Власний досвідМи одружилися та мобілізувалися разом під час повномасштабної війни

Людські фігури, схожі на величезні ляльки-мотанки – перша асоціація, яка виникає, коли дивишся на фотокартини Ірини та Павла. Після початку повномасштабного вторгнення художники організували виставку «333» в Музеї Києва, а пізніше їхні роботи незалежно від них самих помандрували в інші міста України та за кордон – до Швейцарії, Польщі, Португалії, Японії, Нідерландів.

Після виставок художники проводять аукціони, де продають найбільш популярні роботи, а вторговані кошти передають на ЗСУ. Фотокартини дуету «Вони разом» уже придбали американський актор Шон Пенн, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та віцепрем’єр-міністерка Ірина Верещук.

Ірина і Павло стали творчим дуетом у 2020 році, а у 2022 році, під час повномасштабної війни, почали волонтерити, одружилися, вступили до «Культурного десанту», а згодом і мобілізувалися до лав ЗСУ. The Village Україна розпитали художників, чому культура важлива на деокупованих територіях і «на нулі» і як це – робити портрети бійців на передовій.

Ірина та Павло Зайченки познайомилися в Instagram – їм сподобалися роботи одне одного, згодом вони вирішили зробити щось спільне. «Іра шукала оператора, який буде робити роботу та ставити менше запитань», – усміхається Павло. Вони швидко зрозуміли, що підходять одне одному в робочому плані та почали разом працювати над спільними замовленнями. «Усі думали, що ми давно одружені. Ми, не змовляючись, приходили в однаковому одязі. І, як виявилося потім, жили за п’ять хвилин одне від одного», – згадує Іра.

Тож у 2020 році вирішили створити дует «Вони разом», де Іра відповідала швидше за творчі моменти, а Павло – за технічні. За сім місяців до початку повномасштабного вторгнення Павло зробив Ірі пропозицію, але одружитися не встигли.

Так тривало до деокупації Київщини: «За тиждень до цих новин Іра повернулася до творчості. Вона так відчуває, що мені іноді здається, що вона інопланетянка», – каже Павло. Іра ж відповідає: почала малювати, щоби не збожеволіти, коли «сильно бахкало». Поки що серію не показують, але кажуть, що це портрети волонтерів, працівників ДСНС і військових в образах супергероїв у сучасному стилі.

Роботи об’єднали у виставку «333» (її показували в серпні-вересні 2022 року в Музеї Києва). Назва виставки – не випадковий збіг цифр, а число, яке вигукують артилеристи для одночасного пострілу, щоб створити ритм. Так хотіли втілити й синергію українців під час повномасштабної війни: «Ми не можемо знати облич усіх героїв України, але ми знаємо, що кожен переживає цю історію по-своєму та робить це героїчно. Нема такого, що якщо ти «на нулі» – ти герой, а якщо в тилу – ні. Кожна людина на своєму місці максимально робить те, що вміє», – коментують художники.

Моделей знімали під час обстрілів, у холод і під дощем, а щоб створити образи, використовували предмети воєнного побуту – бойові патрони, маскувальні сітки, уламки скла із Миколаївської ОВА, крапельні системи з реабілітаційного центру для військових: «Ті, хто виїхав після початку повномасштабного вторгнення й повернувся, казали, що їм було страшно, коли дивилися на наші картини. Але тим, хто проживав це тут, страшно не було. Картини були розподілені так, що спочатку ти відкриваєш рани, а наприкінці їх закриваєш, у тебе залишається надія», – розповідає Іра.

Пізніше почали організовувати аукціони й виставки за кордоном – із цим допомогли друзі. Художники знали, що багато картин не пропускали за кордон через цензуру (наприклад, там були зображені кров і трупи), але постаралися обійти цю заборону: «Ми намагалися зробити красивий образ без крові, але в описі до картини розповідали про події в Україні, які «надихнули» на її створення», – пояснюють «Вони разом».

Митці зізнаються – не рахували, скільки вдалося заробити грошей за допомогою творчості. Продавали й картини, і NFT, і лише з продажу фізичних робіт вторгували приблизно 20 тисяч доларів. Кошти передавали особисто тим, кого знають – іноді й готівкою в руки активістам «Жовтої стрічки».

«Нам не треба було ні перед ким звітувати, воно відразу працювало. Наприклад, ми бачили в новинах, що в центрі Херсона висить надрукована жовто-синя листівка, і знали, що це профінансовано саме цими грошима», – коментує Павло.

Бійці казали: «Сфоткай, на надгробок буде»

Після того, як Київську область деокупували, Іра та Павло поїхали туди з фотоапаратом. Також побували в Чорнобилі, а згодом їхній давній друг Коля Серга запропонував приєднатися до нього й інших артистів: вони виступали перед бійцями без афіш та особливого обладнання, щоб «зробити їм терапію» – музикою, віршами, фотографіями. Назва «Культурний десант» з’явилася вже згодом – їздили й на деокуповані території, і на передову.

«Навіть номери військових квитків майже збігаються»

На запитання про те, як усе-таки ухвалили рішення разом мобілізуватися в ЗСУ, Павло й Ірина лише кажуть, що вони просто всюди разом (що логічно випливає з назви творчого дуету). За час повномасштабної війни розлучалися всього на три дні.

9 листопада вирішили разом вступити до 59-ї бригади – тієї самої, яка заходила в Херсон і яка зараз стоїть на Донецькому напрямку. Кажуть, у них навіть номери військових квитків майже збігаються. Тепер виконують завдання не лише від бригади, але й від Генштабу та від Центру стратегічних комунікацій та описують свою роботу як «не зовсім звичайні бойові завдання».