Історичну будівлю на вулиці Великій Житомирській для використання посольством Японії в Україні реконструювала київська студія Urban Design. Ми поспілкувалися з авторами проєкту та розповідаємо, як його готували.

Що це за будівля

Будівля за адресою Велика Житомирська, 34–А, – це садиба початку XX століття в неоготичному стилі. Цегляний флігель не використовували з початку 1990-х, за цей час він розгерметизувався, кілька разів тут спалахували пожежі. Садиба не має статусу пам’ятки архітектури, але перебуває в охоронній зоні історичної частини Києва.

У 2000-х на ділянці планували розмістити нову будівлю посольства Італії в Україні, розповідає The Village Україна співзасновник студії Urban Design Станіслав Дьомін. «Ще на другому курсі я розробляв курсовий проєкт посольства на цій ділянці. За детальним планом території передбачалося, що нова будівля буде прибудована до брандмауера сусіднього будинку з муралом. Тобто фактично вся ділянка [між будинками Велика Житомирська, 34, і Велика Житомирська, 38] мала бути забудована, залишався лише проїзд для обслуговування», – каже Дьомін, який до заснування Urban Design був виконавцем обов'язків директора комунального підприємства «Київміськрозвиток» (Київський центр розвитку міського середовища) і радником головного архітектора Києва.

Дьомін каже, що будівлю готували до знесення: як підтвердження наводить те, що Київрада порушила цілісність майнового комплексу, розділивши територію під будівлею на три земельні ділянки. «Ділянки оформлені так, що будівлю передбачали знести, тобто її майбутнього ніхто не бачив, ніхто не думав її відновлювати в будь-якому вигляді», – каже співзасновник Urban Design.

Попри відсутність статусу пам’ятки архітектури розташування в історичному ареалі Києва автоматично накладає на будівлю всі статуси охоронної зони, кажуть автори проєкту реконструкції. «Буферна зона пам’яток-об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Софії Київської та Києво-Печерської лаври, археологічний ареал, ландшафтний заповідник, – перелічує Дьомін. – Тому проєкт потребував погоджень на одразу кількох рівнях: повідомлення ЮНЕСКО, погодження з Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, згода ради при Міністерстві культури. Загалом цей процес погодження зайняв близько року».

У 2015 році будівлю придбала девелоперська компанія «Будстандарт», підтверджує документація Державної архітектурно-будівельної інспекції. Серед попередніх проєктів девелопера – будівлі, де зараз працюють посольство Італії на Ярославовому Валу та місія ОБСЄ на Тургенєвській. 

Urban Design почали роботу над проєктом на запрошення девелопера «Будстандарт» у 2019 році, навесні 2020-го про плани на реконструкцію садиби оголосили публічно. Здали проєкт після реконструкції на початку осені 2021-го, але поки посольство Японії не почало роботу в будівлі.

Як підходили до реконструкції

В Urban Design розповідають, що головним побажанням замовника «Будстандарт» було «максимально зберегти об’єм будівлі». Утім, за словами архітекторів, це стало непростим завданням через стан споруди. «Із будівлями в настільки поганому стані я ще не працював, – розповідає головний архітектор проєкту Ігор Данилов. – Усередині майже все було зруйновано, дерев’яні перекриття, димоходи й печі обвалилися. Коли почали будівельні роботи на об’єкті, виявилося, що стіни просто ходять ходуном. Розбирати щось було дуже складно, усе сипалося. До того ж у приміщенні були пожежі».

Команда Urban Design розповідає, що під час розроблення проєкту керувалася Міжнародною хартією з охорони й реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць, також відомою як Венеційська хартія. «Основа цього підходу не імітувати те, що було, а зробити так, щоб кожен об’єм мав характерні риси свого часу», – пояснює Дьомін.

З огляду на це Urban Design запропонували реконструювати будівлю, поєднавши частину відновленого фасаду з добудовою. «Скільки ми змогли залишити лицьової частини, стільки залишили, – доповнює архітектор Данилов. – Задня частина, північна, не освітлювалася сонцем і замерзала узимку, тому не змогла нести навантаження. Підсилення коштувало б дорожче, ніж знести й побудувати нову». «Нам довелося прибрати частину фасаду, яка представляла загрозу», – додає Станіслав Дьомін. На першому етапі будівельних робіт залили підпірну північну стіну, яка тримає будівлю з боку яру, й укріпили фасад.

У команді додають, що зберегли поверховість, висоту в 17,8 метра. На верхньому поверсі замість даху облаштували оглядову терасу. Основою проєкту стала прибудова в сучасному стилі, водночас поєднана вона з цегляним фасадом, на якому відтворили головні елементи оригінальної будівлі з ліпниною й архітектурними деталями з цегли, додають в Urban Design. «Нашою першочерговою ідеєю було зберегти стару частину й на контрасті з нею додати сучасну нову, органічно їх поєднавши», – підсумовує архітектор Данилов.

