У травні 2023 року застосунок «Київ Цифровий» запустив опитування, у якому кияни могли вибрати, ким з українських діячів замінити радянські бюсти у вестибюлі станції метро «Університет». В опитуванні перемогли найбільш імениті історичні діячі: Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Михайло Грушевський і Василь Стус. Ці бюсти доповнять ще чотири погруддя на «Університеті», зокрема Івана Франка, Тараса Шевченка, Олександра Богомольця й Григорія Сковороди.

Натомість Леся Українка й, наприклад, менш відомі історик Агатангел Кримський або кінооператор Юрій Іллєнко не отримали такої кількості голосів. The Village Україна спитали в очільника Експертної топонімічної комісії Києва Олександра Алфьорова про те, як правильно перейменовувати топоніми в Києві, а також про доцільність голосувань, де перемагають лише найвідоміші українці.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Алфьоров вважає, що проєкти, як-от оформлення вестибюлю станції метро «Університет», потребують не голосування, адже це створює «вуличну демократію». Передусім, каже він, потрібно продумати проєкт, а вже потім – проголосувати. «Ми стикаємося з тим, що певні явища набирають попиту винятково через те, що за них [голосує] більшість. Але більшість не означає якість. Існують речі, про які ця більшість, скажімо, думає лише ситуативно чи підсвідомо», – зазначає історик.

Як приклад Алфьоров наводить Ярослава Мудрого, якого, за його словами, українці впізнають лише за зовнішністю, але зазвичай не можуть назвати і трьох фактів про нього. Фізична впізнаваність відіграє велику роль, особливо під час створення графічних памʼяток на кшталт погрудь.

«Якщо ми поставимо бюст Ярослава Мудрого, постане питання, яким його зобразити? Є зображення Ярослава Мудрого з бородою, відоме всім; є те, яке створили у ХХ столітті завдяки іконописанню; а є його реальне зображення з його печатки, де він має зовсім інакший вигляд. Тут починається війна образів», – каже Олександр Алфьоров.

Алфьоров упевнений: щодо облаштування погруддя потрібно було звернутися до експертів, а кандидатів згрупувати за галузями науки, у яких вони працювали. Під час облаштування бюстів на станції метро «Університет» до Експертної топонімічної комісії Києва не зверталися.

Член топонімічної комісії Тиміш Мартиненко-Кушлянський назвав опитування «святом популізму й некомпетентності». На його думку, варто було обʼєднати простір у спільну концепцію й вибрати постатей, повʼязаних з університетом, точними науками загалом або ж з метрополітеном. У «Києві Цифровому» зазначали, що пропозиції склали за результатами обговорення з представниками Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Національної академії мистецтв, КНУ імені Тараса Шевченка й університету імені Михайла Драгоманова.

        Процедура перейменування: як працює топонімічна комісія і як подати власне звернення

        • Будь-хто з громадян України може подати власний варіант на перейменування будь-якої вулиці міста. Це може бути онлайн-петиція або звернення до міської влади. Пропозиції збирають і передають на розгляд Експертній комісії.
        • Із цих варіантів експерти обирають, назви яких вулиць дійсно треба змінити, а які залишити. «Ми дивимось усі варіанти й обговорюємо їх. Три-чотири варіанти з усіх, які надійшли, ми рекомендуємо», – розповідає Алфьоров.
        • Експертна топонімічна комісія Києва не перейменовує вулиці, а лише рекомендує нові назви. Після цього ці вулиці потрапляють на голосування в застосунок «Київ Цифровий», де рекомендації комісія виносить на верх голосування з позначкою «Рекомендовано експертною комісією». Однак усі варіанти вулиць ідуть у загальному списку.
        • Після голосування ці рішення передають комісії з культури та місцевого самоврядування, яка розглядає це окремо й передає рекомендації до зали Київської міської ради.

        «Ми уважно дивимося на карту, на історичну місцевість, щоби тематично зібрати всі вулиці в умовному мікромасиві. Часто кияни обирають одне й те саме імʼя для кількох вулиць, тоді вже ми вибираємо, де варто це імʼя залишити, а де обрати інший варіант, наприклад «підняти» друге місце в голосуванні на перше», – пояснює процедуру Алфьоров.

        За його словами, у 99% випадків люди підтримують один із варіантів, які пропонує експертна комісія». Комісія розглянула вже близько 15 тисяч варіантів із початку активної дерусифікації топонімів. Алфьоров каже, що це, зокрема, показує довіру суспільства до роботи топонімічної комісії, а Київ повністю звільнять від назв, повʼязаних із РФ, у першій половині 2024 року.

