Адвокатка й активістка Марина Соловйова, яка має досвід пам’яткоохоронної боротьби за Пейзажну алею й Гостиний двір, очолила Департамент культурної спадщини наприкінці серпня. Серед іншого, на посаді вона планувала структурувати критерії щодо захисту будівель старше 100 років і надання їм додаткового захисту.

Редакторка The Village Україна Вікторія Кудряшова зустрілася з очільницею Департаменту охорони культурної спадщини на наступний день після того, як постійна комісія з питань культурної спадщини ДОКСу підтримала петицію містян проти створення хаотичних муралів у Києві. Автори петиції пропонують заборонити створення нових муралів до появи прозорого механізму їхнього погодження.

Запитали в Марини Соловйової, як варто регулювати стритарт у Києві, що робити з хмарочосами на Подолі й чому Дмитро Перов, який раніше хотів очолити Департамент, досі не став її першим заступником.

Марина Соловйова

   

Мурали Євгенії Фуллен на корпусі КПІ та що робити зі стритартом у Києві

– Які мають бути кроки після петиції? Яка ваша візія регулювання стритарту в Києві?

– Обов'язково мають бути напрацьовані правила: де, хто і як має малювати. На пам’ятках, які ми охороняємо, узагалі заборонено розташовувати будь-які мурали. До такого висновку ми дійшли на консультаційній раді [До ради входять археологи, архітектори, мистецтвознавці, науковці, громадські діячі, митці. Вони працюють на громадських засадах, не в штаті департаменту].

Якщо мурал на пам’ятці, має бути проєктна документація, де науковці визначать, яка має бути ґрунтовка, які фарби можна використовувати, як можна обробляти старовинні стіни, щоб не пошкодити їх. Наприклад, художниця [Євгенія Фуллен] уже зробила ґрунтування. 

Красиво чи ні – це питання смаку. Але якщо будь-хто захоче будь-де в місті малювати, це неправильно. Таке неможливо допустити, особливо в історичному центрі. 

По-перше, має бути згода власника будівлі чи балансоутримувача. Якщо це комунальна власність, то має погодити місто. Якщо це багатоповерхівка й там не створено ОСББ, мають згодитися більшість власників. По-друге, якщо це історичний центр міста, має обов’язково бути погодження Департаменту охорони культурної спадщини. 

Також мають бути рекомендації художньої ради Департаменту містобудування та архітектури. Там мають бути мистецтвознавці, митці, тобто люди, які фахово можуть дати оцінку, це гарна робота чи ні.

– Після того, як зупинили створення муралу на Січових Стрільців, Євгенія Фуллен почала створювати його на Виноградарі. У спільноті Ukrainian Modernism кажуть, що новий мурал художниця створює на пам’ятці модернізму. Чи був дозвіл на це?

– Євгенія приходила до нас, написала листа й попросила розглянути таке розташування муралу на Січових Стрільців, 31. Наша консультаційна рада відмовила, бо будівля є пам’яткою. Потім Євгенія написала листа, що хоче за власні кошти прибрати мурал із Січових Стрільців. Ми зараз дамо відповідь, варто привести будинок у відповідний стан.

Щодо муралу на Виноградарі, то ми з’ясовували це питання. Дозвіл нібито був від власника будинку. Ми просили не створювати мурали, поки Київрада не опрацює порядок створення муралів і не ухвалить рішення щодо цього, але в Євгенії своє бачення.

– Тобто Департамент ніяк не може повпливати на створення муралу?

– Ми сьогодні з’ясовуємо, чи це пам’ятка, чи ні. Якщо це пам’ятка, то буде припис, і створення муралу має зупинитися. Якщо ні, то тоді, мабуть, Департамент благоустрою має там працювати.

– Який зараз статус муралу на корпусі КПІ? Студрада КПІ виступила проти нього, студенти хочуть зберегти модерністську архітектуру корпусу й залишити його взагалі без муралів. Чи є в Департаменту позиція щодо цього? 