Рішення з фасадом

Як визначальну рису фасаду й елемент поєднання двох частин будівлі використали темно-коричневу цеглу від бельгійського виробника Nelissen. Утім, це рішення викликало критику спільноти «Мапа Реновації». «Містянам на спогад про неоготичну садибу 1900 року залишалася лише театральна декорація. [...] Нині останні фрагменти збереженого фасаду з автентичної цегли назавжди поховані під шаром утеплювача», – коментували в групі, яка піклується збереженням історичних будівель Києва. В Urban Design з цією оцінкою не згодні. Дьомін каже, що будівля загалом та оригінальна цегла до реконструкції перебували в аварійному стані: «Я навіть відео знімав спеціально для критиків, які казали залишити жовту цеглу, діставав із кладки та ламав її руками».

Використання бельгійської цегли під час реконструкції Дьомін вважає «оптимальним рішенням». «Це матеріал, який буде красиво старіти, із часом колір може змінитися, – каже співзасновник Urban Design. – Він запилиться, стане трохи світлішим. Десь вигорить пігмент, десь сяде пилюка, стане більш матовим». «Ми обрали найкращі зразки цегли, тестували їх на об’єкті за різних умов і часу доби», – коментує головний архітектор проєкту Ігор Данилов. Додає, що сірі елементи ліпнини на фасаді виготовляли за ескізами, намагаючись відтворити оригінальні.

Окрім того, Urban Design відповідали за планування всередині будівлі. «Замовник попросив запропонувати наше бачення проєкту, – каже Данилов. – Уже тоді були розмови про можливе розміщення посольства, тому ми готували пропозицію з урахуванням вимог до будівель посольств». Архітектори кажуть, що не взаємодіяли прямо з посольством Японії, побажання майбутнього орендаря до планувань передавали від девелопера та стосувалися здебільшого безпекових питань. Водночас інтер’єрні рішення для будівлі розробив представник Urban Design, який працював напряму з посольством.

Паркан

У процесі реконструкції навколо будівлі встановили високий паркан із гострими піками та суцільним покриттям, яке закриває внутрішню територію. В Urban Design кажуть, що разом із девелоперською компанією намагалися запобігти цьому. «Для нас це показовий проєкт, у який ми вклали чимало часу й ресурсів. До того ж це частина міста, за яку ми особливо переживаємо. Звичайно, ми хотіли б показати результат своєї роботи», – каже Станіслав Дьомін. «Утім, режим безпеки посольства вимагав саме такого рішення», – додають в Urban Design.

Пейзажна алея

«Думаю, посол Японії так закохається в цю будівлю, що залишиться тут жити», – каже Станіслав Дьомін, звертаючи увагу насамперед на терасу. З верхнього поверху будівлі відкривається краєвид на Поділ та Оболонь з Північним мостом. «І звідси якраз видно пейзаж, який мало б бути видно з Пейзажної алеї, тому що це рівень, вищий за крони дерев. Бо знаєте, у чому сенс Пейзажної алеї? У пейзажі», – додає жартома Дьомін.

В Urban Design кажуть, що важливим у проєкті було включення об’єкта в загальний маршрут Пейзажної алеї, яку продовжують оновлювати, нещодавно відкривши другу чергу. «Ми порушували це питання, ще коли розробляли оновлення Пейзажної алеї, – розповідає Дьомін. – Коли я був директором КП «Київміськрозвиток», ми розробили й довели до експертизи концепцію [оновлення] Пейзажної алеї». Додає, що за часів голови КМДА Олександра Попова, коли він був радником головного архітектора Києва, висував ідею із загальним туристичним маршрутом центром Києва, який мав проходити від схилів Дніпра через Пейзажну алею, Ярославів Вал, Прорізну та Хрещатик і до Українського дому й Арки Дружби народів.

У чинному варіанті оновлення Пейзажної алеї Дьомін бачить хибу, оскільки зараз поблизу посольства Японії цей маршрут переривається. «Вийшло так, що алея впирається в глухий кут, зокрема, через відсутність пішохідного переходу через Велику Житомирську до вулиці Стрітенської. На жаль, місто вирішило, що особливо важливо не зупиняти потік транспорту саме в цьому місці», – каже Дьомін. Для того, щоб перейти до Львівської площі, люди повинні рухатися вузьким тротуаром майже до Будинку торгівлі, тож маршрут до центру міста таким способом переривається, додають в Urban Design.

Сквер

За проєктом Urban Design, на ділянці перед посольством також планували облаштувати громадський сквер. Утім, у команді кажуть, що проєкт довелося суттєво спростити. «Ми отримали містобудівні умови й обмеження на «пляму забудови», – кажуть у команді. – Якби ділянка на той момент належала девелоперу, був би крутий громадський простір, а так вийшов просто транзит».

Перед будівлею облаштували невелику зелену ділянку із хвойними рослинами в японському стилі. «Ми хотіли закласти цю асоціацію, але не претендували на автентичний японський сад», – додають в Urban Design про озеленення території від ландшафтної дизайнерки Олени Воронової.

Фото: Urban Design