The Village Україна продовжує серію репортажів із прифронтових українських міст у партнерстві з DW Akademie.

Наступний репортаж у серії – з Одеси. Ми відвідали місто наприкінці жовтня, за кілька тижнів після того, як Одесу вперше атакували дрони-камікадзе.

Раніше ми розповідали, як під час повномасштабної війни живуть Харків, Миколаїв, Чернігів, Дніпро та Запоріжжя.

Репортаж: Юлія Тунік

Фото: Євген Карєв

Наприкінці жовтня Одеса має майже такий вигляд, як і рік тому: кафе та ресторани працюють на повну, а на пляжі «Ланжерон» містяни ловлять осіннє сонце. Проте туристів у центрі міста все ж замало, навіть для такої пори року.

Про війну можна згадати, побачивши військових, які йдуть кудись у своїх справах або ж, почувши повітряну тривогу, яка тут лунає щонайменше двічі на день. Останніми тижнями в Одесі відносно спокійно, але цей спокій примарний. Війська РФ тримають напоготові в Чорному морі «Калібри», а місяць тому додалися атаки іранськими дронами. Одеса раніше за Київ узяла на себе удар цими безпілотниками. 23 вересня містяни почули, як у небі над центром щось сильно дзижчить, а потім стався вибух: дрон поцілив у припортову зону Одеси. Відтоді атаки дронами-камікадзе стали буденністю.

«Я вже майже не реагую на вибухи, але якщо ППО спрацювало, то, звісно, радію. Запам’ятався приліт по одеському порту, на наступний день після підписання угоди щодо постачання зерна з України [на початку серпня]. Живу недалеко, тому було дуже гучно»,

 – розповідає проджект-менеджерка та волонтерка Одеського гуманітарного центру Софія Щербачук. Софія – студентка Києво-Могилянської академії, проте повернулася до Одеси ще на початку пандемії коронавірусу. Тут і зустріла війну.

Ми зустрічаємось із нею та ще кількома волонтерами в новому приміщенні центру, куди вони нещодавно переїхали після перебування спершу в будівлі Odesa Food Market, а пізніше – в одній з одеських шкіл. «Одеса – це таке місто, у якому всі знають усіх. Нам потрібне було нове місце, й один із партнерів допоміг знайти це приміщення. Ми прийшли, прибрали, зробили розетки, лампочки, зробили повністю електрику, водопостачання, туалетні кабінки, двері. Моя подруга на своєму Peugeot везла сюди два унітази. Я раніше не помічала такої згуртованості в одеситів. Для мене це відкриття війни», – розповідає про самоорганізацію одеситів волонтерка.

Сьогодні у штабі мало людей – постачання гуманітарної допомоги затримуються, тож роздавати людям поки що нічого. Коли допомога приїде, її роздаватимуть, як і раніше, тричі на тиждень – переселенці та містяни мають заповнити онлайн-форму та вистояти чергу, щоб отримати свою коробку з продуктами.

За вісім місяців війни формат роботи волонтерів змінився. Якщо на початку повномасштабного вторгнення основною була допомога ЗСУ та теробороні, то зараз це гуманітарна допомога вразливим категоріям населення та переселенцям.

«Раніше в нас був великий сортувальний цех у приміщенні «Ринку їжі» [Odesa Food Market] на Рішельєвській, бо постачальниками були бізнес і звичайні люди, і все це треба було відсортувати. «Віднедавна ми отримуємо готові продуктові набори за програмою World Food Programme через наших партнерів Team4UA, тому нам більше не потрібне велике приміщення, – розповідає засновниця волонтерського центру та адвокатка Інга Кординовська. – Нещодавно також вирішили основну частину гуманітарки передавати на одеський регіон, більшість переселенців їдуть туди, адже там дешевша оренда житла». З часом, за словами Кординовської, частину гуманітарної допомоги направлять на деокуповані території півдня України, що нині звільняють.

До повномасштабної війни Інга Кординовська керувала юридичною компанією, а 24 лютого вирішила лишатися в Одесі та використовувати менеджерські навички, щоб налагодити роботу волонтерів у місті. З цього й почалася історія Гуманітарного волонтерського центру.

Якщо Запоріжжя та Дніпро відчувають війну просто тому, що перебувають поряд із фронтом, то в Одесі основний індикатор – кількість переселенців. «У квітні-травні був дуже великий потік, стало зрозуміло, що за два-три тижні війна не закінчиться. Улітку був спад, але зараз знову приїздять, – наприклад, із Миколаєва, – бо попереду холодний сезон, і там буде складно з опаленням. Знову ж таки, люди їдуть з прифронтової зони, бо обстріли останнім часом стали потужніші», – відповідає Кординовська на запитання про те, чи зменшився потік тих, хто тікає від війни.

Третій та останній напрям роботи Одеського волонтерського центру – це Sandbox Kids, місце, у яке батьки зможуть привести своїх дітей на різноманітні активності, щоб піти на роботу чи просто розвантажити себе на кілька годин. «Жінки писали нам і запитували, чи є у нас якась робота, але відразу ж додавали, що в них є діти, яких немає з ким лишити», – пояснює Кординовська.

Партнери з Impact Hub Odessa надали приміщення, у якому раніше був коворкінг. Після ремонту в ньому буде зона активностей, зона майстер-класів і навчальна зона. Відкрити простір планують уже 1 листопада, якщо нічого не завадить. «Я дотримуюсь думки, що ми не маємо постійно давати рибу, коли можна дати вудку, тобто допомагати включати людей в економічний процес», – підсумовує ідею проєкту Кординовська.

