Я тестую на поліграфі

Поліграф – це не детектор брехні й часто не пристрій, за допомогою якого можна когось звинуватити – швидше той, який виводить із-під підозри непричетних, вважає Тетяна Морозова, президентка Всеукраїнської асоціації поліграфологів і засновниця Центру експертних поліграфних досліджень. Морозова була керівницею групи, коли в Україні проводили наймасовіше в історії поліграфології тестування: 23 поліграфологи протестували 943 кандидатів на службу в ДБР у 2018 році. 

Українська поліграфологія зароджувалася в органах внутрішніх справ на початку 2000-х, де з’явилася перша інструкція про використання поліграфа, що пройшла Мін’юст, розповідає поліграфологиня, яка має звання капітана міліції. З органів вона звільнилася за власним бажанням у 2006 році та перейшла в приватну практику.

Професію «експерт-поліграфолог» внесли в Національний класифікатор професій у 2010 році. Окремого закону про поліграф поки що немає, але в Україні є шість законів, де передбачено його використання (про Нацполіцію, ДБР, БЕБ, розвідку, Управління державної охорони, Митний кодекс), каже Тетяна Морозова.

Як працює поліграф

З Тетяною зустрічаємося в її офісі на Подолі. У день зустрічі в неї немає тестувань, але є викладацька робота й консультації. Поліграфологиня пропонує обрати місце, тож сідаємо в крісло для поліграфних досліджень, у яке, до слова, вбудовані датчики тремору для виявлення протидії поліграфа. Їх можна уявити собі як спеціальні пластинки в підлокітниках крісла.

Сам поліграф українського виробництва, «Рубікон», лежить на столі. Він цілком може поміститися в жіночу сумку, тож Тетяна бере його із собою, коли курсує між київськими офісами. «Поліграф – лише пристрій, тому ми говоримо «поліграфолог», а не «оператор поліграфа». Головна зброя поліграфолога – це не поліграф, а тестовий опитувальник. До того ж людина така істота, що обійде будь-яку техніку. Але якщо біля техніки є ще фаховий спеціаліст, то зробити це значно складніше», – пояснює Тетяна Морозова.

Українські поліграфологи здебільшого працюють на двох пристроях – ось такому, «Рубіконі», або ж на приладі американського виробництва «Аксітон». Ці шестиканальні прилади відповідають ДСТУ, пояснює поліграфологиня. 

З процесора виходить багато дротів. «Точно не переплутаєте, що куди, бо для кожного давача свої розміри комірок», – каже Тетяна. Один із дротів під’єднаний до ноутбука, на екрані якого в процесі дослідження буде з’являтися поліграма – фактично графік із піками та падіннями, чимось схожий на кардіограму.

Давач дихання подібний до двох ручок скакалки: дві трубки з’єднанні між собою ланцюжком. Одну з них кріплять в область грудей, іншу – в область живота. Коли респондент дихає, трубки роздуваються, як «гармошка» – фіксують грудне й черевне дихання.

Крім цього, поліграф фіксує електропровідність та опір шкіри (через канал електрошкірної активності), артеріальний тиск і пульс (через канали периферійної й центральної серцево-судинної активності). Кардіодававач в американському приладі – у вигляді класичної манжети, а в українському з кнопкою, фіксують за допомогою двосторонньої липучки. Також є мікрофон, який фіксує силу відповіді.

Поліграфологиня також показує нам одну з поліграм. «Нічого складного, за п’ять хвилин можна зрозуміти, куди дивитися», – коментує Тетяна. Реакцію респондента розраховують за піком графіка. Сусідні питання контрастують між собою: після питань на кшталт: «На вас із пропозицією злити велику закупку хтось виходив?» (про порядок слів у запитанні – далі) можуть слідувати порівняно безневинні: «Чи вигадували ви, що захворіли, щоб не йти на роботу?»; «Чи спізнювалися ви на роботу?»; «Чи вирішували особисті запитання в робочий час?». Чому такий контраст? Щоби порівнювати реакції на значущі запитання з реакцією на контрольні запитання. Якщо в поліграфолога просять показати поліграму, він не має виривати з контексту графік із кількома запитаннями, а показувати її повністю.

Якщо вам теж цікаво, чим завершився тест цієї людини, то на роботу вона спізнювалася й могла вигадувати, що захворіла, щоб туди не йти. Але інформацію не зливала й неправомірну вигоду не отримувала, якщо вірити поліграмі.

