Будинки для літніх є одним із варіантів вирішення проблеми забезпечення літніх людей гідним і комфортним проживанням. Водночас ця тема викликає дискусії: у багатьох країнах, включно з Україною, є стереотип, що такі заклади є місцями, куди люди «позбуваються» від своїх батьків або родичів поважного віку, особливо коли мова йде про державні заклади.

Журналіст The Village Україна Серж Хуцану попросив розповісти про свій досвід героїню, яка звернулася по допомогу до одного з приватних будинків для літніх. Ми підготували цей матеріал, щоби краще зрозуміти, як саме такі заклади працюють, як їх регулює закон і скільки це коштує. 

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Коли родичі, близькі доглядають за людиною з деменцією або в старості, у них дуже змінюється зв'язок. Усі ті хороші спогади заміщуються досить неприємними, а подекуди навіть страшними

Бабуся з дідусем жили разом. Коли він помер, у бабусі почалося більше проявів деменції: вони були й до цього, але після втрати коханого значно загострилися. Майже відразу ми перевезли її до моїх батьків. Уже тоді почали ухвалювати рішення, як правильно вчиняти, адже всі дорослі люди, у кожного є робота та власні справи, а бабусі потрібен був майже постійний догляд. Тут було кілька варіантів розв'язання проблеми. Літню людину в такому стані точно не можна було залишати одну, тому що це було би небезпечно насамперед для неї. Плюс ніхто з нас немає досвіду в догляді, а це насправді окрема робота, яка вимагає певної обізнаності, часто навіть спеціальних знань у галузі медицини.

Варіант із доглядальницею відкинули на самому початку, бо це доволі дорого й важко довіряти незнайомій людині у власній оселі. Натомість я почала шукати пристойний будинок для літніх. Це, скажімо, найкращий із найгірших варіантів. Я взяла на себе цю відповідальність пошуку насамперед через моральний аспект, адже я онука, мені з цим якось простіше, аніж мамі. Усі ці стереотипи й повчання про те, що діти повинні до кінця літ доглядати за своїми батьками тощо, можуть непогано так тиснути на почуття провини. І тиснуть.

За фразою «подати води на старості літ» ще багато роботи, окрім як просто набрати в склянку води

Як екологічно почати розмову про таке рішення з літньою людиною

Потрібно прямо проговорити це, не ходити колами. Але все залежить від стану літньої людини, насамперед психологічного. Безумовно, це не має бути насильницьке рішення, відверто брехати теж не варто. Ми говорили [бабусі] про те, що це ніби санаторій, там належні умови, догляд. Місце, де можна відпочити. Вона погодилася.

Їй не хотілося залишатися на самоті, наприклад, у себе у квартирі, де майже все своє життя вона прожила з дідусем. Чи у квартирі з батьками, де ти хочеш не хочеш, але відчуваєш себе третім зайвим, навіть за адекватного ставлення.

Важливо не робити з цього трагедію. Місце й справді було схоже на санаторій. Це був комплекс із будинком і прибудинковою територією за містом із доглядальницею-медсестрою, харчуванням і десятком інших літніх людей.

Останнє, між іншим, дуже важливо. Наприклад, у будинку моєї бабусі не залишилося подруг і знайомих її віку. Хтось поїхав, хтось помер. Можливість бути в оточенні однолітків, які тебе розуміють, завжди дуже цінна в будь-якому віці. Дітям це важливо. Нам це важливо. Так само й літнім людям.

Що про приватні будинки для літніх говорить законодавство

За даними доповіді національного превентивного механізму за 2019 рік, в Україні існує лише 91 заклад типу будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю. Згідно закону України «Про соціальні послуги», власниками приватних будинків для літніх є юридичні та фізичні особи, фізичні особи-підприємці, включені до реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Але позаяк включення до цього реєстру є добровільним, то покарання за невключення відсутнє та виключає контроль з боку закону.

У мене є дуже багато сумнівів щодо того, що ці недержавні заклади для літніх якось регулює закон. Оплату я здійснювала на рахунок ФОП. А в заявці на прийняття прямо прописано, що вони не несуть повної відповідальності за людину, яку в них залишають. Хочеш робити це «в білу», звертайся до державних установ, про які чула лише погані відгуки. Таке замкнуте коло.

Нам, звісно, було би спокійніше, якби я могла оплатити навіть ці самі кошти, що я платила приватному будинку – державному, але з такими самими умовами. Тому що ми теж чули й бачили ці новини про пожежі в приватних установах для літніх, із яких потім, коли щось подібне стається, навіть не спитаєш, бо там узагалі за паперами просто будинок, а всі ці літні люди невідомо звідки. Отак були – і немає. І ти на роздоріжжі – ніби хочеться дати найкращі умови, але в разі чого – винен ти.

Фактично ми маємо ситуацію, коли в державний заклад для літніх не хочеться звертатися через низьку якість послуг, а в приватний можна звернутися, але це ніяк не регулює законодавство

У нас був договір, він був юридично нормальний, але це дуже компромісна річ. Без претензій від сторін й ось це все. Договір так само ми підписували з ФОП-ом.

«Що люди скажуть?»

Я сильного осуду не відчувала. Здається, що в мене досить адекватне оточення, усі все розуміють. Думаю, моя мама могла періодично стикатися з певним нерозумінням із боку деяких знайомих, рідних. Але вона могла пояснити причини, і всі відразу розуміли ситуацію.