–Ми розглядали це питання на консультаційній раді. Поки не буде опрацьований порядок створення муралів у місті, ми не будемо надавати дозвіл. 

Будівля, на якій хочуть створити мурал, із натурального каменю. Вона не є пам’яткою, але сама територія КПІ – у реєстрі пам’яток. Я вважаю, що не можна взяти й на цікавому об’єкті щось намалювати без порядку й без згоди. До того ж студенти дуже не хочуть, щоби будівля була спаплюжена. Я також здобувала першу освіту в Політехнічному інституті, й мені було б шкода, щоб будівля була спаплюжена. Хоча, знову-таки, це справа смаку.

– Питання в тім, хто має визначати, що красиво, а що – ні. The Village Україна розбиралися в цьому межах «Тижня муралів», проводили опитування про найкращі й найгірші мурали Києва. Думка аудиторії не завжди збігалася з думкою експертів. А ви як вважаєте?

– Думаю, це має визначати художня рада при Департаменті містобудування та архітектури. 

– Підсумуємо. Художник хоче створити мурал. Що він має зробити, щоб це було як мінімум законно, а як максимум естетично?

– Він має звернутися до адміністрації свого району. При кожній адміністрації є громадська рада. Можливо, на громадській раді митець має презентувати, що і де він хоче зробити. Після цього громадська рада має винести рекомендаційне рішення. 

Потім художник має звернутися до власника будинку чи балансоутримувача. Якщо не створена ОСББ чи інша організація, тоді просто мешканці будинку мають вирішити, чи хочуть бачити мурал (понад 50% мешканців мають згодитися).

З тими дозволами, які нададуть власники будівлі й громадська рада при певній адміністрації, варто піти до Київради. Також треба буде пройти оцінку художньої ради Департаменту містобудування та архітектури. Крім того, якщо мурал збираються створювати в історичній зоні (наприклад, на Подолі, де є історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ»), то варто також отримати дозвіл Департаменту охорони культурної спадщини.

– Коли нам очікувати прозорого механізму затвердження муралів у місті? 

– Порядок ще має бути затверджений рішенням Київради, це може бути два-три місяці. Хіба не можна почекати й призупинити створення муралів протягом цього часу?

Також у порядку ми прописали, що митець має протягом певного строку утримувати мурал за домовленістю з власником будівлі. Якщо власник наполягатиме, можна підписувати певні договори. 

Наприклад, мурал створили, він красивий, але який вигляд він матиме за пів року, коли мине зима, дощі? Є один мурал (не буду називати адресу), який давно вже втратив свою привабливість. Тому митець має протягом певного часу підтримувати свою роботу в гарному стані. Мурал не може бути вічним, тому треба вирішити, хто його буде підтримувати в належному стані або потім прибирати.

Гостиний двір, мораторій на знесення історичних будівель і забудова на Рейтарській

– Які зараз завдання пріоритетні для Департаменту?

– Насамперед це облікова документація, опрацювання списку зі 119 будівель, який нам дала Київрада. Як будинку стати пам’яткою? Це кропітка робота, що займає багато часу. Науковець іде в бібліотеку, архіви (а вони зараз не всі працюють), знаходить інформацію про певний об’єкт (наприклад, архітектурні креслення, листування), опрацьовує цю інформацію і формує історичну довідку. Наприклад, будівля могла бути пошкоджена під час війни або перебудована. До того ж дослідникові треба піти на об’єкт, сфотографувати його всередині й зовні.

Облікову документацію робить не лише Департамент охорони культурної спадщини. Робить й Українське товариство охорони пам’яток, певні фахові інститути можуть формувати історичні довідки й подавати документи до Мінкульту.

Якщо це робить Департамент, то консультативна рада розглядає це питання. Якщо ми бачимо, що це пам’ятка й вона збереглася в такому стані, як і була побудована, тоді консультаційна рада рекомендує внести будівлю до переліку нововідкритих об’єктів, а ДОКС надає статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини. Далі документацію спрямовуємо в Мінкульт, він вносить до реєстру або відмовляє. Іноді погоджується частково, як було з Рейтарською, 37.

