Вечір п’ятниці, 2 вересня у Дніпрі відчувається, як має відчуватися вечір п’ятниці у великому місті. Літні майданчики в центрі, де зосереджені більшість ресторанів і барів, заповнені вщерть, у закладах без терас люди купкуються прямо біля входу. Наприклад, у коктейльному барі Old Pal Bar у черзі доводиться стояти не менш як 20 хвилин, але постійні гості кажуть: для цього місця це було звичною справою й до війни. Допомагає й те, що комендантська година в Дніпрі починається з 00:00, а не з 23:00, як у більшості українських міст.

Нагадування, що в Україні триває повномасштабна війна, приходить уже скоро. Уночі Дніпро сколихують звуки потужних вибухів, повітряні тривоги вмикають до ранку з інтервалом орієнтовно у дві години. Уранці, утім, приходять гарні новини: п’ять із п’яти російських ракет збили українські ППО. Ще за тиждень, 11 вересня, російська ракета все-таки досягла цілі в центрі Дніпра, влучивши в житловий квартал – Дніпро в цей день святкував День міста.

The Village Україна продовжує серію репортажів із прифронтових українських міст у партнерстві з DW Akademie: раніше ми розповідали, як під час повномасштабної війни живуть Харків, Миколаїв і Чернігів.

Після кожної серії обстрілів дніпра до Координаційного штабу волонтерів міста приносять солодощі. У такий спосіб дніпряни дякують Збройним силам України, пояснює медіакоординаторка штабу Людмила Черкез.

«Передаємо солодощі та листи від дітей Протиповітряній обороні, байдуже – збили ППО ракети чи ні»,

– каже з усмішкою Черкез. – Пам’ятаєте, як було в фільмі: «Отець, син і Дім Ґуччі»? У нас так само, але: отець, син і ЗСУ.

Фото Координаційного штабу волонтерів Дніпра

У штабу прямий контакт із ЗСУ: у перший період повномасштабної війни він став головним об’єднанням волонтерів Дніпра, збираючи та розподіляючи харчі та найнеобхідніші речі, але на початку вересня основні його завдання пов’язані із забезпеченням військових. Координаторка Черкез оцінює, що робота з армією займає орієнтовно 90% часу штабу. Урешті-решт, створили його на базі благодійного фонду ТАПС, що є частиною організації TAPS International і працює для допомоги сім’ям загиблих героїв.

– Ми активно працювали й до 24 лютого, більшість людей у штабі знали про волонтерство й раніше: забезпечували армію, військових і переселенців, – розповідає Черкез. – У 2014 році це були добровольчі батальйони, тоді було багато загиблих після Іловайська, оборони Донецького аеропорту. Тож 24 лютого до нас приєдналися багато людей, але основа – це волонтери, які вже мали досвід. Вони зустрілися в одному місці, об’єднали зусилля та направили ресурси на допомогу військовим.

Нині в Координаційному штабі волонтерів Дніпра працює приблизно тисяча людей, до початку осені в команді вже організовані процеси, а розподіл праці з кінця літа дав змогу перейти на режим із вихідними. У команді розповідають, що основні позиції вже закрили, але постійно отримують нові заявки від охочих приєднатися. Для них створили Telegram-канал із «Резервом волонтерів», де анонсують нові потреби.

Найбільша нагальна потреба – підготовка до зими, яка стане, певно, найскладнішою в історії України. «Головний виклик – підготовка до холодного сезону», – пояснює Черкез. Завдяки роботі штабу за сезон встигли відшити орієнтовно 5000 комплектів літньої форми для українських військових:

Ми даємо лекала та тканину, відшиваємо на підприємствах, навіть бирки є наші. Класно сідає і на дівчат, і на хлопців. А ще це 100% бавовна!

Із зимовою формою, ясна річ, усе складніше: для цього запустили банку в Monobank, щоби до збирання коштів приєднатися могли всі охочі. «Зараз актуально все, що стосується зими: дощовики, спальники тощо. Шукаємо буржуйки, робимо пальники, як під час Майдану», – додає дніпровська волонтерка.

