Інтерв'юКиївська естетика візуального трешу. Інтерв’ю з авторками серіалу про локальну дизайн-культуру
«Усе, що нас оточує, не вписується в класичне уявлення про красу»
Графічні дизайнерки Ната Наговіцина, Іра Левицька та Сніжана Чернецька зняли документальний серіал «Ательє» про локальну візуальну культуру. Вони створили його в рамках курсу Visual Communications Professium у Projector.
Героями стрічки стали українські дизайнери та експерти з дизайну, зокрема Антон Шнайдер – дизайнер Ksenia Schnaider, Євген Нікіфоров – дослідник радянських монументальних мозаїк, ілюстратори Лера Схемка та Макс Павлюк і шрифтовий дизайнер Дмитро Растворцев.
У серпні дизайнерки презентували мініфільм «Ательє» і сьогодні працюють над серіалом, кожна серія якого буде присвячена одному герою. Прем’єру першого епізоду планують у жовтні.
Спілкуємося з авторками документального серіалу про переосмислення краси через візуальний треш, який нас оточує в місті.
Фото: Ната Наговіцина, Іра Левицька та Сніжана Чернецька
Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.
Іра: Спочатку в нас була ідея знімати фільм про красу. Але згодом ця ідея переросла в дещо іншу.
Ната: Ми придумали таке дослідження: щодня дорогою на роботу чи з роботи фотографувати все, що здається красивим. Але згодом зрозуміли, що ми фіксуємо для себе радше не красиві речі, а цікаві. Серед світлин було багато різного трешу: здертих оголошень, дивних поверхонь. Усе те, що нас оточує, складно назвати красивим. Але десь [на фото] була цікава кольорова палітра, щось надихало на певний принцип дизайну.
Сніжана: Коли ми намагалися розділити фото на дві папки «ugly речі» та «красиві речі», не змогли це зробити. У нас не було однозначної відповіді.
Ната: Усе, що нас оточує – це специфічне та унікальне середовище, яке не вписується в класичне уявлення про красу. Тому ми вирішили дослідити саме цей аспект.
У світовому дизайні сьогодні є тренд на хаотичну, навіжену естетику. А ми в цій естетиці живемо
Як вплинуло візуальне оточення на героїв серіалу та їхнє розуміння краси?
Ната: Мені одразу згадалася історія Олеся Гергуна, який нещодавно розробив айдентику для International Young Designers Contest, натхнення для якої знайшов у маршрутках, що їдуть за місто. Всі надписи маршрутів були виконані шрифтом Arial. Але оскільки вони були різної довжини, то їх по-різному розтягувало на папері. І Олесь взяв цей принцип і зробив айдентику, де всі шрифти розтягувалися.
Антон Шнайдер розповідав, що натхненням для створення колекції Black Sea для бренду Ksenia Schnaider стало те, як наші люди приходять на пляж нарядні, нафарбовані. Ніде у світі немає такої звички. Було цікаво, що дизайнери можуть брати не лише якесь візуальне середовище за натхнення, а й патерни поведінки людей.
Шрифт, який ми використовували у фільмі, створив Дмитро Ростворцев. Ідея його створення з’явилася з того, що Діма збирав різні вивіски. Шрифт називається «ЖЕК». І нині Діма працює над київським шрифтом, натхненням для якого є саме міські вивіски.
Усе, що нас оточує – це специфічне та унікальне середовище, яке не вписується в класичне уявлення про красу
Яким є українські дизайн і візуальна культура, на вашу думку?
Ната: Наша візуальна культура у любові до прикрашання, поєднанні непоєднуваного. Усе це разом створює дуже цікаву естетику.
Проте української школи дизайну ще немає. Сьогодні – період становлення. Ми намагаємося зрозуміти і зібрати по шматочках, хто ми. Наприклад, один з героїв, Євген Нікіфоров, архівує мозаїки. Дівчата з «Уна» збирають модерністські знаки. Деякі українські дизайнери орієнтуються на графіків та художників, які були у ХХ столітті. Ми збираємо свою історію і паралельно створюємо щось нове, орієнтуючись на той момент, у якому живемо. Змішуючи сучасні тренди, історичні передумови та особливості нашого менталітету, можна створити український дизайн, який буде цікавим.
Раніше я не помічала деталей, а сьогодні розумію: у них вся краса
Чи змінилося ваше сприйняття міста після проєкту?
Ната: Моє сприйняття міста змінилося. До проєкту були моменти, які викликали у мене більше непорозуміння, ніж зацікавлення. Він не дав мені якихось однозначних пояснень, що добре, а що погано. Зате проєкт викликав почуття допитливості, пошуку. Тепер я почуваюся дослідницею міста та його візуальної культури. Я тепер бачу те, на що раніше не звертала уваги.
Сніжана: Під час проєкту ми багато їздили Києвом, відвідували місця, у яких до фільму не бували. Я до цього ніколи не була на Троєщині чи блошиному ринку. Цікаво, що спікери самі обирали локацію, яка їм подобається. Можна було разом з ними побачити і зрозуміти, чому вона класна в їхньому сприйнятті.
Якраз перед початком фільму я почала вести акаунт Kyiv Bag Digest: фотографувала сумки, кравчучки, пакети. Це є для мене візуальним натхненням. Мені подобається, як це можна потім переосмислювати і використовувати як у графічному дизайні, так і в моді.
Київ тепер здається більш особливим. Якщо раніше я звиклася з тим, що навколо, і вже особливо не дивилася, то тепер звертаю увагу, розглядаю, аналізую. Раніше я не помічала деталей, а сьогодні розумію: у них вся краса.
Фото: Ната Наговіцина, Іра Левицька та Сніжана Чернецька