Saga City Space – нова будівля архітектурного бюро Drozdov&Partners на вулиці Петра Сагайдачного. Комплекс від забудовника Saga Development об’єднує триповерхову багатофункціональну будівлю та п’ятиповерховий житловий комплекс, розташований за ним. Основною особливістю авторського проєкту називають мультифункціональність: він об’єднує апартаменти, робочий простір, коворкінг, ресторан і конференц-хол.

Наразі в комплексі завершальний етап будівництва, у липні власники вперше показали її фасад. Архітектор Олег Дроздов, який раніше реалізував у Києві проєкт Театру на Подолі на Андріївському узвозі, каже, що всі апартаменти в Saga City Space уже продали. Задоволений він і загалом позитивною реакцією на будівлю в соцмережах: «У мене немає Instagram, але за тим, що я бачу у Facebook, створюється враження, що будівля вже стала Меккою для інстаграмерів».

У новому форматі «Розбираємо по цеглині» The Village Україна спілкується з архітектором Saga City Space про багатофункціональне призначення будівлі, вбудування її в міський контекст і відповідальність архітекторів.

Портрет Катерини Переверзевої, спеціально для DTF Magazine

Олег Дроздов

Засновник та архітектор харківського архітектурного бюро Drozdov&Partners. Серед робіт його команди – Театр на Подолі та готель Aloft у Києві, а також Platinum Plaza та Ave Plaza в Харкові. Засновник бюро керує роботою Харківської школи архітектури – приватної навчальної установи, яка виховує нове покоління архітекторів та урбаністів.

Saga City Space після відкриття фасаду 30 липня

— Ви називали проєкт Saga City Space «програмним» проєктом і для вашої команди, і для забудовника Saga Development. Чому?

— Це програмність у широкому часовому контексті: що було до нас, що буде після нас, якою буде наша сучасність. Це постійна проблема, із якою живуть і працюють архітектори. Ми бачимо в цьому проєкті кілька особливих речей. Передусім це новий формат будівель, що мають відкриті функції, що адаптивні до широкого кола функцій.

— Ви використовували на позначення цього проєкту термін поліфункціональність.

— Вона там є двох видів. По-перше, від початку ми визначили умовно житлову та нежитлову функції, причому житлова складає третину [будівлі]. По-друге, нежитлова частина адаптивна до різних сюжетів: це може бути громадське харчування, торгівля, освіта, офісна робота, традиційна кабінетна робота, це також може бути спільне поле, наприклад, коворкінг. І важливо, що всі ці простори між собою взаємопов’язані: вони можуть бути й одним великим цілим, й окремими функціональними фрагментами. У цьому полягає полімодельність уже всередині поділу на житлову й нежитлову функції.

Основне в цьому – адаптивність будівлі. Власне, від цього й рішення зі «шкірою» будівлі: вона пориста, працює як сонячний фактор, адже через використання перфорованої цегли на фасаді створюється відображення. Завдяки цьому світло проникає в будівлю значно глибше; фактично це працює як жалюзі, що контролює світло.

Візуалізація Drozdov&Partners

— Для фасаду ви використали поєднання перфорованої цегляної кладки та скла. Можете детальніше розповісти про це рішення?

— У фасаду була кількарівнева місія. Ця «шкіра» будівлі стала інструментом, що дозволив виконати вимоги щодо відкритості до будівель громадського чи комерційного простору. Водночас – мімікрувати під середовище XIX століття, у якому отвори вікон займали меншу частину стіни відносно глухого простору. Завдяки цій подвійності весь простір є світлопрозорим, а прямі відкриті простори обмежені принципами, що формують традиційне вуличне оточення. Це дало можливість виконати дві мети: контролювати сонячну енергію й нагрівання приміщення, одночасно вбудуватися в контекст [вулиці].

– Певно, головна особливість Saga City Space – це два різні фасади залежно від часу доби. У чому полягала ідея?

– Можна сказати, що в цієї будівлі два обличчя. Денне, у якому завдяки перфорації можна побачити, що за першим шаром фасаду є скло. І вечірнє, за якого внутрішній простір транслюється на вулицю. Це важливе перевтілення, адже вечірнє місто завжди більш святкове.

Ми хотіли відтворити це враження, коли вперше потрапляєш у місто й по-різному сприймаєш окремі пам’ятки архітектури чи вулиці загалом удень і ввечері. Коли бачиш увечері, як за допомогою перфорованої цегли проглядається приміщення в такому піксельному режимі, це інтригує; ти ніби можеш підглядати за тим, що відбувається всередині. Природа цього явища працює так само, як наприклад, жінка в частково відкритій сукні; напівоголена жінка більш сексуальна, ніж оголена. У цій будівлі є щось подібне.

