Звірі у містіЦе Мілкі, Сравчик, Гриша та Лада, яких узяли з притулків

«Мода без породи» – проект фонду допомоги безпритульним тваринам Best Friends Ukraine. Це історії про людей, які можуть придбати породистого улюбленця, але роблять вибір на користь притулків, їх також можна читати в соцмережах за хештегом #модабезпороди. «Ми б хотіли на власному прикладі показати, що мати тварину без породи – це насамперед мати тварину. Неважливо, є в неї посвідчення чи ні. Це жива душа». The Village Україна публікує чотири історії про собак, котів та їхніх господарів.

Я хотіла собаку з дитинства. Коли я нарешті перестала жити в однокімнатній квартирі, де і я ледве поміщаюся, вирішила, що час настав. Півроку моніторила притулки у Facebook та Instagram, бо шукала маленьке цуценя. Нарешті знайшла фото найменшого цуценяти, яке взагалі будь-коли викладав притулок, і пішла знайомитися. Песик був гіперактивний, гавкав і кусався, не сидів на ручках, не притулявся, не тикався мокрим носиком і мені зовсім не сподобався.

А далі – я не зовсім розумію, як це сталося, – за три дні я забрала його до себе назовсім. Спойлер – маленького собачки не вийшло. Я хотіла смішну тваринку, яка буде лежати в різних місцях, обійматися, тикатися носиком і ходити за мною хвостиком, яку я буду гладити і виховувати. З цим також не склалося. Взяла тваринку з притулку, бо не змогла б віддати 500 чи 1000 євро за цуценя, знаючи скільки собак і котів потерпають на вулиці без допомоги.

Найважливіша зміна – те, що тваринка виросла на 15 кілограмів. Песик був дуже маленький, коли я його взяла, і всі обіцяли максимум 10 кілограмів, але щось пішло не так. І тепер він важить 20 і все ще росте. Також Сравчик став значно голосніше гавкати і діставати до всіх поверхонь удома. У цьому проявляється його найкраща і, здається, єдина хороша риса – він не тягає і не гризе зарядки, вазони, папери, ручки, блокноти, ноутбуки, книжки і що там ще люди тримають на поличках і столах.

Виняток – ганчірка для миття посуду і моя шапка. Також собака навчився сидіти, лежати, «давати п’ять», давати лапу і не лізти в ліжко. Але краще б він навчився не стрибати на людей, не гавкати на перехожих і не вистрибувати мені на голову, коли хоче гратися. Єдине, що суттєво на мене вплинуло на початку – це витрати. Я з перших днів з цим змирилася і більше про це не думаю.

У квартирі, де я живу, не було плінтусів, і шпалери, поклеєні кілька років тому, відставали від стін унизу коло підлоги. Песик навів із цим порядок. Загалом шпалери його не цікавлять, але те, що вони висять і ворушаться, – із цим він змиритися не міг.

Довелося переклеїти вітальню та кухню, заразом зробити плінтуси: матеріали плюс робота коштували понад 10 000 гривень. І це була одна з перших витрат на собаку. Після того я зрозуміла, в чому прикол цуценят за тисячу євро: їх, мабуть, продають з гарантією, що ваше майно залишиться цілим.

Я довгий час намагалася його виховувати і ходила до кінологів, зоопсихологів і здавала його на різні виховні пансіони. Один такий пансіон коштує як семестр філології в Могилянці, а заняття із зоопсихологом – дорожче, ніж сеанс із людським психологом. У процесі я дізналася, що дуже люблю собак, значно більше, ніж думала. Мене абсолютно не напружує його вигулювати, коли він не слухається чи бігає по квартирі, краде шкарпетки чи гавкає на гостей (коли ми самі вдома, він гавкає вкрай рідко, бо знає, що нічого не перепаде, а от коли в мене гості, його прямо не заткнеш, бо знає, що люди недосвідчені можуть погладити, щоби заспокоївся, погратися чи навіть дати щось з’їсти). А ще я дуже люблю з ним обійматися. І розумію, що все вищевикладене звучить як пекло на землі, але з собакою моє життя стало значно щасливішим.

Людям, які збираються взяти тварину, я раджу піти й негайно взяти тварину (сміється).

Я переживала кризовий період – розлучення з чоловіком, зміна роботи, переоцінка цінностей. Усвідомила, що давно хотіла кота, але обставини ставали на заваді. І ось подумала, що досить тягнути, і вирушила на пташиний ринок. Це було одне з найбільш крутих рішень у моєму житті.

Біля входу на пташиний ринок я зустріла бабусю, яка роздавала кошенят просто так. «Брак породи», – сказала вона. Я дала бабусі 50 гривень «на удачу», і ми з Гришею вирушили додому.

Спочатку Гриша був такий маленький, що постійно губився в квартирі. Мені здавалося, що він знайшов якусь дірку під ванною і провалився до сусідів або випав з вікна тощо. Хоча кіт усього лише ховався в шторах і ковдрах. Потім він підріс і став дуже грайливим та найсмішнішим котом на світі. У нього є характер, і він не завжди робить те, що я від нього чекаю, не завжди діє на «команду». Але це жива істота, а не робот.

