Власний досвідЯ із 16 років змінив понад 20 квартир і веду кочівний спосіб життя

Кожен десятий українець з’їжджає від родини, оскільки хоче жити наодинці. Від батьків українці найчастіше переїжджають у віці 18–22 років, обираючи для цього орендоване житло, власну нерухомість або гуртожиток. 25% людей покидають дім через навчання, водночас 21% – через шлюб. Виїхати за кордон прагнуть 27% українців, серед яких 52% – це молодь віком від 18 до 25 років. Частими причинами для зміни оселі стають пошуки кращої роботи та навчання в іншому місті.

Проте несприятливі умови проживання та проблеми в родинних стосунках також можуть стати причиною переїзду. Остання причина стала поштовхом до переїзду від батьків для Владислава Алєксєєва – 22-річного баристи, який у 16 років залишився без підтримки близьких.

«Ми жили в тісній квартирі з жахливими умовами. Батьки багато пили й могли підняти на мене руку. Тому в 16 років я зібрав найосновніші речі й вистрибнув із вікна першого поверху, бо зрозумів, що більше не хочу так жити».

З цього часу Владислав змінював понад 20 помешкань, переїжджав у різні міста України та протягом декількох місяців жив за кордоном – на вулиці й у незнайомих людей. Він на два місяці переїхав у Португалію і подорожував Європою автостопом, економлячи на помешканні. І хоча мешкав просто неба, насолоджувався кожним моментом і відчував, що проживає своє найкраще життя.

Ми запитали у Владислава, як на нього впливає такий кочівний спосіб життя, які виникають труднощі під час постійних переїздів і пошуків помешкань. А також розповідаємо про те, чи є в нього відчуття прив’язаності до певних місць, як оточення сприймає такий спосіб життя та чи планує він знайти постійне місце проживання.

Після смерті бабусі я зрозумів, що життя може припинитися в будь-який момент, тому почав діяти

Рішення переїхати від батьків було досить імпульсивним. Тоді я вчився в медичному коледжі й був постійно виснаженим, бо коли повертався додому, дороблював домашні завдання й мало спав. Через мою втому батьки думали, що я вживав наркотики, хоча це була неправда.

У той період мене постійно допитували й відвертали від навчання, я не знав, що робити. Я розумів, що так не може продовжуватися, тому вирішив втекти від цього життя. Приблизно о 21:00 зібрав свої речі, хотів піти через вхідні двері, але батьки не давали мені проходу. Ми жили на першому поверсі, тож я вирішив просто вистрибнути з вікна.

Після того, як я пішов із дому, певний час жив із бабусею, а потім переїхав до друзів. Я паралельно працював і накопичував гроші, щоб винаймати житло. Спочатку працював продавцем-консультантом у магазині взуття. Мені вдалося зібрати трохи грошей і заплатити 1500 гривень за кімнату, а із 17 років я почав жити окремо. Обирав недорогі кімнати зі стандартними зручностями – хорошим освітленням, кухнею та гарячою водою.

У квартирі зі мною жило ще четверо старших за мене хлопців, було страшно усвідомлювати, що я мешкаю з незнайомими людьми. До цього моменту я вороже сприймав світ, здавалося, що в мене могли щось вкрасти й обдурити. Мабуть, це через виховання, бо батьки постійно казали мені бути обережним, адже будь-хто може вкрасти наші цінні речі.

Проте мені було дуже комфортно та приємно мешкати з хлопцями, ми весело проводили час, дивилися фільми. І хоча у квартирі майже не було стін, це був open space, я завжди мав місце для себе й відчував, що зараз починається процес сепарації від батьків.

Незабаром після цього моя бабуся померла, я зрозумів, що життя може припинитися в будь-який момент, тому треба жити й діяти прямо зараз. У той період мені не вистачало підтримки від батьків і я відчував себе дезорієнтованим і самотнім. Було важко зрозуміти, куди рухатися далі. Іноді заздрив одноліткам, у яких не було стільки проблем, як у мене. Але намагався приймати себе і свій шлях.

