Repair Together – громадська організація, яка формує волонтерську спільноту для подолання наслідків російської агресії й, зокрема, займається відновленням зруйнованих сіл Чернігівщини. Найбільш відомий формат команди – рейв-толоки, який поєднує диджей-сети з розбором завалів. Першу подію провели влітку 2022 року, одразу після деокупації Чернігівщини. Про захід тоді написали міжнародні видання, як-от: Dazed, Washington Post, BBC й інші.

Основний проєкт цього літа для Repair Together – тримісячний інтернаціональний будівельний табір на Чернігівщині, до якого хочуть залучити майже тисячу волонтерів. Також у 2023-му запустили формат «велике дівництво» – жіночу будівельну команду.

Розпитали співзасновників про те, як працюють ці формати і які плани команда має на рік. У процесі розмови з’ясовуємо, як Repair Together перетворилася з невеличкої групи небайдужих людей на велике волонтерське комʼюніті з глобальною місією, що забезпечує культурний обмін між селом і містом.

Цей матеріал ми підготували за підтримки наших читачів

Donate

Від «купки ініціативних друзів» до волонтерського комʼюніті

Ядро команди Repair Together складають четверо людей – це співзасновники організації Олександр Кучинський, Дмитро Кирпа, Дар’я Косякова й Вікторія Афанасьєва.

Олександр Кучинський
Дмитро Кирпа
Вікторія Афанасьєва
Дарʼя Косякова

До повномасштабної війни всі мали професії в креативній сфері. Олександр Кучинський, відеомейкер і моушн-дизайнер, у Repair Together очолив команду продакшену. За комунікації й маркетинг відповідає Дар’я Косякова, у минулому креативна менеджерка в ІТ. Фандрейзинг узяв на себе Дмитро Кирпа, який також раніше працював у сфері ІТ продакт-менеджером. За напрям «ком’юніті», куди входить й організація толок, відповідає Вікторія Афанасьєва, котра до цього працювала у сфері громадський організацій.

Історія проєкту почалася одразу після деокупації північних областей навесні 2022-го з волонтерських експедицій у Ягідне й Лукашівку. Там сформувався основний склад команди, яка спершу вирішила допомагати місцевим із розбором завалів. Зараз до організації, окрім чотирьох керівників, долучені ще близько 20 людей, які допомагають розвивати проєкт на тимчасовій або постійній основі. Крім того, є кількатисячна база волонтерів, які беруть участь у толоках і будівельних таборах.

Вікторія Афанасьєва: Коли ми починали, толоки були майже щотижня, ми прибирали від завалів по п’ять-сім ділянок за вихідні. І це все було класно, весело й натхненно, але волонтери з часом почали запитувати: «Що далі?» У нас і самих були думки про відбудову, і тому в серпні, на четвертому місяці життя проєкту, ми почали не лише розбирати завали, а й будувати.

Якщо на Київщині вже запустили багато програм відбудови, у Чернігівській області ситуація інша. Перед початком цього сезону ми робили дослідження й виявили, що на Чернігівщині є багато ініціатив з ремонтів, відновлення вікон і дахів, але проєктів, які пропонують глобальне будівництво постійного житла (хоча б із найпростішого газоблоку), поки що немає. Є дуже локальні ініціативи, як-от від команди кафе «Каштан». Є програми, де людям лише надають будівельні матеріали. Але таких організацій, як ми, які зводять коробку й дах, у громаді з 17 сіл, де ми зараз працюємо, більше немає.

У 2022-му команда звела сім нових будинків у Лукашівці, ще 32 помешкання відремонтували. Стіни волонтери зводять із газоблоку та зміцнюють конструкцію армопоясом, каркас даху збирають із дерева.

Ті будинки, які ми почали відбудовувати минулого року, зараз на фінальній стадії, там ведемо внутрішні роботи. Це кумедно, бо торік, коли нас питали, до якого стану ми доведемо будинки, то казали, що побудуємо стіни, дах, але складні кваліфіковані роботи, як-от електрика й шпаклювання, передамо професіоналам. Але волонтери настільки захопилися, що в результаті самі розібралися й з електропроводкою, і почали робити шпаклювання у двох будинках. Мені самій цікаво, наскільки далеко ми зайдемо з усім цим.

За майже рік роботи ми здобули певну експертизу в будівництві, маємо залучених фахівців: інженерів, прорабів і проєктувальників – які нам допомагають pro bono або за символічну плату. Але наш основний меседж якраз у тому, що гуртом можна робити будь-що й не обов’язково всім мати в цьому експертизу та кваліфікацію.

