Під час останньої ракетної атаки Києва в Шевченківському районі міста загинула журналістка «Радіо Свобода» Віра Гирич. Також постраждали 10 людей, четверо з них госпіталізували. Найтяжчі поранення отримав 33-річний Ігор Хоменко, який працює в барбершопі Homie на Рейтарській. Ми поспілкувалися з другом Ігоря та з парамедиком, який надавав йому домедичну допомогу на місці події.

Фото: Максим Пилипенко, фотограф KyivPost

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Ігор Хоменко

У день атаки Ігор уперше вийшов на роботу з початку війни. Коли повертався додому після робочого дня, то опинився між двома місцями, куди влучили російські ракети. Після першого прильоту чоловік почав бігти, але його засипало уламками бетонної стіни. Цей момент зафіксували камери спостереження.

«Ракета прилетіла метрів за п’ять від мене. Ще буквально секунд 10–15, і другий приліт. Я відчув, що мене повністю завалило так, що я не можу вилізти»,

– розповідає Ігор журналістам, сидячи на лікарняному ліжку в одній з київських лікарень. Йому потрібна тривала реабілітація.

У Ігоря складний перелом ноги, який потребує операції, частково ампутований мізинець, струс мозку, посічене обличчя, зашиті губа та лоб, але чоловік не втрачає почуття гумору, розповідає його друг Сашко: «Жартує про мізинчик і про те, що його вуса на місці, і навіть зняв відео».

З гіркотою жартує і парамедик Олександр, який випадково опинився на місці події через 3,5–4 хвилини після ракетних атак:

«Зазвичай я їду до місця прильоту ракет, а тут ракети самі прилетіли до мене».

Він уже вчетверте або вп’яте надає домедичну допомогу тим, хто постраждав від ракетних ударів. У день атаки чоловік заїхав до своїх знайомих. Їхній будинок був по сусідству з тим, у який поцілила ракета.

За словами Олександра, на момент прильотів повітряна тривога тривала уже півтори години: «Я стежу за тривогами, бо знаю, що, можливо, мені доведеться працювати в цей час».

Разом зі знайомими вони сиділи за обіднім столом, аж раптом їх оглушила ударна хвиля. Олександр каже, що його трохи відкинуло, це було схоже на легку контузію. Коли чоловік оговтався від шоку, він відразу побіг на місце події: «Усе горіло, було в диму. Дуже бракувало респіратора, але на той момент це була не найголовніша проблема».

На світлинах його можна впізнати як чоловіка з жовтим рюкзаком. Цей рюкзак, де було все необхідне для домедичної допомоги, Олександр взяв із собою випадково: у той день хотів їхати взагалі на іншій автівці та залишити рюкзак, але в останній момент передумав.

Олександр пригадує, що до місця події прийшло кілька людей, вони хотіли допомогти, але не знали, як зарадити. Їм треба було давати чіткі вказівки: ти несеш дошки, а ти викликаєш «швидку». Деякі з добровольців без засобів захисту або просто в масці почали нести воду в будівлі, охоплені вогнем: «Так не можна робити, бо тоді самому можна стати постраждалим і задихнутися в приміщенні. Але люди робили це під адреналіном і неконтрольованими емоціями».

За його словами, палали дві будівлі на території заводу, але це була закрита зона. У сусідніх будинках, ще радянських, повилітали вікна. Імовірно, постраждалих було більше, ніж 10 (не тому, що влада намагається приховати інформацію, а тому, що лише 10 людей звернулися по допомогу). Багато з постраждалих отримали легкі осколкові поранення.

Ігоря витягли з-під завалів військові, йому вже почали надавати допомогу та наклали на ногу турнікет. Хтось сказав, що очікується ще один приліт, але ніхто не звертав на це уваги: треба було рятувати.

Олександр промив потерпілому очі та рот: «Найчастіше внаслідок вибуху забивається ротова порожнина, можуть пошкодитися легені, тому виникають проблеми з диханням». Щоб промити рот, парамедик дав постраждалому рідини. Ігор випадково заляпав нею штани та кросівки Олександра:

«Мені було однаково, заляпані вони чи ні, але щоб відвернути Ігоря, я почав жартувати: «Ну і навіщо треба було мені на кросівок плювати?».

Тоді Ігор почав сміятися та вибачатися.

За словами Олександра, потерпілий був у шоковому стані, тому не відчував болю, комунікував нормально: назвав, хто він і звідки, «трішки поматюкався та трішки посміявся».

Парамедик промив рани та зупинив кровотечу з посічених місць на голові. Після цього йому треба було передати інформацію колегам: яке знеболювальне вколов, коли поставили турнікет. Зазвичай це пишуть на лобі постраждалого, але обличчя було в ранах і брудне, тому Олександрові довелося розірвати футболку Ігоря та написати всі дані там.

«Було важко оцінити ступінь пошкоджень, але ми зрозуміли, що час іде на секунди», – коментує парамедик. Тож постраждалого відразу транспортували до автівки одного з волонтерів, щоби не чекати на «швидку».

Коли друг Ігоря вперше відвідав його у лікарні, то просто прийшов і тримав за руку, був радий, що той живий: «Пізніше почали жартувати про те, що Ігор хотів обігнати ракету. А ще він мені сказав, що хоче бігати та курити».

У лікарні Сашко знайшов пакет, куди складають одяг потерпілих, і забрав звідти кросівки та сумку бренда keep. Інший одяг був ущент: «Коли я ввечері почав прати вцілілі речі від крові (і досі відчувався запах горілого), у мене виникла ідея написати бренду keep, надати ситуації розголосу. Я розумів, наскільки дорогими можуть бути операція та реабілітація Ігоря».

Бренд відгукнувся та подарував Ігорю нову сумку: «Ми наполягаємо, що цю сумку треба зберегти на згадку, а нова нехай слугує».

А магазин бренда Riot Division, що на Рейтарській, компенсував Ігорю порвані штани та подарував кілька футболок:

«Люди пишуть: «О, жах!». Так, жах. Але Ігор вижив, друзі йому допомагають, купа людей із Рейтарської об’єдналися. Хтось дає одяг, хтось дарує сумку для гарного настрою, хтось дублює реквізити картки для збору грошей. Ці позитивні моменти треба помічати, такі люди й будуть створювати сучасну та незалежну Україну».

Ігора можна підтримати коштами на операцію. Реквізити можна знайти тут.