Як і інші волонтерські організації, у Координаційному штабі волонтерів Дніпра відчувають, що донати від українців починають просідати, але водночас цінною є допомога міжнародних організацій: уже згаданих партнерів з американської організації ТАПС, а також фондів «Відродження» та Direct Relief. Наприклад, від останньої організації нещодавно отримали мобільний шпиталь, який передали ЗСУ на передову.

Запитую, що змінилося в Дніпрі за минулі шість місяців і як місто живе після восьми років війни. Зрештою, заповнені тераси закладів у п’ятницю ввечері – це водночас й ознака того, що місто продовжує жити, і можливий подразник для військових, які захищають місто.

«Війна близько до Дніпра вже вісім років, те саме не можна сказати про Київ чи Одесу. У нас війна завжди була поруч»,

– відповідає Черкез. – І нам як людям, які з 2014 року працюють із цим, спочатку було важко, наприклад, піти й випити кави. Це важко прийняти психологічно. Але ті, хто роблять добрі справи, уже це прийняли – для того, щоб допомагати далі, тобі теж треба якось намагатися жити. Щоб далі волонтерити та донатити, їздити в лікарні тощо. Просто для того, щоб втрати наших хлопців і дівчат на фронті не були марними.

Команда Координаційного штабу волонтерів Дніпра на чолі з Юлією Дмитровою

Після короткої паузи додає:

«Намагаємося, звичайно, жити далі. Але кожною своєю дією наближати перемогу».

Бренд Дніпра – «Хвилююче місто». З 2017 року концептуальну ідею та логотип із хвилями втілюють в айдентиці міста, прикрашає брендинг і будівлю Дніпровської обласної адміністрації біля вулиці Старокозацької. Поблизу – сквер Героїв, який раніше називався сквером Леніна. Далі вздовж вулиці розташований Дніпровський військовий шпиталь, а якщо пройти Старокозацькою далі та повернути праворуч, можна вийти на вулицю головного ринку Дніпра «Озерки»: поки це ще вулиця Отто Шмідта, але 21 вересня її хочуть перейменувати на честь Степана Бандери.

Дніпровська міська рада ухвалила рішення про перейменування кількох десятків вулиць зі стосунком до Росії у квітні, ще за 45 перейменувань депутати проголосують наприкінці вересня. До нових топонімів у Дніпрі, схоже, звикають швидко: Бучанський провулок замість Бурятського таксист зчитує відразу. Так само як кілька років тому звикли до перейменування з Дніпропетровська на Дніпро, а однієї із центральних вулиць, Артема – на Січових Стрільців.

***

Співзасновники компанії «Фунт кави» та кав'ярні White Coffeebar Олександр Ремесник і Фелікс Безрук / фото The Village Україна

У White Coffeebar на Січових Стрільців щоранку відбувається імпровізована зміна варти: військові заїжджають до кав’ярні в центрі Дніпра по ранкову каву, забирають її у спеціальних термосах і повертають термоси зі вчора. Ще по чашці кави перед дорогою випивають у закладі, займаючи посадкові місця біля панорамного вікна.

«Ми запустили фільтр-каву в термосах ще до пандемії, але можна сказати, що найбільше вони знадобилися після 24 лютого»,

– розповідає The Village Україна співзасновник White Coffeebar та обсмажувальної компанії «Фунт кави» Фелікс Безрук.

Підприємець, який розвиває бізнес із партнером Олександром Ремесником, каже, що впродовж весни самостійно розвозив каву Збройним силам України та Територіальній обороні: «Це був такий ритуал: щодня з 09:00 до 12:00 виділяв на це час. Заодно познайомився з хлопцями».

