Недовоїн і недоцивільна – щось незрозуміле та загублене між двома світами: це реальність багатьох жінок, чиї партнери на війні. Ці жінки перевіряють телефон сотні разів на день, живуть між короткими дзвінками та повідомленнями, замовчують біль і втрачають звʼязок з оточенням. Це дружини й партнерки, які живуть у тіні розлуки й страху, водночас тримають сім'ю на плаву й намагаються будувати власне життя. І про їхнє життя зазвичай не згадують, коли йдеться про війну. 

Партнеркам військових присвячена вистава Pomitna, яку створила команда Uzahvati за ініціативи Veteran Hub. Імерсивні вистави відбувалися на Центральному залізничному вокзалі Києва.

Як краще зрозуміти почуття жінок, які чекають на військових, і як їх підтримати, розповідають фахівці платформи Rozmova – доктор психологічних наук і психолог Наріман Дарвішов і психіатриня та психологиня Ліана Лисенко.

Ліана Лисенко

Наріман Дарвішов

Сила любові як ресурс

Одна з героїнь вистави розповідає, як її підтримка допомагає чоловіку переживати складні випробування на війні. «Ти для мене – ресурс», – каже він. Для чоловіка любов і віра є рушійними силами, навіть якщо світ довкола здається розбитим.

Коментар психолога:

Їхня історія не про наївну віру в краще – у таких стосунках відчуття сенсу є ключовим чинником виживання. Фрідріх Ніцше сказав: «Якщо в людини є заради чого жити, вона витримає будь-яке як». Цим «заради» й виступає їхня любов і сім’я. Разом із цим варто пам’ятати про власний ресурс. Велика кількість пережитих емоцій збільшує ризик емоційного вигорання. «Спочатку маску на себе, а потім на дитину» – щоб підтримувати інших, потрібно не забувати піклуватися про себе. Щоби бути для когось «ресурсом», треба відшукати ресурс у собі.

«Скільки ще можна бути сильною?»

Друга героїня ділиться виснажливим тягарем постійної «сили», по-особливому болючої після втрати чоловіка. Усе життя вона демонструвала витримку, а оточення лиш зміцнювало цей образ словами: «Ти ж сильна, ти впораєшся». Невпинна потреба бути стійкою перетворилася на пастку, вона не дає змоги прожити справжні почуття – біль, горе, вразливість. Героїня визнає: «Не хочу більше бути сильною». 

Коментар психолога:

Установка на силу, здавалося б, допомагає, але в критичні моменти саме вона стає джерелом внутрішнього конфлікту. Людина настільки звикає до цього образу, що втрачає здатність проявляти слабкість. А це ще більше підсилює емоційний тиск.

Шлях до зцілення – це відмова від постійної витривалості та відкритість до вразливості. Сила не завжди в здатності триматися; інколи вона в тому, щоб дозволити собі відчути біль і прийняти допомогу. Дозволити собі зупинитися й пережити все, що роками накопичилося всередині.

«Люблю = переживаю»

Для ще однієї героїні вистави любов стала синонімом постійного фону переживань: «Люблю дорівнює переживаю. Нон-стоп». Тривожне очікування, що пронизує зранку, вдень і ввечері, стало вираженням любові. Символом турботи стало очікування повідомлень від коханого.

Коментар психолога:

Історія цієї жінки розкриває природний механізм переживання, коли людина не може контролювати ситуацію. Тривога виникає через постійну невизначеність у нашому житті. Внутрішнє напруження, ніби заклик до дії, яку неможливо здійснити. Коли здається, що не залишається інших способів висловити свої почуття, переживання і тривога стають єдиними інструментами турботи. Хоч тривога й може бути постійною, з нею реально навчитися співіснувати, відшукавши внутрішній спокій у дрібних ритуалах. Допоможуть медитації, фізична активність або хобі, що дає змогу на певний час відволіктися. 

«Ми не можемо не робити те, що робимо»

Історія наступної героїні про глибоке прийняття свого місця в житті й того, що доля іноді диктує власні правила. Вона каже: «Ми не можемо не робити те, що робимо: чоловік не може не служити, я не можу його не чекати». У цих словах – спокійне усвідомлення своєї ролі. Вона не заперечує труднощів, але й не намагається їм опиратися. Приймає їх як даність.

Коментар психолога:

Прийняття реальності – не про байдужість чи брак емоцій. Контакт із реальністю, де є незмінні обставини, може бути складним, але водночас він дає можливість рухатися далі. Прийняття незмінної даності життя допомагає не застрягати в переживаннях, а знаходити сили для подальших кроків.

Важливо розуміти: прийняття не означає відсутність болю чи тривоги. Це радше про внутрішню згоду з тим, що деякі речі неможливо змінити, але з ними можна навчитися жити. Маленькі моменти радості, підтримка близьких або прості щоденні ритуали допомагають упоратися та зберегти внутрішню рівновагу.

Чому варто сходити на виставу

Бо вона відкриває часто невидимі аспекти жіночого досвіду через реальні історії героїнь. Людям легше проявляти емпатію, коли вони бачать конкретні життєві ситуації, а не абстрактні факти. Досвід героїнь показують за допомогою імерсивного формату. Стежити за анонсами наступних вистав можна на сайті.

Мистецтво як форма психотерапії може допомогти не лише жінкам-героїням, які діляться історіями, але й глядачам, які через цей досвід проживають власні емоції. Це створює простір для емпатії й дає змогу почуватися менш самотніми у своїх переживаннях. 

Вистава шукає відповідь на запитання: як зробити видимою боротьбу жінок, які чекають? Як підтримати партнерок військових?

→ Визнавати почуття без знецінення

Замість шаблонних фраз на кшталт «Тримайся, все буде добре», краще сказати: «Ти не одна», «Я тут для тебе». Інакше ми можемо лише поглибити відчуття ізоляції.

→ Пропонувати практичну допомогу

Побутові турботи можуть стати додатковим тягарем. Допомога з дітьми, покупками або іншими справами може значно полегшити життя жінок, які чекають, і дати можливість зосередитися на собі. 

→ Поширювати інформацію про групи підтримки

Такі групи дають можливість жінкам обмінюватися досвідом, отримувати емоційну підтримку та почуватися менш самотніми. Це можуть бути онлайн-групи або ж зустрічі в реальному житті.

→ Говорити про їхній досвід у суспільстві

Щоби зробити цих жінок видимими, важливо розповідати їхні історії. Що більше передавати їхні переживання, то краще суспільство зможе їх зрозуміти.

→ Пропонувати емоційну підтримку

Важливо нагадувати жінкам: вони мають право на свої емоції й можуть звертатися по допомогу до психологів або на гарячі лінії. Іноді навіть розмова із фахівцем може допомогти зняти внутрішню напругу.