Поліграфологія – це бізнес?

Розвиток бізнесової поліграфології почався десь перед Революцією гідності. Якщо поліграфолог працює на себе, його ніхто не контролює до тих пір, поки він не потрапить у якусь негарну історію. Такий поліграфолог може не підпорядковуватися нормативним документам і не дотримуватися методик проведення досліджень.

Останнім часом негативних тенденцій більшає. Є проблема демпінгу цін. Люди готові тестувати за півтори тисячі гривень у той час, як найпростіше дослідження – скринінг – не може коштувати менш як три тисячі гривень. За такого дослідження поліграфолог може заготувати шаблони для різних напрямів, а далі індивідуалізувати тести вже під час проведення дослідження.

Службове розслідування коштує від чотирьох тисяч. Це взагалі глибока аналітична робота: треба вивчити обставини вчинення проступку, проаналізувати пояснювальні записки, відеозаписи, написати опитувальник, провести тестування, потім проаналізувати поліграми й написати висновок. А судова експертиза в атестованого судового експерта взагалі коштує від 40 000 гривень, бо дуже ґрунтовний опитувальник, і потім ще ходити по судах треба буде стільки разів, скільки викликатимуть.

Має насторожити, якщо вам пропонують час із різницею в одну годину: 12:00, 13:00, 14:00. Навряд чи це тестування в різних кабінетах і в різних фахівців. Це просто конвеєр, заробляння грошей. На ринок виходять поліграфологи, які проводять на день по п’ять-вісім тестувань. Мені навіть доводилося чути горді заяви однієї людини, що вона за день протестувала 20 людей. Це катастрофа. 

Поліграфолог не має тестувати щодня. Ви просто втомлюєтеся від людей, вони починають вас дратувати. А так не повинно бути. На день можна провести не більше двох-трьох якісних повноцінних тестувань. Якщо це судова експертиза, то лише одне дослідження на день.

Зараз я також намагаюся пояснити замовникам, на що вони повинні звертати увагу у висновку, що повинні аналізувати, чому важливий відеозапис і час проведення дослідження, а іноді потрібно вимагати від поліграфолога тести. 

Узагалі робота поліграфолога має велику етичну й моральну складову. Коли починається розмова винятково про гроші, то етичні межі дуже швидко стираються. Я проти цього.

Якщо поліграф показав, людина сто відсотків винна?

Робота поліграфолога – це робота діагноста, ми лаборанти суспільства. Тобто ми проводимо аналізи й даємо висновок, але не ставимо діагноз. Якщо людина вважає, що він неправильний, то вона має право його оскаржити.

Саме поліграфологічне дослідження та їхні висновки не є наперед встановленим доказом, і ніхто на цьому не наполягає. У чому тоді завдання поліграфолога? Не підміняти собою суд чи слідчий орган і писати висновок про причетність, а вийти на доказову базу. 

Наприклад, відбулася крадіжка. Ми тоді в людини питаємо, що вона планувала, чи хтось на неї виходив із пропозицією, чи вона комусь щось пропонувала, чи шукала місце збуту, чи домовлялася про свою частку. Тобто протягом усього етапу крадіжки є матеріальні сліди.

Якщо людина вбивала, то має бути знаряддя, місце, тобто певні деталі, які допомагають встановити людину, а через неї вже вийти на доказову базу. Для цього ми використовуємо методику прихованих інформацій, тобто маємо з’ясувати, що поетапно робила людина. Наші поліграфологи з Нацполіції мають великий досвід, знаю випадок, коли навіть виходили на тіло фактично з нуля. 

Поліграфолог може зробити висновок про причетність за виглядом і поведінкою людини?

Поліграфолог не має «ставити діагноз» із наскоку, щойно побачив респондента, навіть якщо на нього чинять тиск: «Тільки хитніть його, і він поколеться». Коли мені кажуть: «Ось він зайшов, і я одразу зрозумів, що він це зробив», я згадую про помилку Отелло. Він чому задушив Дездемону? Бо вона почала давати ознаки переляку, невпевненості – не вірила, що він їй повірить, боялася за своє життя. Тож жоден поліграфолог не має права встановлювати причетність за поведінкою людини: якщо респондент почухався, очима повів чи поліграфологу здалося, що він збрехав. Висновки можна зробити, лише подивившись на поліграми.

Шоу на телебаченні з поліграфом – правдиві?

