Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври вперше за 30 років повністю відкрили для відвідування
Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври вперше за 30 років повністю відкрили для відвідування, повідомляє заповідник. Із дзвіниці можна побачити панораму на Дніпро.
Доступ до верхніх ярусів лаврської дзвіниці відкрили після реконструкції, яку провели за підтримки сервісу для пошуку роботи Work.ua.
Ремонтні роботи провели на третьому й четвертому ярусах дзвіниці, а також на колонах другого ярусу. Бюджет робіт становив 3,5 мільйона гривень. Востаннє ремонтно-реставраційні роботи дзвіниці проводили у 2011–2012 роках.
«Лавра сторіччями була важливим просвітницьким і ціннісним центром України. У Національному заповіднику відбуваються вагомі історичні зміни: лавра повертається в Україну, а українці повертаються в лавру», – кажуть у заповіднику.
Дзвіницю вперше відкрили 1 травня, під час повномасштабної війни РФ проти України. Утім, доступ до відреставрованого третього ярусу відкрили тільки в листопаді.
Велику лаврську дзвіницю побудували у 18 столітті в класичному стилі за проєктом українського архітектора німецького походження Йогана Готфріда Шеделя. До цього зводили лише дерев’яні дзвіниці.
Протягом тривалого часу ця дзвіниця була найвищою мурованою спорудою Східної Європи. На покриття купола використали 3,5 кілограма сусального золота. Особливістю дзвіниці також є велика кількість керамічних деталей. Наприклад, капітелі четвертого ярусу прикрашають стилізовані зображення двоголових орлів – символу Візантійської держави. На відміну від російських орлів, вони не мають у лапах символів імперії, як-от скіпетра.
Дзвони розміщені на третьому ярусі. Великий дзвін відбиває години, а малі дзвони чутно що 15 хвилин. На двох верхніх ярусах дзвіниці спорудили майданчики, огороджені балюстрадами. Щоби піднятися на верхівку дзвіниці потрібно здолати 374 сходинки.
У 1930-х роках дзвіниця втратила більшість дзвонів, а під час Другої світової війни сильно постраждала від пожежі. Її реставрували двічі – у 1957–1963 роках й у 2010–2014 роках.
Обкладинка й фото: Андрій Жилін