Власний досвід«Моє серце зупинялося тричі». Я пережив інфаркт у 30 років

До хвороби я професійно займався футболом, ходив у тренажерний зал і вів здоровий спосіб життя. Я часто проходив медобстеження, моя кардіограма була ідеальна. «Як пише книжка», – казали лікарі. Передумов для інфаркту не було, і те, що сталось, – для мене несподіванка. Лікарі говорили, що це аномалія.

У день, коли стався інфаркт, я відчув дискомфорт після гри у футбол, важкість у серці. Не звернув на це уваги й пішов спати. Прокинувся серед ночі від сильного болю: серце боліло так, ніби хтось встромив у нього ніж.

Я викликав дві «швидких»: державну і приватну. Почувався дуже погано, тому одразу зібрав речі: взяв паспорт, банківські карти, гроші та чекав медиків на подвір’ї. Державна швидка допомога приїхала швидко, але в медиків не було потрібного обладнання. Мені поміряли тиск, послухали серце і сказали, що все нормально. Запропонували поїхати до лікарні, але я відмовився – вирішив почекати іншу бригаду.

Приватна «швидка» приїхала приблизно за годину. Медики зробили кардіограму і сказали: «Друже, у тебе інфаркт». Тоді я нічого не відчував емоційно. Серце сильно боліло, але я був готовий до всього. Просто сказав: «Везіть куди треба, гроші є».

Як машина рушила, я знепритомнів. Коли отямився, здавалось, що я в темряві, моє тіло зависло під стелею і хтось з усіх сил б’є по грудях. Я запитав, чи у мене зупинилося серце, мені відповіли: «Так. Але ти не нервуй». А я й не нервував. Мабуть, якби їхав у державній «газельці», то переживав би, а так усе було добре.

Мені дали купу таблеток і привезли в Інститут серця (Інститут серця МОЗ України – ред.), там зробили УЗД.  Лікар пояснив, що в одній з коронарних артерій утворилася так звана артеріальна бляшка (це відкладення на стінках артерій). Вона не давала змоги крові нормально циркулювати, і так розвинувся інфаркт. Мені потрібно було зробити стентування – операцію, під час якої в тіло вводять пружинку, що розширює артерію, тоді кров починає циркулювати нормально.

Мені не було страшно, я радів, що потрапив у надійні руки. Розумів, що краще для мене у цій ситуації не придумаєш. Коли мене везли в операційну, я навіть встигав жартувати.

Перед початком операції я перепитав лікаря, чи буде наркоз. Мене запевнили, що це нескладна операція і достатньо буде знеболювального. Але поки лікар розглядав мою руку (операцію стентування проводили через артерію на руці – ред.), я знову знепритомнів. Коли отямився, лікар сидів у тій самій позі й уже забинтовував руку.

Мені не розповіли, що відбулося. Перевезли в реанімацію, під’єднали різні прилади, крапельниці. Коли прийшов лікар, я подякував за наркоз, бо був упевнений, що просто заснув. Виявилось, у мене сталося ще дві зупинки серця. Уже згодом я помітив опіки від дефібрилятора на грудях.

«У свого лікаря я був наймолодшим пацієнтом з інфарктом»

Я майже нічого не відчував після операції. Можливо, на мене так вплинули препарати, яких призначили немало. Але повного розуміння, що трапилось, у мене не було. Я вважав, що два-три дні полежу і повернуся до звичайного життя. Але тільки на третій день після операції мені дозволили стати на ноги. Ходити тоді я ще не міг: паморочилося в голові, руки й ноги не слухались.

У лікарні я пробув близько 10 днів: лежав, дивився телевізор, читав книжки, потроху намагався ходити. Нормально пересуватися я почав на сьомий день після операції.

Що сталося насправді, я збагнув за тиждень. Усвідомив, що це все серйозно і тепер життя зміниться, все буде інакше. Страшно не було, лише шок – такого ж не очікує ніхто. Але в житті трапляються події, на які ти не можеш вплинути. Тоді я це прийняв і почав думати, що можу зробити в такій ситуації.

Лікарі вже не дивуються, що є багато молодих з інфарктом. У свого лікаря на той час я був наймолодшим пацієнтом. Я запитував, чому інфаркти молодшають. Медики вбачають причину в поганій екології та неякісному харчуванні. Також у підвищенні ритму життя: зараз люди перебувають постійно в русі, а це стрес. Ще 10-20 років тому такої динаміки життя не було.