Дар’я Косякова: Для нас є велика різниця, чи робити прибирання бульдозерами з трьома водіями, чи командою з 30–40 людей на одну ділянку. Так само з будівництвом. Для нас важливо, щоби люди як із досвідом, так і без нього просто приїжджали й відчували, як вони відбудовують країну. Це передусім предметна, фактична допомога [постраждалим], і водночас це про те, як така робота впливає на самих волонтерів. Це можливість для них як виявити свою громадянську позицію, так і надихнутися.

Вікторія: Це певний вияв солідарності, допомоги від людей з міста, як правило, людям у селах. Мені здається, є різниця між тим, коли приїжджає бульдозер і зачищає твою ділянку, і коли прибирання роблять молоді натхненні люди, які обережно, по цеглинках розбирають твій дім, приносять тобі знайдений вцілілий глечик, спілкуються. Місцеві натомість нас поять компотами, пригощають усім, чим тільки можна, і це дуже класний культурний обмін і підтримка.

У теорії й організаційно, і фінансово ми могли би зробити ці прибирання із застосуванням важкої техніки, але все-таки вважаємо, що це має робити спільнота й таким чином виявляти підтримку.

Дмитро Кирпа: Водночас, хоч ми не професійні будівельники, постійно перебуваємо в процесі креативних пошуків. Ми стараємося знайти такі способи роботи, за яких волонтерство й активна суспільна позиція робитимуть процеси відбудови навіть більш ефективними, ніж якби до цього залучали фахових забудовників.

Наприклад, ми зібрали частину потрібної для відбудови цегли зі зруйнованих будинків, інші будматеріали отримуємо безоплатно від виробників, а також залучаємо до робіт волонтерів. Думаємо, у результаті в нас вийде звести будинки дешевше, ніж якби до цього залучали професійну компанію.

За два апсайклінг-рейви ми назбирали 60 кубометрів цегли, яку можна перевикористати. Її має вистачити на зведення 2,5–3 будинків, і це дозволяє нам заощадити близько 300 тисяч гривень на закупівлі матеріалів.

Дар’я: Ми доволі скоро знайшли партнерів із бізнесу, навчилися працювати з фондами й грантами. Також найняли ментора, який познайомив нас із законодавством у сфері ГО, розповів про структуру, скерував за напрямами роботи. Так із групки ініціативних друзів ми перетворилися на команду людей, які розуміють: щоб ефективно надавати допомогу, треба збільшувати масштаб, а також робити все структурно й стало.

Рейв-толоки: як провокативний формат допомагає долати стереотипи й робити волонтерство лайфстайлом

Найбільше уваги проєкту Repair Together приніс формат рейв-толоки. Першу таку подію команда провела в зруйнованому будинку культури в Ягідному наприкінці липня 2022-го. Під час рейв-толоки всіх волонтерів збирають на одному великому об’єкті разом із диджеями. Учасники працюють, а потім і танцюють під біти. Під музику розбирають завали або заготовляють цеглу для майбутньої відбудови. Усі інші толоки Repair Together також передбачають вечірню культурну програму, але вже після роботи. Зазвичай це концерти, стендап, кіно й ігри.

Вікторія: Мені здається, у нас просто не було шансів робити це якось інакше, без культурної програми, тому що саме наше комʼюніті дуже креативне. Звісно, коли були перші травневі толоки на Чернігівщині, люди лише оговтувалися після деокупації, тож усі просто сиділи тихенько біля вогнища, про жодні розваги не йшлося. Але потім стали приїжджати Марія Квітка [співачка], Василь Байдак; коли ми пропонували їм виступити для волонтерів, вони погоджувалися. Думаю, це дуже надихає, коли тебе після толоки приїжджає підтримати Onuka. Місцевим це також подобалося.

Дмитро: Коли ми починали, в українському суспільстві було певне «табу» на веселощі. Це були дійсно важкі часи, комендантська починалася о 22:00, а молоді люди, які не пішли на фронт, мали сильне відчуття провини. Водночас, коли [після деокупації північних областей] усі побачили, яких руйнувань зазнала Україна, стало очевидно, що, зокрема, завдяки активній громадянській позиції людей, які залишилися в тилу, країна має кращі шанси відновитися й загалом перемогти.

Звідси виникло питання, а як можна регулярно залучати людей до суспільно корисної роботи, якщо врахувати, що в усіх є особисте життя й основна зайнятість, яка забирає доволі багато енергії? Це очевидно, що якщо просто пропонувати людям тяжку фізичну працю, де не буде спілкування, музики, веселощів, можливості познайомитися, закохатися, тоді такі активності досить швидко втратять популярність. Люди братимуть у такому участь разово. Для того, щоб вони хотіли долучатися постійно, ми вирішили міксувати корисну працю з соціальною й розважальною складовою.