– Яка позиція Департаменту щодо забудови на Рейтарській? Раніше була інформація, що консультативна рада підтримувала забудовника за умови, що він погодить із ЮНЕСКО.

– Це було не так, давайте спочатку. У 2011 році не Департамент, якась інша організація, подала облікову документацію до Мінкульту про включення Рейтарської, 37-А, а також Рейтарської, 37-А’ і Рейтарської, 37-Б до реєстру пам’яток. Мінкульт узяв будівлю за адресою Рейтарська, 37-А у реєстр, а щодо інших двох будівель відмовив, було недостатньо аргументації в тих облікових документах. Мінкульт також погодив проєкт, запропонований забудовником, ТОВ «Рейтарське». Департамент тоді погодив цей проєкт у частині реставрації.

Забудовник мав у власності й будівлі, і землю. Будівлю за адресою Рейтарська, 37-Б, яка не була пам’яткою, демонтували. Потім він продав об’єкт разом із землею компанії «Нест». Коли почали руйнувати об’єкт за адресою Рейтарська, 37-А’, ми з Ганною Вікторівною [Старостенко, заступниця голови КМДА Віталія Кличка] поїхали на об’єкт і подивилися, сказали забудовнику, що це неправильно і що треба щось робити. Забудовник запропонував консультаційній раді залишити одну стіну будинку, який на той час не був пам’яткою. Консультаційна рада проголосувала «за». Я тоді утрималася, одна чи дві людини були проти.

Була ще історія з паном Ізотовим, який казав, що на документах не його підпис [активістка і співзасновниця ГО «Музей сучасного мистецтва» Ольга Балашова повідомила, що паспорт об’єкта, який є підставою для охоронного договору, може бути підробленим, – ред.]. Я запросила Ізотова в Департамент, ми підняли кілька паспортів будівель. Той самий підпис був усюди. Я запропонувала звернутися до правоохоронних органів і зробити експертизу бланка, почерку, печатки. Можливо, є ще є якісь підробні документи? Ізотов погодився, але на сьогодні так нічого й не було зроблено. Він і в Мінкульті сказав, що це не його підпис.

Зараз Мінкульт ухвалив внесення змін до наказу 2011 року й надав статус пам’ятки об'єкта за адресою Рейтарська, 37-А’, а також дав завдання Департаменту розробити облікову документацію. Хоча за законом, варто спочатку опрацювати облікову документацію, яку потім розглядає Мінкульт. Але я не можу коментувати дії держорганів, будемо готувати облікову документацію і скеровувати до Мінкульту.

– А що означає погодження з ЮНЕСКО, про яке згадувала консультаційна рада?

– Це не погодження. Країна-учасниця конвенції має повідомити про суттєві перебудови на території буферної зони, які можуть вплинути на візуальне сприйняття об’єкта. ЮНЕСКО чітко вказали, що висотність має бути такою самою, як і в об’єктів, збудованих поруч, тобто 27 метрів. Це збігається і з Генпланом. Тому має бути демонтаж певних поверхів, інакше це вплине на сприйняття «Софії Київської». 

– Повернімося до облікової документації. Скільки вже встигли облікувати з того списку 119 об’єктів, що дала Київрада?

– Точну цифру не можу сказати, але десь 40% ми вже зробили. Ми також звернулися до вишів, щоби студенти-магістри готували історичні довідки. Відгукнулася пані Олена Олійник [доцентка кафедри архітектурного проєктування в Національній академії образотворчого мистецтва]. Її студенти взяли 10 об’єктів.

Це важливо не лише як допомога, а й для того, щоб молоді люди формували в себе бачення старовини, розуміння, що за нею варто спостерігати й зберігати. Роботою в архіві можна захопитися. Можливо, це наші майбутні співробітники, які будуть зберігати культурну спадщину.

