Архітектура«Місто не схаває». Чому Kyiv City на «Теличці» сьогодні – це неможливо
Та що можна зробити з промзоною у майбутньому
«Теличка» – одна з найбільших промзон Києва, розташована на правому березі, поблизу «Видубичів». Основна частина первинних підприємств на території промзони не працює або в занедбаному стані, приміщення орендує дрібний бізнес. Уже понад 10 років у Києві говорять про необхідність ревіталізації території та будівництва на «Теличці» ділового центру, який розвантажив би центр міста. Одна з причин – вигідне розташування промзони. А за новим генпланом, територію хочуть переобладнати в технологічний парк.
Компанія Taryan Group 6 липня запропонувала побудувати на місці «Телички» ультрасучасний діловий центр Kyiv City з багатоповерхівками, зонами відпочинку та навіть урядовим кварталом. Проєкт створювали разом з іноземними архітекторами, кажуть у Taryan Group. А будувати хочуть за гроші інвесторів, а не за бюджетні кошти. Альтернативний проєкт перетворення «Телички» на діловий центр від архітектурного бюро Zotov&Co, який представили у 2016 році, не передбачає висотної забудови та планує замінити ТЕЦ-5 на сонячну електростанцію. Розповідаємо, що зараз із «Теличкою», чи варто там будувати Kyiv City й що взагалі там доцільно робити.
Що було
«Теличка» розташована на однойменній історичній місцевості в Києві, яка поділяється на «Верхню» та «Нижню Теличку». Промзона фактично повністю займає територію «Нижньої Телички». Ще понад три століття тому тут було розташоване селище, а територія використовувалася як пасовисько для молодої великої рогатої худоби (це одна з версій походження назви).
У документах уперше згадується 1694 року як «Телячів» – за прізвищем одного з власників території, настоятеля монастиря (інша версія походження назви). Потім значна частина «Телички» перейшла у власність Києво-Печерської лаври та інших монастирів. Після 1868 року до сучасної «Телички» приєдналася частина земель зниклого острова навпроти Видубицького монастиря: острів зник через будівництво дамби для Дарницького мосту.
Забудовувати «Теличку» почали у другій половині 19 століття вузькою смугою вздовж залізниці (вулиці Набережно-Печерська, Військово-Кладовищенська). А у 1923 році її включили в межі Києва, до Печерського району. У 50-х роках тут почалося будівництво однієї з найбільших промзон Києва: зосередили переважно підприємства будівельної індустрії. Житлову забудову (приватний сектор) на місцевості остаточно знесли у 70–80-ті для реконструкції Наддніпрянського шосе та будівництва Південного мосту.
Що тут зараз?
Територія «Телички» порізана на три частини мостами – Дарницьким і Південним. Найбільша за площею – та водночас найбільш занедбана – центральна частина розташована поміж мостами й охоплює більше сотні промислових будівель, в яких за часів Союзу розміщувалися підприємства з виготовлення будматеріалів і деревообробної індустрії. Утім, фактично вся земля приватизована, а не в оренді, бо ділянки передавалися ексвласникам разом із промпідприємствами. «Це напівмертва промзона, розбиті вщент заводи. Їх орендує в основному дрібний бізнес, облаштовують усілякі логістичні контори, шиномонтаж, меблеві фабрики або складські приміщення. А частина підприємств абсолютно занедбані, їх навіть орендувати ніхто не бажає», – коментує The Village Україна києвознавець Кирило Степанець, який організовує екскурсії на «промку».
Водночас на території «Телички» є підприємства, які працюють і розвиваються – це завод промислово-будівельної групи «Ковальська», що займається виробництвом будівельних матеріалів. У «Ковальській», утім, не відкидають можливості «переїзду» з промзони. «Нам не зовсім зручно перебувати на «Теличці», цехи працюють, але вони потребують модернізації, відповідно до сучасних технологій виробництва. Коли нас запитують, чи готові ми переїхати, кажемо: готові, запропонуйте нам умови», – каже гендиректор групи Сергій Пилипенко.
На «Теличці» працює (упізнавана за двома високими димарями) ТЕЦ-5 – одна з найбільших теплоелектроцентралей Києва. Її побудували в 60-х роках, та вона досі є одним із найважливіших об’єктів тепломережі столиці – постачає опалення та гарячу воду майже для мільйона мешканців міста. Посеред промзони також працює комбінат «Будіндустрія» – виробник залізобетону. Працює на «Теличці» й один із київських телеканалів. Деякі приміщення реконструювали й облаштували там хостели. На березі «Телички» [Дніпровська затока] сформувалася окрема екосистема з гаванню для катерів, закладами харчування та відпочинку, а також медичним центром. Досі функціонує там також Київське вище професійне столярне училище.
