До Дня матері The Village Україна починає публікувати серію матеріалів, присвячених мамам.

Юлія Сосєдка – мама сімох дітей віком від 6 до 28 років, якій вдається поєднувати виховання дітей з успішною кар’єрою. Вона входить до наглядової ради банку «Конкорд» і є співзасновницею біржі благодійності «ДоброДій», що допомагає хворим дітям у Дніпрі. Юлія розповідає The Village Україна про те, як бути постійно зануреною в життя кожної дитини, правильно розподіляти обов’язки, встигати будувати кар’єру і самореалізуватися.

Фото: Юлія Сосєдка

Мотивація та усвідомлене материнство

Моя перша дочка з’явилася на світ, коли мені було 23 роки. Тоді мене важко було назвати свідомою мамою, я була просто життєрадісною активною людиною. Можна навіть сказати, що ми росли разом. А потім у якийсь момент я виросла в особистість і захотіла зробити світ кращим. А зробити це глобально я як жінка можу, виховавши багато хороших дітей. Я стала багатодітною мамою не тому, що так вийшло, а тому, що в мене було бажання віддавати більше. Я вважаю, що найкраще це реалізується в дітях.

Діти – це чудовий матеріал, з якого можна ліпити. Народжується маленька неслухняна дитинка, а ти входиш з нею в контакт, виховуєш, радієш разом з нею, будуєш плани і дивишся, як потрохи вона перетворюється на цілісну особистість. І той, хто хоча б раз у житті переживав цей кайф по-справжньому, не зможе зупинитися. Але я не тільки віддаю, а й отримую – надихаюся дитячою безпосередністю, життєрадісністю, по-новому дивлюся на світ.

Зараз моїй дочці Софії 28 років, Семену – 17 років, Георгію – 16, Федору – 14, Марії – 13, Артему – 8, а Стефанії – 6 років.

До речі, моя молодша сестра Олена – також багатодітна мама, у неї шестеро дітей. У поглядах на сім’ю ми з нею дуже схожі.

 Діти – це чудовий матеріал, з якого можна ліпити

Про материнство і роботу

Мій робочий тиждень починається з підйому о 7 ранку в понеділок. Ми разом з дітьми снідаємо і вже о 7:40 виїжджаємо з дому. Двічі на тиждень я сама відводжу дітей у школу та садочок, а в інші дні це робить водій. Дорога до школи займає 15-20 хвилин, і в цей час ми говоримо на важливі глибокі теми. Тому я завжди ретельно готуюся до цих поїздок і намагаюся використовувати цей час для якісного спілкування.

Після того як я завожу старших дітей до школи, я везу молодшу дочку в дитячий садок. У нашому садочку прийнято писати дітям записки і хвалити їх, розповідаючи, що хорошого вони зробили останнім часом. Це дуже крута практика, яка допомагає помічати хороші вчинки дитини й заохочувати її. Після садочка їду в синагогу, а о 10 ранку я вже на роботі. Далі починається мій робочий графік, який я планую заздалегідь.

 Я стала багатодітною мамою не тому, що так вийшло, а тому, що в мене було бажання віддавати більше

 Мій досвід показує, що для дитини достатньо 10 хвилин якісного спілкування на день

Я обіймаю керівну посаду в банку, але це не значить, що весь свій час я сиджу на роботі. Фізично я перебуваю в офісі не більше як 6 годин на день, але цей час проводжу максимально якісно, не відволікаючись. У нас дуже хороша команда і теплі стосунки, тому я можу навіть вночі залишити колегам голосове повідомлення у WhatsApp, пропонуючи якесь рішення робочих питань.

Працюючи 6 годин на день, я протягом тижня встигаю ще сходити тричі на тиждень у спортзал і на додаткові уроки. Проте я намагаюся бути завжди включеною в життя кожної дитини.

Про час із дітьми

Мій досвід показує, що для дитини достатньо 10 хвилин якісного спілкування на день. Тут важлива не кількість часу, а його якість. Звісно, це за умови взаєморозуміння, однакових цінностей і повного розуміння того, чим живе та чого хоче дитина. І цей час я присвячую особисто їй.

У нас є сімейна традиція шабату, коли ми проводимо час разом. До цього дня діти старанно готуються і самі наводять порядок. У нас дуже гостинний дім, тому щоп’ятниці до нас приходять гості, ми допізна сидимо і розмовляємо на глибокі теми – про сенс життя, духовність, самореалізацію. І в цей час діти дуже сильно розкриваються, діляться думками, а я намагаюся приймати їхні ідеї, не даючи їм оцінку.