Намагаюся ці шоу не дивитися, бо це треш. У цих шоу ніхто не дивиться на поліграми. Респондент може прийти на тестування, випивши пляшку просеко. У нього змінений стан свідомості, про яке тестування може йтися?

Поліграф реагує не на брехню, а на будь-яку сильну емоцію? 

Поліграф насправді не є детектором брехні, бо людина дає реакцію не лише тоді, коли обман є, а на всі значущі запитання. Коли ви даєте правдиву відповідь – ви теж реагуєте, і поліграф фіксує цю реакцію. Іноді поліграфологу можуть бути корисні й обмани, щоби спостерігати, як людина реагує на різні запитання в порівнянні зі значущим. 

Важливо, щоб поліграфолог не просто зачитував тести, а підлаштовувався під конкретну людину. Тут має значення моральна складова і поліграфолога, і респондента.

Наприклад, якщо поліграфолог тричі повторюватиме слово «вкрав», то на третій раз умовний злодій уже може не мати реакції – бо він несовісний, нечесний, його це слово не зачіпає. І навпаки: якщо поліграфолог матиме справу з порядною людиною, вірянином, то для неї слово «вкрав» може бути саме по собі стресогенним. Тому й у першому, й у другому випадку варто змінювати подачу запитання. Не вкрав, а забрав те, що тобі не належить; присвоїв; забрав; виніс і так далі.

Важливо, як поліграфолог ставив запитання. Можливо, він стимулював реакцію? Бо можна ставити запитання в одному тоні, а потім викрикнути, спровокувавши в людини реакцію на зміну тону. А на поліграмі все по-чесному, він просто фіксує цю реакцію. 

Зараз у Всеукраїнській асоціації поліграфологів ми будемо вносити зміни до статуту, які передбачають виключення людей з організації за недотримання методики та неетичну поведінку. Раніше для цього потрібна була скарга, треба було ще доводити, що неетична поведінка мала місце, а зараз достатньо буде подивитися на поліграми – скільки поліграфолог знімає реакцію на запитання. 

Якщо це п’ять-вісім секунд, то це дуже мало: респондент ще не «переварив» попереднє запитання, а йому вже ставлять наступне. У причетного в такому разі може просто не бути реакції, тому що він не встиг відповісти. А в непричетного може бути реакція з минулого запитання. Іноді навіть розташування слів у реченні має значення, тому поліграфологові треба вміти писати й правильно добирати слова.

Кому треба поліграф

Поліграф для правоохоронних органів  

Думаю, застосування поліграфа в правоохоронних органах треба розширювати, як це зробили в ДБР, де щороку проводять дослідження. Поліграфологічні дослідження мають бути періодичними, а не один раз, коли людина зайшла на службу. Так можна побачити, наскільки людина змінилася. 

Правоохоронці необов’язково можуть переступати межу совісті, щось учиняти: достатньо просто не доповісти, що тобі була корупційна пропозиція (правоохоронці зобов’язані доповідати про це рапортами). Навіть якщо вони відмовилися від пропозиції, із нею підуть до когось іншого.

Також доводилося тестувати доволі багато чиновників за службовими розслідуваннями. Тестувала навіть у тих підрозділах, де є штатний поліграфолог, бо хотіли залучити незалежного спеціаліста.

Виходило так, що в половині випадків я підтверджувала висновки, а в половині – спростовувала. Часто в тих війнах, які відбуваються в різних органах, людину дійсно обмовляють. Іноді вона робила негарні речі, але саме до цієї ситуації не має стосунку. А іноді йде повне підтвердження. Доводилося навіть виявляти змову з поліграфологом – там була домовленість про грошову «винагороду».

Поліграф та армія

Ще перед повномасштабним вторгненням я почала працювати над тестом, який дає змогу з’ясувати, які наративи в людини в голові. Він дає змогу визначити, що людина, можливо, говорить на кухні, але не скаже назагал. Цей тест я назвала «тестом наративів», а мої учні називають «тест «чий Крим?» 

Навіщо поліграф у армії? Військовослужбовці мають бути впевнені одне в одному. Є ж і диверсанти. Також є люди, які мають різні залежності, і важливо не піддавати їх моментам, де вони можуть заподіювати шкоду собі й своїм колегам по службі.