Лікар, який робив мені операцію, сказав: «Є дві речі, добра і погана. Погана – це сталося так рано, добра – це сталося так рано». Якби інфаркт стався у 40-45 років, мені було б важче відновлюватися. Я годину чекав швидку допомогу, стоячи на ногах. Якби був старший – не факт, що дочекався б медиків.

Процес відновлення після інфаркту триває і досі, хоча минув уже майже рік. Лікарі після операції не казали нічого конкретного, що робити і як будувати своє життя тепер. До всього я прийшов самостійно або через інтернет і книги.

Після інфаркту найважливіше – це харчування та лікування. Лікарі відразу заборонили їсти м’ясо, дозволяли лише рибу. Крім того, потрібно вживати багато таблеток: для нормалізації тиску, для розрідження крові, для контролю рівня холестерину та інші. Що дві години інший препарат. Перших два місяці потрібен спокій і короткі прогулянки, згодом можна вводити фізичні навантаження, але під наглядом спеціалістів.

Після лікарні я провів два тижні в реабілітаційному центрі, відтак – у санаторії під Києвом. Я молодий, тому відновлювався досить швидко. Спершу почав виходити на короткі піші прогулянки, потім плавання, а за кілька місяців я вже жив нормальним життям. Тобто самостійно міг ходити, вийти у магазин.

«Почуваюся навіть краще, ніж до хвороби»

Сьогодні я приймаю цей досвід з позитивом і розглядаю як випробування. Я змінив свій спосіб життя: майже не вживаю алкоголь, стежу за харчуванням, повернув собі форму та схуднув. Але водночас у мене з’явилися непередбачувані витрати на медикаменти, бо коштують вони немало.

Тепер я почуваюся здоровим, хоча у моєму житті працює багато нових правил. Я двічі на день вимірюю тиск, постійно стежу за пульсом. Досі п’ю таблетки, але не так багато, як раніше. Також мені потрібно частіше відвідувати лікаря.

Почуваюся навіть краще, ніж до хвороби: у мене правильна їжа та розпорядок дня. Я вже не можу дозволити собі пропустити якийсь з прийомів їжі або пообідати у фастфуді. Раніше я міг працювати понаднормово, тоді піти в клуб з друзями, а зараз сон у пріоритеті. Мені потрібно тренувати серце, тому я займаюся спортом. Уже можу без проблем проїхати 25 кілометрів на велосипеді.

Моя мета – повністю відновитися та повернутися до того способу життя, який був до інфаркту. І в моєму випадку це можливо. Коли стається інфаркт, відмирає частина м’яза серця, і там утворюється рубець. Востаннє, коли мені робили УЗД, рубець був майже непомітний. Є ймовірність, що за пів року серце відновиться повністю. Не знаю, чи це мені сказали, щоб підбадьорити, але побачимо, адже почуваюся я добре. Зрозуміло, що суперспортсменом уже не стану, але вести активний спосіб життя зможу.

Усі боялися, що хвороба морально мене зламає. Лікарі не хотіли казати, що моє серце зупинялось тричі. Можливо, мій характер загартував спорт, але прийняв я це спокійно. Звісно, деколи я втомлююсь від такого способу життя, коли все доводиться контролювати. Іноді можу з’їсти щось «заборонене» чи випити трохи вина.

Після інфаркту я не лише змінив спосіб життя, а й багато чого переосмислив, почав інакше дивитись на те, що відбувається. Рік до інфаркту я був досить нервовий, тепер – спокійний. Легше почав ставитися до всього, бо знаю: завжди може бути гірше.

Усі наші стреси, переживання, брак часу чи грошей – це такі дрібниці. Ти не знаєш, скільки часу ще залишилося, треба насолоджуватися кожним моментом, не жити майбутнім чи минулим, а жити сьогоднішнім днем. Коли людині 20-30 років, може здаватись, що часу дуже багато і все ще встигнеш, але це не завжди так. Зараз я насолоджуюся тим, що у мене є: проводжу більше часу з сім’єю, став більше спілкуватися з рідними. Напевно, я почав більше цінувати життя.

30 років – це цікавий вік. Ти ще молодий, але по факту вже не дуже, бо сили не ті. Десь спина болить, часом через погоду з’являється слабкість. Думав, що це почнеться у 60-70 років, а воно відбувається вже. Тому треба у будь-якому віці цінувати кожну мить, стежити за здоров’ям і берегти себе – це не порожні слова. Хтось це вже розуміє, а хтось усвідомить лише тоді, коли щось трапиться.