        Про перейменування вулиць на честь загиблих українських військових

        Часто для перейменування однієї вулиці надходить бодай декілька варіантів із назвами на честь загиблих на війні, каже Олександр Алфьоров. «Це питання етики. Якась назва виграє, а якась назва програє. Мені доводилося спілкуватися із сімʼями людей, які казали: «Наш син не виграв», – згадує він.

        За його словами, ситуативність у цьому разі може стати ворогом. «Нам не можна перетворити наші міста на кладовища. Вулиці мають маркувати дуже важливі події в історії міста, села чи селища. Можемо потрапити в пастку, коли більшість вулиць будуть відбивати лише контекст 2022 та 2023 років», – додає Алфьоров.

        Перейменування станції метро «Площа Льва Толстого» на «Площу Українських Героїв» стало певним компромісом, який вшанував одразу всіх полеглих і живих героїв, не називаючи кожного поіменно. У схожий спосіб вчинили й зі створенням вулиці Героїв Небесної Сотні, яку назвали саме так, щоби не створювати конкуренції між загиблими героями, пояснює Алфьоров.

        Назва «Площа Українських Героїв» також відкриває можливість до створення меморіального комплексу, який, на думку Алфьорова, мають довершити композиційно, замінивши на однойменній площі футбольний мʼяч на честь «Євро-2012».

        Алфьоров також згадує, як улітку 2022-го українці пропонували перейменувати хоч якийсь топонім Києва на честь Чорнобаївки. «Якби ми бездумно пристали на пропозиції містян, то мали б проспект, вулицю, провулок, бульвар і, можливо, ще й тупик на честь Чорнобаївки», – пояснює очільник топонімічної комісії й додає, що Чорнобаївка стала швидкоплинним позитивним міфом, який зник з інформаційного простору.

        Також були пропозиції перейменувати станцію метро «Берестейська» на «Бучанську». На думку Алфьорова, це погана ідея, адже це може як нагнітати містян, так і створити дзеркальну проблему – зробити з трагедії буденність. «Це те саме, що перейменувати «Дорогожичі» на честь Бабиного Яру або створити «Чорнобильську» станцію метро», – доводить Алфьоров.

        Про політичний тиск під час перейменувань і проспект Європейського Союзу

        Партія «Європейська солідарність» запустила рекламну кампанію, щоби вплинути на голосування щодо перейменування Повітрофлотського проспекту в застосунку «Київ Цифровий», повідомляла представниця руху «Чесно» Вікторія Максимова.

        Команда «Чесно» зафіксувала велику кількість реклами у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram і на вулицях міста із закликом взяти участь у голосуванні й підтримати назву «Європейського Союзу» для Повітрофлотського проспекту. Закликали підтримати назву й телеканали, які повʼязують з Петром Порошенком: «Прямий» і «П’ятий».

        Фото: Олег Симороз

        Рекламу із закликом проголосувати за назву можна помітити на шести кілометрах Повітрофлотського проспекту, де розташовані будівлі Міноборони, Національного університету оборони, Національного університету будівництва і архітектури, Соломʼянська РДА й аеропорт «Київ», де й базувався Повітряний флот УНР.

          Є київська традиція скорочувати назви. Велику Житомирську в транслітерації раніше називали БЖ, а Льва Толстого – ЛТ. Одна політична сила [партія «Європейська солідарність» – ред.] вирішила, що Московська вулиця мала стати ЄС, як і їхня назва. Коли зчинилася інформаційна хвиля, вирішили знайти вулицю, яка нібито видна з космосу, – Повітрофлотський проспект. Його відразу оголосили таким, що підпадає під декомунізацію, хоч раніше Український інститут національної памʼяті вказував, що це не так. Топонімічна комісія також вирішила, що Повітрофлотський проспект не потребує декомунізації.

        А от проспект Правди потребує, бо насправді він названий на честь газети – рупора комуністичної влади. Тому ми підтримали його перейменування на проспект Європейського Союзу.

        Це гидко – цей політичний тиск. Очевидно, політикам старої закалки потрібно полишити «кучмівські методи», коли можна тиснути, наприклад, на Гонгадзе чи на громадський сектор, як у часи Януковича. Ця історія, на жаль, продовжується й буде продовжуватися.