– Ваш пріоритет на посаді – це збереження будівель, які старші 100 років. Як загалом визначити архітектурну цінність будівлі? Які ще є критерії, крім віку?

– Зараз за ініціативою громадськості в Київраді опрацьовують мораторій на знесення будівель, яким 100 і більше років. Це питання проходило певні комісії, а потім з’ясувалося, що це регуляторний акт. Пройти комісії та поставити на сесію не так просто. Спочатку треба оприлюднити на сайті, громада має дати рекомендації, уже після цього Київрада ухвалить це рішення.

Ми вже працюємо в цьому напрямі. Якщо до нас звертаються з питанням щодо певного будинку, ми поверхнево з’ясовуємо вік будівлі й після цього ухвалюємо рішення, чи можна надавати картку порушення благоустрою, чи ні.

Я вважаю, що невеликі будівлі, які є фоновими, теж мають право на життя й мають бути збережені, бо це наше надбання й надбання наших дітей та онуків. 

Звісно, є будівлі, які були знищені, а за радянського часу їх відновили із силікатної цегли. У таких будівлях уже нічого не лишилося від старовини. Подібні будівлі, які були кілька разів перебудовані, уже не несуть історичної цінності, ми не будемо вносити їх до реєстру як пам’ятки.

– У вас постійно запитують про Гостиний двір, бо це ваш особистий кейс боротьби ще з 2012 року. Зараз Гостиний двір фактично став об’єктом конфлікту КМДА та Мінкульту. Що зараз робить місто, щоб запустити процес передачі на баланс КМДА і що відповідає держава? 

– Ні-ні, [конфлікту немає]. Зараз Гостиний двір в управлінні Мінкульта, але на балансі «Софії Київської». Я спілкувалася з виконувачем обов’язків міністра культури Ростиславом Карандєєвим і гендиректоркою «Софії Київської» Нелею Куковальською. Вони не бачать перепон для того, щоб передати Гостиний двір у комунальну власність. 

У держави зараз немає ні розуміння, що робити з цими будівлями, ні коштів, усе йде на ЗСУ. Київ має бажання, розуміння й гроші, щоб урятувати цю пам’ятку. Для мене це перлина Подолу, домінанта Контрактової площі. Якщо вона залишатиметься в такому стані ще кілька років, то вже не буде чого рятувати.

Це питання порушували в Кабміні кілька разів. Але чомусь ані Гостиний двір, ані будинок Сікорського не передають із державної власності. У цих двох випадках держава не є ефективним власником, чому тоді не дати Києву можливість відреставрувати ці два цікаві об’єкти? До речі, фонд родини Сікорських у США, пропонує Києву кошти на відновлення. Зараз на даху й балконах будинку вже ростуть дерева, у такому вигляді не можна утримувати пам’ятку.

Якщо Гостиний двір із державної власності передали б у комунальну, Київ міг би швидко законсервувати будівлю, щоб вона збереглася. А після війни, я впевнена, Гостиний двір знову відчинить двері киянам. Мені здається, передача на часі, і влада має на державному рівні це вирішити, передати ці дві будівлі з Фонду держмайна київській громаді.

Мені боляче, що кияни не бачать результатів своєї боротьби [проти побудови ТЦ на місці Гостиного двору, яка викликала протести у 2012–2013 роках]. Було побиття «Беркутом», Гостина республіка, величезний спротив. А сьогодні ті, хто боровся, думають – навіщо ми це робили, навіщо докладали скільки зусиль, якщо зараз Гостиний двір нікому не потрібний? Я маю велику надію, що керівники держави нас почують. 

– Оптимістичне запитання: що має бути на місці Гостиного двору, якщо його таки передадуть у власність Києва? Музей історії Києва, Музей сучасного мистецтва чи щось інше?

