Чернігів – одне з міст України, яке опинилося в авангарді спротиву російській збройній агресії. Колони техніки РФ пішли в наступ із території Білорусі, яка межує з адмінкордонами Чернігівщини, щоби швидко взяти місто й оточити Київ з півночі. Спойлер: їм це не вдалося.

Спроби взяти місто тривали рівно один місяць, один тиждень та один день – 2 квітня 2022 року війська РФ відійшли, залишивши по собі понад 120 пошкоджених багатоповерхівок, сотні людських жертв і десятки майже повністю знищених селищ області.

Редактор The Village Україна Олексій Морозов побував у Чернігові наприкінці серпня та розповідає і показує, як живе місто, яке вже встигло відчути смак, хоч і локальної, але все ж перемоги.

Чернігів до війни – це спокійне місто, де багато зелені та завжди відремонтовані дороги. На шостий місяць повномасштабного вторгнення майже нічого не змінилося: дерева та квітники ще не готові до наближення осені, а інфраструктуру міста вже почали відновлювати.

Тільки спокій тепер відчувається інакше. Місцеві з гордістю розповідають про власне місто та про те, як вони пережили окупацію. Однак у їхніх словах можна почути й певну засторогу: хтось говорить про небезпеку ракетних ударів, а дехто згадує про можливість нападу з боку Білорусі.

Часто сигнал тривоги спрацьовує в області вже після влучання ворожої ракети або снаряда. Містяни розповідають, що це через близькість Чернігова до білоруських аеродромів і військових частин, які використовують російські окупаційні війська. На березі Десни, як і до війни, можна зустріти відпочивальників, а в історичному центрі – туристів і містян, які пʼють каву, попри повітряну тривогу.

Уночі на околиці міста також можна почути автоматну чергу – 10–15 пострілів, які викликають за собою миттєву реакцію в собак. Далі – знову тиша та спокій. Сусіди кажуть, що це ворожі диверсійно-розвідувальні групи.

Протягом активних бойових дій на півночі в місті залишалися лише 70 тисяч осіб. Утім, як розповідав у липні «Голосу Америки» міський голова Владислав Атрошенко, до Чернігова вже повернулося приблизно 80% населення.

Повернення чернігівців вдало демонструє «Укрзалізниця»: ранковий поїзд із Києва повний-повнісінький, люди готові рушати до Чернігова, а от новенька електричка у зворотному напрямку йде напівпорожня.

На Центральному ринку жваво продають патріотичну символіку, одяг, тактичні рюкзаки й інше спорядження. А з колонок, де раніше могла грати російськомовна музика, тепер звучать треки «Курган & Agregat» і TikTok-хіти «Вова, їбаш їх, блять» і «Несмачний мед» від To Eternity.

Попри це, у місті не нехтують правилами безпеки та досі дотримуються режиму світломаскування. Мешканка району ЗАЗ Любов Михайлівна розповідає, що звичка сформувалася ще під час активної фази вторгнення.

Військові ЗСУ приходили та казали, що під час комендантської години стрілятимуть на ураження, а тому вмикати світло чи підходити до вікон – зась

– пояснює жінка.

Мер Атрошенко каже, що війна відкинула місто в розвитку на 15–20 років. Зокрема, збитки для інфраструктури міста та бізнес-складової сягнули 4,27 мільярда доларів, свідчать підрахунки KSE. «Завдання – встигнути до опалювального сезону. Є кілька проблемних об’єктів із великою кількістю пошкоджень. [Відновлювальні] роботи починаються одразу, як проєкти виходять з експертизи», – розповів міський голова.

Уряд виділив на відбудову області 250 мільйонів гривень. Мер Чернігова впевнений, що на відновлення міста максимум знадобиться чотири роки: рік проєктування та два-три роки будівництва.

Попри спеку, в історичному центрі міста не знайти жодного МАФа з прохолодним лимонадом чи снеками. Складається враження, наче люди не хочуть бути поодинці, а скупчуються в одному місці. Керівниця ресторану кримськотатарської кухні «Софра» Катерина Панченко розповідає The Village Україна, що це не зовсім так: містяни просто вирішили перестрахуватися та повиїжджали на День Незалежності з міста на дачі.