Я переїхав до Львова, хоча був безробітним і мав лише 2000 гривень

Я часто переїжджав через те, що мені або хотілося щось змінити у своєму житті й жити в кращих умовах, або, навпаки, не вистачало коштів, щоби заплатити за кімнату. Тому я часто мешкав у друзів і дівчини.

Коли в мене не було грошей, я просив друзів, щоби вони мене прийняли до себе на певний час. Іноді приятелі погоджувалися й самі запрошували мене, а іноді відмовляли, доводилося шукати дешеві варіанти житла.

Я місяць прожив на Дарниці в не дуже затишній квартирі з купою людей. У мене не було особистого простору, а в кімнаті стояли лише ліжко та стіл. Тоді я вже працював копірайтером і фронтенд-розробником, тому в мене з’явилося більше коштів і я переїхав. Певний час жив у квартирі своєї дівчини. Вона була старшою за мене на вісім років, через це ми іноді не сходилися в думках.

Весною 2018 року, коли мені тільки виповнилося 19, вирішив переїхати до Львова. Дівчина досить холодно відреагувала на цю новину, але я хотів кардинально змінити все довкола – оточення, місто та роботу. Тоді відчував, що в мене почалася криза, життя ніби проходило повз, спілкування з друзями було некомфортним і мене щось тримало на одному місці.

Переїжджати було катастрофічно страшно. За день до потяга я зідзвонився зі своєю подругою, ми гуляли та спілкувалися весь час. У мене не було знайомих у Львові, я не знав, де буду жити, тому що не вистачало коштів знімати кімнату.

Тоді я був безробітний і мав у кишені всього 2000 гривень. Коли приїхав до Львова, знайшов дешевий хостел і ночував там два дні. Паралельно шукав роботу й варіанти недорогого житла, запитував у місцевих, де можна знайти хороші кімнати. Прийнятною для мене була ціна в 3000 гривень на місяць, тому шукав квартири на підселення. За два дні мені вдалося знайти квартиру в центрі всього за 1500 гривень на місяць. Я пішов на стажування в одну кав’ярню та за отримані кошти зміг оплатити свою кімнату.

Я знайшов хорошу роботу, але до першої зарплати в мене не було грошей на продукти, тому позичав їх у знайомих. Було незручно, але я завжди повертав борг. Саме у Львові я відчув повну сепарацію від батьків, коли переїхав і розповів їм усе, що зі мною відбувалося, від позитивного досвіду до негативного. Хотів, щоби вони зрозуміли, що більше не можуть на мене впливати і я самостійно розпоряджаюся своїм життям. Мені було важливо показати, що я вже дорослий і можу говорити про свій досвід відкрито. Саме тоді відчув повну свободу та зрозумів, що моє життя залежить лише від мене.

Завдяки частим переїздам і новим знайомствам я відчував себе героєм підліткового фільму

Після того, як я чотири місяці прожив у цій квартирі, в мене почалися конфлікти з власницею, і, як мені розповідали попередні мешканці, в холодні періоди в цій оселі замерзає вода, навіть у туалеті. Вже наступала осінь, тому я вирішив шукати інше житло.

Мій колега познайомив мене з дівчиною, яка також шукала оселю, тому ми скооперувалися й разом знайшли двокімнатну квартиру. Ми почали багато спілкуватися, зійшлися по духу та класно проводили разом час. Завдяки частим переїздам і новим знайомствам я відчував себе героєм підліткового фільму.

Тоді моя знайома працювала в кондитерській-кав’ярні й сильно втомилася, тож вирішила поїхати разом із другом у подорож Європою автостопом. Я загорівся цією ідеєю, тому що до цього ніколи не був за кордоном, звільнився з роботи та знайшов компаньйонку для цієї пригоду. Але вона раптово відмовилася, тому мені довелося вирушати в подорож самому.

Було страшно, що я не зможу швидко знайти наступну роботу, але вирішив погодитися на таку авантюру, тому що останній місяць ходив на роботу виснаженим, не хотів вставати з ліжка, мене нічого не радувало. На той момент я відкладав гроші на наступну квартиру, але перевів їх у євро для поїздки. Мені не потрібно було багато грошей, тому що переважно я жив у незнайомих для мене людей, яких зустрічав на вулиці.