– Ми обговорювали це з громадськістю. Після Революції гідності всі суди раптом зрозуміли, що це пам’ятка, і рішення судів були на користь Гостиного. Після цього зібралася робоча група в Київраді, де я також брала участь. Думаю, на першому поверсі має бути торгівля, українські вироби, як-от «Всі. Свої». Також Музей історії Києва. [Гендиректорка музею та колишня директорка Департаменту культури КМДА] Діана Попова дуже цього хоче. Ми з нею зустрічалися кілька разів, вона вже опрацьовує концепцію. У Гостиному дворі також можна розмістити українську галерею, у нас дуже талановиті сучасні митці. 

Словом, це має бути громадський простір. Тоді Контрактова площа оживе, усе буде так, як раніше. Дух Подолу має бути збережений.

Про висотність Подолу й комунікацію з Кличком і Перовим

– Ви вже понад два місяці на посаді. Що, на вашу думку, найбільше потребує реформ?

– У нас 24 співробітники. Дуже мало інспекторів, усього три. Якщо, не дай Боже, один захворіє, то ми не знаємо, що робити. Одна людина на весь Голосіїв, а потім їй ще треба на Поділ їхати й заїхати в Департамент, оформити припис.

Також забудовники, звісно, йдуть до суду й винаймають адвокатів. Департаменту бракує юристів, їх усього два на сто судових проваджень. Це дуже велике навантаження.

Інспектори захищають пам’ятки в полі, на землі, зупиняють її руйнування, а юристи захищають нашу культурну спадщину в залі суду. Тому я вважаю, що штат має бути збільшений удвічі чи втричі. Я вже подала доповідну записку на мера. Збільшення штату дасть нам можливість реагувати швидше. Мер мені обіцяв, що буде сприяти.

– Чи бачите ви реальну політичну волю Віталія Кличка на трансформаційні зміни в межах Департаменту?

– Так. Навіть те, що він призначив мене й запропонував першим заступником Дмитра Перова каже про те, що мер хоче, щоб відбулася зміна на краще. Є бажання зробити наше місто історичним і зберегти культурну спадщину, влаштувати роботу так, щоби не було, як останнім часом – то тут щось руйнують, то там. 

Наприклад, коли у 2022 році затвердили науково-проєктну документацію про збільшення поверховості Подолу до 42 метрів біля пивзаводу Ріхерта [Департамент охорони культурної спадщини КМДА затвердивдокументацію, яка збільшує максимальну висоту забудови Подолу в його історичній частині з 15 до 27 метрів, а в деяких зонах – до 42 метрів. Будівництво дозволили лише в одній локації, а саме біля «Пивоварного заводу Ріхерта», що на вулиці Кирилівській, 35], то мер був дуже обурений. Він мені дав завдання дослідити це питання й подивитися, що можна з цим зробити. 

– Чи є зараз у Департаменту комунікація із забудовником A Development?

– Так, ми зустрічалися з керівником A Development і я повідомила йому, що позиція міста – зберегти Поділ і не будувати хмарочосів на території Подільського району. Поки від нього немає ніякої реакції. 

Була велика кількість листів у соцмережах від фізичних і юридичних осіб із негативною реакцією на збільшення поверховості забудови. Я не архітектор, тому поставила це питання на консультаційну раду. 

Науково-проєктна документація з визначення меж і режимів використання зон охорони пам’ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини річки Дніпро» були визначені у 2019 році. У 2022 році було коригування цієї документації, і зараз ми визначаємо, це було навмисне чи помилкове коригування. Для цього ми замовили експертний висновок, днями він має бути в Департаменті. І тоді ми побачимо, чи варто скасовувати наказ. 

Так, 42 метри на Подолі – це дуже багато. Якщо ми будемо бачити хмарочоси навколо себе, не думаю, що людям буде в місті комфортно. Мер тримає на контролі це питання, це його ініціатива.

– Чи є посада керівника Департаменту політичною? За нашою інформацією, ексочільник ДОКС Олександр Никоряк цю посаду отримав суто політично, за «квотою» від «Європейської Солідарності».

