Навколофронт«Місто на вибуховій хвилі»: репортаж із міста героїв Миколаєва

З перших днів повномасштабного вторгнення Миколаїв почав чинити суворий опір російським окупантам. За пів року війни місто продовжує триматися: воно стало одночасно символом упертого спротиву та високого ступеня небезпеки, яка є тут через постійні обстріли із сусідньої тимчасово окупованої Херсонщини.

Артилерійські обстріли були звичною справою на початку бойових дій поруч із містом, але згодом відійшли в минуле, щоб знову повернутися в липні. У цьому ж місяці стався й наймасованіший обстріл, коли 36 ракет поцілили в низку цивільних об’єктів. І навіть після цього інтенсивність обстрілів не зменшується.

Алекс Малишенко провів у Миколаєві два тижні на початку серпня й організував у місті кінофестиваль «Тактична пауза». На прохання The Village Україна він розповів, як зараз живе Миколаїв.

Миколаїв зустрічає гостей спекою та легкою розслабленістю, яка витає в повітрі південних міст. Гарною ідеєю видається посидіти на пляжі, де наразі заборонено купання (що не зупиняє деяких миколаївців), і дочекатися заходу сонця. Чи неквапливо пройтися центральною Соборною вулицею, яка в умовах війни стала менш велелюдною, а щовечора після 18:00 – мало не пустельною.

Цю розслабленість не завжди порушують навіть звуки повітряної тривоги. Хтось продовжує гуляти під них чи пити каву на лавці, хтось прямує в укриття або ховається в коридорі чи ванній за «правилом двох стін».

Щодня тут лунають не менш як п’ять сирен, а тривати повітряна тривога може кілька годин. Водночас тривога часто спрацьовує після того, як містяни вже почули вибух або кілька. Така специфіка пояснюється близькістю Херсонщини, звідки російські війська обстрілюють місто, зокрема переробленими ракетами С-300.

«Коли пускають ракету з Херсона до Миколаєва, час дольоту ракети становить півтори-дві хвилини. Багато хто скаже про ППО, це тупість, бо їх неможливо навіть засікти. Навіть якщо ми візуально бачимо їхній виліт, поки їх засіче ППО, поки перехопить, поки запустить, у нас усе буде дуже погано»,

 — коментує The Village Україна міський голова Олександр Сєнкевич.

У ніч на 31 липня стався один із наймасованіших обстрілів міста. Усього було випущено 38 ракет, із яких збили лише дві. Повітряна тривога тривала понад п’ять годин, а одним із наслідків стала загибель власника аграрної компанії «Нібулон» Олексія Вадатурського. За день до цього – на зупинці громадського транспорту касетними боєприпасами вдень убило сімох людей.

Власне, незрозуміло, чому вони обстрілювали вдень. Це робилося по території густозаселеній, де роздавали гуманітарну допомогу. Є припущення, що хтось зняв [бронетранспортер] МТ-ЛБ, пам’ятник часів війни в Афганістані, і подумав, що це бойова техніка», – каже мер Миколаєва Сєнкевич.

Попри часті прильоти, загальний ландшафт міста не можна назвати руїною. Наслідки доволі швидко прибирають, розбите скло чи розтрощена цегла не лежать на вулицях. Також містяни залишають вікна відчиненими, щоб зменшити ймовірність їхнього трощення внаслідок вибухової хвилі.

Щоб оцінити масштаби руйнувань Миколаєва та скласти власне уявлення про них, достатньо звернутися до статистики. За словами міського голови, з 3300 багатоповерхових будинків постраждали понад 500. Ще пошкоджено 700 приватних будинків, а 69 не підлягають відновленню.

Загалом містяни вже звикли до постійних бомбардувань і заразилися певним фаталізмом. Прильоти стають темами побутових розмов, але не беруться до уваги під час планування дня. Хоча на продуктивність вони все-таки впливають: один із неочевидних наслідків бомбардувань – постійний недосип.