Тому поліграф має ширше застосовуватися й в армії. З цим у нас велика проблема, бо інструкція написана у 2015 році, тобто не змінювалася вже десять років. І там написано, що проводити поліграфологічне дослідження в ЗСУ й Міноборони мають лише співробітники одного центру, де працює недостатня кількість людей. У цій інструкції також написано, що тестувати можна лише громадян України. Зараз уже з’явилася постанова, яка дає змогу також тестувати добровольців і з інших держав.

Поліграфолог має бути в кожній військовій частині. Наприклад, в американській поліграфології одна з найміцніших шкіл – саме в Міноборони. Після повномасштабної війни в Україні дуже багато досліджень проводять на волонтерських засадах, зокрема й мої учні. Тобто виїздить 10–15 людей, які протягом тижня тестують підрозділ, 80–100 людей.

Починаючи з 2022 року, у мене не було жодної групи, коли в мене не було би представника ЗСУ на курсі, а я проводжу чотири курси підготовки на рік. Наприклад, зараз у мене вчиться майбутній поліграфолог Третьої штурмової.

Під час приймання на роботу та звільнення

Звертатися можуть об’єкти критичної інфраструктури, коли відбирають співробітників до себе на роботу. Є ще категорія службових розслідувань: коли відбулася подія в бізнесі, і хочуть виявити причетних чи непричетних до ситуації. Зазвичай тестують сім чи вісім людей, а причетними виявляються одна чи дві.

Також це тестування при прийманні на роботу або періодичне тестування під час роботи. Зазвичай його замовляють, щоби зрозуміти, чи не передають співробітники конфіденційну інформацію, чи не отримують неправомірну вигоду. Такі періодичні тестування є і в державних, і в приватних структурах. 

Зараз стали модними тестування при звільненні – з’ясовують, чи не йде людина випадково разом із базами даних. Там буває значна психологічна складова: за допомогою тестувань ми можемо навіть допомогти керівникові зрозуміти, чому відбувається плинність кадрів. Багато порядних людей не поспішають доводити керівництву, що, наприклад, ідуть через харасмент або певні події, з якими вони внутрішньо не згодні, як-от схеми неправомірної вигоди. Тобто ми можемо з’ясувати не лише те, чи зробила людина щось погане, а й те, що насправді є причиною звільнення. Це ніби легалізує ту інформацію, яку людина не могла довести.

Також звертаються адвокати, щоб перевірити своїх підзахисних – наскільки вони правдиві: іноді вибудовують лінію захисту, а потім виявляється, що підзахисний обманював свого адвоката. Буває й навпаки, що підзахисні хочуть перевірити свого адвоката – чи не працює він на два боки. Або й адвокат, і підзахисний хочуть взаємної перевірки.

Іноді також бувають спірні випадки, коли проводжу аудит після інших поліграфологів, які мають відмінні результати. Часом істина встановлюється ще до початку дослідження: наприклад, коли компаньйони дізнаються, що тестування буде взаємним, то відмовляються від проходження поліграфа.

Іноді хтось із них боїться, що інший домовиться з поліграфологом про результат. У таких випадках я даю їм змогу по черзі спостерігати за тестуванням. Тобто на екрані телевізора вони бачать все, що відбувається в мене на екрані ноутбука. З відома та згоди респондента. Умова – сидіти тихо, не коментувати й перебувати винятково позаду респондента.

Загалом під час досліджень у кабінеті не має бути сторонніх осіб, крім поліграфолога й респондента. Одна колега мені розповідала, як жінка привела чоловіка на поліграф і залізла під стіл, сказала, що хоче там сидіти під час дослідження. Її буквально силою довелося звідти витягати.

Коли треба відмовляти в тестуванні

Безумовно, коли чоловік приводить побиту дружину й хоче протестувати на зраду, то ні про яке тестування не може йтися. Також перед написанням тестів для мене важливо отримати позицію іншої сторони. Якщо чоловік каже, що дружина зраджує, то потрібно запитати й у дружини. Якщо вона десь пропадає півтори години, то може просто водити доньку на танці й чекати її в магазині, а не проводити час так, як думає чоловік.

Коли я працювала в органах внутрішніх справ, мене попросили провести тестування в Київській області. Це ще був той час, коли людей реєстрували в журнал не датою прибуття, тобто людина могла «на підвалі» сидіти не один день, перш ніж її записували (а записували вже тоді, коли посходили синці). І я запитала в такої людини, на якій уже випробували всі методи й способи 1937 року, як вона себе почуває. Він відповів протокольно, що все чудово, але я побачила той втрачений погляд, попросила підняти светра – він не хотів. Коли таки підняв, бачу – а він увесь синій. Тоді я відмовилася від проведення цього поліграфологічного дослідження.