Дар’я: Коли виникла ідея першого рейву, ми подумали, що так можемо допомогти не лише людям, чиє житло відбудовуємо, а й самим волонтерам. Водночас ми припускали, що це може викликати обурення, і тому хотіли одразу пояснити в медіа, чому для нас це важливо і що ми в це вкладаємо на ціннісному рівні.

Коли провели першу рейв-толоку, то дуже здивувалися, наскільки вона зайшла. Ми не передбачали, що увага буде саме така. Радше думали, що наражаємо себе на скандал. Власне, і поза контекстом війни були спільноти, які не люблять «тусовщиків», рейверів, мають певні стереотипи про це комʼюніті. Тому виходити з рейв-толокою мені особисто було страшно. Ми завчасно прописували, як відповідатимемо суспільству про те, чому це зробили й чому ми не погані.

Але фідбек був дуже позитивний. На другу рейв-толоку до нас попросилися знімати HBO. Про нас почали писати The Washington Post, The New York Times, інші світові медіа. Це підштовхнуло до думки, що ми не помилилися зі своїми відчуттями, і з того часу стали приділяти культурній складовій нашої діяльності стільки ж уваги, скільки й іншим напрямам.

Реакція місцевих на рейв-толоки спочатку була скептичною, але дуже змінилася з часом. Нещодавно в сюжеті на «1+1» це описали так: «від скептицизму до захоплення». Дійсно, я пам’ятаю: коли ми лише приїхали, навіть без рейву, і з п’яти автобусів повалив такий різноманітний народ, якого в цьому селі ще ніколи не бачили, місцеві телефонували голові ОТГ й питали, чи ми взагалі не зеки й чого ми тоді всі у наколках. [сміється]

Вікторія: Були певні упередження щодо «київської молоді». Особливо в місцевих бабусь створилося враження, що «київська молодь» – це люди, які лише ходять по барах і клубах, що вони не надто працьовиті. А рік потому ті ж бабусі в інтерв’ю вже називають нас «мурашками». Кажуть: «Які працьовиті діти, наче мурашки».

Дар’я: Якщо раніше ця музика в них асоціювалася з якимось алкотрешем й угаром, то тепер, після нашої праці, зовсім інші емоції виникають. На останній рейв-толоці я бачила, як танцюють бабці! [усміхається] Люди з Ягідного підходили й також підтанцьовували, усміхалися, спілкувалися з волонтерами. Для мене це взагалі безцінно.

Дмитро: Тут є місія, яка виходить за межі нашої регіональної чи навіть національної свідомості. Тому що загалом рейви – це формат об’єднання людей, ціллю якого був певний супротив чи дуже потужний меседж. Принаймні такий вигляд це мало в 1980-х роках у Лондоні, Берліні, Детройті. За останні 20–25 років зміст рейвів доволі сильно знецінився, відбулася певна інфляція цього терміну, і в усьому світі рейви перетворилися на такий собі масмаркетовий, гедоністичний спосіб проведення часу. Те, що ми намагаємося відновити, – це поєднання цікаво проведеного часу з певним змістом і користю. Тому в межах цього формату також постійно думаємо про те, що корисного можемо прокомунікувати й привнести завдяки рейвам.

Дар’я: Загалом усі наші толоки вже стали доволі тематичними. Якщо раніше ми боялися стендап Байдака на пів годинки в село привезти, зараз у нас уже стандартно є культурна програма з суботи по неділю з купою залучених людей. І багато хто з мешканців села приєднується до наших заходів. На джаз-толоці ми ставили велику сцену, приїжджали Chubareenee і Bah-Bah Genesis, був диджей Aezron із джазовим сетом. Ми також намагаємося дизайнити весь цей простір так, щоб кожен мав, чим себе зайняти. Наприклад, на лаунж-толоці облаштували кілька майданчиків, де можна було пограти в теніс, у шахи або посидіти біля багаття під гру місцевого баяніста, подивитися кіно.

Про «велике дівництво» і спробу подолати гендерні упередження на будмайданчику

«Велике дівництво» – це будівельно-навчальний табір для жінок, який Repair Together запустили в березні 2023-го. Під час проєкту один із будинків відбудовують виключно жінки. До «дівництва» вже долучилися кілька десятків волонтерок, які працюють під керівництвом виконроба.

Дар’я: Коли ми запустили змішані будівельні табори, то за певний час помітили, що кількість дівчат почала скорочуватися. У дівчат було значно більше бар’єрів під час спілкування з виконробами, які традиційно більше покладалися на хлопців. Час від часу можна було почути недоречні коментарі, якщо дівчата переносили щось тяжке, або взагалі щодо їхньої участі в будівництві. Наше улюблене: «На будівництві, як на кораблі, жінки не потрібні». У такому оточенні дівчина зазвичай має доводити, що вона щось може, інакше їй за замовчуванням не доручатимуть багато чого, перекладаючи цю роботу на хлопців. Не кожна буде терпіти таке ставлення, багато хто просто відмовиться працювати.