Окрім цього, до недавнього часу ми всі разом, окрім старшої дочки, займалися плаванням. У нас були складні спільні тренування, але дуже круто, що ми мотивували одне одного і не здавалися. Дітям, може, й хотілося все кинути, але вони брали з мене приклад, а я брала приклад з них.

Також ми їздимо на сімейний відпочинок двічі на рік. Цей час ми проводимо без сторонніх людей, нянь і помічниць, і я їх навчаю різних практичних життєвих хитрощів, наприклад, як правильно готувати чи прати.

Про розподіл обов’язків

З домашніми обов’язками мені допомагають помічниці по дому. Це дві дівчини, які по черзі живуть з нами і займаються хатніми справами, а також виконують функції нянь для дітей. Вони закривають 90% домашніх справ, бо сама я просто не впоралася б з тією величезною кількістю прання, прасування, прибирання і готування.

У мене дуже добре налагоджена комунікація з усіма – з помічницями, лікарями, вчителями, тренерами. Спілкування у нас завжди відбувається у WhatsApp. Я стараюся не витрачати час на розмови, а все потрібне пишу. Наприклад, якщо лікарі нагадують мені, що час для огляду, я пересилаю повідомлення помічницям і даю подальші вказівки. А коли треба зробити покупки, помічниця пише мені, що на її погляд потрібно купити, а я цей список затверджую або додаю щось своє. Тобто кожну ситуацію контролюю, але не роблю все сама. Також ми замовляємо їжу з супермаркету прямо додому, це дуже сильно економить час і сили.

 Загалом усі труднощі та проблеми перекриваються позитивними моментами

 Я намагаюся не брати на себе те, на чому не розуміюся професійно

Я намагаюся не брати на себе те, на чому не розуміюся професійно. Наприклад, майже всі діти свого часу ходили до психолога. Це не пов’язано з якимись серйозними проблемами, але було необхідно для їхньої самоідентифікації, ухвалення внутрішніх рішень. Тому я не лізу у сферу, де я не спеціаліст – натомість намагаюся вибрати найкращого вчителя, найкращого тренера. А коли довіряюся професіоналу, то не втручаюсь у цю ситуацію, а просто через деякий час отримую зворотний зв’язок. Це дуже добре допомагає і економити час, і бути в курсі подій, і жити інтересами дитини.

Мої старші діти допомагають з вихованням молодших. Правда, молодші зовсім не дають себе виховувати, зате це йде на користь старшим. І поки молодші бешкетують, старші при цьому стають на позицію дорослої людини. Наприклад, в обов’язки Гоші входить виконання домашнього завдання з молодшим братом. І він зіткнувся з тим, як важко, коли тебе не чують, коли молодший дивиться в книжку і нічого не розуміє, коли йому постійно хочеться то їсти, то в туалет. Тоді він приходить і розповідає все це мені, я на нього дивлюся, усміхаючись, а він мені каже: «Мамо, не треба нічого казати, я все зрозумів».

Про труднощі та реалізацію

Насправді бути багатодітною мамою не так складно, як може здаватися, якщо підходити до цього свідомо, правильно розподілити обов’язки і на всі проблеми дивитися, як на задачі, які потрібно розв’язати.

Найскладніше було, коли двоє моїх хлопців – Семен і Георгій – одночасно ввійшли в перехідний вік. Узагалі це такий період, коли дитина готова до росту, тому починає все ламати, заперечувати, шукати собі нових кумирів і пробувати межі дозволеного. Але мені допомогло те, що вони ходять у релігійну школу і в них деякі предмети викладають равини. Ці чоловіки дуже мудрі і класні, вони не сварять дитину, а дивляться на те, що в неї всередині і намагаються проявити найкращі її риси.

Звісно, як багатодітна сім’я ми маємо й матеріальні труднощі. Незважаючи на те, що я обіймаю керівну посаду в банку, все одно витрат дуже багато. Я не отримую від держави ніяких пільг, окрім безкоштовного проїзду в громадському транспорті.

Також я зараз живу без чоловіка, ми розлучилися, але вони з дітьми підтримують хороші стосунки.

Але загалом усі труднощі та проблеми перекриваються позитивними моментами. Для мене бути багатодітною мамою – це абсолютне щастя. Коли я приходжу додому, а діти вибігають і одразу кидаються на мене з обіймами, це дуже круте відчуття.

Я ніколи не боялася, що діти заберуть весь мій час і сили й не дадуть реалізуватися. Можна стати президентом банку чи освоїти ще одну професію, але для мене все це лише етапи, а пік реалізації – виховати хороших, відповідальних і чесних людей.

 Я ніколи не боялася, що діти заберуть весь мій час і сили й не дадуть реалізуватися