«Твоя кров може воювати»: у вересні МОЗ запустили кампанію на підтримку донорства крові в Україні. Постійне поповнення її запасів важливе й для поранених українських військових, і для цивільних, щоби проводити планові операції, пологи, трансплантації органів.

Когось зупиняють міфи про донорство, страх голок або крові, водночас багато українців не проти донації, але все ніяк не можуть знайти для цього час у щоденній рутині. Наважитися на першу донацію багатьох підштовхнуло повномасштабне вторгнення. Редакція The Village Україна спільно з «Агентами крові» розповідає про досвід п’яти людей, які стали донорами після початку великої війни.

 Ми вже розповідали, чому саме зараз треба ставати регулярним донором крові, як стати донором резерву, а також чим здавання крові відрізняється від здавання її компонентів.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Костянтин Губеладзе

сценарист в IT-компанії

«Ти можеш донатити, закривати збори, але відчуваєш, що цього недостатньо»

До 24 лютого я був із того табору людей, які переконували інших, що повномасштабної війни не буде. Тож замість того, щоб збирати тривожну валізку, я просто намагався усвідомити нову реальність. Пізніше компанія евакуювала нас на захід України, ми працювали віддалено й займалися контрпропагандою.

У Київ я повернувся влітку. Відчував бажання допомогти, але постійно відкладав на потім: постійно якісь справи, рутина. Після повномасштабного вторгнення спілкувався з людьми, які постійно здавали кров. Були й такі, яких не приймали: наприклад у моєї знайомої була замала вага. У неї не було можливості здати крові, а у мене вона була.

Також я постійно дивився новини: поранення, не вистачає певної кількості крові – і постійно думав про те, що міг би допомогти, якби прийшов вчасно й здав кров. Ти можеш донатити, закривати збори, але відчуваєш, що цього недостатньо.

До повномасштабної війни я здавав кров одного разу, коли навчався в університеті (за фахом я стоматолог). Це було неважко, бо донація відбувалася в головному корпусі – здав кров і відразу пішов на навчання. Звісно, так можна було й уникнути складного іспиту, але я думав про те, що моя кров в іншому організмі когось врятує.

«Мені стало сумно, коли я побачив військових, які у свій вихідний приходять і здають кров»

 Військові більше за цивільних розуміють, яка потреба в крові, тому приходять і здають

Отож улітку я побачив у чаті свого спортзалу, що разом із волонтерами вони проводять збір донорської крові. І вирішив відразу піти, до цього я проходив медогляд, щоби бути готовим до всього.

У мене не вимагали ніяких довідок. Я зареєструвався й здав кров, її перевірили про всяк випадок. На реєстрацію провели волонтери. Вони почали цікавитися, чи вперше я прийшов на донацію, пропонувати відповіді на інші питання, а після донації роздавали значки й цукерки. Також вони заспокоювали тих, хто хвилювався перед здачею крові.

Здебільшого в усіх у черзі був такий настрій, що вони хотіли пошвидше здати кров. Мені стало сумно, коли я побачив військових, які прийшли у свій вихідний. З’явилася думка: «Ви й так віддаєте свою кров». Але військові більше за цивільних розуміють, яка потреба в крові, тому приходять і здають. Хотілося б, щоб їм не доводилося робити ще й це.

«У житті є набагато страшніші речі, яких потрібно боятися»

Мені пощастило, що через медичну освіту я загалом був обізнаний у питаннях донорства крові. Бачив, що все дістають при мені, дотримуються стерильності. Звісно, у мене є друзі, які бояться крові або голок, мають почуття провини, що не можуть здати кров. Думаю, у такому разі треба або перебороти свій страх, або допомогти своїй країні чимось іншим.

Я вирішив здавати кров регулярно. Але після донацій цільної крові має пройти 60 днів, тобто два місяці, щоб організм встиг відновитися. Наприклад, мав нещодавно здавати, але захворів, тож вирішив перечекати, щоб кров була якісною.

Але я собі вирішив робити нотатки: «На цьому тижні можна здати кров, іди записуйся». Це не складно, донорські дні й місця для донацій можна знайти в соцмережах «Агентів крові». Це може стати корисною звичкою для кожного українця.