– Я не вважаю її політичною. На сьогодні я не є членом жодної політичної сили, ні «Європейської Солідарності», ні «Удару». Я політично нейтральна. Також зупинила свою адвокатську діяльність, коли отримала посаду.

 – Що загалом для вас є показником успішності на посаді?

 – У нас багато можновладців, які можуть реставрувати будівлі. Наприклад, як «Будинок зі зміями та каштанами» на Великій Житомирській, 32, я супроводжувала цей проєкт. Богдан Батрухза власні кошти реставрує будинок чудового модерну, його ім’я залишиться для Києва назавжди.

Я зустрічаюся із забудовниками й намагаюся їм сказати, що щастя не в грошах, які вони отримають, набудувавши хмарочоси. Чутливе ставлення до спадщини треба виховувати зі шкільних років. Діти мають знати, що таке Десятинна церква, а батьки під час прогулянки Києвом можуть казати: «Дивись, це я відреставрував». І діти будуть цим пишатися.

Як роблять у європейських країнах? Якщо будинок не можна будинок повністю зберегти, то залишають хоча б стіну. Щоб було відчуття історичного, що ми звідкись прийшли, що ми є.

Для мене важливо, щоб пам’ятки перестали руйнувати тишком-нишком, у суботу чи неділю. Для цього мені потрібні інспектори, ми разом будемо за цим стежити.

У глобальному плані я хочу врятувати Гостиний двір, будинок Сікорського, схили Дніпра. Вони є пам’яткою й буферною зоною «Софії Київської» та «Києво-Печерської Лаври», а це об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 

Я дуже хотіла б, щоби від Львівської площі до Пейзажної алеї, Алеї художників і до схилів Дніпра був би історико-культурний ландшафтний простір. Треба зберегти цю територію, там уже є землевідводи під забудови. Треба не дати цьому відбутися, щоб кияни й гості міста мали щастя ходити цими вулицями, бачити шедеври архітектури – великі й маленькі, знакові й не дуже, показували своїм дітям, хто ми є. Зараз за що йде війна? За культуру, ідентифікацію, за українське. І ми маємо це зберегти й передати нащадкам.

– Які більш короткострокові плани, на наступний рік?

– Дуже багато об’єктів, які треба обліковувати, хочу залучати більше студентів. Також ініціюватиму, щоб люди, які реставрують будівлі за свої кошти, отримували статус почесного громадянина Києва. Гроші їм не потрібні, але така повага від міста – мені здається, це було б непогано.

– Ви також заявляли, що ініціюєте збільшення штрафу за надбудови на балконах історичних будівель. Для цього потрібні законодавчі зміни?

– Ми передали в Київраду проєкт певних змін до закону про охорону культурної спадщини. Там є теза про збільшення штрафів. Зараз, якщо фізична особа шкодить пам’ятці – руйнує, добудовує, незаконно перебудовує чи загалом паплюжить – то штраф 1700 гривень. Для юридичної особи – від 17 до 170 тисяч гривень. Але що це за гроші, якщо ми втрачаємо пам’ятку, яку вже не зможемо побачити ми й наші діти?

Думаю, для юридичних осіб штраф має складати більше мільйона гривень, і тоді власник будівлі подумає, варто руйнувати пам’ятку чи ні. Також має бути кримінальна відповідальність за знищення пам’ятки. Для цього Верховна Рада має ратифікувати Нікосійську конвенцію. Зараз Україна підписант конвенції.

Якщо власник не реставрує пам’ятку, не підтримує у відповідному стані, то вона руйнується. Наприклад, у 2012 році на Десятинному провулку дві будівлі придбали, потім довели до руйнівного стану й виключили з реєстру пам’яток, а далі за одну ніч повністю демонтували. За це має бути відповідальність. 

Київ повинен мати можливість забрати пам’ятку в комунальну власність та опікуватися нею. Так, будівля може бути в державній, комунальній і приватній власності. Але якщо приватник її взяв, він не може доводити її до такого стану, щоб потім побудувати хмарочос.

