Інтерв'ю26 млрд щороку приносить Лондону нічне життя. Ми запитали в «нічної мерки» міста, як це працює

Емі Ламей – письменниця, телеведуча та радіоведуча родом із США. Вже протягом трьох років Емі обіймає посаду «нічної цариці» (night czar) Лондона. Разом із мером Садік Ханом вона розвиває економіку нічного міста, допомагає бізнесу та владі порозумітися, а ще – запускає потрібні соціальні проєкти та ініціативи, як-от програму захисту жінок уночі.

У межах саміту нічних амбасадорів Lviv Night Summit ми говоримо з Емі Ламей про те, як насправді живе Лондон уночі, а також про виклики нічного мера та його обов’язки.

– Мер Лондона Садік Хан не просто призначив вас «нічною царицею» міста, а виконав таким чином обіцянку, яку дав під час передвиборчої кампанії. Це було політичне рішення? Чому лондон потребував посади «нічної амбасадорки»?

– Будьмо чесними: нічого не відбувається без політичної волі, зокрема і багато поганого. Але Садік Хан показав, що він бачить цінність нічного життя у Лондоні. І не лише як елемента культури, він побачив перспективи цієї сфери.

Лондон – велике місто, яке постійно змінюється, це природний процес. Але як зрозуміти, що зміни, які відбуваються, на краще? Ми дуже переживали, що під час зміни влади втратимо в Лондоні паби, нічні клуби, ЛГБТ-простори та концертні майданчики тощо. Так могло статися, зокрема, через тиск влади на малий бізнес чи підвищення податків, але все склалося якнайкраще.

– Обов’язки нічного мера, як правило, дуже різноманітні. Але, на вашу думку, які найбільш важливі щоденні завдання нічного амбасадора?

– Усі нічні мери чи амбасадори в різних містах мають різні ролі та обов’язки. Дехто працює в неурядових організаціях, дехто займається благодійністю, а дехто сидить у мерії.

Основна робота нічного мера – це спілкуватись і збирати представників різних професій за одним столом. За інших обставин ці люди, ймовірно, ніколи б не спілкувалися одне з одним. Велика частина моєї роботи – це комунікація з різними людьми та спільний пошук розв’язання проблем. Я часто є посередницею між установами, владою, організаціями та громадою. Також багато свого робочого часу присвячую безпеці та захисту наших цінностей.

Я люблю виходити на вулицю і розмовляти з людьми, нерідко ходжу в клуби. Не хочу бути тією людиною, яка сидить в офісі, носить діловий костюм, підбори й не залишає будівлю мерії. Це потрібно для того, аби переконатись, що я справді бачу актуальні та проблемні питання нічного життя в місті, і потім вирішувати їх.

Я співпрацюю з місцевими посадовцями, які теж роблять багато для Лондона: спілкуються з місцевими, розв’язують багато проблем, говорять з іншими про проблеми. І всі вони можуть сказати мені правду, адже дуже важливо знати про труднощі, а не тільки про хороше. Рано чи пізно я однаково дізнаюся про те, що хочуть від мене приховати.

Якось один з місцевих чиновників запросив мене подивитися його район уночі. Він розповідав, що місцевість дуже яскрава та неординарна. Виявилося, що ця «особливість» полягала в тому, що на районі є три торгових магазини, де можна грати в азартні ігри. У них було казино, три пункти для обміну готівки та два паби, які продавали дуже дешевий алкоголь. Там було все, що робить нічне життя проблемним, і це справді катастрофа. Але якщо перетворити один з пабів на місце, де грають живу музику, або зменшити час роботи казино – все поступово поліпшиться. Створення будь-чого у місті вимагає, щоб на кожному кроці зупинятись і запитувати: яким я хочу бачити це місто? І вже на підставі цього ухвалювати рішення.

– Ви говорили, що провели велике дослідження Лондона вночі. Його результати показали, наскільки велику роль в економіці міста відіграє саме нічне життя. Чи могли б ви розповісти детальніше, як це відбувалося?

– Мене призначили на посаду в листопаді 2016 року. Із самого початку я хотіла змінити контекст та асоціації про нічне життя. Наприклад, що це небезпечно, що це постійні тусовки, п’яні люди на вулицях, які шкодять, що все жахливо – суцільний негатив. Я намагалася якнайбільше розповідати про те, як усе відбувається насправді. Але це не було дієво, бо це лише мій досвід і моя історія на противагу досвіду інших людей. Вони можуть погодитися або не погодитися, але це не змінює загального контексту.

Я зрозуміла, що стереотипи можуть змінити лише факти. Ми провели масштабне дослідження того, як живе Лондон уночі. І його результати справді пролили світло на чимало речей.