        Проєктна станція «Варшавська», метро «Мінська» й назви метро в Києві як інструмент дипломатії

        «Київ – це столиця України, яка є комунікаційним містком з іншими народами й іншими країнами. Це одна з функцій столиці», – вважає Олександр Алфьоров. Через це топонімічна комісія відмовилася рекомендувати перейменування станції метро «Мінська», пояснивши це тим, що є агресор – це Росія, а є країни-сателіти, серед яких Білорусь.

        Крім того, інтерʼєр «Мінської» довелося би повністю переоформлювати, якби її назву змінили на «Варшавську», як пропонували деякі містяни. За словами Алфьорова, проєктну станцію «Варшавська» також оформлять у стилі, характерному для Польщі. Поряд зі станцією розташований житловий масив «Варшавський», що зʼєднує логіку простору.

        Алфьоров пояснює, що Україна й Білорусь є дуже давніми сусідами, з часів Полоцького князівства, Київської Русі. «Для нас не білоруси є ворогами, а їхній режим, який потурає російській агресії», – вважає історик.

        Утім, деякі топоніми в Києві, повʼязані Білоруссю, таки прибрали через їхню недоречність. У топонімічній комісії кажуть, що ці вулиці не репрезентували білоруський народ і не несли культурної цінності, а «були назвами якихось містечок, бо у Союзі хтось мав родичів звідти».

        Що робити з Чайковським, Гоголем, Рєпіним?

          Я не підтримую процесу, який отримав назву деколонізація, і вважаю, що це саме деімперіалізація. Якби це була деколонізація, то Чайковський, Рєпін, Гоголь і навіть Шевченко мали би покинути наш культурний простір. Шевченко – академік російської Академії наук, Гоголь писав російською, Чайковський вважається росіянином.

        Деімперіалізація може допомогти виокремити людей, які не були насаджувачами російської й імперської політики й культури. З ними треба розібратися. Повернути того ж Гоголя, якого вже часто стали «віддавати».

        Ми [у топонімічній комісії] були шоковані кількістю другорядних топонімів на честь російських науковців, поетів, митців. Це імена, які присутні тільки в маленьких містечках Росії й у Києві. Це створювало комплекс меншовартості. Ломоносов – це видатний науковець для Росії, але не для України.

        Є любителі Єсеніна й Маяковського, який був навіть ближчий нашій культурі, але ці люди не є представниками світової культури. Нам їх сюди приводили разом із наступом російської культури. Коли в центрі Києва були Пушкінська й Тургенєвська, то вулиця на честь Квітки-Основʼяненка була в приватному секторі на 50 будинків на київській околиці, а вулиця Котляревського – на 20 будинків. Добре, що ми змогли відновити імʼя Котляревського, який був не те що на маргінесі, а на смітнику київських топонімів. Нині в Києві є бульвар Котляревського.

        Утім, у Києві залишається величезна кількість «сірих» вулиць, які ні про що не промовляють. Є значний супротив щодо перейменування серед місцевого населення, яке виросло на цих Абрикосових, Вишневих, Садових вулицях. Але життя коротше, ніж існування міста і його сакральної архітектури. Ці вулиці мають відбивати щось не для тебе, а для твоїх дітей.

        Як бути з «Батьківщиною-матір’ю»?

        «Я проти демонтажу памʼятника «Батьківщина-мати», тому що останнім часом він набув нових змістів у контексті повномасштабного вторгнення. Прибрати герб Радянського Союзу потрібно було дуже давно; його можна відкрутити, закрити сучасними матеріалами. Можна зробити все, якщо мати технології. Головне, щоб у цьому процесі посилалися на думку експертів. Якщо буде голосування, більшість, імовірно, вибере тризуб, і, можливо, це не найгірший варіант», – розповідає Олександр Алфьоров.

        Ще один варіант – підходити креативніше до демонтажу чи видозміни памʼятників. Наприклад, десь замість демонтажу останнього памʼятника Леніна, поставити його за ґрати – і це буде памʼятник долі будь-якого тоталітариста. Утім, памʼятники, які якнайяскравіше свідчать про окупацію, усе ж потрібно прибирати, вважає Алфьоров. Серед них – памʼятник Щорсу, прибрати який, на думку голови комісії, наразі заважає політичне небажання.

        Міністр культури України Олександр Ткаченко казав, що Мінкульт очікує на облікову інформацію від міської влади Києва, щоб ухвалити рішення щодо переносу памʼятника Щорсові. «Чекаємо від КМДА визначення місця для перенесення пам’ятника Щорсові й одразу це зробимо», – ще в лютому 2023 року зазначав Ткаченко.