8 липня російські окупанти масовано атакували Київ, запустивши для цього 38 ракет. Зокрема, були влучання в дитячу лікарню «Охматдит», медичний центр «Ісіда», а також у багатоповерхівку біля станції метро «Сирець». Один підʼїзд повністю впав, інший – частково зруйнований. У цей час у будинку перебував інді-музикант Микола Пацюк, який зараз грає з «Джозерс», і його дівчина Мальва.

Починаючи нашу розмову, запитуємо в Миколи, як його самопочуття. На той момент після обстрілу росіян пройшло трохи більш як два тижні. «Я дуже сонний, сьогодні не міг заснути до другої години», – починає Микола й додає, що в нього почалися проблеми зі сном: постійно сняться вибухи, а також піднялися загальна тривога й злість. «Я бачив у фільмах про Вʼєтнам, що таке ПТСР, чув історії військових, але не міг уявити, як це насправді. Тепер я розумію. Дуже важко. Хочеться додому, але дому вже немає», – ділиться він.

Одразу ж перепросивши за занадто персональне запитання, дізнаємося в Миколи Пацюка, чи планує він звертатися до психотерапевта по допомогу. Він ствердно відповідає й запевняє, що «працюватиме з цим серйозно» та каже, що це заважає йому функціонувати: «Я в принципі людина тривожна, і до цього звертався [до психотерапевта], для мене це нормальна практика».

Далі запитуємо про перші думки після влучання ракети в будинок. Микола починає з історії про те, що він не мав бути вдома в цей час. Коли почалася повітряна тривога, Микола мав їхати на корпоратив свого бару на вулиці Спаська на Подолі, де він працює. Напередодні бар святкував день народження, тож працівники планували поїхати відпочити за місто. «Зранку я зібрав рюкзак, стою на порозі, думаю прощатися з дівчиною, але починається повітряна тривога. Звичайно, я трошки затримуюсь», – розповідає він. За лічені хвилини чути перші вибухи в Києві, тож Микола вирішує нікуди не йти, поки не завершиться тривога.

«Ми сиділи в коридорі. Були в домашньому, тож кажу дівчині: «Треба вдягнутися». Я вдягнувся, вона вдягнулася, а за лічені хвилини я чую, що ракета пролітає над нашим будинком. Вона пролетіла, я трошки заспокоївся. Думаю, зараз буде вибух. І тут вона влітає в наш будинок», – згадує Пацюк. 

«Та ні, та не може бути!» – це перші слова, що спали на думку після влучання ракети, розповідає Пацюк і пояснює, що завжди намагався обходити небезпеки в житті: «А тут небезпека настигла мене в самому, як ми з дівчиною називаємо, «храмі кохання», у нашій квартирі». За його словами, усвідомлення того, що твій будинок зруйновано ракетою, змінює сприйняття світу й дає розуміння, що таке може трапитися з будь-ким. Ось усе, що відбувалося з Миколою Пацюком після «прильоту» з його слів:

Коли були повітряні тривоги, вибухи, я завжди дівчину накривав собою, обіймав. Я це зразу зробив. Вибух. Ми лягаємо на підлогу, сиплеться штукатурка. У нас були скляні двері в коридорі зі вставним склом. Я був спиною [до вибуху], накривав дівчину, а вона була лицем вверх. Скло посипалось їй на лице, потрапило в очі, порізало губи. У неї у крові була вся ротова порожнина, важко було зрозуміти, від чого це.

Ми обоє закричали, а я навіть цього не памʼятаю. Мені вже дівчина потім сказала, що я сильно закричав. Я опанував себе. Дивлюсь – усе нормально, я живий. Коли адреналін дає сильний заряд, то можна не відчувати болю, але в мене нічого не боліло. Були маленькі порізи склом на ногах і все. Коли стається небезпека, у моєї дівчини може починатися паніка. Так і сталося, вона почала плакати, кричати. А в мене повне опанування себе, я став дуже спокійний. Кажу їй, що треба нам терміново вибиратися звідси, можливо, ще одна ракета летить. 