Попри всі труднощі, переїзд до Львова був моїм найкращим рішенням. Я швидко знайшов нових знайомих і мав дуже авантюрне та насичене життя. Ходив на цікаві івенти, на які мене безкоштовно пускали через місце, де працював, часто гуляв улюбленим парком і відвідував вечірки. У кав’ярнях мав small talks із незнайомими людьми, які казали, що чули про мене, що я «той самий Влад, який приїхав із Києва». Я відчував, що це саме те, що я мріяв прожити в підлітковому віці, тому був задоволений тим, як склалися обставини.

З близькими друзями ми віддалилися. Було прикро, я відчував втрату, проте з часом у Львові в мене стало навіть більше знайомих, аніж у Києві.

У Львові я став відкритим до нового, хоча раніше не був таким. Цього мене навчили люди, яких я бачив у барі, які легко розповідали про себе та своє життя.

Я два місяці жив у Португалії, серфив і ночував на яхті просто неба

Під Новий рік я повернувся до Києва, тому що Львів став для мене затісним і хотілося змінити обставини та знайти себе в чомусь іншому. Я не шукав завчасно кімнат для проживання, оскільки не люблю планувати, в мене завжди виходить швидко знайти все, що потрібно.

У Києві я певний час жив у друзів, потім на мій день народження знайомий порадив житло на Подолі за 5000 гривень. У мене на той час були відкладені 3500 гривень на кросівки, але я вирішив, що краще ходити в старих кросівках, але Подолом. Це була мрія дитинства, яка здійснилася. Тоді я приймав у себе іноземців, годував їх борщем і не брав у них кошти, тому що хотілося допомогти їм мати дім на певний час. Я знаю, як складно зараз знайти місце для проживання.

Узимку 2019 року я поїхав жити в Португалію на два місяці. Тоді був провалений у свій стан, хотів щось змінити та мріяв про яскраве життя. Вирішив їхати автостопом в один кінець і не повертатися, доки мені не стане краще. Я був один і не знав, що на мене чекає далі, був готовий працювати будь-де. Коли приїхав у передмістя Лісабону, за кілька днів знайшов волонтерство в хостелі, у якому завдяки роботі жив безкоштовно. Також хостел частково покривав мої витрати на харчування.

Я працював біля океану й щодня надихався краєвидами довкола та ходив серфити. Коли в мене закінчувалися кошти, їхав на потязі 20–25 хвилин до іншого міста, брав гітару та за годину міг отримати 50 євро.

Я відчував себе вільним, зустрічав безліч класних людей і захоплювався ними. Я обожнював свою рутину, тому що постійно серфив в океані, їв смачну їжу й готував восьминогів разом із рибалкою. Мені навіть вдалося пожити два дні на яхті капітана, з яким мене познайомили приятелі.

Проте тоді в мене з’явилася наркотична залежність. Моє оточення різко змінилося, я мав вільні стосунки та багато часу проводив на рейв-вечірках. Коли відчував себе ізольованим від суспільства, починав вживати, щоб поліпшити свій стан. Тому що біль і спогади, які накривали мене, були настільки нестерпними, що хотілося кричати. Але зараз усе позаду, я зміг очиститися й пережити всі складні стани

Я був прив’язаний до цієї країни та до океану, який мене надихав.

Окрім цього, у грудні 2019 року я жив три тижні в Іспанії без дому. Це був надзвичайно цікавий досвід, тому що раніше вважав, що неможливо жити без даху над головою. Але виявляється, навіть так можна комфортно подорожувати.

Я взяв із собою каримат і спальник і залишався на пляжі на ніч. Ночував на даху в невеликих будинках, а зранку йшов умиватися в кафе й купувати продукти. У мене навіть був досвід ночівлі в маяку та просто неба на тихій вулиці. Бувало, залишався в людей, із якими знайомився в Іспанії, або з тими, хто підвозив мене автостопом, якщо вони не були проти, я розумів, що це безпечно для мене. У такі моменти потрібно просто бути відкритим до світу.

Такі подорожі мене мотивують, перезаряджають і не обтягують. Завдяки їм маю круті враження, адже бачу нові міста та крутих людей, які змінюють мій світогляд. Так я відчуваю, що живу найкраще життя.