Гриша приніс у моє життя любов, відповідальність, а ще вчить терпіння. Це класний досвід: позитивний і добрий. Ймовірно, я стала для нього найважливішою людиною на світі. З’являється життя, яке повністю залежить від вас. Цей друг нікуди не зникне і не зрадить.

Людям, які збираються взяти тварину, я б порадила налаштуватися на любов і запастися терпінням. Доведеться приділяти увагу не тільки собі та близьким. Натомість ви отримаєте море любові, багато позитивних емоцій і віддане серце.

Я дуже люблю собак, але після смерті останнього чотирилапого друга якось боялася заводити нову тварину. Відтоді минуло вже близько 10 років. Одного разу ми приїхали з донькою в гості до тата, нас обліпили цуценята, яким був лише місяць. Я перша здалася і стала спочатку жартома, а потім серйозно пропонувати забрати одне цуценятко додому. На мені заснула крихітка зі схожим забарвленням на мого попереднього собаку, тож я сподівалася забрати саме її. А на доньці заснуло малятко, яке було менше від усіх братів і сестер та явно «відставало» від них. Коли обговорювали, що цій крихітці найбільше потрібен догляд і допомога, я здалася. Ніколи не прагнула придбати саме породисту тварину. Якби прибилось або довелося рятувати – окей, узяла б, але купувати не бачу сенсу. Ще з дитинства я була впевнена в тому, що найвідданіші та найрозумніші – дворові собаки.

Відтоді, як ми взяли Мілкі, життя змінилося швидше у нас, а потім уже в собаки (сміється). Прогулянки в лісі стали приносити ще більше задоволення, адже тепер ми їдемо туди не тільки погуляти, а й надивитися на радісну тварину, яка носиться від щастя, а потім без задніх лап спить.

У доньки з’явилася відповідальність за свого друга – погуляти й нагодувати. А в мене тепер є «сестра по собаці», відколи подруга взяла собі сестру мого собаки. Також усе дуже змінилося на роботі, довелося переїжджати, тому що минулий орендодавець був проти тварини, а для мене це важливо.

До появи Мілкі я шукала приміщення для нової майстерні півтора року, а тут місяць – і воно знайшлося! Життя собаки, звичайно, теж змінилося: він ніколи не буде сидіти на ланцюгу або охороняти двір. Мілкі – наш талісман і найкращий друг.

У кожного собаки свій характер, а у дворових – особливо! Цим вони приваблюють навіть більше, ніж породисті. Я, наприклад, дресирую собаку. І щоразу я, передусім, дресирую себе і стаю сильнішою. Не бійтеся брати, як іноді здається, «складну» тваринку, адже нам завжди дається стільки, скільки ми можемо осилити.

Ми із собакою випадково зустрілися вдома: дружина з дітьми три роки тому поїхали в притулок, забрали її, а мене поставили перед фактом про нову руду співмешканку. Тепер у нас живе house fox Лада. У нас є кіт, але, мабуть, дітям чогось бракувало. Вони щось планували, а я вже отримав результат цього планування.

Якщо хочеш завести чотирилапого друга, безглуздо створювати штучні перепони в голові, що він має бути обов’язково з посвідченням, і влаштовувати розподіл на «той має благородну кров», а «той – ні». Достатньо, що він твій, розумний і красивий. Дурних чи некрасивих тварин апріорі не буває, а тому й жодної різниці між породистим коргі з королівського двору та викупаним, причесаним собакою з притулку не бачу.

Щодо змін, тут є два важливих моменти. По-перше, завівши тваринку, змінюється ваш психосоматичний стан – вона завжди заряджає і заспокоює, а по-друге – мимоволі починаєш займатися пасивним спортом, адже щоранку за будь-якої погоди гуляєш із собачкою. Далеко не кожен містянин може похвалитися тим, що взагалі бачить вулицю, а тут ви і бігаєте, і ходите, і виконуєте нахили, присідаєте, причому все набагато цікавіше, ніж займатися на нудному тренажері. Найголовніше – усе це супроводжується емоціями та щирою радістю.

Якщо ви хочете завести тварину, маєте добре усвідомлювати, що несете повну відповідальність за її долю та не маєте жодного права викинути її на вулицю чи, не дай боже, завдати болю або іншої біди. Горе, яке чинять тваринам, завжди падає на плечі близьких.

Як зрозумієте, що готові завести улюбленця, просто заїдьте до найближчого притулку та придивіться до чотирилапих, які там живуть. Оцініть, що їм довелося пережити і з чим зіткнутися, – повірте, після цього ви не захочете йти ні на ринок, ні в зоомагазини чи зооклуби. Ви заберете додому ту тварину, що сама обрала вас і полюбила з першого погляду. І з цього моменту ви несете відповідальність за неї, а вона – за вас. І синергія цих взаємин принесе вам такий кайф, який складно описати, – його треба просто відчути.