Також я не проводжу дослідження тоді, коли людина перебуває у стані неповного розуміння зверненого мовлення, тобто вона просто не відчуває частину вашої інформації, грубо кажучи, «зависає».

Чому це може відбуватися? У людини може бути гіпертонічний криз, вона може бути під впливом певних ліків, мати травму голову, як-от контузія. У людей із контузіями ми помічаємо, що реакція на запитання йде не на третій секунді, як здебільшого відбувається, а на четвертій чи п’ятій (але така відтермінована в часі реакція має бути на всі питання). Якщо є контузія, то ми змінюємо підхід до процедури. 

Навіщо тестувати ветеранів? Багато випадків, коли після повернення з фронту вони працюють на підприємствах критичної інфраструктури, де, наприклад, збирають дрони. І там тестують усіх без винятку, щоб не пропустити людину, яка наведе на підприємство.

Частина ветеранів ображається, що тестують, частина розуміє. Наші бійці більш чутливі й емоційні, деякі мають ПТСР. З ними треба вміти спілкуватися, тож зараз ми на курсах викладаємо, як спілкуватися з тими, хто має травму: з одного боку, подякувати за те, що вони для нас зробили, а з іншого – отримати якісний і чесний результат тестування.  

Чи можна надурити поліграф?

Українці дуже просунуті. Коли вони йдуть на поліграф, то розбираються в методиках, але нічого поганого в тому, що вони погуглять, немає.

Люди можуть випити перед дослідження три таблетки валер'янки й хитро посміхатися, бо думають, що пройдуть тести. Але цієї дози може бути недостатньо, щоб досягнути того ефекту, на який вони розраховують. Деякі люди навмисно збільшують дозування певних ліків перед заходом до поліграфолога або вживають адреноблокатори – щоби блокувати виділення адреналіну.

Виходить так, що поліграфолог ставить запитання, а воно не стимулює реакцію. Бо людині просто байдуже, у неї рівні поліграми на все. Якщо професійний поліграфолог отримуватиме такі поліграми, він не тестуватиме, бо вони просто не підлягають експертному аналізу.

Кого не можна тестувати

Перед тестуванням людину треба попередити, щоб вона не вживала алкоголь чи наркотики. Буває, на тести приходять у стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння, тобто з перепою, і там такий запах, що ні про яке тестування не йдеться.

Якщо людина вночі не спала чи погано почувалася, ми теж не маємо права проводити дослідження. Або якщо в жінки болючі місячні. Іноді поліграфолог може навіть не розуміти природи походження стану людини, але він просто не зможе відчитати поліграми. Наприклад, якщо людина втратила на війні близьку людину, то ці емоції витіснятимуть усе. Тому її не варто тестувати в період горювання.

Також зараз багато проблем через те, що величезна кількість людей вживає антидепресанти й транквілізатори, причому деякі призначають їх собі самостійно. Такі речі не можна скасовувати навіть на день – ми консультувалися з лікарями. Тому, якщо треба провести тестування, то можна змістити час вживання ліків.

Людина сідає у крісло, і її одразу починають запитувати, що вона зробила поганого?

Перед тестуванням важливо також переконатися, що респондент розуміє поліграфолога, для цього є передтестова бесіда. Наприклад, поліграфолог може пояснити людині, що таке розвідувальне опитування, якщо про це питатиме: респондент може просто не знати значення слова, тому, чуючи запитання, всередині насторожиться.

Розвідувальне опитування – це коли вам не прямо пропонують співпрацю, тобто вас не вербують і ви не підписуєте згоду, але вас детально опитують із приводу певної ситуації. Так часто роблять з особистим персоналом високопосадовців: тобто формально хтось не вербував покоївку, няню чи прибиральницю, але в неї випитали все, що відбувається в родині: хто що говорить, який у них графік, який настрій він чи вона мали в певний день. Тоді поліграфологові треба з’ясувати, хто проводив таке розвідопитування: це може бути жінка, яка в один і той самий час приходить на дитячий майданчик у закритому ЖК. А може виявитися, що це просто мама респондентки, якій цікаво, у кого працює донька.