Мерія зібрала експертну групу людей, які працюють у різних сферах: від поліції до медиків. Вони працювали протягом 18 місяців. Зокрема, збирали статистичні дані, інформацію транспортних компаній і Національної служби охорони здоров’я, проводили власні дослідження. Експерти проаналізували цифри та опублікували звіт на понад 200 сторінок. Виявилося, що ми дуже мало знаємо про те, що відбувається в місті після 22:00.

Факти були приголомшливі: близько 1,6 мільйона людей працюють у Лондоні вночі. А нічне життя приносить бюджету міста понад 26 мільярдів фунтів щороку. І тепер, коли мене переконують, що через клуби та алкоголь стається дуже багато злочинів, я можу відповісти: лише 4,3% усіх злочинів уночі пов’язані з алкоголем. Або коли мені кажуть, що ніхто не хоче працювати уночі, я відповім: економіка Лондона уночі росте швидше, ніж удень (2,2% проти 2%).

Тепер, коли ми знаємо, що третина робочої сили в Лондоні працює вночі (це з 18:00-06:00), ми плануємо більше уваги приділяти цим спеціалістам, поліпшити умови їхньої роботи. Здебільшого це працівники служби охорони здоров’я та роздрібної торгівлі. Для них уночі менше можливостей, ніж удень. Наприклад, важко знайти гарячу, свіжу та здорову їжу, водночас фастфуд доступний на кожному кроці. Тож чому люди, які працюють уночі, мають почуватися так, ніби вони другий клас?

Ми маємо шукати можливості піклуватися про тих, хто працює вночі. Ми всі хочемо купити свіжий хліб зранку або сендвіч у кав’ярні під домом. Але задля цього хтось починає свій робочий день о 3 ранку, його працю треба цінувати. Потрібно виділяти тих людей, бо вони також створюють наше місто.

– Досвід Лондона актуальний лише для Лондона чи й для інших міст?

– Я народилась у США в Нью-Джерсі й переїхала в Лондон у 21 рік. Я лесбійка і тоді відчувала, що це те місто, де зможу бути собою. Сьогодні з гордістю кажу, що я мешканка Лондона. Бо тут я справді можу бути тим, ким хочу.

Але навіть якщо говорити про Лондон і його відмінності від інших міст Великої Британії, варто згадати про Брекзит. Більшість жителів столиці проголосувала за те, аби залишитись у складі ЄС, в інших містах – інакше. Нині британці розділилися, особливо це помітно в контексті виходу з Євросоюзу. Як ми розв’яжемо цю проблему? Я не знаю. Усе змінюється щодня, і щойно ти подумав, що справи йдуть зовсім погано – стає ще гірше.

Лондон відкритий для світу, для бізнесу, для ідей, для культури. Незалежно від того, що трапиться, – місто має зберегти статус унікального місця у світі. Я думаю, що Садік Хан також відданий цій ідеї. І якщо решта країни проти, то ми можемо лише спостерігати за тим, що буде. Зараз ми почуваємося сильнішими через усі ці складнощі, які стаються з країною. Попри все це Лондон повинен залишатися сучасним містом і продовжувати приваблювати людей з усього світу.

– Ви стали ініціаторкою великої кампанії, яка має підвищити безпеку жінок уночі в Лондоні. Зокрема, йдеться про інструкції для персоналу та створення безпечніших просторів у місті. Скажіть, які ще є способи зробити місто безпечнішим?

– Одне з того, що вдалося зробити і чим я дуже пишаюся – це програма безпеки жінок уночі. Заради цього проєкту я почала дуже тісно співпрацювати з поліцією. На це пішло багато часу, але воно то варте: сьогодні ми здатні робити цікаві та важливі речі. Ми змінюємо підхід до цієї проблеми, пропонуємо інші варіанти її розв’язання, робимо нічне життя у місті простішим для людей та бізнесу.

Дуже важливо зрозуміти, що безпека жінок уночі – це відповідальність не лише жінок, а й чоловіків. Це також поважна причина для частини людей змінити свою поведінку. Жінкам завжди кажуть, що вони мають поводитись інакше, аби не наражати себе на небезпеку і не ставати жертвами злочинців. І ми насправді робимо багато для цього: плануємо всі активності уночі заздалегідь, маємо переконатися, що будемо в безпеці, що зможемо викликати таксі та багато інших деталей, які чоловіки не до кінця розуміють.

Змінювати потрібно не жінок, а поведінку тих, хто дозволяє собі злочини проти нас. Тепер я багато працюю над тим, щоб жінки почувалися безпечно у місті в будь-який час. І для цього треба, щоб і чоловіки стали частиною руху.

Насправді у місті дуже мало людей, які можуть загрожувати безпеці жінок. Але потрібно завжди бути впевненим, що ми зробили усе, щоб цього не сталось. І що для суспільства такі випадки є неприпустимими.