Поліфункціональність проєкту

— Повернімося до мультифункціональності простору. Виправте мене, якщо не маю рацію, але, якби ви проєктували цю будівлю в будь-якій іншій країні, не було б потреби докомуніковувати важливість багатьох призначень будівлі. У Скандинавії, зокрема, мультифункціональність нових будівель регулюється й на рівні законів. 

— Безумовно. Але можна зрозуміти, [чому в Україні доводиться це пояснювати]. По-перше, багатофункціональна будівля – це більш складна форма інвестицій. Значно простіше побудувати будинок чи комерційну будівлю з конкретним призначенням і продати її. Особливо коли йдеться про відносно невеликий масштаб, як для Києва. Коли ж будівля має кілька функцій, коли вона має кілька адрес і приймає одразу кілька груп аудиторій, це завжди специфічний підхід, це потребує залучення різних компетенцій.

Це складно, але цінність великого міста якраз у цьому багатоманітті. Ідея багатофункціональності дуже проста: якщо в межах одного кварталу ми маємо всі функції (житло, робочі міста, освіта, сервіси тощо), то люди не витрачають життя на щоденні міграції.

— І не навантажують трафік у місті.

– Так, це має прямі наслідки для екології та, сказати б, психологічної екології. Адже люди, які щодня не проводять час за кермом, отримують значно менше стресу. Відповідно менше й забруднення довкілля. Ці правила зонування не підлягають сумнівам у багатьох країнах світу.


Цінність великого міста якраз у багатоманітті


— Це, наприклад, те, що мерка Парижа Анн Ідальго називає «містом 15 хвилин», де всі необхідні людям локації розташовані компактно.

– Хороше місто – це гомогенне місто. Гомогенне не лише з погляду якості, а й функції. Тобто в масштабах всього міста функції рівномірні, простір однаково функціонально структурований. Винятки в сучасному урбанізмі – це хіба що певна частина індустрії, яку виносять за місто через логістичну необхідність.

Це певний рух проти того, що центральна частина міста колонізується робочими місцями, які, зі свого боку, витісняють житло. Якщо простежити за Києвом протягом останніх 20 років, то можна помітити, що у вихідні центральні вулиці порожніють. Тому що там мало хто живе.

— Але в Києві концепція «міста 15 хвилин» ускладнюється тим, що ви називаєте «автомобільним способом життя, головною чумою КИЄВА».

— Це просто здоровий ґлузд. Проєкт настільки малого масштабу, як Saga City Space, звичайно, у масштабах міста нічого не вирішує. Але це прецеденти. І мені здається, на такі прецеденти буде дедалі більшим запит. Зрештою, нові виклики, послані нам пандемією COVID-19, свідчать, що важливо вирішувати всі основні завдання в місті недалеко від дому, не пересаджуючись у громадський транспорт чи автомобіль.

Вбудувати в контекст вулиці

— Saga city sPACE – частина Пішохідної ділянки вулиці Сагайдачного. Коли ми спілкувалися минулого разу, ви розповідали, що почали роботу над проєктом в один час із ухваленням рішення про пішохідну зону. Як саме адаптували проєкт?

— Без сумнівів, ця будівля відіграє свою роль у сюжеті пішохідної вулиці. Як правило, пішохідні зони наповнюються ввечері, і вже склалося, що Сагайдачного є вулицею, де розвивається громадське харчування, де люди зустрічаються та проводять час. Як на мене, ця пішохідна зона реанімувала Поділ, вона є важливою частиною ідентичності району та його розвитку. Звичайно, ми намагалися адаптувати будівлю під ці потреби. Передусім ідеться про відкритість: у кожен отвір у споруді можна увійти, це максимально проникна точка.

— Ви також розповідали, що враховували в проєкті ритм віконних отворів на вулиці.

— Це співвідношення пропорцій, пов’язане з форматом рами та проникненням світла в кімнату. Розміри вікна планувалися з огляду на співвідношення зі стіною й утратою тепла, адже вікно це завжди суттєвий збиток для опалення. Словом, з розміром вікна пов’язано багато технічних аспектів.

Ритмічний крок, зі свого боку, пов’язаний з кількома будівлями на Подолі: інтервали між отворами, нахил покрівлі, цегла як основний матеріал району. Це був набір, із яким ми вбудовувалися в цей контекст. Було важливо зберігати консерватизм, але одночасно залишатися сучасними.

