Фото з Новосільської спецшколи, що на Тернопільщині, поширила учасниця моніторингового візиту адвокатка Інна Мірошниченко. Після того, як умови життя вихованців школи побачила громадськість, у ситуацію втрутився омбудсмен Дмитро Лубінець. А прокуратура вже відкрила кримінальне провадження та перевіряє працівників спецшколи, розповідає «Суспільне». Провадження відкрито за статтями: неналежне виконання своїх професійних обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, незаконне поміщення здорової людини у психіатричний заклад, сексуальне насильство, зловживання службовим становищем.

У 2024 році на утримання спецшколи виділили 20 мільйонів гривень із бюджету. Водночас діти живуть в умовах, коли двері в туалет не зачиняються на ключ, а душ і ванна доступні лише раз на тиждень. Крім того, гарячу воду для дітей умикають лише з 20:00 до 22:00, каже Мірошниченко. «Діти розповідають, що за погану поведінку їх відправляють у психіатричну лікарню. Це ніде не фіксують», – описує ситуацію вона.

«Хочу сказати одне, що ми всі на боці дітей, ми дітей любимо, у нашому закладі дітям дуже добре. Усі діти, які навчаються в нашому закладі, мають відповідні документи. У нас навчаються діти зі всієї Тернопільської області», – сказала директорка Новосільської спеціальної школи Дар'я Коменда в коментарі «Суспільному». Віледж намагався отримати коментарі адміністрації та чекає на відповідь від школи. 

Поки говоримо з авторкою фото з Новосільської спецшколи Інною Мірошниченко – про умови для дітей у спецшколі, про діалог з адміністрацією та громадський моніторинг. 

Інна Мірошниченко

адвокатка та партнерка Pronin&Partners

   

В Україні десятки тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування. Коли ми говоримо про дитячі садочки або табори, за кожною дитиною стоять їхні законні представники або батьки, які загризуть будь-кого за порушення прав дитини. А навколо дітей, які позбавлені батьківського піклування, завжди багато порушень. Це підтверджують люди, які стикалися з дитячими закладами не як волонтери, які привозили цукерки, а які їздять регулярно або брали дітей у сім’ю. 

Ця ініціатива зародилася давно завдяки Ірині Сусловій, яка є представницею омбудсмена з прав дитини у Верховній Раді й переймається дитячими питаннями з різних сфер. Ірина завдяки своїй діяльності контактує з активістами та випускниками інтернатів, які від першої особи розповідають про справжні умови життя в дитячих будинках. 

Півтора року тому я сама всиновила двох дітей, тому знайома з внутрішнім життям деяких інтернатів і бачила неналежні умови утримання дітей.

За ініціативи Ірини на базі омбудсмена створили Інститут громадського моніторингу. Він класний тим, що працює без витрат державних ресурсів. Бо раніше все спиралося в те, що якщо є класний орган, який може допомогти, у нього немає ресурсів і людей. в Україні 750 інтернатів, а в офісі омбудсмена не так багато людей. Натомість у громадських моніторингових організаціях люди пройшли навчання, мають регламент дій, їздять групами від 6 до 12 осіб. У групі обов’язково є державний службовець, дитячий психолог і громадський монітор.

«Кажуть, що нас замовили політики»

Ми виїжджаємо в інтернати з перевірками. Поки що їх було небагато, і через це заклади, які ми перевіряли, зловживають цим. Наприклад, кажуть, що нас замовили політики, що це наклеп від Києва проти Львова, або Києва проти Тернополя. Проте коли такі перевірки стануть регулярними, по 10–30 у всіх регіонах, цей наратив більше не спрацює.

Згодом ми зможемо презентувати системність порушень в інтернатах, покроково розповімо, чого не має бути в таких закладах і надамо програми з викорінення критичних порушень. До них належать, зокрема, побиття дітей у закладах і сексуальне насильство між дітьми. Коли в нас будуть готові програми, ми покажемо, що вони актуальні, тоді їх зможуть прийняти.