На «Теличці» можна відшукати й невелике селище-привид на кількадесят будиночків, зведених із відходів будівництва. Будиночки побудовані стихійно й не мають адрес. «Київське гетто» розташоване біля гирла річки Либідь.
Привабливою для ревіталізації «Теличку» робить законсервована станція метро, розташована під естакадою Південного мосту. У разі реконструкції території вона може взяти на себе значну частину пасажиропотоку. Вона будувалася одночасно із сусідніми станціями у 80–90-х роках, але планувалася лише на перспективу – у випадку будівництва житлового масиву чи розширення району. «Тому говорити про те, що будівництво станції було заморожене – некоректно, тому що її побудували саме в тому обсязі, в якому спочатку планували», – пише у своєму блозі києвознавець, блогер і фотограф Олег Тоцький.
Що далі
Станіслав Дьомін
архітектор, екскерівник «Київського центру розвитку міського середовища»
«Теличка» – дійсно приваблива територія з багатьох точок зору, адже, по-перше, розташована між двома мостами, які з’єднують правий і лівий берег Києва. По-друге, це близькість до бориспільського напрямку, до аеропорту. По-третє, там є лінія залізниці та потенційна станція метро. Також уся ця територія близько до центру. Територіально, як абстрактний елемент, «Теличка» на своєму місці. Але виникає питання: чи є запит. На сьогодні запиту на комерційну нерухомість у такому обсязі [як у Taryan Group] в Києві, навіть у всій Україні, немає.
Для того, щоб такий проєкт рано чи пізно міг стартувати, він має бути або державним, або, скажімо, президентським, або слугувати певною вільною економічною зоною. Для її створення можуть домовлятися з регіональними офісом або суперкорпорацією, яка створить там ядро й до нього підтягнуться дрібніші корпорації та компанії, які будуть співпрацювати з нею. Це може бути, наприклад, Азійське представництво в Європі або ж представництво США в якомусь регіоні. Адже «Сіті» – елемент міжнародної економіки, тому треба інтегрувати його в міжнародну економіку. Але треба вирішити, хто буде оператором такого центру, бо інакше він залишиться фантастикою.
Друге – під такі проєкти треба розвивати інфраструктуру. Йдеться про інженерні мережі, про транспортне забезпечення. На сьогодні в нас сумна ситуація з пропускною здатністю доріг, інженерними мережами. Тобто нині, щоб створити такий проєкт [як у Taryan Group], треба повністю переглянути транспортну інфраструктуру, щоб туди [у діловий центр] можна було в’їхати й виїхати звідти. Площа простору, який планується – це близько 3–4 мільйонів квадратних метрів, що дасть близько 300–400 тисяч робочих місць. У такому випадку навантаження впаде на Південний і на Дарницький мости, які й так перевантажені. Сьогодні вивезти звідти 300–400 тисяч людей і завезти їх туди – це утопія.
З точки зору сьогоднішніх бізнес-концепцій, цю територію найпростіше перетворити на змішану забудову з житловим фондом і сферою обслуговування. Але забезпеченість такими проєктами в Києві вже значно перевищує запит, він уже певний час навіть штучно підтримується.
Тому «Теличка» могла б стати культурним центром. У нас дуже мало соціальної та культурної інфраструктури, проєктів, які б могли б не тільки розселити людей, але й збільшити якість їхнього життя. У Києві критично мало театрів, виставкових центрів. Це дійсно велика проблема – «промка» могла б їх прийняти. Але розглядати такого масштабу територію як монофункцію теж неправильно. Тому туди можна інтегрувати і готелі, і офісні центри, і заклади. Тобто повинне бути змішане використання території, але от параметри забудови повинні встановлюватися граничними можливостями підключення до міської інфраструктури. Тому що «Сіті» надувається людьми, як кулька через трубочку. Є граничні потужності, які там можна забезпечити з електроенергії, водопостачання, каналізації тощо.
Відтак, особисто я з великим скептицизмом ставлюся до пропозиції Taryan Group. Водночас концепція реновації від Zotov&Co зі змішаними типом забудови має реалістичніший вигляд, адже це саме те, що там може бути реалізоване в тих обсягах і тих функціях в Україні. Але питання запиту – хто буде кінцевим покупцем цієї нерухомості, хто буде кінцевим оператором локації – для мене на сьогодні відкрите. Також я не бачу зараз ні інвестиційних можливостей, ні запиту на подібні проєкти в місті. Сьогодні у нас не працює процес комплексного планування. І, фактично, не виконують свої функції регулятори, які мають вимагати від бізнесу параметри забудови, функції, щоб все працювало в рамках комплексного планування. Тому, вважаю, що на сьогодні робота з «Теличкою» не на часі. Сьогодні місто її не схаває.