Знаходимо якісь босоніжки, витрушуємо з них скло. І я такий: «Так, треба взяти ключі від дому й ключі від машини, щоб виїхати. Узяв ключі й дивлюся – дверей немає, вони вже не потрібні. Виходжу, думаю: «Так, зараз на машині поїдемо до батьків». А машина горить. Бензин, масло – усе горить. Шини вибухають. Наша сусідка, у якої заклинило двері, не могла вибратися. У неї була страшенна паніка. Потім я дізнався, що в неї стіна, що межувала з підʼїздом, вибита. Була дірка у квартирі. Вона просила врятувати її. Я намагався вибити двері, але не виходило. Їх завалило. Було небезпечно, треба було виходити, тому я полишив ці намагання. Коли спустились, я сказав, що там жінка просить про допомогу.

Увесь двір у цеглі й склі. Горять машини. Було два варіанти: або йти під будинком, але це небезпечно, бо обвалюються балкони, або близько до полум'я. Ми вибрали другий варіант, бо там було трошки безпечніше. У мене трошки волосся обгоріло, у дівчини теж. Потім ми зразу ж побігли в укриття на «Сирці». Дзвонили батькам, вони не вірять. Усі спочатку думали, що ракета десь недалеко впала чи вдарила в сусідні будинки. Я дзвонив усім, кажу: «Ми цілі, живі, у наш будинок влетіло, усе». І дзвоню іншим. У мене було два телефони. Один, нормальний, йому у квартирі жопа настала. І був мій старий телефон 2016 року. Він ледве вивозив це все, ці дзвінки. Але на тому йому дякую.

Усі бояться смерті. Яка б людина не була, як би не розказувала, що їй однаково. Люди просто не усвідомлюють. Я тепер усвідомлюю, і кожна повітряна тривога – це жах. Стрес починається, тому що ти розумієш, що знову [може статися] те ж саме, а може – і гірше.

Запитуємо в Миколи, чи часто він узагалі ходить в укриття й чи буде робити це частіше після такого досвіду. Рік тому він переїхав до Києва, але до цього жив у Коцюбинському на Київщині. Там, за його словами, було безпечніше, тож в укриття він не ходив. Утім, після переїзду на іншу квартиру, теж біля «Сирця», він зрозумів, що «там дійсно може бути небезпечно». У тій квартирі ховалися в коридорі, бо до укриття було далеко. «Коли вже переїхали на свою квартиру, ми спеціально її вибирали, щоб була біля метро, тож під час кожної серйозної тривоги за останні пʼять місяців, коли була балістика, ми ходили в метро й сиділи там», – розповідає Микола Пацюк.

Що буде з будинком на «Сирці» далі? І чи реально отримати тимчасове житло?

У квартирі на вулиці Сальського, у яку влучила ракета, Пацюк із дівчиною прожили близько пʼяти місяців, а купили її в березні. «Ми б ніколи в житті не купили квартиру, але в нас був будинок під Бородянкою. Там були найстрашніші бої [на початку великої війни], і будинок повністю знищили», – ділиться він. За його словами, у деревʼяний будинок у Бородянці спочатку спеціально й «для розваги» вистрілили, а потім переїхали танком. Від нього залишилася тільки газова труба. Будинок записаний на матір Миколи, тож вона й отримала в «Дії» сертифікат на купівлю нового житла. За нього придбали квартиру в будинку на вулиці Володимира Сальського, у який 8 липня влучила російська ракета.

Через те, що будинок у Бородянці був оформлений на матір Миколи, вона отримала сертифікат, тож квартира на «Сирці» була в її власності. У неї також є помешкання у Коцюбинському. Як власниця квартири саме вона подавала заявку на отримання тимчасового житла. За словами Пацюка, «їй можуть спокійно відмовити» через те, що в неї два житла у власності: «Бо вони й так натякали, що ви не прописані. Вони для разової допомоги [також] просять довідку про доходи», – каже він. Крім того, він не може стати власником квартири, щоб «підвищити свої шанси», бо майно, придбане за програмою «єВідновлення», не можна відчужити ще пʼять років після купівлі. 