Нам важливо не те, яка кількість квадратних метрів виділена на дитину, чи правильна кількість вікон у кімнаті. Для цього є інші інституції, які мають таке перевіряти. Наша мета – досягти дотримання прав дитини. 

Ми спілкуємося з дітьми й питаємо, чи їм подобається в закладі, яке до них ставлення, чи знають вони свої права. Перевіряємо, чи реалізовані права цих дітей на якісну освіту й медичну допомогу, права на повагу їхніх честі та гідності. Також ми фіксуємо, чи люди, які працюють в інтернаті, мають належну освіту для роботи дітьми, як-от логопеди, дефектологи, психологи. 

Ми вповноважені їздити в будь-які заклади й без попередньої скарги, саме тому це називається «моніторинг», а не звичайна перевірка. 

Після моніторингу складаємо звіт. Якщо в інтернаті все добре, дякуємо за плідну роботу, бо з цією категорією дітей працювати важко. А якщо є порушення, фіксуємо їх.

Проте сьогодні ми здебільшого їдемо в інтернати після того, як отримуємо повідомлення, що в закладі порушують права дітей. Скарги надсилають на гарячу лінію омбудсмена. Серед них є повідомлення про те, що дітям безконтрольно дають психотропні препарати. Надалі моніторинги будуть за територіальною ознакою або за алфавітом.

Ситуація в Новосільській спецшколі Тернопільської облради: що відомо

Що з гігієною

Під час моніторингу ми побачили, що в закладі немає туалетного паперу, мила, рушників біля умивальників. Керівництво нам сказало, що це тому, що діти їдять мило й папір. Проте дитина має помити руки перед тим, як сісти за стіл їсти. Після посту в інстаграмі люди, які навідують дітей у цьому закладі постійно, повідомили, що туалетний папір і мило в дітей з’явилися. Проте перед нами була ще одна перевірка, яка надала кожній дитині нові зубні щітки та тюбики зубної пасти. І вони навіть не відкриті.

Що з «перевіркою»

За документами в інтернаті 95 дітей. Проте в їдальню в день нашої перевірки дійшло приблизно 60 дітей. Невідомо, куди пропали інші вихованці. Виходить, що коли заклад подає заяву на отримання бюджетних коштів, то вказує необхідне забезпечення як для 95 дітей – тобто книжки, одяг, продукти. Це велика корупційна схема, у якій усі зацікавлені.

Коли ми приїхали в інтернат Тернополя, перед нами була інша «перевірка». Вона закінчилася бенкетом у кімнаті для дітей. Ми бачили пляшки з-під алкоголю, їжу, стаканчики. Ніхто не сказав, що це був за орган, і на результати такої перевірки можна не чекати. Керівниця інтернату сказала, що жодної перевірки не було, вони просто святкували день народження чийогось онука. 

Діти розповіли, що люблять такі дні перевірок, адже лише тоді вони можуть нормально поїсти. Перевірчі органи заводять на кухню й показують, як діти гарно й смачно їдять.

Що з реакцією на насилля

Ми маємо півторагодинну розмову з дітьми, де вони розповіли про два конкретні факти сексуального насилля. В одному випадку застукали хлопця, який хотів зґвалтувати дівчинку. Діти поскаржилися директорці – і вона побила цього хлопця. Ніхто не викликав судового медика, щоб зафіксувати, чи було проникнення в дитину. Не викликали спеціалізованого психолога, щоб поговорив про травму з дітьми, або волонтерів із лекцією про сексуальне виховання. 

Хлопець насправді теж просто дитина, яка має неконтрольований доступ до відео порнографічного характеру. Це дитина, і вона не розуміє, що це поганий контент, який не треба відтворювати в реальному житті. Він ще не вміє контролювати своє сексуальне тяжіння й має працювати з відповідним лікарем.