Так, перед донацією треба не пити й не курити. Насправді це не дуже відрізняється від мого звичайного способу життя. Але я маю знайомих донорів, які мають інший спосіб життя й просто за тиждень перед здачею крові починають себе обмежувати.

Здати кров – це мінімальний внесок із великим профітом. Це не вимагає, наприклад, грошей, лише часу – просто прийти й здати. І ця кров може врятувати чийогось сина чи батька. Коли усвідомлюєш, наскільки це важливо, у тебе більше не виникає сумнівів.

У нас в країні вже є емоційна єдність, а здавати кров – це у якомусь сенсі єдність фізична. До того ж у житті є набагато страшніші речі, яких треба боятися, і здавати кров в цьому списку далеко внизу.

 Здати кров – це мінімальний внесок із великим профітом

Ольга Гончарова

cтарша спеціалістка з цифрових медіа

«Я записалася на донацію наступного дня після влучання біля телевежі»

З початку повномасштабного вторгнення й дотепер я залишалася в Києві. Спочатку було страшно, але я швидко зрозуміла, що хочеться бути корисною й допомагати. Усе почалося зі смішного (уже тепер) – пошуку міток на дахах. Мені тоді здавалося, що я роблю важливий внесок. Потім знайшла штаб «Солом’янських котиків» поряд із будинком, зайнялася волонтерством. Водночас мені й досі здається, що роблю недостатньо, перебираю різні варіанти, що можу зробити ще.

Тоді я гадала, що раніше чула про «Агентів крові» й навіть була підписана на них, тож написала в чат і записалася на донацію. Це було на другий день після атаки Київської телевежі. Усі були сильно налякані. Ще й транспорту не було, дістатися до пункту здачі крові виявилося не так уже й легко. Але координатор «Агентів крові» якимось дивом домовився про автівку. Як виявилося потім, водієм був волонтер, що також регулярно здає кров.

Перша донація – це емоційний момент, який складно забути: усі були максимально згуртовані, привітні, турботливі. Я відразу здала тромбоконцентрат. [Донора підключають до сепаратора крові. Із вени апарат забирає кров, відфільтровує, залишає тільки тромбоцити й невелику кількість плазми крові, яка необхідна для підтримання тромбоцитів у життєздатному стані. Інші компоненти крові відразу повертають людині – прим. ред.]

Під кінець процедури запаморочилося, але персонал – справжні профі: відразу поклали мене горизонтально, голову розмістили трохи нижче тіла, дали лід і ще десь хвилин 40 після того до мене підходили що десять хвилин.

Здавати тромбоконцентрат – доволі довготривалий процес, півтори години, але максимально приємно усвідомлювати, що це рятує чиїсь життя. Символічно, що на табло апарата, який відділяє тромбоконцентрат від крові, у якийсь момент склався прапор.

Мені здається, здавати кров – це був мій спосіб упоратися, щоб не відчувати себе безсилою, починати потроху щось робити. Далі вже не змогла дозволити собі зупинитися – тепер у мене що два місяці стоїть нагадування про здавання крові.

 Здавати тромбоконцентрат – доволі довготривалий процес, півтори години, але максимально приємно усвідомлювати, що це рятує чиїсь життя

«Коли ти приходиш з донації з пов’язкою, це привертає максимальну увагу, люди розпитують, що і як»

 Коли ти приходиш з донації з пов’язкою, це привертає максимальну увагу, люди розпитують, що і як

Наступні рази, коли я здавала цільну кров, то, здавалося, сама здача минала швидше, аніж черга до цієї здачі. Уже на місці потрібно було заповнити мінімальну анкету, здати кров і пройти невеликий чекап на температуру/тиск/загальне самопочуття.

Тромбоконцентрат можна здавати частіше, щомісця, бо це менш травматично для організму (адже частину крові повертають назад). Але є нюанси: його довше здавати; не всім можна, залежить від стану вен; на відміну він цільної крові, тромбоконцентрат зберігається набагато менше, тому в ньому завжди є потреба; може погіршитися самопочуття.

