АрхітектураЯк тепер треба будувати. 9 висновків, які ми зробили після повномасштабного вторгнення

Після війни в Україні переглянуть принципи проєктування, заявив міністр інфраструктури Олександр Кубраков. За його словами, нові будинки робитимуть з укріпленими підземними паркінгами, як в Ізраїлі. Війна наштовхує й на інші думки про те, як варто змінити підходи до будівництва житла та не тільки. Разом з архітектором Олександром Столовим (Achimatika) розбираємо 9 питань, про які ми задумалися після повномасштабного вторгнення росії.

Під час обстрілів українцям рекомендують послуговуватися правилом «двох стін». Перша стіна бере на себе основну силу вибуху, а друга – приймає уламки снаряду, розбите скло чи шматки меблів. Утім, не кожна квартира має таке приміщення, яке б відділяли від вулиці дві стіни. Шанувальники відкритих просторів могли б пошкодувати про рішення знести перегородки й обʼєднати, скажімо, вітальню з кухнею. Отже, чи варто під час планування квартир передбачити безпечну кімнату?

Але, я думаю, що ми як архітектори в післявоєнний час принаймні можемо пропонувати клієнтам робити у квартирах універсальні приміщення за двома стінами. Ми не можемо змусити їх це зробити, але можемо запропонувати. Наприклад, облаштувати комірчину, яку у звичайний час вони будуть використовувати за прямим призначенням. Але якщо буде війна, то звідти можна витягти всі речі, покласти матраци й обладнати місце для сну.

Я сам пережив момент, коли ракета влучила поруч із моїм будинком. Я живу на Лукʼянівці, і ракета розірвалася за 300 метрів від нас. Ми тоді спали в коридорі за стіною. Я розумію, як це – прокинутися о 5:00 ранку від цього звуку. Тобі важко зорієнтуватися, ти просто шокований, у якійсь прострації. У такій ситуації людина, принаймні перший період після [влучання ракети поруч], має бути в безпеці. І в моєму випадку таку безпеку забезпечила би ця додаткова стіна в коридорі.

У зонах активних бойових дій підвали стають для людей не просто місцем, де можна кілька годин пересидіти повітряну тривогу, а й місцем, де доводиться жити впродовж тривалого часу. Тому важлива не тільки надійність такого укриття, але й наявність комунікацій – світла, щоб підзарядити телефон і зробити чай, санвузла та в ідеалі – душової. Чи треба робити в кожному будинку комфортне укриття?

Чинні норми України, які були й до початку [повномасштабної] війни, передбачають, що будь-який житловий комплекс повинен мати паркінг. А підземний паркінг, за тими ж нормами, є приміщенням подвійного призначення. Тобто, умовно, у лютому, проєктуючи паркінг у ЖК, я не мав права його не робити одночасно і як бомбосховище.

Усі укриття в Україні поділяються на два види – бомбосховища та протирадіаційні укриття. Бомбосховище – це обʼєкт, призначений перебути там якийсь обмежений період, день чи тиждень. А протирадіаційне укриття якраз призначене для довгого та постійного перебування людей. Вони теж є в Україні, бо Радянський Союз колись готувався до ядерної війни. У цих укриттях є блок санвузлів, підведена каналізація, душова, спеціальна система вентиляції. Якщо створювати більш комфортні для людей бомбосховища, то треба брати за основу норми протирадіаційних укриттів.

Якщо вам під час обстрілу чи повітряної тривоги доводилося пішки спускатися з верхніх поверхів у бомбосховище, то ви розумієте: кожне вікно в підʼїзді – потенційна небезпека. А якщо евакуаційні сходи ще й виходять на балкон – і поготів. Як же варто проєктувати сходи в багатоповерхівках?

Я вважаю, що треба зробити базовими сходи Н4 – це незадимлювані сходи, які розміщуються в тілі будівлі. Такі сходи є більш технологічними та дорожчими. Звісно, якщо ракета знесе всю секцію, то і їх не буде. Але якщо буде знищено одну-дві квартири на поверсі, то вони не постраждають. На відміну від іншого типу сходів Н1, які передбачають, що через коридор ви виходите на відкритий балкон, звідки потрапляєте на сходи. Під час війни вони небезпечні, тому що вам треба перетнути проміжок фасаду на вулиці. А є ще ймовірність, що цього проміжку фасаду вже немає. Тому ви просто не зможете спуститися, а будете заблоковані на своєму поверсі.

Згадайте, як ракета влучила в куток будинку [на проспекті Лобановського] в Києві. Якби в цьому кутку були сходи з балкончиком, то верхні поверхи відрізало б від евакуації. І жителі мали б сидіти нагорі та чекати, поки їх дістануть. Але це дуже критично. Тому що в Києві багато 25-поверхівок, а евакуаційних машин, які можуть дістати вище 17 поверху, лише дві на все місто.

