Авторка  книги «Про Діму та інших. Як говорити на складні теми» в рамках проекту «Дітям про важливе» Наталія Реміш розповідає The Village про запитання, які ставлять у глухий кут, і про те, що турбує наших дітей.

Текст: Маша Шаталіна

Переклад: Юлія Наконечна

Фото: Альона Винокурова

Складні теми, яких бояться дорослі

— Які теми, з вашого досвіду, батьки вважають складними?

— Складні теми я б розділила на дві частини. Перша — прямі запитання або заяви дітей, на які ми не завжди знаємо відповіді. «Чому я повинен любити брата? Чому ти не можеш купити всі іграшки в магазині? Я не хочу з нею дружити, вона некрасива. Я хочу дружити з Ванею, а він не хоче. Чому?». Друга — ситуації, в яких проблематика незрозуміла і немає власне запитання. При цьому дитина відчуває явно негативні емоції, виражаючи їх криком, сльозами, капризами і вимаганнями. І тут я не закликаю вмовляти, а пропоную зупинитися і поставити питання «Що не так?»» або «Чому ти хочеш зараз саме це?»». Часто для дитини на її рівні щось є дуже важливим.

Психолог Тетяна Циварєва наводить в книзі такий приклад: «Поставте хоча б раз питання «Чому ти не хочеш?» Наприклад, дитина відмовляється надягати шарф. Запитайте: «Чому? Колючий? Туго? Заважає?». Добре, просто візьміть шарф з собою. Якщо дитина змерзне, закутайте: «Чудово, пригодився», — і запропонуйте купити новий м'який шарф. Головне — чути дитину, її «не хочу, не люблю, не буду».

— Чи означає «усвідомлене батьківство», що ми буквально усвідомлюємо свої страхи — втратити авторитет, говорити про свої почуття? Страх подумати про те, як у тебе самого з цим — з тими складними питаннями, які нам ставлять. І працюємо з ними, міняємося, аби бути кращими.

— Чесно кажучи, я не люблю фразу «усвідомлене батьківство». Вона стала штампом, пропагандою ідеальної поведінки. Під це питання підбивають абсолютно все. Найважливіше для будь-якої людини, мама, тато це або ні, — навчитися розуміти себе, свої емоції. Якщо під час розмови по телефону з другом ти починаєш злитися, важливо зупинитися і зрозуміти, що з тобою зараз відбувається, що він сказав, що змусило тебе скотитися в агресію. Коли в наше життя приходять діти, ця навичка стає критичною.

Діти викликають надзвичайно різні емоції. Мені здається, 50% часу ми хочемо на них насварити, тому що вони постійно порушують наші і чужі межі.  Ситуації можуть бути різними: від розлитого на диван молока до жорстокості по відношенні до інших дітей на майданчику. Не піддатися цьому першому пориву, дати собі час охолонути, погуглити «чому дитина б'є інших дітей», сісти з нею ввечері в кімнаті поговорити, зрозуміти її емоції. Але для цього потрібно вміти спіймати себе в пориві гніву і визнати свої власні відчуття. Вам зараз соромно, ви злитесь, вам образливо, що ви стільки часу розмовляли з дитиною про доброту, а вона вдарила малюка. Це все ваші виправдані емоції. Зрозуміли, визнали, вибачились перед мамою постраждалої дитини, тепер переходимо до власної. Потрібно поговорити. І так, не один раз.

Дуже важливо визначити свою позицію щодо складних тем і озвучувати її. Наприклад: «З бабусею інколи дійсно непросто спілкуватися. І мені також. Але це не означає, що так буває завжди. І в нас з тобою також бувають складні часи. Давай подумаємо, що нам подобається в спілкуванні з бабусею, і сфокусуємося на цьому».

Дитячий досвід і вміння визнавати провину

— Що робити, якщо власний дитячий досвід і батьківські установки заважають спілкуватися з нашими дітьми? Як бути і куди бігти, якщо не знаєш відповідей? Як навчитися в такі моменти не реагувати агресивно, щоб дитина не закрилася?

— Працювати над собою. Читати, думати, дивитись лекції. Визнати, що крик, зриви — це манера поведінки. Це не «вона мене довела», а ваша нестриманість. При цьому ви також маєте на неї право. Ви можете втомлюватись, недосипати і так далі. Замовчувати чи уникати розмови — це також ваше рішення. Ви теж можете вибрати такий шлях, але тоді беріть на себе відповідальність за те, що дитина почне віддалятися і заповнювати вакуум, що виник від неотриманих відповідей на питання, іншими способами. Усвідомити, що діти будують свій світогляд, відштовхуючись від наших реакцій. Б'єте дитину — вона буде бити брата. Переводите розмову на іншу тему — вона відповість вам тим же в десять років. Приховуєте — вона буде приховувати.

— Як навчитися просити пробачення у дітей, якщо щось пішло не так у розмові?

