Інтерв'юЯк знайти невідомі київські маєтки та влаштувати вінтажний маркет. Інтерв’ю зі засновницею Kyivness

Фото: Анна Бобирєва

Я довго не жила в Україні й, коли повернулася, хотіла кудись сходити, але «мого» формату [заходів] ще не існувало. Не було й «мого» ком’юніті. Тому разом з Марком Вілкінсом (режисер – ред.) та Оленою Лисицькою (засновниця Meiso Matcha – ред.) ми вирішили об’єднатися і зробити мініподію – маркет. Опитали друзів та знайомих, отримали позитивний фідбек і почали підготовку.

Перший маркет був вінтажним, оскільки на ньому переважав вінтаж і було лише кілька локальних брендів. З другого маркету ми почали називати його курованим, адже головною ідеєю було створити селекцію якісних українських брендів та вінтажних речей. Усе мало бути об’єднано однією естетикою. Ми не хотіли створювати бар’єри, бо хтось носить вінтаж, хтось – локальні бренди, а хтось любить Kenzo в стразах. Міська культура про все це.

До того ж у Києві тоді не проводили прогресивних заходів, які б показали, як круто міксувати вінтаж із локальними брендами. Як це сучасно, важливо через екологічну ситуацію та доступно. Choose less that lasts longer.

Тоді ще майже не було окремих вінтажних проєктів, які брали участь у маркеті. Тому ми запрошували Луну, Таню Соловей (fashion-директорка Vogue Ukraine – ред.). На місці їхні речі продавали наші адміністратори. Уже тепер я розумію, що це можна було зробити, тільки якщо ти дуже натхнена людина. Ці речі були дорогі й сумарно коштували тисячі доларів.

Ми не мали конкретного плану. Хотілося створити ком’юніті зі своєю філософією та світоглядом. Перший івент на вулиці Рейтарській дуже сподобався містянам. Вайб був – бомба, хоч ми мало не померли з Лєною (сміється).

Після другого маркету я почала самостійно займатися організацією Kyivness. Тоді фінансово маркет працював у мінус. Це був душевний захід, але не того формату, який міг би розвиватися в довгостроковій перспективі. Було незрозуміло, як організувати логістику і створити систему, за якою це працюватиме. На ринку ще не існувало формату із селекцією продавців та товарів, їх треба було збирати в єдину базу.

Як працює відбір учасників Kyivness?

Наш фінансовий директор розробив систему і базу, з якою ми працюємо. Ми нарешті відійшли від хаотичності. Коли ти хочеш зареєструватися на маркет – тобі надходить посилання з формою для реєстрації. Туди кожен бренд вносить усю потрібну нам інформацію про речі з фотографіями та презентацією. Після цього ми розглядаємо заявки.

Мої колеги роблять перший відсів – за тим, чи відповідає учасник нашій цільовій аудиторії та естетиці. Після цього вже я переглядаю заявки та фінально відбираю. Ми відкриваємо реєстрацію і дуже швидко набираємо потрібну кількість учасників. У середньому їх близько 50, але все залежить від того, скільки може вмістити локація. Маркет зростає, і учасників усе більшає.

Початково ми старалися, щоб учасників з вінтажем було більше – приблизно 70%. Однак тепер урівноважили їх кількість, бо українських локальних брендів стає все більше. У моїй філософії ми не маємо законсервуватися на вінтажній темі.

Також є баєри, які привозять нам одяг зі світових маркетів. Щоразу це речі з різних міст. У нас завжди є поставки з Лос-Анджелеса, європейських маркетів, інколи з азійських. Я постійно моніторю, чи хтось із друзів та баєрів може щось привезти, і роблю конкретні замовлення.

Чому ви продовжуєте змінювати локації?

Просто ми не можемо повернутися в попередні локації (сміється). Насправді хочеться показати людям, що можна робити заходи в різних місцях. У Києві є гарні локації, які простоюють. Ми хочемо змахнути пил із цих місць.

Наразі нам маєтки підходять за розміром, але не завжди закривають технічні потреби. Треба постійно пристосовуватися. Переміщуючись з локації на локацію, ми щоразу все робимо з нуля. Наприклад, маєток Уварової настільки старий, що не знаєш, на якого херувимчика спертися, щоб нічого не відвалилося.

Для адміністрації маєтків (Kyivness відбувався в маєтках Лібермана та Уварової, Малому Маріїнському палаці – ред.) наш маркет – це шок-сюрприз. Вони приблизно уявляють, що буде відбуватися, але ніколи раніше такого не бачили.

Як влаштована економіка маркету? На чому ви заробляєте?

У нас є фіксований внесок за участь, відсоток за продаж товарів ми не беремо. За півтора року це вивірена схема, щоб було вигідно учасникам і ми могли далі розвивати проєкт.

Найбільше досягнення – те, що наші учасники повертаються. Для нас важливо, щоб вони добре заробляли, розвивалися. Тому вартість участі залишаємо комфортною: 3 500 гривень за два дні для брендів, 2 000-3 000 гривень для вінтажних товарів і 3 500-4 500 для точок з їжею та напоями.

У нас платний вхід на маркет (200 гривень за два дні – ред.). Плата за вхід – це радше підтвердження того, що людина цінує і розуміє проєкт. Сьогодні на Kyivness у середньому приходить 3 000-4 000 людей. Маркет у Малому Маріїнському відвідало 4 000 людей. Мені здається, це наш максимум за масштабом.

З якими труднощами стикалися під час організації?

У Малому Маріїнському була ситуація, коли ми в п’ятницю ввечері, за день до початку маркету, прийшли на локацію і розпочали сетап маркету, а до нас вийшов адміністратор зі словами: «Вам що, ще не дзвонили?». Нам повідомили, що завтра тут відбудеться нарада президента України, тому наш захід скасовується. А в нас мав бути наймасштабніший маркет, на нього люди з різних міст з’їжджалися. Нам довелося зв’язатися з Адміністрацією президента та пояснити ситуацію. Зрештою, ми порозумілися, але ситуація була дуже стресовою.