Ми з клієнтом Saga Development не мали дискусій щодо цих функціональних компонентів. Та одразу було зрозуміло, що домінувати на першому поверсі буде функція громадського харчування, адже Сагайдачного вже склалася як вулиця ресторанів. І це функція, яка продовжує рости, залучаючи гостей увечері. І, здається, час уже не зможе з цим нічого зробити.

— Хочеться детальніше поговорити про контекст вулиці, у якому розташована будівля. Ви досить часто розповідаєте про складні стосунки з Подолом через невизначений стиль району й «архітектурні підробки», тобто маскування будівель під не притаманні їм історичні стилі архітектури. Водночас ви кажете, що Saga City Space було важливо вбудувати в контекст району. Наскільки складним було це завдання?

— Коли ми проєктували будівлю, то вибудовували її діалог із двома поки не зіпсованими будинками XIX століття, розташованими ліворуч. Це був діалог масштабів, діалог ритмів з проявом поваги, але без прямих цитат. Мені дуже шкода, але, поки ми працювали над проєктом, ці будівлі завісили [будівельними] банерами. Прикро, тому що це будівлі, які мають свою динамічну пластику, з потужними карнизами. Вести діалог з банерами дуже складно.

— Як це змінило вашу будівлю? Ви «вписували» її в один контекст, а зараз він змінився.

— Поки вони просто завішені банерами. Але був би зовсім інший рівень сприйняття будівлі, якби ці будинки були відкриті. Напевно, у них є власники чи державні розпорядники. Можливо, не вирішене питання власності, мені про це не відомо.

— Але це ж показова історія. Є окремі відповідальні архітектори, які намагаються «вписувати» новобудови в контекст вулиці та району. Та сам контекст не робить це простим завданням, тому що постійно змінюється.

— Є загальні закони здорового критичного усвідомлення, що добре й що погано в історичному контексті. Але точно можу сказати, що більшість історичних будівель на Подолі перебудовані до невпізнаваності. Таким чином вони втрачають ідентичність. А найкращі будівлі завішені банерами. Наприклад, прекрасний цегляний будинок напроти замка Річарда на Андріївському узвозі. Такі будівлі потребують реставрації, нормальної професійної турботи без жодних «покращень» чи добудов.


Точно можу сказати, що більшість історичних будівель на Подолі перебудовані до невпізнаваності. Таким чином вони втрачають ідентичність


— У вашому проєкті ресторан чи кафе на першому поверсі також «вписані» у концепцію відкритості та прозорості. Також використовували термін «кафе без обмежень», що саме мали на увазі?

— Кожен отвір на фасаді – це не вітрина, а вхідна точка. Улітку він відкривається, і простір між вулицею та внутрішнім приміщенням кафе максимально розмивається. Цю межу гість повинен проходити дуже легко. Це стара маркетингова ідея ще з часів до нашої ери: торговельні ряди зазвичай планували відкритими, щоб можна було пройтися галереєю й оцінити товари.

Візуалізація Drozdov&Partners

— Ви, як бюро, будете взаємодіяти з майбутніми орендаторами простору? Чи будете стежити за тим, щоб майбутній ресторан виконував заплановану функцію?

— У нас абсолютно повне розуміння із замовником щодо цінностей проєкту та його мети. Тому в нас немає необхідності регулювати це питання. Основні нюанси продумані, задокументовані та підтверджені. Орендатори отримають доступ до приміщень за умови, якщо не змінюватимуть конструктивні елементи. Єдине, за що ми ще візьмемося, це загальні циркуляційні простори: сходи, ліфтова зона тощо.

Співпраця з Saga та майбутнє використання будівлі

— Я знаю, що ви не дуже любите розповідати про Театр на Подолі, але мені здається це порівняння доречним, тому що в цьому випадку також важливо проговорити власне проєкт і його подальше використання замовником. У проєкті Театру на Подолі ви передбачили внутрішній дворик, який повинен був використовуватися як громадський простір, та зараз його майже не використовують. У комунікації з Saga Development ви обговорювали те, як будуть використовуватися громадські функції будівлі на Сагайдачного?

— Мені здається, що, слава богу, ми нарешті перейшли в епоху, коли до людей бізнесу приходить усвідомлення: щоб взяти в когось щось, треба спочатку самим дати. Епоха дефіциту пішла.

Наприклад, якщо подивитися на те, як розвивається сфера громадського харчування в Україні, то помітно, що вона хоче бути чимось більшим, ніж просто «общепіт». Створювати місця для комфортних зустрічей, наприклад. Я також почав помічати, що персонал уже нормально сприймає, коли люди з вулиці заходять у заклад, аби скористатися туалетом. Або окремі заклади ставлять лавки для всіх охочих біля літніх майданчиків. Це все турбота про загальний громадський простір. І це важлива відповідальна модель, що є єдиним способом забезпечення сталості бізнесів. Окрім податків, бізнес повинен інвестувати в місто та громадські простори, не очікуючи миттєвого повернення інвестицій. Такий бізнес отримає взамін більше.