«Софру» в Чернігові запустили в партнерстві: заклад із партнерами розвиває однойменна мережа закладів, яка працює в Києві. Ресторан повинні були відкрити 8 березня: заклад був готовий до відкриття на 80%, але після початку повномасштабного вторгнення РФ, зрештою, почав роботу в липні.

На запитання, чи є відкриття ресторану «вікном можливості», Панченко каже, що це все ж «кватирка мотивації». «Вікно можливостей може бути хіба що у випадках долучення до волонтерської та гуманітарної допомоги. Це не зовсім про заробіток, а про підтримку штанів, скажімо так», – каже вона.

Кримськотатарська кухня – це те, що кожному українцеві близько з дитинства. Мріємо та сподіваємося, що наступного року відкриємо в Криму заклад

У перший місяць роботи заклад передавав 20 гривень із кожного чебурека до «Благодійного фонду Сергія Притули». За місяць передали 54 700 гривень. А до Дня Незалежності пропонували кожному відвідувачу задонатити 50 і більше гривень – за це вони отримували номерок на безпрограшну лотерею, до якої долучилися локальні бренди. Розігрували страви із «Софри», прапори та шеврони від бригад ТрО, монети та пляшки вина від магазину WineTime. Загалом зібрали 12 тисяч гривень за пʼять днів і розіграли 82 призи.

Поруч із закладом, у будівлі, де раніше працював Інститут архітектури, облаштували прихисток у складському приміщенні. Вихідними там працює волонтерський центр «Активне суспільство України». Вони щосуботи видають гуманітарну допомогу містянам, які подали онлайн-заявки.

Те, що ми організувалися після вторгнення, – не випадковість. Можна було виїхати, а можна залишитися та почекати, що буде. І ми такі: ну, почекаймо, подивимось, що буде

– каже Дмитро Тимощенко.

Набори побутових речей і харчів видають із 10:00, але вже о 09:00 в приміщенні з десяток людей. Один зі співзасновників фонду Дмитро Тимощенко збирає пакунок із памперсами та макаронами, хтось запитує в колег, як знайти прокладки на кожен день, а інші юрбою виносять зібрані набори на вулицю, до місця видачі.

У волонтерському хабі є своя місцева «легенда» – Сергій. Він щотижня замовляє гуманітарку, але вже вчетверте не приходить. Попри це, його заявку завжди розглядають і збирають для нього повний набір. Кажуть, що чекають на нього та вірять, що він таки прийде.

На стінах хабу – малюнки дітей і вдячних чернігівців, присвячені Україні.

«Чернігів видається спокійним і впевненим. В області зараз щодня відбувається те, якою була облога Чернігова», – каже співзасновник фонду Тимощенко. Чернігівська область і справді сильно постраждала – досі чи не щодня фіксують десятки мінометних «прильотів».

Чернігів узагалі дуже спокійний. Усі, хто не в Чернігові, коли дізнаються, що ми тут, думають, що ми десь на фронті. А насправді Чернігів – це єдиний із регіонів, де останній «приліт» [саме по місту] був у квітні

– погоджується керівниця «Софри» в Чернігові Панченко.

На початку вторгнення у приміщенні, де зараз працює «Софра», розташовувалися підрозділи ЗСУ. «Я хвилювався [через те, що тут були військові]. Але все було чудово: нічого не пропало, нічого не ушкоджено, усе на місці, усе чисто», – каже Катерина Панченко.

«Окупацію ми провели за містом, в області. Ми не знали, чи є Чернігів, чи є Україна. І коли через тиждень зʼявився звʼязок і я прочитала, що Україна воює, що Чернігів воює – у мене були сльози. Люди в Чернігові не просто загартувалися, вони обʼєдналися», – розповідає Панченко.

Фото: Олексій Морозов для The Village Україна

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie / Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.