Фото White Coffeebar

З початком літа та дефіциту пального в Україні військові почали забирати термоси з фільтром самостійно, тож у White Coffeebar почали думати, як доставити каву військовим на передову. Замість термосів ще торік придумали інший вихід: проєкт «Пуск» із кавою, для заварювання якої достатньо додати гарячої води. «Ми давно хотіли зробити розчинну каву, але щоб це був дійсно якісний продукт рівня спешелті, а не те, як сприймають каву в пакетиках. Зараз розуміємо, що це дійсно найзручніший спосіб», – каже Безрук. У вересні спільно з партнерами «Світ кави» компанія надіслала на передову 8600 порцій «Пуск».

Уранці в суботу у White Coffeebar людно, зайняті більшість посадкових місць. Безрук розповідає, що за пів року після початку повномасштабної війни його команда відновила роботу всіх семи кав’ярень – під брендами White Coffeebar, «Біла стріла» та Shepit. Ще один заклад Безрук і Ремесник готували до відкриття в лютому. «Встигли запустити за кілька тижнів до 24 лютого, але поки не поспішаємо його відновлювати», – каже підприємець.

На стан справ Безрук, утім, не скаржиться: ділиться, що в серпні їхні з Ремесником кав’ярні побили всі попередні рекорди продажів. Визнає, що на це частково вплинула інфляція та незначне підвищення цін на основні позиції, але фіксують й загальне зростання попиту. Якщо запуск нового закладу в Дніпрі команда поки відклала, перший проєкт у Києві потроху починають відновлювати: запустити кав’ярню в ЖК «Комфорт Таун» планують до кінця року.

Краєвид на лівий берег, фонтан, весільна фотосесія молодят, недобудований готель «Парус», пам’ятники радянським генералам – на Дніпровській набережній усе, як зазвичай. Утім, якщо запитувати в містян про зміни в Дніпрі, то їх виявиться чимало. Перше, на що звертають увагу – збільшення кількості людей у місті.

«Цікаво, як змінюється ритм міста: ти щодня стежиш, щодня бачиш зміни»,

– розповідає Людмила Черкез із Координаційного штабу волонтерів. – Наприклад, посеред робочого дня тепер багато людей на вулиці, багато переселенців, які шукають роботу, ще більше військових.

За офіційними даними, після 24 лютого Дніпропетровська область прийняла понад 320 тисяч переселенців з інших регіонів. «Тут близько і до Донецької області, і до Запорізької, і до півдня. До того ж тут достатньо безпечно», – пояснює волонтерка Черкез.

Фелікс Безрук із White Coffeebar підтверджує, що людей у Дніпрі стало відчутно більше. Каже, що в місто встигла повернутися частина людей, яка тимчасово залишила його в кінці лютого, чинником є і приріст населення через приймання внутрішніх переселенців.

– Якщо, наприклад, Запоріжжя люди з тимчасово окупованих територій сприймають транзитним пунктом, то в Дніпрі можна й залишитися. Зрештою, тут відчуваєш себе досить безпечно. Мені, наприклад, у Дніпрі не менше безпечно, ніж у Львові чи Вінниці, – розповідає Безрук.

Запитую про нічні вибухи, які в місті чули лічені години тому. «Та до цього ми вже звикли, наша ППО нас береже», – відповідає він.

***

Фото Кирила Слєсаренка (ліворуч)

Кирило Слєсаренко має нетипову лікарську спеціальність – він фахівець із реконструктивної хірургії.

«Коли суміжні спеціалісти на зразок травматологів, онкологів чи абдомінальних хірургів закінчили свої етапи лікувальної програми, до роботи долучаємось ми. В ідеальному сценарії після нас – тільки реабілітація та повернення пацієнта до повноцінного життя»,

– каже Слєсаренко.

Та вже понад вісім років Україна живе в неідеальному світі, де пластичним хірургам доводиться працювати в опікових відділеннях і приймати українських військових із передової. 32-річний хірург, який пройшов стажування в Німеччині та Румунії, від початку війни застосовує отримані знання на змінах у кількох лікарнях Дніпра.