Я думала над тим, що саме мене зупиняло від здачі крові раніше. По-перше, здається, що це не зручно. Але варто лише знайти тямущу організацію, яка завідує процесом: «Агенти крові» все пояснюють, підтримають тих, хто розгубився, і загалом водять майже за ручку.

По-друге, мені здавалося, що задавати кров – це не корисно. Але насправді в нас кров оновлюється, тому якщо ви здорові, то можна здавати кров за графіком. Також може здатися, що донація – це боляче, але це не як звичайний аналіз, а користі в рази більше.

Я вважаю, що найкращим інструментом «рекрутингу» в донори є власний приклад.

Десь з квітня я приєдналася до ініціативи «Київ Волонтерський» й аж до серпня, майже щодня, приходила готувати їжу спочатку для тих, кому треба була допомога після звільнення міст поблизу Києва, а потім для малозабезпечених.

Коли ти приходиш з донації з пов’язкою, це привертає максимальну увагу, люди розпитують, що і як. Цікавляться, а я намагаюся заохотити, щоб людина спробувала.

Євгеній Сіянко

mobile-девелопер

«Організм програє лише на кілька днів, а в глобальній перспективі виграє»

Уперше я здав кров ще в лютому 2022 року, до початку повномасштабної війни. Далі довелося витримувати паузи за рік після пірсингу й тату. У більшості нормальних тату-салонів усе максимально стерильно, але, як мені пояснили, треба перестрахуватися через те, що існує ризик зараження.

Спонукало здати кров, по-перше, те, що робиш якусь добру справу, а по-друге, те, що отримуєш аналіз на всі вірусні інфекції й аналіз крові на різні показники (загалом я й так тестуються на ХПСШ майже як порноактор, але в кожного це індивідуально). Плюс мені хотілося перевірити, чи справді після здачі крові запускається відновлення організму. І думаю, щось на кшталт цього я відчув.

Уперше я здавав цільну кров, тому не відчув особливого дискомфорту. Звісно, відчувається, коли з тебе викачали пів літра крові: ноги трохи ватні, ходиш, як по хмарках. Потім ще відсипався два чи три дні по 12 годин, почував себе дуже розрядженим. Але потім зрозумів, що організм програє лише на кілька днів, втрачаєш лише кілька годин активного стану, але в глобальній перспективі виграє.

Щодо обмежень у їжі перед донацією, то тут важлива міра. Не критично, якщо з’їси мандаринку чи в соусі буде молочка. Інша річ, якщо з’їсти два кілограми мандаринів. Важко хіба що не їсти жирне, бо в мене раціон включає, наприклад, стейки. А перед донацією треба піти й взяти салатик, до такого я не звик. Але після здавання крові можна насолодитися стейком.

«Коли виклав фото з донації, лайкнули лише люди, які самі є донорами крові. Інші запитали: ти що, на крапельниці, що за процедура така?»

 Можливо, якщо частіше популяризувати донорство, то більше людей захочуть здати кров

Під час другої донації, уже після повномасштабного вторгнення, я теж хотів здати цільну кров, але виявилося, шо я kell-позитивний, тому мені краще здавати тромбоконцентрат.

Здача тромбоконцентрату – процедура не з приємних, тому вперше я рекомендував би здавати цільну кров. Коли здаєш цільну кров, тобі просто вставляють голку, твоя кров заповнює пакет, і все. Здача тромбоконцентрату – це постійне ганяння крові, ти відчуваєш зміну тиску у своїх венах. Так потрібно лежати близько двох годин. Мені довелося ще постійно поправляти голку, потім декілька днів дискомфорт у венах (можливо, через низький тиск або апарат глючив).

Попри це, думаю, тепер я зможу здавати кров частіше. Крім мотивації робити щось хороше, організму справді стає краще, якщо ввести це в рутину. Водночас не всі люди розуміють, що є така процедура, як здача тромбоконцентрату: я виставив сторіз зі своєї першої здачі, донори її полайкали, а інші запитали: «Ти що, на крапельниці?» Можливо, якщо частіше популяризувати донорство, то більше людей захочуть здати кров.