— Ми часто не вміємо просити пробачення. Нам здається, визнання провини дорівнює втраті авторитету. Так наче дитина сама не бачить, що мама зараз не права. Вона бачить і знає, і їй образливо, що ви цього не визнаєте. Іноді просте «вибач» може радикально змінити відносити в сім'ї. Сумно, коли батьки вже визнали свою провину, але дитині про це не кажуть і починають «підлизуватися». Дитина відчуває це. Краще чесно вибачитись.

Я вважаю, концепція «батьки — також люди» максимально життєздатна. Вона дає нам право на помилки, на паузи, на «не знаю, давай почитаю щось по темі».

Правило «Обійняти, озвучити почуття, запитати»

— Що краще — починати розмову самому чи чекати запитань від дитини? Чи може тривожність дитини бути сигналом для розмови? Як навчити дитину виражати свої почуття і відкрито говорити про них?

— Тут все просто. Психологи про це пишуть вже давно. Обняти, озвучити почуття: «Я бачу, що ти злишся»,  запитати — чому.

Тривожність — це знак, як і капризи, сльози, сум. Одне з завдань книги — дати дитині можливість відкрито говорити з мамою або татом на теми, які їй здавались забороненими. Деякі батьки кажуть, що діти не ставлять їм запитань. Але, як правило, це означає, що контакт між ними вже порушений і дитина боїться запитати. Книга допомагає дитині підняти складну тему, адже читання відбувається з подачі батьків або в їх присутності — означає, схвалення вже отримано. Це чудова можливість відновити довіру, якщо раптом вона була втрачена.

— Чи є «вікові» запитання: в п'ять років діти запитують про гроші, а в шість (умовно) про смерть? Чи є теми мамині і татові? Як татам відповідати на «жіночі» питання?

— В різному віці діти ставлять приблизно одні і ті ж питання, тільки різної глибини: якщо в чотири дитина хоче скупити в магазині всі іграшки, то в десять вона запитає, чому у вас нема мерседесу. В обох випадках це буде розмова про гроші. Я раджу обговорювати все з самого дитинства, щоб в пубертаті не виявити, що перед вами прибулець, який «понабирався» у друзів концепцій життя і тепер продає вам їх як найбільш правильні.

Звичайно, дівчатка прийдуть з рядом запитань до мами, а хлопчики — до тата. Тут є гендерні теми. Але, мені здається, це лише спрощує життя всім. Тати  найчастіше відповідають на «жіночі» питання, коли мами нема. Як мій чоловік, який десять років виховував дівчаток один: вони шукають в інтернеті, роблять зведений аналіз і видають середнє. Тати чудово справляються з аналізом даних.

— Як вибрати перевірені джерела, особливо в інтернеті? На що орієнтуватися в першу чергу? Як ви самі підбирали експертів для книги?

— Я вибираю лише відомі імена, якщо читаю статті чи дивлюсь відео. Якщо говорити про групу психологів, які працювали над книгою, я зверталась до спеціалістів, яких знала особисто: співавторами стали ті, хто має пряме відношення до дітей, і чиї погляди на життя співпадають з моїми. В передмові до кожного вірша вони пояснюють, що відчуває дитина і чому батькам важливо прийняти активну участь, виразити емпатію.

— На які запитання і теми накладене негласне суспільне табу? Що ще можна зробити, аби складних тем практично не залишилось? І чи можливо це в принципі?

— Є стандартні — секс і смерть, але тем насправді безкінечно багато. Вони не табуйовані, вони просто проходять непоміченими. Нам здається, що «якось само вирулить» і дитина зрозуміє. Але дитина часто розуміє зовсім не те, що нам би хотілось. Щоб мінімізувати такі ризики, потрібно старатися звертати свою увагу і увагу дитини на ситуацію: «Пам'ятаєш, сьогодні в пісочниці жінка кричала на чужого малюка, не свого сина? Будь ласка, якщо таке буде відбуватися з тобою, відразу йди до мене і не слухай порад інших людей. Я можу бути з ними зовсім незгідна.» Поверніться до цієї розмови з дитиною, навіть якщо пройшло два дні: це має значення для її відчуттів.

— Я читала в інтерв'ю, що ви почали писати вірші для своєї доньки. Якщо я правильно пам'ятаю, то їй зараз не має й двох — основний час запитань попереду. Тоді звідки взялись ці п'ять тем, про які йде мова в першій книзі? Зі свого дитячого досвіду? Зі спілкування з старшими дівчатками?

Я зберегла свої дитячі щоденники — багато інформації черпаю там. Я бачу, як непросто було мені маленькій знаходити рішення в стосунках зі світом. Також більшість питань я почула від Лоли, нашої середньої доньки: вона вміє поставити в тупик так, що ми з чоловіком сідаємо за ноут і шукаємо відповіді в гуглі. Тем насправді дуже багато. Я взяла найгостріші. «Тюбетейка» — тому що проблема нетолерантності до націй в нашій країні величезна. Діти з особливостями — моя особиста історія з життя. Гроші — проблема кожної сім'ї, незалежно від матеріального стану: завжди є хтось, з ким ми себе порівнюємо. Бабуся — історія з життя Лоли, яка справила не неї сильне враження в дитинстві. «Франческа» — це історія моєї племінниці, і навіть є така дівчинка, Франческа, її подруга.