Перед основними запитаннями є ще блок стимульних запитань із тестом завідомої неправди й тестом правдивого «так» (особливо якщо проводять службове розслідування чи судову експертизу).

Завідома неправда – це коли людина має збрехати на очевидну річ. Тобто її звати Валя, а вона має сказати, що це не так, ми дивимося на реагування. 

Тест правдивого «так» передбачає завідома правдиву відповідь на особистісно значуще запитання. Наприклад, якщо ми тестуємо людину щодо зґвалтування, то запитаємо в неї: «Скажіть, у зв’язку з чим ви тестуєтеся сьогодні на поліграфі – ДТП, хуліганським учинком, розслідуванням крадіжки чи зґвалтуванням?» І ми теж фіксуємо реакцію.

Так ми також перевіряємо, наскільки людина здатна виконувати інструкції поліграфолога; дивимося на тип реакції – адекватна вона чи ні. Також стимульний блок дає змогу людині адаптуватися до голосу поліграфолога й до його подачі інформації.

Ще один тест стимульного блоку – це текст підготовки до протидії. Так ми з’ясовуємо, чи не готувалася людина до проведення поліграфологічного дослідження, можливо, вона не спала вночі чи навмисно піддала себе значним фізичним навантаженням. 

Якщо людина в значно зміненому стані, то за цими трьома тестами ми побачимо, що поліграми просто не підлягають експертній оцінці, і не будемо проводити дослідження. Навіть якщо ми його проводимо далі, то після стимульного блоку не переходимо одразу до основної частини, є ще діагностичний блок, де досліджуємо, що для людини в цій темі найбільш значуще.

Як поліграфологи складають запитання, від загального до часткового, чи навпаки? 

Якщо це службове розслідування, то в українській методиці спочатку деталі, а потім розширення й підсумок. Чи робили ви коли-небудь дублікат службового ключа? Чи давали ви кому-небудь ключ службовий для вироблення копії? Чи отримував завдяки вам злодій цей ключ? Чи стала ця крадіжка можливою завдяки тому, що ви передали злодію ключ? Тобто, щоби здійснити крадіжку, людина спочатку мала перебувати в кабінеті керівника без його дозволу, нишпорити в його речах, знаходити цінне, витягати його, ховати, виносити на собі. І якщо вона це робила, в неї буде реакція не на одне запитання, а на комплекс запитань, і можна буде зробити висновок про її причетність.

Якщо це скринінг, то поліграфолог іде від загального до часткового. Чи відчували ви залежність від алкоголю? Чи були у вас запої? Чи є потреба в ранкових похміллях? Чи лікувалися ви від алкоголізму? Відчувати залежність від алкоголю може будь-яка людина – жінка, якій хочеться келих просеко, або чоловік, який у літній день уявляє собі холодне пиво. Але запої й потреби в ранкових похміллях – це вже те, що властиве другій стадії алкоголізму. Тобто в частини людей на скринінгу не буде навіть реакції на відчуття залежності від алкоголю, вони не вчиняли проблемних дій у стані алкогольного сп’яніння, і це значить, що далі скринінг можна не продовжувати. І навпаки, якщо в людини є реакція кілька разів, то варто йти далі.

В українській методиці є тест перевірки версій: коли ми перевіряємо, чия версія є істинною: слідства чи людини. Умовно, якщо людина вживала наркотики, то вона це робила регулярно – кілька днів тому чи щодня, але може стверджувати, що востаннє це робила два роки тому. У такому випадку ми будемо порівнювати реакцію людини на різну частоту вживання. Також будемо ставити запитання про спосіб вживання наркотиків. І цей спосіб має відповідати вигляду наркотиків: тобто якщо це, умовно, порошок, то людина його має вдихати.

Один слухач на курсі запитав мене: як ставити запитання про суїцид? Тут треба ставити за наростальною: чи мали ви намір? Чи були реальні спроби? Чи потрапляли ви в лікарню через невдалу спробу самогубства? Бо думки про самогубство могли бути в багатьох людей, але вони не дійшли до реальної спроби. У такому випадку більш значущим для них буде перше запитання. А якщо людина мала спробу, то реакція на друге запитання перекриє реакцію на перше, воно буде більш значущим.  

Скільки може тривати тест на поліграфі?