«Я за останні два тижні повністю розчарувався в київській владі, це просто жах», – так Пацюк відповідає на запитання про те, чи вірить він, що будинок справді відбудують. За його словами, йому досі не надали тимчасове житло, пояснивши це тим, що нібито «шукають меблі». Станом на час написання тексту пройшло вже понад три тижні з моменту влучання ракети в будинок. «Тимчасове житло мають видавати в новобудовах, у Голосіївському районі й вище девʼятого поверху. Вони домовляються із забудовниками, але також кажуть: «Ви ж розумієте, що це скоріше буде одна кімната на сім'ю», – каже Пацюк.

Зараз по всій квартирі й у підʼїзді будинку на Сальського тріщини на стінах, розповідає Пацюк. Він жив у третьому підʼїзді. За його словами, четвертого підʼїзду зовсім немає. «Про п'ятий під'їзд, якого там стоїть половина, я мовчу. У перший тиждень приїжджали, кажуть, що це точно зніс. Тепер проходить тиждень і вони на зборах кажуть: «Ні, будемо відбудовувати», – згадує музикант. Попередньо, будинок можна відбудувати, казав в.о. очільника Шевченківської РДА Олександр Поповцев, писало видання Liga.net. Утім, на це може піти не менш як рік, каже він і додає, що планують провести інструментальне обстеження тримальних конструкцій, щоби зрозуміти, як відновлювати цей будинок. Ми звернулися до Шевченківської РДА й КМДА із запитом про те, коли проведуть фінальну експертизу, утім, на момент публікації тексту відповіді не отримали. 

«Ми розуміємо, що таке тендер і що таке київська влада. Якби вони могли, вони б його [будинок на «Сирці»] зруйнували й віддали під забудову ЖК. Щодня вони руйнують старі будинки в центрі Києва. Люди не з цього світу, не з цього світу», – скаржиться Микола Пацюк. 

Новий сертифікат на житло можуть видати, тільки якщо знесуть зруйнований будинок, каже Пацюк. «Це, звичайно, в ідеалі, для нас точно. Я не буду казати, але мені здається, що багато хто хотів би отримати нове житло [...] Я би, наприклад, не хотів там жити, це травма й усе. Але якщо влада сказала, що 99% будуть відновлювати, то сподіватися на сертифікат…», – розповідає він.

Зараз Микола разом із дівчиною живе у квартирі її батьків, яку вони для них звільнили, а самі переїхали в село. Пацюк каже, що думав переїхати назад у Коцюбинське, але там у будинку разом живуть матір із братом. «Мені було би не приємно повертатися назад, чесно кажучи. Це така масштабна штука, коли ти закриваєш гештальт, ти вже у великому місті, а тут ти вимушено повертаєшся, не ухвалюєш ніякого рішення, розумієш, що ти втратив усе», – ділиться Пацюк. За його словами, вони могли би жити там в одній кімнаті, але їм дуже пощастило, що в них було куди поїхати. «Там [у будинку на «Сирці»] буди люди, яким дійсно нікуди їхати. Вони ночували в школі, казали, що їм потрібен хоча би душ, щоби помитись. Це було в перші дні, зараз я не знаю, як там», – каже він.

Музична творчість Миколу Пацюка – на паузі? А ще про те, яким буде новий альбом

– Бачив у тебе в Instagram серед гітар і «телекастер», і Danelectro, і бас-гітару. Що з того, що було у квартирі, вціліло? 