Окрім податків, бізнес повинен інвестувати в місто та громадські простори, не очікуючи миттєвого повернення інвестицій


— Saga City Space – це сучасна інноваційна будівля, яка може стати важливою частиною міста, і ми щойно це детально проговорили. Чи можна уявити, що подібний проєкт міг би з’явитися в Києві, якби він не був поєднаний із житловим комплексом, розташованим за ним?

— Ні, тому що це частини одного цілого. Це сполучені посудини.

– Але це історія про компроміс? Для того, щоб реалізовувати в Києві настільки класні проєкти з погляду архітектури й урбаністики, необхідно поряд продавати й житло?

– Я не можу коментувати бухгалтерію. Але знаю, що цю ділянку землі придбали на аукціоні Prozorro, достатньо дорого. Напевно, інтерес до цього проєкту дуже великий. Можливо, він потрапив у не найкращий час через навколокризову ситуацію та пандемію. Але я думаю, що він все одно успішний. Невеликий, адресований, з певною динамікою.

Якщо я не помиляюся, там загалом лише три поверхи житла. Решта – це відкриті функції. Якщо говорити про житло, то я сказав би, що це щось між готелем і квартирами. Це відкритий формат, який, як на мене, буде займати дедалі більшу частку житлових просторів. Люди хочуть бути мобільнішими, мати гнучкість із житлом, це навіть можна назвати кочовим способом життя. Урешті-решт, постійно зростає попит на сервіси зі спільним користуванням: каршеринг, коворкінг, колівінг тощо.

Цей будинок, на мою думку, підходить для людей, яким цікаво певний час пожити в цьому районі, які, можливо, мають й інше помешкання. Це відкритий мобільний формат. Тобто це не велика й тривала інвестиція для родини, а певний досвід для людей, які часто подорожують, які цінують загальний сервіс.

Окрім того, наша будівля не відрізняється за висотою від будинку поряд, побудованого в 1950-ті. Уздовж кварталу є ще один будинок спільномірної висоти, зведений у 1990-х чи 2000-х.

Макет Drozdov&Partners

— Але для вас, як архітектора, це був компроміс? Так, можна побудувати круту будівлю, але позаду повинен бути житловий комплекс.

— Від комерсантів також вимагають неможливого. Ви порушили одразу кілька проблем. Та важливо, щоб кожен висів на своєму цвяху.

Перша проблема: у міста повинні бути точно визначені червоні, сині чи блакитні лінії [стосовно того, що дозволено будувати, а що ні]. Це не питання рівня етики архітекторів чи забудовників. Це питання закону. Треба виконувати закон, й іншого шляху немає – хотілося б, щоб уся дискусія залишилася в цих межах. Та архітекторам часто доводиться самим визначати, які є обмеження [на проєкті]. Почасти закон може бути й не прописаний, але ми визначаємо для себе певні обмеження та працюємо за цими правилами. Звичайно, це входить у конфлікт із так званим «вихлопом». Але в цьому проєкті ми заздалегідь проговорили з клієнтом бачення. Вирішили, що повинні залишитися в певному мінімумі.

Другий важливий аспект – це роль громади, яка повинна бути сформульована, зафіксована і задокументована. Якщо в коді землі прописано, що там має бути соціальне житло, то там має бути соціальне житло.

По-третє, ми живемо в містах і державі, де, на жаль, мало нових публічних будівель і просторів. Для нас фактично перший публічний проєкт, який фінансує муніципалітет, – це Харківський літературний музей. Це прецедент – фінансування такого проєкту меценатами та міською владою. На жаль, цієї сфери професійної діяльності вкрай мало, певні можливості з’явилися лише після Революції гідності. Але ця хвиля проєктів і публічних просторів – передусім Правобережна Україна чи Маріуполь.

— Те, що ви назвали цей проєкт програмним, передбачає можливість створення нових подібних будівель? Чи вели вже про це розмови із Saga?

— Однозначно, ми плануємо такий проєкт у найближчому майбутньому. Думаю, скоро буде можливість дізнатися про нього. Це проєкт, який реагує на новий виклик тому, що ми не знаємо, що відбудеться завтра, тому треба бути готовими до різних сценаріїв.

Ілюстрації: Drozdov & Partners

Фото: Костянтин Гузенко для The Village Україна