На місці ми одразу викликали поліцію, ювенальну превенцію, службу у справах дітей і прокуратуру. Після того, як ми викликали поліцію, дирекція просто на камеру сказала про одну з потерпілих дітей «вона хвора, і не таке вам розкаже». Проте це порушення етики щодо цієї дитини. Навіть якщо вона дійсно має діагнози, пов'язані з її психічним станом, це не означає, що її слова про сексуальне насильство можна нівелювати. Найперше, що мала би зробити дирекція – відсторонити вихователя від роботи, який цю ситуацію допустив. Діти продовжують жити в одному закладі. 

Сьогодні керівництво інтернату викликає журналістів, щоб розповісти, що діти збрехали. А нас звинувачують у тому, що ми діяли за політичним замовленням і змусили дітей вигадати все. Проте діти не можуть розповісти про сексуальне насильство в 15 років, якщо вони не були його свідком або самі не зазнавали. Дитина вже щонайменше знає, що таке зґвалтування, отже, бачила порнографічні матеріали. Якщо дитина все вигадала, дирекція мала викликати поліцію й психолога, щоб зафіксувати, що зґвалтування не було.

Чому діти бояться говорити 

Не всі діти в дитячих будинках готові говорити про порушення, тому що таких перевірок дуже багато з різних органів щомісяця. Дитина один раз щось комусь розповіла – й сильно отримала за це від керівників інтернату. Вдруге вона не захоче давати свідчення, бо перевірчі органи підуть, а дитина залишиться, її ніхто не захистить. Вичислити, яка дитина давала свідчення, легко, бо в дитячих будинках усюди встановлені камери, доступ до яких є в кабінетах керівництва.

Дітей, які нам розповідають прикрі історії, ми релокуємо із закладу в інші безпечні місця. 

Для цього викликаємо службу у справах дітей, яка опікується дитиною, і вимагаємо в них дізнатися, де є патронатна чи прийомна сім’я, яка б негайно прийняла цю дитину. Також у регіонах є тимчасові пункти перебування, куди можна тимчасово передати дитину, якщо є загроза її безпеці.

На жаль, це ми можемо зробити лише для дітей, позбавлених батьківського опікування. Наприклад, у Тернополі багато дітей уже влаштовані в сімейні форми виховання, як-от прийомні сім’ї чи дитячі будинки сімейного типу, але потім їх чомусь повернули в школу-інтернат. У результаті держава виплачує гроші й прийомній сім’ї за виховання дитини, і закладу за її утримання, тому що ніде не вказано, що дитина двічі кудись влаштована. Така подвійна опіка, і ніхто не пояснив нам, як так виходить.

Таких дітей неможливо релокувати, оскільки є відповідальні дорослі, які в цьому не зацікавлені. Наприклад, були випадки, коли біологічні батьки забороняли будь-яке спілкування з дитиною. Якщо ж ідеться про дитину-сироту чи позбавлену батьківського піклування, тобто дитину зі статусом, то така дитина не залишається в закладі. У таких випадках ми робимо все можливе, щоб переконатися в її безпеці. Лише тоді, коли загрози немає, ми завершуємо перевірку.

Ми хочемо не просто перевірити й зафіксувати порушення, а припинити їх, урятувати дітей і контролювати виконання рішень. Зокрема, ми відкрили питання щодо подвійної опіки над дітьми та подали численні запити до різних інстанцій. Якщо діти влаштовані в сімейні форми виховання, вони повинні там залишатися. Якщо ж прийомна сім’я не може виховувати дитину, то її слід позбавити опіки, а дитину передати до іншої сім’ї. А так виходить, що діти «зависають у повітрі»: потенційні батьки їх не бачать і не можуть із ними познайомитися, тому що вони нібито зайняті.