– Одяг повністю в нормальному стані, бо це одяг. Що стосується інструментів, то вони в робочому стані, деякі подряпані. У мене були дві гітари в чохлах. Danelectro була в чохлі, їй нічого взагалі [не сталося]. Ще в чохлі була бас-гітара, з нею теж [усе] добре. Усе, що стояло на стійках, припало пилом. Треба чистити. Була ще моя основна робоча гітара й педалборд [набір педалей, що додають до звуку гітари різні ефекти – ред.], що коштував дорожче, ніж гітара, а також барабани. Я їхав після репетиції, думав: «Блін, поставити так, щоби сонце не світило? Але потім подумав, що треба буде нести багато пакетів, тож стану біля підʼїзду. Потім машина згоріла. У ній згоріла моя найдорожча мені гітара, педалборд і барабани мого друга. Також у машині згоріли всі мої документи: паспорт, техпаспорт, водійські права, приписне. Через це я не встиг оновити дані, тому що «Резерв+» крашнувся, а місяць до того не працював на обох телефонах. Видавало помилку: «Спробуйте пізніше». А щоб оновити дані у ЦНАПі, треба приписне. У перші дні точно було не до документів, ми дуже оперативно намагалися вивозити всі речі, бо будинок і далі руйнувався.

Лайв-виступ Миколи Пацюка з «телекастером», який пізніше згорить у машині

– Виходить, буде штраф 17 тисяч гривень?

– Я дізнався, що не обовʼязково має бути така міра покарання. Будуть розглядати на місці, чи це було спеціально, чи ні. У моєму випадку, очевидно, що це було не спеціально, форс-мажор. Тому що я планував, я в цьому «Резерві+» уже місяць намагаюся [авторизуватися], він у мене досі не працює, тоді теж не працював. Тепер навіть немає розуміння, що мені спочатку робити. Чи відновлювати паспорт? Найімовірніше, доведеться їхати у ТЦК і спочатку оновлювати приписне, казати, що воно згоріло, показувати акт, що згоріла й машина. Потім уже з приписним оновлювати дані. Ну, коротше, морока ще та.

– Багато навалилося, і пріоритет досі на виживанні. Утім, які зараз у тебе стосунки з написанням музики? Ти її відсунув на другий план чи, навпаки, зараз приплив творчості? Бо різні люди по-різному реагують на такі ситуації…

 – Я можу точно сказати, що натхнення в мене побільшало. Є, що сказати. Думаю, що в майбутньому в матеріалі це сильно відобразиться. Але зараз у мене немає ні морального ресурсу, ні часу, щоб це робити. Я забрав із квартири стаціонарний компʼютер, на якому я робив усю музику, але я не впевнений, чи він у мене запуститься. Там кришка одна відвалюється, у компʼютер щось влучило під час вибуху. Буду перевіряти, ще нічого не підключав. Як ми переїхали, майже три тижні тому, у мене досі мішки з речами [нерозібрані]. 

– Новий альбом буде такий самий суперагресивний, як перший LP «Ьеье????», який ти ще випускав під імʼям «Пацюк»?

– Я не думаю, що це прямо суперагресивний альбом. Буде рефлексія на тему того, де і як ми живемо. Про вкрай важкі питання, на які ти не можеш знайти відповіді.

Трек «Сігарета з кислотою» з альбому «Ьеье????»

Після влучання ракети в будинок, Микола Пацюк відкрив у Monobank «банку» на відновлення, до якої долучилися й інші музиканти. «Банку» вже розбили, за кілька тижнів вдалося зібрати 192 тисячі гривень. Ці гроші насамперед підуть на нову машину. Пацюк каже, що на ній завʼязана вся його музична діяльність, бо тільки на ній виходить перевозити важкий педалборд. Крім того, Микола завжди бере на концерт дві гітари: «Я сильно граю, у мене постійно ламаються струни». «Плюс, Київ – не місто для людини. Я не знаю, для кого це місто. У принципі, це навіть не місто для автомобілістів. Це місто для людей, які хочуть наживатись на інших, насамперед київська влада». 

Якусь частину апаратури – гітару й новий педалборд – музикантові на час дали друзі. Він не підходить для написання його музики, каже Пацюк, але вписується в стиль гурту «Джозерс», де він виступає гітаристом. 3 серпня Пацюк у складі «Джозерс» зіграє на фестивалі «Файне місто». Крім того, він планує розіграти бас-гітару, що «дивом вижила після вибуху». Зібрані гроші Микола Пацюк планує інвестувати в новий педалборд і запис альбому: «Щоб це було глибоко, красиво, щоб я висловився повністю».

фото: КМДА