Локдаун у Львові вплинув на мій дохід – я був зовсім без грошей і довелося з’їхати до друга

Цього року я знову повернувся у Львів на декілька місяців, тому що мені набрид швидкий ритм життя у великому місті, хотілося відчути іншу атмосферу в зимовий період. У цей раз житло було знайти простіше, я просто опублікував історію про пошук квартири, й мені відповіли двоє знайомих. За кілька місяців життя у Львові до мене переїхала дівчина, ми разом винаймали квартиру. З нами також жив ще один хлопець на підселення.

Це був важкий період, бо я тільки відчув себе в комфортній атмосфері, налагодив своє ментальне й емоційне здоров’я, облаштував квартиру, але незабаром ми з дівчиною розійшлися через проблеми в спілкуванні. Я цього не бажав, але вже не міг нічого зробити. Черговий локдаун у Львові вплинув на мій дохід, я був зовсім без грошей і довелося на два тижні з’їхати до друга. На додачу, в той період у мене був день народження, а все йшло шкереберть.

Моя мати хворіла на рак, пів року тому її не стало. Батько зателефонував і сказав, що вона в лікарні, мені потрібно терміново їхати в Київ, бо це може бути наша остання зустріч. Я виїхав, але не встиг.

З цього часу я раз на тиждень їздив зі Львова до Києва, щоб розв’язувати питання з документами на квартиру. Через це повернувся до Києва, бо переїжджати щотижня було незручно. Зараз доводиться спілкуватися з батьком, і це мене дуже напружує, бо між нами є багато образ. Я не можу йому пробачити те, що він казав про бабусю, маму та про мене. Він сказав, що я йому не син, тому я прийняв ці слова та вирішив стерти цю людину зі свого життя.

Цього літа я також жив у Рівному в друга, в Острозі та навіть у невеликому містечку Львівської області в подруги.

Я легко прив’язуюся до певної рутини та місць, тому буває складно все змінювати знову. Але завдяки такому кочівному способу життя я зрозумів, що для того, щоби щось отримати, потрібно від чогось відмовитися. І зараз намагаюся відмовлятися від речей, які мені не подобаються. Проте інколи мене втомлює мінливе оточення та постійні зміни, бо все ніби відбувається по колу. У ці моменти надихаюся людьми, спілкуванням із ними та своїм дозвіллям.

Я живу таким способом життя через обставини, які склалися довкола. Спочатку це був несвідомий вибір, але зараз розумію, що це частина мого життя, що іноді я не можу заплатити за квартиру й обираю пожити в друзів чи шукати дешеві оселі.

Моя відмінність від багатьох людей, які хочуть щось змінити у своєму житті, в тому, що вони намагаються відразу знайти альтернативу та ще трохи почекати кращого моменту. Тому іноді їм не вдається кардинально змінити своє життя. Я ухвалюю рішення більш імпульсивно та намагаюся швидше рухатися до того, що мені подобається.

Звісно, мені хотілося би, щоби життя склалося трохи інакше й не доводилося постійно кочувати, тому що іноді це напружує. Хотілося би, щоб у мене в житті з’явилася сталість у вигляді дому, куди я завжди зможу повертатися. Для мене дім – це місце, де можна побути наодинці у складні моменти й обдумати своє життя. Це місце, куди можна завжди повернутися після довгої подорожі чи складного дня. І там можна просто відновитися та почути свої бажання, а не бігти кудись. Але попри всі труднощі, я ціную свій досвід і не вважаю його поганим.

Зараз я винаймаю квартиру в Києві й живу ще з двома людьми. Тиждень тому звільнився, в понеділок отримаю відповідь від одного бару після співбесіди. Відчуваю, що втомився й маю професійне вигорання, тому стараюся проживати складні моменти та робити те, що приносить задоволення. Найближчим часом планую відправитися в нову подорож – поїхати в Латинську Америку та Францію.

Мені вже вдалося відвідати 18 країн завдяки своїй праці й бажанню, але хочу продовжувати відкривати для себе нові горизонти та знайомитися з людьми мистецтва. І я не боюся продовжувати вести кочівний спосіб життя, адже знаю, що попереду на мене чекає ще багато пригод і змін.