Ще місяць тому ракетні обстріли могли відбуватися о четвертій-п’ятій ранку. Останнім часом їхній графік змістився та став менш передбачуваним. Водночас заклади та бізнеси працюють за встановленим розкладом.

Тому розглядали два варіанти: або ми працюємо в старому режимі та шукаємо кошти, або відчиняємося для того, щоб відвідувачі на платній основі могли забезпечувати нашу роботу. Зараз мій заклад забезпечує себе в плані оренди, оплати комунальних платежів, 100% оплати зарплат», – ділиться Марат Турдиєв, власник закладу «Грифель».

«Грифель» – не єдиний заклад, який продовжує свою роботу під постійними обстрілами. За бажання в місті доволі легко знайти їжу собі до смаку: від стритфуду до ресторанів національної кухні. Сказати, скільки відсотків довоєнного ресторанного бізнесу наразі працює, доволі важко, але зачинених місць чимало. Серед них і доволі популярні на кшталт California Republic.

Серед відвідувачів закладів харчування – волонтери, військові, іноземні журналісти, представники міжнародних організацій і місцеві. Час від часу можна почути, що якісь позиції в меню не доступні: не вистачає того чи того інгредієнта.

На початку війни були проблеми з логістикою й у супермаркетів. Та, за словами керівниці «Сільпо» в Миколаєві Тетяни Поляк, зараз їх немає. «Дуже багато заводів зачинили, багато пошкоджено. Ми працюємо з тими постачальниками та фабриками, які можуть ще виготовляти свою продукцію. Тому асортимент дуже змінився. Але весь асортимент, який потрібен людям для життя, у нас є. З потоком гостей зараз у всіх проблеми. Багато магазинів позакривали, втрачаються робочі місця. Загалом ситуація в бізнесу погана», – розповідає представниця «Сільпо».

Миколаївські торгові точки чітко дотримуються правил, за повітряної тривоги просять людей залишити зали та пройти в укриття. Утім, тут, як і в інших містах, люди часто залишаються стояти просто біля входу.

Якщо з продуктами в місті немає проблем, то придбати одяг саме в магазині, а не на базарі – доволі проблематично. Переважна більшість зачинені, лише нещодавно почали відкривати поодинокі точки з продажу одягу.

Дивіться, з першого дня війни міський голова каже: «Якщо ви не працюєте в критичній інфраструктурі, валіть із міста. Нам потрібно, щоб ви вижили, і, коли повернетеся до Миколаєва, будемо його відновлювати. Для нас пріоритет – це люди. Тому, коли ми говоримо «тікайте звідси» та «бізнес, давайте працювати», це не логічно», – коментує загальну ситуацію міський голова Сєнкевич.

За словами мера, у місті загалом залишилося понад 200 000 людей із 480 000, які проживали тут до повномасштабного вторгнення. Переважно миколаївці переживають війну на роботі, займаючись волонтерством чи залишаючись удома. Культурне життя в місті відсутнє: три кінотеатри зачинені, театри також припинили роботу через безпекові питання. Для порівняння: раніше в місті могло відбуватися чотири та більше заходів в один день.

У програмі кінофестивалю показали сім українських фільмів, на покази треба було реєструватися заздалегідь. Реєстрацію часто скасовували після особливо жорстких обстрілів, зокрема атаки касетними бомбами 29 липня та масованого бомбардування вночі 31 липня. Але попри це, глядачі та глядачки приходили на сеанси, і загалом зібрали орієнтовно 160 людей.

Видається, що культурне життя тут поступово повернеться, так само як свого часу повернулася вода до кранів. Після перебиття труби водопостачання на Херсонщині Миколаїв почав брати воду з річки Південний Буг. Ця солона вода непридатна для пиття, але її можна використовувати як технічну. Також містом безоплатно розвозять воду в трамваях, набирають у водолікарні та приватних свердловинах.

Проблеми з водою видаються злою іронією для міста, офіційний брендинг якого звучить як «Місто на хвилі». Місцеві вже переробили його на «Місто на вибуховій хвилі»: крім гіркої усмішки, це дуже добре описує їхнє життя в нових умовах.