Запитую, коли орієнтовно стабілізувалася ситуація після повномасштабного вторгнення. «Ситуацію і досі не можна назвати стабільною», – одразу відповідає Слєсаренко.

Пригадує свої перші кроки 24 лютого: «Спершу ніхто нічого не розумів, що робити, усі злякалися. Але якось я прийшов до тями, вимкнув емоції. Зрозумів, що будуть надходження, будуть постраждалі, тому треба їхати на роботу».

Дніпро, з огляду на близькість до фронту, протягом усіх восьми років війни був в іншій ситуації, ніж, приміром, Київ чи Львів, але в день початку повномасштабного вторгнення ні в кого не було уявлення, чи прийде війна в межі міста. «З мого оточення жоден лікар не поїхав із міста, – додає Слєсаренко. – Навіть мій колега, який впродовж останніх років займався приватною практикою у мирному житті, повернувся в наш центр і також працював у команді цілодобово».

«Бувають різні дні: на моїй практиці були випадки, коли бригадами доставляли до лікарні і понад 70 поранених на день»,

– розповідає хірург. – Надходження відбуваються цілодобово: і вдень, і вночі. Іноді допомогу необхідно надавати негайно – за життєвими показниками. Але в більшості випадків є певний час для передопераційної підготовки.

Зустрічаємося зі Слєсаренком після його зміни, він розповідає, що сьогодні привезли автобус із групою українських військових. «Але це здебільшого легко поранені, найчастіше артилерійські уламки», – каже лікар. На підтвердження того, що російська війна проти України має здебільшого артилерійський характер, додає, що за вісім років лічені рази працював із кульовими ранами.

Історії медиків Дніпра підкреслюють важливий факт – з 2014 року місто є одним із головних медичних центрів України, що приймає поранених із фронту. У моменти загострення військових з ушкодженнями приймає не лише Дніпровський військовий шпиталь, а й звичайні лікарні: тут бійцям надають медичну та психологічну допомогу, а також готують до транспортування в інші медзаклади по всій Україні. «Є шпиталі у Києві, Вінниці чи на заході України, деякі пацієнти вирушають за кордон для подальшого лікування. Але спочатку треба стабілізувати пораненого, щоб на етапі евакуації стан не погіршився, – пояснює Слєсаренко.

«Тому в нас відбувається певного роду сортування: оцінити загальний стан, за необхідністю стабілізувати та надіслали на евакуацію за можливістю ближче до рідного міста. У лікарні ми залишаємо місцевих або украй важких пацієнтів».

Оскільки Слєсаренко працює із військовими з 2014 року, запитую, як за цей час змінилися його пацієнти. «По-перше змінився середній вік: бачу чоловіків і старших вікових груп, бо раніше всі молодші були. Є хлопці, які протягом останніх кількох років жили десь за кордоном, наприклад у Польщі, але повернулися захищати батьківщину після 24 лютого. Але багато і тих, хто воює ще з 2014 року та мають вже колосальний досвід», – відповідає лікар.

Хірург каже, що постійно професійно розвивається та подає заявки на співпрацю з міжнародними організаціями, для підвищення якості надання медичної допомоги. Після закінчення війни планує продовжити здобуття досвіду за кордоном. «Мабуть, такого досвіду бойової травми немає ні в кого», – каже Слєсаренко.

Хірург приїхав на зустріч після того, як із друзями намагався поремонтувати мотоцикл. «Тобі екстриму на роботі не вистачає?», – запитую жартома. «Та якось треба відвертатися», – відповідає з посмішкою.

Фото: 1 – фото Координаційного штабу волонтерів Дніпра, надані The Village Україна; 2 – фото White Coffeebar, надані The Village Україна; 3 – фото з особистого архіву Кирила Слєсаренка, надані The Village Україна;
Обкладинка: Діана Вишнякова
Колаж: Анна Шакун

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie / Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.