Є питанняЩо таке томос і чому всі про нього говорять

Пошуковик Google оприлюднив найпопулярніші запити українців у 2018 році. Слово «томос» опинилось на третьому місці за запитом «що це таке?».

Чому українці так часто гуглять це слово? З початку весни 2018 року Українська православна церква (УПЦ) почала процес отримання незалежності і томосу (зараз пояснимо) від Вселенського патріархату. 15 грудня в Києві створили Українську помісну православну церкву та обрали предстоятеля. Ним став митрополит Переяславський та Білоцерківський Епіфаній. Церква матиме назву – Православна церква в Україні.

Релігієзнавець Олександр Саган і директор «Релігійно-інформаційної служби України» Тарас Антошевський розповідають, що таке томос та автокефалія, і пояснюють, чому це важливо.

Що таке томос та автокефалія?

Олександр Саган: Томос – це документ, який видає Константинопольська православна церква (керівний центр церкви територіально розміщений у Стамбулі). Так традиційно склалося, що вона сьогодні є першою серед рівних і, відповідно до рішень вселенських соборів, за цією церквою закріплена функція своєрідного арбітра у міжправославних відносинах.

Томос підтверджує право певної православної церкви мати повну автокефалію (тобто самоуправління). На неї не можуть впливати інші церкви, за винятком «права апеляції» (Константинополь може розглядати апеляційні скарги священиків цієї церкви).

Як документ Томос для України уже виписаний і міститься в Константинополі (Стамбулі – ред.), але його ще треба вручити 6 січня. Україна виконала умови, створила Українську помісну православну церкву та обрала предстоятеля.

Тарас Антошевський: Автокефалія – це незалежний стан церкви. За канонами таких станів є кілька: екзархат (частина іншої церкви, наприклад Український екзархат Російської православної церкви); автономна церква, але вона все ж пов’язана з іншою, більшою церквою; і статус автокефалії – це незалежна церква.

Статус цієї незалежності якраз прописаний у томосі. Це документ, який видають на початку створення церкви, він означає надання їй певного статусу: автономії та автокефалії. Томос регулює різні моменти, що стосуються незалежного стану церкви. Наприклад, її назва, ім’я предстоятеля, хто управляє нею та інші деталі.

Чому Українська церква не отримала автокефалію раніше?

Олександр Саган: Автокефалію дають православним вірянам окремих народів. Йдеться про те, що один народ, який здобув політичну незалежність, може претендувати на автокефалію православної церкви.

У кожній із них має бути чоловічий і жіночий монастирі, щонайменше три єпископи, якісь мінімальні атрибути церкви.

Тарас Антошевський: Православна церква в Україні за всі роки не мала канонічного статусу автокефалії, і те, що зараз відбувається, можна порівняти з ухваленням акта про незалежність.

Так склалось історично, що кожна незалежна держава повинна мати окрему помісну церкву, яка завжди має бути пов’язана з певними державними устроями. Коли країна стає незалежною, то вона, як правило, отримує власну церкву: так сталось, наприклад, у Румунії, Сербії та інших державах.

Щоб отримати томос, місцевий уряд після проголошення незалежності має звернутися  до Константинополя із проханням про автокефалію. Коли в Україні проголосували за ухвалення акта незалежності, Українська православна церква Російського патріархату попросила Москву про автокефалію. З того моменту, з 1989 року, почалася боротьба за незалежність Української православної церкви.

Загалом було три спроби протягом ХХ століття отримати цю незалежність. І остання завершується лише зараз.

Що відбулося на Об’єднавчому соборі?

Тарас Антошевський: Вважається, що на Об’єднавчому соборі Українська православна церква Московського та Київського патріархатів та Українська автокефальна церква мали об’єднатися і їм уже мали видати томос, однак насправді це не зовсім так. Бо об’єднуються не церкви, а єпископи, священики та миряни.

У ньому взяли участь єпископи різних церков, які мають привезти від своєї церкви одного священика та одного мирянина або монаха. Церкви тих єпископів, які не брали участі в соборі, не будуть визнані канонічними.

Собор розпочався із літургії, далі були протокольні моменти. Основною його частиною стало ухвалення рішень про створення єдиної помісної церкви та надання їй назви. Також на соборі обрали предстоятеля – митрополита Епіфанія.

Документ, який ухвалили на соборі, мають привезти до Стамбула та попросити патріарха визнати цю церкву і надати томос. Цю місію має виконати предстоятель церкви та представники держави. Потім відбудеться співслужіння, і це найважливіший акт єдності, адже документ не має такої сили.