Залежить від спеціаліста, від його фаховості. У мене в середньому від години п'ятнадцять до двох годин. Година, якщо це експрес-дослідження (лише одне питання, яке треба вирішити). Понад дві години я не тестую, хоча чула, що тестують і по три, і по чотири, і по п’ять годин. Навіть чула думку, що саме так і треба протестувати. Але я вважаю, що тестування не треба перетворювати на катування: якщо є потреба, наприклад, це судова експертиза, то через дві години можна зробити перерву. У цей час поліграфолог може дописати тести.

Поліграфологи можуть протидіяти поліграфу? Якщо ви керівник, то хто вас тестує?

По-перше, протидіють не поліграфу, а спеціалісту, який за ним стоїть. Поліграф лише фіксує ті реакції, які відображаються, те, що видає організм людини.

Поліграфологу потрібен поліграфолог. Не лише для того, щоб перевіряти, чи не писав він замовні висновки. Запитують, наприклад, чи не використовує поліграфолог службову техніку на стороні, чи були в нього моменти, коли він сумнівався: замість невизначеного результату написав той, який був йому зручніший, щоби не проводити повторне тестування.

Мої учні періодично мене тестують, і насправді з мене можна витягнути на поліграфі все, бо я не люблю обманювати. Це треба згадувати, кому ти що сказав. У мене просто немає на це часу, бо мій робочий день – це 16–17 годин на день. Якщо поталанить, то 14 годин.

Я не пишу фіктивні висновки. З комісіями насправді працювати дуже легко, якщо від початку починаєш діяти чесно. Перша умова – щоб тестувалися всі, без винятку, а не так, наприклад, як було в Бюро економічної безпеки, коли одні проходили дослідження, а інші користувалися тим, що мають право відмовитися й, однак, вигравали конкурс (бо відмова не була підставою до зворотного). Також опитувальник має бути для всіх однаковий. 

У штатних поліграфологів є проблема впливу керівників. Якщо поліграфолог не підпорядковується безпосередньо вищому керівництву, а має багатошарове підпорядкування, то впливати на нього легше.

Яка освіта має бути в поліграфолога, крім курсів?

Вимоги щодо спеціалізації немає, але є вимога щодо рівня освіти – вона має бути вища, хоча би бакалавр. Але є суворі вимоги до тих, хто хоче стати судовим експертом і проводить судові експертизи з використанням поліграфа. Така людина повинна мати психологічну освіту, бо значна частина судової експертизи – це вивчення самої особистості й психодіагностична частина.

Чи потрібен Україні закон про поліграф?

Насправді на рівні нормативного забезпечення поліграф в Україні прописаний найбільше в Європі. Думаю, до окремого закону нам варто дозріти як суспільству. Проєкт закону, який пропонували у 2016 році, я критикувала, бо він, по суті, спрямовував поліграфологію в те русло, яке було би зручне для корупціонерів і колаборантів. У 2023 році пропонували ще один законопроєкт, де було прописано тестування фактично всіх високопосадовців. Ідея була правильною, але там на кожного чиновника кожен орган і підрозділ мав би виділити поліграфолога, який постійно ходив би по комісіях. 

У світі загалом є лише три країни, де є закон про поліграф – це США, Молдова та Литва. Литовський закон передбачає обмежене застосування поліграфа. Умовно кажучи, якби ми його перейняли, то зараз би не змогли виявляти тих людей, які зливають росіянам інформацію чи наводять на об’єкти критичної інфраструктури. Щодо Молдови, то там, хоч і є закон, не дуже багато поліграфологів.

Американський закон – це відповідь суспільства на зловживання поліграфологів. Там навіть ставили питання про повну заборону поліграфологічних досліджень: було близько 300 шкіл поліграфологів із винятково грошовим підходом. Методичні вимоги знизили, тести стали шаблонні, не приділяли увагу обставинам вчинення проступку. У тестах почали використовувати запитання, які принижують честь і гідність людини. Це були запитання на кшталт: «Чи отримували ви задоволення, коли вступали в статеві зносини з дитиною?» (це я зараз навела приклад контрольного запитання, яке потрібне, щоб порівняти з релевантним або значущим).

Закон у США, по суті, обмежує використання поліграфа в приватних структурах і розв’язує руки при тестуваннях у правоохоронних органах і спецслужбах, тому вважається, що там поліграфологи більш підконтрольні. Якщо українські поліграфологи зараз не візьмуться за голову, то рано чи пізно ми будемо мати такий закон, як у США.

Фото: Сергій Мирошніченко для Віледжа