нас є, але вже існують більш сучасні, з більш чутливими датчиками. Також хотілося б обладнати всі лікарні гемолітичними аналізаторами, бо зараз підрахунок лейкоформули лаборанти проводять під мікроскопами. Хотілося б трохи автоматизувати процес», – розповідає керівниця.
Клініка на Електротехнічній займається не тільки безпритульними тваринами. Сюди можна привести домашнього улюбленця на лікування, стерилізацію або на щеплення. Такі послуги не безкоштовні, але ціни нижчі, ніж у приватних лікарнях.
«Я, до речі, також лікарка-практик, – зазначає пані Наталя. – Я оперую й лікую. Основна моя спеціалізація – це онкохворі тварини».
Один зі старожилів троєщинської клініки – Олександр Чайка, ветлікар широкого профілю. Працює тут уже 10 років.
«Якщо в людини щось болить, вона приходить до лікаря й каже про це. А тварини не вміють говорити. Часто приходять господарі й кажуть, що тварина «якась не така, як зазвичай». А ти цю тварину бачиш уперше – і тобі потрібно цей клубочок розмотати. Такі випадки найцікавіші, – розповідає він про свою практику. – Київ – це мегаполіс, який перенаселений тваринами. Ми всі тварин любимо, але від цього закони природи нікуди не діваються. Зараз у нас пандемія коронавірусу, ми всі в масках, що дуже правильно. Є дуже багато вірусних інфекцій, велика частина яких протікають у латентній формі. Лептоспіроз та інші захворювання можуть бути небезпечні й для людини. Важливо вчасно розпізнати симптоми та діагностувати хворобу, щоб і тварині допомогти, і людині».
У холі зустрічаємо постійну клієнтку ветлікарні й за сумісництвом волонтерку Людмилу. Вона прийшла сюди з кішечкою, яку підібрала на дачі.
«Прибилася до нас на дачі на Осокорках. Вирішили її залишити. Це вже четверта кішка на дачі, а вдома їх узагалі п’ять! Вирішили стерилізувати, бо вже почала гуляти. Кажуть, «березневі коти»... Але це неправда, вони починають із кінця грудня гуляти. А в березні вони вже народжують!»
Після процедури тварину так добре закутали, що в переносці її зовсім не видно. Людмила пояснює: після стерилізації в кішки падає температура, тому потрібно тримати її в теплі.
Жінка як волонтер допомагає безпритульним тваринам – лікує й підгодовує їх. «У мене дві пенсії йде на цих котів бездомних. Ну люблю я їх. Та любити мало, треба ще жаліти. Ось багато хто говорить: «Ой, я так люблю кішечок». А в житті ніякої сосиски не купить», – каже вона.
Навіщо реєструвати тварин
За правилами всіх домашніх собак у Києві потрібно реєструвати. Реєстр домашніх тварин також перебуває під відомством Київської міської лікарні ветеринарної медицини. Редакція The Village Україна писала, як це робиться.
Кішок реєструвати необов’язково, але бажано – це може допомогти, якщо тварина загубиться.
«Я не можу сказати, що люди активно реєструють. Але коли ми почали це пропагувати, то більше людей стало звертатися до нас із метою реєстрації. У момент реєстрації можна провести чипування. Чип – це додатковий інструмент, щоби знайти власника, якщо тварина загубиться. Коли до нас потрапляє тварина, спершу ми дивимося, чи є жетон, та скануємо тварину на наявність чипа. Але зазвичай у тварини немає ані жетона, ані чипа», – зізнається Наталя.
У Києві на вулиці Автопарковій (Дарницький район, поряд із Бортничами) будується сучасний Центр захисту тварин, що має стати частиною Київської міської лікарні ветеринарної медицини. Там буде ветеринарна лікарня, карантинне відділення, притулок для котів і собак, центр адопції.
На думку Наталі, відкриття такого центру в межах міста збільшить шанси тварин на те, щоби знайти родину. Бо зараз для того, щоби познайомитися із собаками, доводиться їхати за Київ – до Бородянки.
«Ми планували завершити будівництво центру у 2022 році. Але у зв’язку з карантином відбувся перерозподіл коштів, тому тепер плануємо завершити у 2023 році. Я сподіваюся, що нам нічого не буде заважати», – каже пані Наталя.
Незабаром у Києві має з’явитися й офіційне кладовище для тварин – також парафія Київської міської лікарні ветеринарної медицини. Для кладовища знайшли ділянку на вулиці Пухівській біля ТЕЦ-6 (Троєщина). Будівництво мали запустити у 2020 році, але через проблеми із землевідведенням і це відклалося. «Сподіваюся, що у 2021 році все це реалізуємо», – підсумовує в.о. директорки Наталя Мазур.
Київська міська лікарня ветеринарної медицини існує за кошти міського бюджету, а їх, як відомо, завжди не вистачає. Допомагають волонтери та благодійники.
«Якби не було волонтерів та опікунів, то було б важко. Ви бачите, скільки тварин утримується в лікарні – і це ще не все. Волонтери можуть допомогти з лікуванням, прилаштуванням, роблять фотосесії, купують корми, ліки, – перераховує пані Наталя. – Навіть я й мої колеги самі часто допомагаємо безпритульним тваринам. Бути ветеринарною лікаркою й не любити тварин – неможливо».