– Ви також у робочій групі з усунення пам’яток, пов’язаних із РФ і СРСР. Як часто збирається група, з яких питань зараз дискутуєте? 

– У Київраді ми збиралися два тижні тому, наступного тижня також будемо збиратися. Основними експертами є Інститут нацпам’яті, ми до них прислуховуємося. Позиція громади не завжди збігається з позицією Інституту нацпам’яті, ми все ретельно обговорюємо.

Багато людей пишуть, що треба, наприклад, зняти зірки на Хрещатику чи мосту Патона. Але якщо немає символіки, серпу чи молота, то сама зірка не є об’єктом, який має бути демонтований.

Щодо пам’ятників Щорсу, Пушкіну, Таращанцю, то чекаємо, поки Мінкульт подасть до Кабміну прохання про зняття їх із реєстру пам’яток. Тоді Департамент благоустрою їх демонтуватиме, звільнятимемо наше місто й Україну від російських і радянських наративів.

– До вашого призначення на посаду тривала кампанія від активіста Дмитра Перова, який висловлював інтерес очолити Департамент. Як ви зараз описуєте взаємодію з Перовим? Чи стане Перов вашим заступником, як оголошували раніше? Він нам повідомив, що ви ще не підписали заяву, хоча мер Кличко вже її підписав.

– Дмитро дуже багато робить зараз, він буде дуже корисний у Департаменті та ефективний на посаді. Я взагалі вважаю, що досвід, фах, мудрість (є багато людей, які працюють тут дуже довго) і молодість, амбітність та енергія, які мають активісти, як Перов – це все разом може створити таку синергію, яка дасть змогу нам багато зробити.

Я знаю, що була петиція про призначення Дмитра Перова й обіцянка мера взяти його першим заступником директора Департаменту. Але є закони про державну службу, про охорону культурної спадщини, про запобігання корупції, і всі ці закони регламентують, хто має бути на керівній посаді. Дмитро Перов не приніс ані трудову книжку, ані підтвердження будь-якого стажу. А всі ці закони вимагають чи стаж на державній службі, чи два роки стажу на керівній посаді. 

Востаннє Перов мені приніс протокол, що він у громадській організації очолював ревізійну комісію. Ми написали запит до Національного агентства України з питань державної служби, щоб вони дали оцінку, чи це керівна посада, і лише в п’ятницю [27 жовтня] отримали відповідь. У цій відповіді йдеться про те, що людина може бути керівником, якщо надасть певні підтвердження, а саме довідку від цієї організації, затверджену печаткою й підписом керівника. Там має бути написано, як довго він працював і чи виконував господарсько-розпорядчі функції.

Дмитро має прийти у відділ кадрів та отримати там перелік документів. Також треба заповнити декларацію, пройти спецперевірку, принести довідки від нарколога й психіатра – усе це потрібно для державної служби.

Якщо всі документи будуть у нас, я із задоволенням візьму Дмитра на посаду. Але без них я порушую закон, як у керівника в мене може бути адміністративна відповідальність, а потім – кримінальна. Я хотіла про це написати на Facebook, але з великою повагою ставлюся до Дмитра й мені не хотілося відкривати всі ці моменти.

– Загалом як часто взаємодієте з активістами, вони приходять у Департамент?

– Ми відкриті до них, вони приходять на консультаційну раду. Але активісти більше використовують соцмережі, мабуть, для того, щоб привернути до себе увагу. Чому б не сісти й не поговорити? Я державний службовець, дискутувати у Facebook у мене немає часу. Я навіть у суботу й неділю приходила на роботу, бо не встигаю.

З приводу пивоварні Шульца приходили активісти, розповідали про свої проблеми. На місце виїхали наші інспектори, благоустрій, ми надали припис. Якщо приходять люди й адекватно кажуть про проблему, показують фото, ми одразу реагуємо, вживаємо заходів. А писати можна що і де завгодно. Якщо є питання, які стосуються збереження культурної спадщини, то ми відкриті для співпраці.

Обкладинка: Геннадій Мінченко