Що зміниться після об’єднання церков?

Олександр Саган: Ті кроки, які зараз робить президент та інші владні структури, повністю відповідають чинному законодавству. Це стаття 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», який визначає, що влада зобов’язана допомагати церквам незалежно від того, чи це православна, чи це будь-яка інша, якщо йдеться про міжнародну діяльність. Тому сьогодні співпраця із Вселенською патріархією відбувається у правовому полі.

У нас є проблема законодавчого врегулювання в іншому. На сьогодні не виписаний механізм зміни юрисдикції церковної громади. Ті громади, які захочуть перейти з Московського патріархату в помісну церкву, мають право це зробити, згідно із статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Але там лише деклароване це право, а механізму переходу немає. Тепер часто тільки суддя вирішує, чи змінена юрисдикція церковної громади.

Тому дуже актуальним є ухвалення законопроекту, який пояснює, коли і за яких умов вважається, що громада змінила юрисдикцію. На сьогодні в Україні є випадки, коли 90% громади виходить з УПЦ МП, а ті кілька людей, які залишаються, зберігають за собою статут і храм. Був випадок, коли двоє парафіян залишилися, а близько 500 вийшли, і ці двоє відсудили величезний храм у центрі міста. 500 людей змушені були будувати іншу церкву.

Якщо громада розділилася і є певна меншість вірян, то вона має закріпити свій статус – оформити статут і реєстрацію громади. Тоді ці частини громади можуть подавати прохання про почергове служіння у храмі. Законодавство чітко регулює права меншин.

Як перебудують церкву в Україні?

Тарас Антошевський: Українські церкви здебільшого дублюють систему виховання та устрій Московського патріархату. Починаючи від календаря та закінчуючи способом життя громади. Після створення Української помісної православної церкви це має змінитися.

Питання календаря варто виносити на обговорення. Бо теперішній надто застарілий і не відповідає ні природному календарю, ні логіці. Прив’язка до того, що Різдво святкують 7 січня, не є традицією. Адже ще сто років тому його відзначали 6 січня, а вже з 2100-го святкуватимуть 8 січня. Треба переходити на той календар, якого дотримується Константинопольська церква – григоріанського.

Окрім того, є проблема виховання священиків: вони мають бути виховані для служіння людям. Дуже хотілося б, щоб церковне життя ставало проєвропейським. Брати приклад із західних парафій, де використовують сучасні методи донесення своєї думки та слова, наприклад, через мас-медіа. Церква там дає оцінку різних суспільних явищ, а не лише займається загальною моралізацією. І я думаю, що створення єдиної помісної церкви стане поштовхом до цього. Якщо ці речі не змінювати, то Українська церква залишатиметься копією Російської.

Кому належатимуть головні церкви в Києві?

Олександр Саган: Поки залишається статус-кво (зберегти статус-кво означає залишити все так, як є – ред.) щодо будівель храмів. Зміни залежатимуть від рішень релігійних громад, які їх утримують.

Сьогодні ніхто не буде силою відбирати церкви і комусь передавати. Створення єдиної помісної церкви не означає, що завтра всі мають бути в ній. Це відбуватиметься поступово, згідно з рішеннями громад та оформленням документів.

Громада – це ті люди, які ходять до церкви. В Україні спекулюють на цьому питанні, нібито громада – це та десятка, яка заснувала парафію (згідно із законодавством треба десять осіб, щоб заснувати релігійну громаду – ред.). Насправді це не так, тому що після її створення засновники вже перестають відігравати головну роль.

Керівництво громадою переходить до визначених статутом органів. Тож десять людей не можуть вирішити долю всієї релігійної громади і те, хто буде користуватися храмом.

Проте не всі церкви Києва є у володінні громад. Більшість – це пам’ятки архітектури, які держава передала в користування певній громаді. Коли вона надає в оренду пам’ятку архітектури, укладається договір на певний строк, можливо, з умовами. Держава не може зі своєї волі забрати й передати будівлю храму іншій громаді.

Андріївську церкву передали в користування Константинопольського патріархату відповідно до рішення Верховної Ради України. До цього храм був у користуванні в Української автокефальної православної церкви. Проте термін договору з нею закінчився. Храм почали ремонтувати, тому новий договір не укладали. Позаяк церква перебуває у складі заповідника («Софія Київська» – ред.), держава може передати її в оренду без погодження з громадою.

Текст: Юлія Тунік, Віра Стадник