Анастасія Партика

дизайнерка-архітекторка

«Ти прикладаєш мінімум зусиль, але розумієш, що твій вклад суттєвий»

Стати донором крові – це як історія, що відкладається з року в рік: не той час, не той період, ну це ж не терміново. Але на війні ми маємо бути активними на всіх фронтах – коли, як не сьогодні?

У моєму випадку почалося все з того, що колега Олеся, донорка й волонтерка, запропонувала в чаті фірми на бажання приєднатися до здачі крові в інституті Миколи Амосова. Інформацію я знайшла за п’ять хвилин. В «Агентів крові» є неймовірний чат-бот, у якому є інформація про протипоказання, пам’ятка донору до здавання крові й після, а також карта-схема, яка пояснює, як покроково відбувається донація.

Сам процес займає годину-півтори. У пунктах здачі будуть волонтери «Агентів крові», які допоможуть і зорієнтують. У реєстратурі твої дані вносять у базу, далі маєш пройти обстеження терапевта й здати аналіз крові з пальця в лабораторії (до 20 хвилин). Далі в буфеті нам пропонували чай і печивко від Bakehouse. Після цього – саме здавання крові в операційній. За потреби також можна отримати довідку про здачу крові. Після донації краще відпочити принаймні десять хвилин. Загалом у пунктах здачі будуть волонтери, які зорієнтують.

Після першої донації я відчувала себе добре. Єдиний мінус: трошки боліла рука і з’явився синець наступного дня. Це було нове середовище, багато уваги з боку лікарів і волонтерів. І так, це місце, де можна дозволити собі чай з цукром (дуже багато цукру!). Ти прикладаєш мінімум зусиль, але розумієш, що твій вклад суттєвий.

 Єдиний мінус: трошки боліла рука і з’явився синець наступного дня

«Бути донором крові – це найпростіший спосіб стати волонтером»

 Моя рекомендація: якщо здаєте кров не вперше, то обов’язково запросіть із собою друзів, колег чи знайомих

Я обов’язково планую здавати кров ще, за ідеальним графіком – що три місяці.

Там безліч нюансів, з якими я поки що розбираюся. Наприклад, між здачею цільної крові має пройти 60 днів, а плазму й тромбоцити можна здавати раніше, за 30 днів.

Але мені здається, це має стати регуляною звичкою, закріпленою в календарі.

Серед моїх знайомих мені написали декілька людей, які також хотіли б здати вперше, але ніяк не наважаться самі. Моя рекомендація: якщо здаєте кров не вперше, то обов’язково запросіть із собою друзів, колег чи знайомих, як це зробила моя колега Олеся. І навіть якщо вперше, можна написати в соцмережах, можливо, хтось і захоче, разом сміливіше!

Ми так часто хочемо бути корисними для суспільства. Думаю, бути донором крові – це найпростіший спосіб стати волонтером.

Олександр Подустов

приватний підприємець в ІТ

«Здавати кров – це як катання на лижах: поки не спробував, то остерігаєшся»

До початку повномасштабної війни в мене була купа «відмазок», щоб не здавати кров, як-от страх інфекцій. Але під час війни багато страхів відсіялося. До того ж для мене стала прикладом моя подруга, ми в одній спільноті з дубляжу, де я почав навчатися в лютому 2022 року. За цей рік я встиг здати цільну кров, тромбоцити й плазму.

Подруга долучила мене до чату «Агентів крові», на перших етапах це дуже допомогло. У мене було багато питань (я загалом займаюся своїм здоров’ям, роблю всі щеплення й не лише обов’язкові, але й від грипу, гепатитів), з якими раніше треба було б телефонувати на гарячу лінію. А так я міг написати адміну чату, Дмитрові, хоч уночі, і надіслати повідомлення без звуку, а він повертався до мене з відповіддю, коли мав час.

Наприклад, раніше підготовка до донації була для мене фактором, який зупиняє. А коли тобі пояснюють, що просто не варто вживати алкоголь і ліки за три дні до донації, то стає легше. Здавати кров – це як катання на лижах: поки не спробував, то остерігаєшся.

