Є питанняВоду з-під крана можна пити? Що з якістю води в Києві та як її очищати

За інформацією Київводоканалу, вода, що подається в мережу Києва, завжди відповідає державним санітарним нормам. Але час від часу з наших кранів тече каламутна, жовто-коричнева вода або ж вона має неприємний запах. Навіть якщо вода виглядає чистою, то може залишати накип на чайнику або ж викликати неприємне відчуття стягнення шкіри після миття рук і душу.

Запитуємо експерта громадської організації «Всеукраїнське водне товариство WaterNet», у чому причина погіршення якості води, які методи її очищування вдома існують і чи безпечно постійно пити бутельовану воду.

Звідки береться вода у кранах у Києві?

Джерела водопостачання в Києві – річки Дніпро й Десна, а також артезіанські свердловини (до 10%). Вона надходить для очищування на Дніпровську й Деснянську водопровідні станції, відповідно. Причому саме Деснянська водопровідна станція є основним постачальником – після неї в мережу надходить 72% питної води, у той час, як із Дніпровської – близько 28%. Основна частина води на правому березі – з Деснянської водопровідної станції.

Сьогодні в усьому світі й зокрема в Україні запаси прісної питної води із традиційних джерел скорочуються, а її якість погіршується через збільшення в ній різних хімічних забрудників.

Як показують результати моніторингу «Карта якості води» ГО ВУВТ WaterNet, вода з більшості джерел підземного децентралізованого водопостачання забруднена нітратами, іонами заліза, марганцю, солями твердості та іншими речовинами.

Проблемами українських річок є каналізаційні, промислові стоки, нетипові мікроорганізми, водорості. Тобто давно пройшли часи, коли можна було пити воду з криниці, джерела чи річки без шкоди для здоров’я, тому вся вода, що централізовано надходить мешканцям Києва, проходить через очисні споруди. Там вода очищається за традиційною технологією, що включає дві стадії хлорування, коагуляцію (метод очищення води – ред.), відстоювання та фільтрування на піщаних фільтрах.

Яка якість водопровідної води в місті?

Відбір проб питної води для аналізу, як правило, здійснюється на виході з муніципальних очисних споруд, тобто ще до проходу води міським водопроводом. Очищена вода надходить до споживачів металевим трубопроводом, значна частина якого в аварійному стані й потребує заміни або ремонту. Водопровідна вода в Києві більше забруднюється при транспортуванні, тому коли доходить до споживача, має гіршу якість, попри те, що спочатку є відносно чистою.

Згідно з даними проєкту «Карта якості води», за період з 2010 до 2019 року в Києві кількість нестандартних проб водопровідної води в точці споживання коливалася від 80 до 90% протягом усього періоду вимірювань.

Основними проблемними показниками якості водопровідної води в Києві та області є каламутність, кольоровість, вміст заліза й марганцю, у той час, як показники якості води сухий залишок, твердість і нітрати, в основному, у межах норми.

Чому з крана іноді тече каламутна вода, коричневого або жовтого кольору?

Це пов’язано з наявністю у воді заліза та його сполук. Усе через застарілі водогінні мережі. Для зміни ситуації на державному рівні розроблено комплекс заходів, що включає модернізацію міських очисних споруд, реконструкцію та заміну водопровідних мереж, станцій водопідготовки та водоочищення, поліпшення екологічного стану річок у регіоні. Але для реалізації цих планів потрібен час та інвестиції десятків мільярдів доларів.

Чому в чайнику з’являється накип, а після миття рук і приймання душу стягує шкіру?

На це впливає показник твердості води. Твердість відповідає нормативним показникам, це не шкодить здоров’ю, хоча впливає на роботу побутової техніки: чайника, кавоварки, посудомийної та пральної машини. Якщо вам це заважає, воду потрібно очищати фільтром.

Чи можна пити воду з крана та готувати на ній їжу?

Водопровідна вода в Києві швидше технічна, ніж питна. Вона непридатна для пиття та приготування їжі, її обов’язково потрібно додаткового очищувати.

Якщо пити воду з-під крана, не очищаючи її, це може мати наслідки для здоров’я. Наприклад, висока жорсткість води може призводити до порушення всмоктування жирів у кишківнику, а в людей із чутливою шкірою – до появу дерматитів. Також є дані, що вживання занадто жорсткої води може призводити до збільшення частоти захворювань на сечокам’яну хворобу.