***

За величезною фігурою китайського дракона, підвішеною до стелі, і червоними ліхтариками можна здогадатись, що звичне ресторанне життя на Odesa Food Market зупинилося 24 лютого.

«Незадовго до війни якраз святкували китайський Новий рік, так усе й лишили»,

– розповідає керівний партнер OFM Сергій Бєляєв, який співпрацює з ресторатором Алексом Купером (Kyiv Food Market, «Молодість», Shalom).

Уже 28 лютого у приміщенні OFM почав роботу Гуманітарний волонтерський центр, про який ми розповідали вище. «Ми не мали жодних сумнівів у передачі приміщення під потреби ГВЦ. Адже добре знали, що наше приміщення надзвичайно зручне для цілей гуманітарної допомоги через обладнання, розміри, локацію. Перший місяць у нас стояла черга з людей, які хотіли допомогти: як волонтери, так і люди, які приносили продукти та речі», – говорить Бєляєв.

З часом волонтерський проєкт розрісся. Окрім основного приміщення OFM, у якому відбувалося сортування та зберігання продуктів і речей, ГВЦ зайняв також частину приміщення закладу «Молодість», де годували тероборону та частину приміщення проєкту Givi To Me, де проходило навчання з першої домедичної допомоги. На власних потужностях співробітники OFM і волонтери готували їжу для тероборони, кількох військових частин і підрозділів ЗСУ, які перебували під Миколаєвом.

Гуманітарний центр розташовувався у приміщенні Odesa Food Market приблизно 3,5 місяця. У червні, за словами Беляєва, ситуація в місті стабілізувалась, тож вирішили готуватися до відкриття ринку. Волонтерський центр переїхав до приміщення школи, яке виділило місто, але OFM так і не відкрили. «У той час були сильні обстріли Миколаєва. До повномасштабного вторгнення Odesa Food Market міг приймати від 1000 до 3000 відвідувачів на день, тож заради безпеки людей вирішили тимчасово не відкриватись. Натомість відкрили наші невеликі проєкти – «Молодість», Givi To Me» та «Юність», – пояснює Бєляєв.

На питання про короткострокові та довгострокові плани Сергій каже, що цього року завдання не заробити, а втримати бізнес і допомогти командам: «Настала черга бізнесу дбати про команди та людей, які лишилися в місті, давати той сервіс та атмосферу, до якої вони звикли. У ситуації стресу хочеться прийти в знайоме місце, з’їсти смачну страву, яку їв до війни. Я думаю, що ті, хто будуть добре та наполегливо працювати, урешті від цього тільки виграють».

Щодо майбутнього Odesa Food Market теж дає відповідь – планують знову відчинити двері навесні 2023 року.

***

На восьмому місяці війни посеред Катерининської площі досі стоїть пам’ятник «Засновникам Одеси» – російській імператриці Катерині ІІ, а також Хосе де Рібасу, Францу де Воллану, Григорію Потьомкіну та Платону Зубову. Щоправда, тепер постамент заляпаний червоною фарбою, яка символізує кров українців. Лише за чотири дні одеські активісти тричі обливали пам’ятник фарбою.

Причина протесту – міська влада досі не ухвалила рішення про його демонтаж. За нього не голосувала половина «Слуг народу» та всі депутати від партії мера Геннадія Труханова «Довіряй ділам».

На момент написання цього репортажу вже закінчилося онлайн-голосування серед містян щодо долі пам’ятника Катерині ІІ. Більшість голосів (3914) – за повний демонтаж памʼятника. Проте, за словами депутата міської ради Одеси від «Європейської Солідарності» Петра Обухова, результати голосування не мають юридичної сили, а є лише зрізом настроїв одеситів.

«Голосують однаково депутати, кожен із них натискає кнопку, як він бажає»,

– коментує Обухов, який займається темою пам’ятника вже кілька місяців. – Проблема в тому, що міф про значення Катерини в заснуванні Одеси надто вкорінився в головах деякої частини одеситів. Я особисто знаю тих, хто проти демонтажу, це не боти. Люди навіть не пам’ятають, що цей пам’ятник був відновлений лише у 2007 році. Дехто думає, що він тут стоїть дуже давно».

Дійсно, пам’ятник відновили у 2007 році [після демонтажу в 1920-му, який здійснили більшовики] за спонсорства депутата міськради Руслана Тарпана, який виконував реконструкцію Катерининської площі. Уже під час повномасштабної війни з Росією, кілька місяців тому, виконавець обов’язків заступника Одеського міського голови Олег Бриндак розповів, що в реконструкції пам’ятника «брав участь російський капітал».

Урешті розв’язати питання з пам’ятником може законопроєкт «Про деколонізацію гуманітарної сфери України«, який нещодавно розглянув комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій. Окремим пунктом законопроєкту йде «визначення умов встановлення пам’яток… із метою недопущення звеличення осіб, які використовуються в антиукраїнській пропаганді або які самі займалися такою пропагандою». Але поки що він не ухвалений Верховною Радою.

«Суспільна думка змінюється. З кожним місяцем війни, з кожним обстрілом і з кожною тривогою відсоток одеситів, які проти Росії, зростає. Мені тут усе очевидно. Пам’ятника Катерині ІІ тут не буде», – підсумовує Обухов.

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Уміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie / Програми Медіафіт для Південної та Східної України та необов’язково зображає погляди Європейського Союзу.