Чому деякі дитячі будинки не хочуть віддавати дітей у сім’ї

Є діти зі статусом, які можуть бути влаштовані в сім’ї, навіть за кордон, але за три роки з ними не проводили жодної роботи. Коли дітей евакуюють за кордон, законодавство ЄС забороняє повертати їх назад групами. І їх можна повернути лише до сімейної форми виховання. Усиновлювач має особисто приїхати та забрати дитину. У результаті, коли звертаєшся до місцевої служби, наприклад, в Одесі, можуть сказати, що дітей немає. На кожну дитину є своя черга, і ще не всі регіони дали відповідь щодо можливості влаштування цієї дитини в сім’ю.

Благодійники, які працюють за кордоном, розповідають, що потенційні усиновлювачі з інших країн приїжджають, знімають номери в готелях поряд із дітьми, встановлюють контакти та чекають на закінчення війни, щоб усиновити їх. Згідно із законодавством України, міжнародне усиновлення можливе лише для дітей, які мають статус сироти протягом п’яти років. Тому, якщо дитина отримала статус три роки тому, «часікі тікають», і війна тільки пришвидшує цей процес.

На жаль, немає механізмів для розв’язання цих проблем. Наше завдання – фіксувати порушення та передавати їх відповідним органам. Багато речей відбувається у тіні, і, якщо ти не маєш чіткої інформації, не знаєш, що саме перевіряти. Наприклад, служби кажуть, що дітей ніхто не хоче усиновлювати. Хоча проблема в іншому. 

Є і багато дітей, і багато усиновлювачів, але вони не перетинаються через недоліки системи.

Крім того, інтернати зацікавлені в утриманні дітей, адже вони отримують гроші за кожну дитину. Кількість дітей визначає, скільки персоналу можна найняти: педагогів, вихователів, психологів, логопедів. Якщо в закладі 50 дітей, у них має бути 20 вихователів – це багато людей, за яких інтернат отримує бюджетні кошти. 

Часто ці штатні одиниці заповнюють формально, і ми не бачили жодного інтернату, де всі працівники, зазначені в документах, були оформлені офіційно й перебували на місці. Тож що більше дітей перебувають у закладах, то більше вони отримують грошей за них.

Як виходить, що перевірок багато, але дітям не допомагають? 

Навколо дітей, які проживають у дитячих будинках, дуже багато органів із перехресними повноваженнями. Тобто приїхала одна перевірка, встановила факт неналежного утримання дітей, але вона не має повноважень, щоб притягнути керівників інтернату до відповідальності. Передає іншим органам, а ті нічого не роблять, тому що треба брати на себе відповідальність, визнати, що ці жахи відбуваються за спиною. Крім того, усі одне одному доводяться родичами й мають родинні зв’язки. 

Як допомогти дітям у школах-інтернатах

Якщо людина приїхала один раз, привезла речі й цукерки, і поїхала назавжди, для дітей це важкий удар, адже вони чекатимуть на її повернення. 

 

Найкраща «валюта» для дітей у школах-інтернатах – не гроші, а увага. 

Ці діти мріють потрапити в сім’ю. Якщо ви не маєте змоги взяти прийомну дитину, ви можете стати її наставником. Це можна зробити через центр соціальних послуг у вашому регіоні.

Після заповнення всіх документів ви можете сказати, наприклад, що хочете стати наставником дівчинки 10–15 років. Ви укладаєте договір і раз на тиждень можете приїжджати до дитини, забирати на кілька годин на прогулянку, узяти додому на новорічні свята або день народження. Так ви стаєте дитині справжнім другом.

У дітей можуть бути хобі, якими ніхто не хоче займатися. Як наставник ви можете допомогти дитині розвиватися в заняттях скрипкою, грою в шахи чи в малюванні. Саме ця індивідуальна увага має терапевтичний вплив на дитину. Усі випускники інтернатів розповідають, що їм не вистачало саме її. Крім того, не залишайтеся осторонь і не заплющуйте очі на цих дітей. Долучайтеся до громадських ініціатив або зборів благодійних фондів.