Тому ми вирішили запустити саме жіночу будівельну команду. Повноцінно формат почав працювати в березні цього року. Зараз у команді приблизно 15 дівчат, є постійні, є й нові учасниці. Головний сенс у тому, що, якщо дівчина хоче робити будь-що на будівництві, вона має змогу цього навчитися.

У нас є виконроб, який працює з жіночою командою. Спочатку я сподівалася знайти на цю позицію жінку, але не змогла, бо донедавна за законодавством жінки не могли працювати на певних посадах на будівництві, не пов’язаному з внутрішніми роботами.

Гендерні стереотипи взагалі цікаво працюють. Усі чомусь переживають за жіночі матки на будівництві, але ж те, що чоловіки надриваються до гриж, бо думають, що зобов’язані тягати купу всього важкого, не жаліючи себе, що теж не ок.

У нас навіть є думка закінчити наше «велике дівництво» разом із хлопцями. Але не тому, що ми не впоралися б самі, а щоб показати, якою має бути конструктивна комунікація між різними людьми на будівництві й не тільки в цій сфері.

Яким буде інтернаціональний будівельний табір на Чернігівщині

У червні Repair Together анонсувала інтернаціональний табір для відбудови Чернігівщини. Він триватиме з 10 липня по 10 жовтня 2023 року. За цей період організатори планують залучити від 500 до 1100 волонтерів з усього світу й відбудувати до 20 домівок на території Іванівської громади в Чернігівській області.

За всю інфраструктуру табору, харчування й дозвілля відповідають організатори, волонтерам потрібно буде лише дістатися до локації (із цим допомагають). Також планують організований трансфер із Києва.

Для учасників облаштують наметовий табір. Окрім волонтерської діяльності, планують серію культурних воркшопів, кінопоказів, нетворкінгів й інших активностей.

Вікторія: У нас майже на кожній толоці є люди з-за кордону. Є такі, хто приїжджає з інших країн саме заради того, щоб долучитися до Repair Together. Узимку було особливо багато запитів від іноземців, тому вирішили, що логічно було б якось організувати цей напрям. Так виникла ідея запустити інтернаціональний табір.

Дмитро: Хоча ми впевнені в успіху цього проєкту, для нас це буде соціальний експеримент. Він покаже, наскільки ефективно ми можемо об’єднати людей для вирішення певної проблеми.

Оскільки ми живемо в глобальному контексті, багато людей за кордоном відчувають, що проблема війни РФ проти України їх теж стосується. І це є базою для єднання й спільнодії. Ми хочемо долучити настільки багато міжнародних волонтерів, наскільки це можливо. Уже зараз бачимо, що охочих доволі багато.

Дар’я: До табору можна буде долучитися на строк від чотирьох днів, а загалом він триватиме впродовж трьох місяців. У програмі, як завжди, буде багато культурних заходів: екскурсії, майстер-класи, гончарні, кінопокази, музика. Працюватимемо щодня, щоб встигнути відбудувати якомога більше. Цьогоріч хочемо побудувати від дев’яти до 20 будинків, а надалі хочемо масштабувати проєкт і будувати ще більше.

Дмитро: Оскільки хочемо максимально об’єднати урбаністичне київське населення із сільським і надати жителям міста всі можливості для допомоги, ми також плануємо облаштувати робочий простір для людей, які працюють віддалено. Так вони зможуть поєднувати свою віддалену роботу з участю в будівельному таборі. Ідея в тому, щоб основну роботу швиденько закінчувати до обіду, а після цього долучатися до будівництва на чотири-п’ять годин. Ще побачимо, як це вдасться, але амбіцію таку маємо.

Щотижня в нас відбуватимуться концерти, на яких ми будемо об’єднувати учасників толок й учасників будівельного табору. Також двічі на тиждень плануємо проводити різноманітні майстер-класи. Крім того, у програмі будуть екскурсії місцевістю й двосторонні мовні курси. Іноземців думаємо навчати базовому вокабуляру української, а для українців зробимо елементарний курс англійської.

Вікторія: По суті це буде літній табір для дорослих, тож плануємо ще паблік-спікінги, дебати, конкурси. Щодня будуть вечори біля вогнища, спільне приготування їжі, кіно. Також сподіваємося, що серед учасників будуть люди, які зможуть щось розповісти, зіграти, заспівати. Тож, думаю, культурна програма, коли ми навіть максимально її деталізуємо, завдяки креативним людям, які до нас долучаються, урешті стане щонайменше у півтора раза більшою.