Також доведено, що тривале вживання високомінералізованої води призводить до розвитку та прогресування сечокам’яної та жовчнокам’яної хвороб. Унаслідок цього підвищується навантаження на серцево-судинну систему й тяжкість перебігу хронічних захворювань: ішемічної хвороби серця, стенокардії, міокардіодистрофії, гіпертонії. Підвищується ризик їх загострення, що може призвести до інфаркту міокарда, наприклад.

Які методи додаткового очищення води вдома існують? Які їхні плюси та мінуси?

Є кілька доступних методів додаткового очищення води вдома. З побутових систем, які є на українському ринку, можна виділити:

Ці три типи систем відрізняються за принципом дії та складом очищеної води.

У системах зворотного осмосу вода під тиском пропускається через напівпроникну мембрану, на якій молекули води відокремлюються від розчинених у ній домішок. У результаті, з води видаляється 99,8% всіх забруднювачів, бактерій і мікробів. Це ідеальний варіант для отримання абсолютно чистої й безпечної води. Однак такі установки вимагають відчутних початкових витрат (приблизно від 3 000 гривень – ред.). Такий фільтр встановлюється під мийку та є стаціонарним.

Проточні сорбційні фільтри зазвичай складаються з трьох картриджів, що включають такі матеріали, як активоване вугілля, іонообмінна смола та спінений полістирол. Ці фільтри видаляють з води механічні домішки, іони жорсткості, органічні речовини, хлор і його похідні, важкі метали та інші токсичні речовини. Проточний сорбційний фільтр, так само як система зворотного осмосу, зазвичай встановлюється під мийку та є стаціонарним пристроєм.

Фільтри-глечики – це портативний і компактний варіант, вони мобільні та зручні у використанні. Такі фільтри складаються з глечика й картриджа, що містить у складі фільтраційної суміші активоване вугілля й іонообмінні смоли. Вони видаляють з води іони жорсткості, органічні речовини, хлор і його похідні, важкі метали й токсичні речовини. Такий фільтр є найдешевшим варіантом для доочищення питної води. Але ступінь очищення значно менший, ніж у стаціонарних системах.

Чи є бутельована вода якісною й безпечною?

Є кілька основних причин, через які бутельовану воду не можна вважати абсолютно безпечною для вживання:

По-перше, ви не можете знати напевно джерело походження води. У рекламах відомих брендів бутельованої води часто може демонструватися, як її добувають зі свіжих струмків або гірських джерел, завдяки чому потенційному покупцеві здається, що така вода чистіша й корисніша, ніж водопровідна. Однак багато компаній приховують, що використовують звичайну воду з джерел централізованого водопостачання та просто додатково її очищають. Наприклад, відомо, що 64% бутельованої води у США отримують шляхом фільтрування водопровідної води.

Деякі особливо недобросовісні виробники можуть узагалі не робити додаткового очищування, а відразу розливати воду в тару. Тож, купуючи бутельовану воду, ви можете отримати звичайну воду з-під крана, заплативши за неї в рази більше за її реальну вартість.

Головна проблема полягає в тому, що інформацію про якість бутельованої води дуже складно знайти. Адже якщо показники водопровідної води регулярно контролюються на державному рівні та оприлюднюються, то якість бутельованої води регулюється та контролюється менше. При цьому самі виробники бутельованої води не зобов’язані оприлюднювати дані про склад води.

Так, у ході недавніх досліджень, проведених у США, у бутельованої води були виявлені сліди фталатів, цвілі, мікробів, миш’яку та інших забруднювальних речовин. Звідси напрошується висновок про те, що бутельована вода може бути потенційно небезпечніше, ніж водопровідна.

По-друге, небезпека бутельованої води пов’язана з використанням пластикової тари. Доведено, що вода з пластикових пляшок містить мікропластик, що може бути джерелом таких токсичних хімічних речовин, як бісфенол А (БФА), поліхлоровані біфеніли, поліциклічні ароматичні вуглеводні та інші токсини.

Окрім цього, одноразові пляшки є третім за величиною джерелом забруднення довкілля пластиком. У США переробляється 30% PET-пляшок, у Норвегії 97%, а в Україні – менш як 3%. Більшість пластикових пляшок опиняються на сміттєвих полігонах чи в океані. Хоча тенденція перероблення пластику активно набирає обертів, але важливо скорочувати його споживання. І почати цей процес можна з переходу на інші джерела питної води або на використання багаторазової тари.