Ми бачили, як після обстрілів розсипалися старі радянські панельки – обвалювалися цілі секції. Але, власне, ми бачили, як легко вони руйнуються й до війни – згадаймо вибух у багатоповерхівці на Позняках два роки тому. Наслідки після влучання снарядів у нові будинки – не такі руйнівні. За якими технологіями та з чого будувати нові споруди, щоб вони були міцнішими?

​​Якщо порівнювати наш ринок будівництва з європейським, то останній є більш технологічним. Мені здається, і нам треба йти в більшу технологічність. Наприклад, мурування стін (я маю на увазі кладку з газоблоків, піноблоків), яке в нас роблять, – це архаїзм. Для його використання немає причин. Україні просто треба відмовитися від мурування в багатоповерхових будинках, у яких використовується залізобетонний каркас. Наприклад, зовнішні та міжквартирні стіни мають бути залізобетонними, а внутрішньоквартирні перегородки – з гіпсокартону. Немає потреби використовувати цеглу чи цемент – усе це робить будівлю важчою, а від цього вона гіршає у своїй стійкості. Наявні норми це не регламентують. Ми це використовуємо, бо в нас поки що дешева робоча сила. Як тільки робоча сила стане дорогою, ринок сам себе змінить. Я сподіваюся, що це скоро станеться.

Що стосується панельних будинків, то я розмовляв із конструкторами. Сучасні панельні технології насправді надійніші за цегляний будинок. Наприклад, були такі випадки, коли снаряди влучали в [сучасну панельну] багатоповерхівку, пробивали наскрізь дірку в будинку, але верхні поверхи залишалися триматися.

Отже, проблема в нас із радянськими будинками. У них термін придатності був 50 років – і він уже закінчується. Їх потрібно було зносити, але ми їх віддали під приватизацію на початку 90-х. І насправді юридично це дуже важко вирішити, бо скільки там людей живе та скільки прописано? За законом, цих людей треба кудись розселити. Тобто для них потрібно побудувати нове житло. Це дуже складна процедура.

Скляні фасади, які так часто використовують в офісних будівлях, розлітаються після вибухової хвилі. І будівля відразу залишається голою. Чи варто взагалі відмовитися від скління в підлогу?

У чому проблема скляних фасадів? У тому, що вони розлітаються та можуть щось пошкодити чи когось поранити. Але ж не можемо взагалі без скління обійтися, як і не можемо забороняти скління в підлогу – це було б нерозумно. Та й ми ж із вами говоримо не про обмеження. Вихід такий: встановити обовʼязкові норми виконання скління, щоб воно було безпечним. Наприклад, воно має бути в триплексі.

Поясню, що це таке. Кожна шибка у вікні має товщину від 4 до 12 см – це кілька шарів скла, проклеєні між собою плівкою. Так, коли скло розбивається, воно зависає, як на лобовому склі машини. Або є інший варіант безпечного скління – загартоване скло. Коли загартоване скло розбивається, то воно розлітається не на гострі шматки, а на кубики, які є менш травматичними. Таке скло просто є трішки дорожчим за звичайне (на 200–300 гривень на метр квадратний), але воно того варте.

Жити на верхніх поверхах висоток під час війни – не дуже зручно з двох головних причин. Перша – якщо щось станеться з будинком, звідти проблематичніше евакуюватися. Друга – якщо через бойові дії в районі зникне світло, то доведеться ходити наверх пішки. Яка висота будівель буде оптимальною?

Чи менша відстань між спорудами гарантує більшу безпеку мешканцям?

Якщо, приміром, бомба потрапляє у двір, то в зоні руйнації опиняються будинки, які оточують цей двір, але не наступні за ними. Тож, якщо робимо щільнішу забудову, то в зоні руйнації менша кількість людей.

За умови, якщо ми будуємо не більш як 9 поверхів, двір 40 на 40 метрів буде комфортним. Так, там може бути відчуття, що ви бачите вікна людей навпроти. Але, якщо в Європі живуть так, то чому в нас не можуть? Ну, якщо тебе дуже бісить людина у вікні навпроти, то заштор на вечір.

Але така щільність – це також громадський контроль. У будинку до 9 поверхів ти точно можеш бачити у дворі, що когось бʼють, і відреагувати на це. А коли в тебе 25-поверхівка, то все, що відбувається поза вікном, – уже не твоя історія. Тому люди у 25-поверхівках відрізані від громади будинку, вони надані самі собі більшою мірою, ніж люди, які живуть у щільній забудові та в середній поверховості.

В один із перших днів війни на проспекті Перемоги біля метро «Берестейська» прорвалася колона російської техніки. Широкий прямий проспект – ніби створений, щоб ним ішли танки. Чи треба щось змінювати в нашій дорожній інфраструктурі?

Ріки – це природні перешкоди на шляху ворога. Підірвані мости не дали росіянам швидко пройти до Києва – маленька річка Ірпінь виявилася неприступною для них. Як нам поводитися з малими річками в містах?