Уперше я здавав цільну кров неподалік від свого дому, на Воскресенці. Це велика територія, але язик до Києва довів. Це кінець березня – початок квітня, тобто атмосфера в Києві була доволі напружена: щоби доїхати в офіс, потрібно було пройти п’ять блокпостів. Блокпост був і на території лікарні, але мене пропустили, коли я сказав, що йду здавати кров.

Спочатку нервував, не знав, чого очікувати, переймався, щоби точно визначили групу крові. Хтось сказав, що перша позитивна, хтось – що перша негативна. Я перепитав і перевірив кілька разів, упевнився, що все правильно з аналізами й мою кров не переплутають з іншою. Але все минуло добре.

 Раніше підготовка до донації була для мене фактором, який зупиняє

«Я відчував належність, якої нема, коли, наприклад, сплачуєш податки й не знаєш, куди вони пішли»

 Це як прийняття в спільноті: наприклад, ти хочеш навчитися танцювати, запрошуєш дівчинку, а вона тобі каже: «Іди звідси й приходь, коли навчишся»

Одного разу в чаті «Агентів крові» дівчина написала, що її бабусі потрібні тромбоцити. Моя кров підходила, тож я поїхав у Київський міський центр крові, що на Берлінського. Щиро кажучи, це був не дуже приємний досвід.

Я записувався на певний час, але насправді все тягнулося набагато довше. Мені сказали почекати п’ять хвилин. Минуло 15, а я досі не знав, чи мені чекати, чи йти додому. Крім того, там забороняли фотографуватися: один хлопець зробив фото, а його змусили його видалити.

Коли я таки потрапив на донацію, мені сказали стискати м’ячик, але не пояснили, як правильно це робити. Мабуть, я стискав занадто сильно, бо на обох руках потім були синці (пізніше я дізнався, що цей м’ячик можна просто крутити, а не стискати; мені це пояснила привітна працівниця лікарні, якій неважко було виділити на мене декілька зайвих хвилин).

Також мені сказали спостерігати за екраном на апараті. Він стояв по діагоналі за моєю потилицею, і я попросив його переставити. Але в лікарні відмовилися це робити. В усьому відчувалася віддаленість, настороженість, як у Радянському Союзі, наче працівники лікарні боялися, що хтось побачить їхню помилку.

Натомість мені, як новачку, хотілося, щоб зі мною понянчилися, усе пояснили в перші рази. Це як прийняття в спільноті: наприклад, ти хочеш навчитися танцювати, запрошуєш дівчинку, а вона тобі каже: «Іди звідси й приходь, коли навчишся».

На додачу виявилося, що там ледь не загубили мою здачу. Урятувало те, що я потайки таки зробив декілька фото й відео та показав це як доказ.

Попри це, після того, як здав тромбоцити, я відчув свою належність, яку не відчуваю, наприклад, коли сплачую податки, бо не знаю, куди пішли гроші. Ти відчуваєш, що впливаєш на майбутнє своєї держави.

Пізніше я також ходив здавати плазму, мені запропонував друг. Загалом здавати цільну кров простіше, ніж плазму або тромбоцити. Після здачі цільної крові може лише трохи туманитися в голові. А коли твою кров викачують, іноді починаєш думати: «А чи точно цей апарат стерильний? Яку кров я отримаю назад?»

«Ми маємо бути впевненими, що знайдуться люди, які допоможуть, коли буде треба»

Цільну кров можна здавати що два місяці. Хтось може боятися це робити, бо береже свій запас крові. Наприклад, у моєї подруги тато у війську, у них однакова група крові, і вона не знає, коли татові може бути потрібна кров. Не здає її, бо переймається, що в разі необхідності не знайдеться людина з такою кров’ю, яка потрібна саме її татові.

Ми маємо бути впевненими, що знайдуться люди, які допоможуть, коли буде треба. Це як резерв на «чорний день» – економіці було б краще, якби ми його не тримали. Здавати кров шість разів на рік не так часто, це не щодня. Ти віддаєш лише її частинку.