Це ж історія якраз про те, що є певні стереотипи й вони настільки вкорінилися в суспільстві, що навіть коли та чи інша проблема тебе не зачепила, ти однаково маєш заздалегідь визначену думку про це. Часто критичну. Найчастіше не свою

Ми привозили до бабусі родичів, які цікавились, як там у неї справи. Просто пропонували поїхати з нами подивитися, ніж розповідати, що і як. Це не вʼязниця. Відвідувати там можна й насправді потрібно. Це важливо. Підтримувати звʼязок, особливо в такому випадку, щоб людина там не почувала себе покинутою, немов від неї позбавилися, натомість давши якісь сприятливі умови. Та вони їй часто не потрібні, якщо вам на неї плювати.

Відвідувати можна було до відбою – з десятої ранку до восьмої вечора. Дуже схоже було на дачну територію: навколо дерева, на території гойдалка, якісь столики, як дачі. Плюс, звичайно, у людини є мобільний телефон, вона в будь-який час може подзвонити.

Людям похилого віку потрібен догляд та умови, на які вони реально заслуговують, але здебільшого родичі не можуть його дати. Натомість ненароком можуть дати роздратування, злість, образи

Скільки це коштує

На той час (до пандемії COVID-19) це коштувало приблизно 10 000 гривень на місяць. За ці гроші бабуся жила у двомісній кімнаті з іншою жінкою десь її віку, з якою вони добре потоваришували. Отримувала професійний догляд, харчування та спілкування.

Треба розуміти, що доглядова праця – це праця, а не обов'язок родини, і ця праця повинна бути оплачена

Я не можу говорити, як повинна держава працювати, як це взагалі повинно відбуватися. У мене немає рішення. Знову ж таки ми розуміємо, що наша позиція привілейована, тому що я могла дозволити собі це оплачувати. Причому ти ніколи не розумієш, скільки років тобі треба буде так платити. Я прекрасно розумію, що є дуже багато самотніх людей, які не можуть собі цього дозволити, маючи мінімальну пенсію.

Мені здається, ця врегульованість у державі повинна бути, щоби була якась система захисту людей у [літньому] віці, щоби ми потім не бачили новин про доглядальників, які переписують на себе квартири, і самотніх стареньких, які стоять із простягнутою рукою біля метро.

Чи хотіла б я опинитися в такому будинку в літньому віці? Загалом я не проти. Це насправді запитання, яке варто собі поставити перед пошуком такого місця для рідних. Мені 36 років, у мене немає дітей, не те щоб я їх планую. Думаю, що мені рано чи пізно доведеться задумуватися над цим питанням пенсійного віку й що з цим зробити. Мені здається, що це доволі непоганий варіант. Звісно, це не той формат будинків для літніх, який ми можемо бачити в американських фільмах, де старенькі сидять у залитій сонцем кімнаті та грають у бінго, але це й набагато краще, ніж сидіти самотньо в темній квартирі, де немає з ким заговорити, або «на шиї» у своєї рідні.

Ми повинні розуміти, що старість здебільшого не завжди може бути в радість саме з точки зору проблем зі здоров'ям

Які документи потрібні

Так, документи ми теж пам'ятаємо, це копії паспорта, ідентифікаційного коду. Треба приїхати та показати того, хто підписує договір, це близький родич. Свідоцтво про народження не всюди треба, але ми його брали про всяк випадок, щоби довести, що родичі.

Ще повинна була бути підписана декларація із сімейним лікарем за місцем обстеження та має бути наявна медична книжка чи картка.

Особисті речі – це швидше про комфорт. Усе те, що людина потребує для того, щоби почувати себе, як удома: улюблений одяг, піжами, аксесуари. Додаткові предмети гігієни також можна брати, а деякі, як-от підгузки для дорослих, навіть треба купувати самим.

Головне усвідомити, що в кожного з нас є своє життя, і ваша жертовність щодо родичів не зробить краще нікому – ні вам, ні їм

Бачити рідну людину в такому немічному стані може бути дуже-дуже важко морально. Це досвід, що травмує й дуже впливає на стосунки в сімʼї. Насправді після того, як бабуся опинилась у цьому закладі, у них із донькою (моєю мамою) покращилися стосунки. Це факт.

Тому про себе теж треба думати та розуміти, що доглядова праця – це важка праця. Брати це на себе, по-перше, це дуже сильно жертвувати собою, по-друге, не факт, що у вас це буде класно виходити, так, як потрібно людині.

Як знайти гідний варіант

Приділити увагу дослідженню питання та пошуку. Не зупинятись на першій-ліпшій сторінці в Google. Також можна розпитати серед знайомих, друзів, близьких.

Шукайте не для когось, шукайте, як для себе. Це рідна людина, ваша частинка, тож ваше завдання – подумати про неї так, як би ви хотіли, щоби подбали про вас у її віці

Уважно вивчити відгуки про обрану установу, а ще краще попередньо приїхати в такий заклад, познайомитись із персоналом, вивчити це питання зсередини, а не роздивлятися однакові світлини з фотостоків на сайтах. Зважте на локацію та цінник. Треба розуміти, що у вас не буде визначеного терміну, за який ви будете оплачувати перебування. Обираючи локацію, я звертала увагу на те, щоб до місця можна було дістатися не лише на авто, а й громадським транспортом, для мене це важливо.