Чайлдфрі  – це люди, які ухвалили свідоме рішення, що не хочуть мати дітей. У світі про це заговорили ще у 70-х роках. Першою цей феномен дослідила соціологиня Джин Вівкерс, яка ділила чайлдфрі на дві групи. Перша – ті, хто негативно ставляться до усього, пов’язаного з дітьми. Герої цього матеріалу The Village Україна належать до другої групи – вони позитивно ставляться до дітей загалом, але ухвалили свідоме рішення не мати їх. Вони розповіли нам про причини, усвідомлення вибору та сприйняття суспільства.

Текст: Софія Пилипюк, Таня Коробка

Ілюстрація: Анна Шакун

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – лонгріди без новин.

Інна

27 років

В один момент я зрозуміла, що діти не викликають у мене ніяких емоцій.

Я – трудоголік і не уявляю себе без роботи. Для мене діти – це не певне досягнення в житті. Я вважаю своєю місією змінювати країну на краще. Якщо я вирішу мати дітей – мені доведеться відкласти цю ціль. А зараз найбільш сприятливий для змін період. Поряд люди зі схожими цілями, цінностями, і я не хочу втрачати цей шанс.

В один момент я зрозуміла, що діти не викликають у мене ніяких емоцій. Для мене вони такі ж, як дорослі. Якось я сиділа зі своєю похресницею і ми говорили про екзистенційну кризу. Потім зловила себе на думці: «Це ж дитина, вона ж нічого не зрозуміє». Але мені не хочеться сюсюкатися, для мене це теж співрозмовник. Не можу говорити з ними про «Машу і Ведмедя». Я прочитала книжку «Як говорити з дітьми про мистецтво», там йдеться про те, що з дітьми треба говорити серйозно. Як ти налаштуєш їх – так вони і будуть сприймати світ.

А ще я занадто люблю свободу. Мені зірватися поїхати на фестиваль – це важливо. Я навіть заміж не збиралася виходити. Хотіла змінювати країну, більше тусити з однодумцями. Коли у мене з’явився Сергій, я зразу йому сказала, що багато працюю і взагалі не створена для стосунків, дітей, борщів. Але ми закохалися одне в одного й одружилися. І те, що ми не хочемо дітей – не протидіє нашим почуттям.

Ми ще періодично вступали в дебати щодо дітей. Якщо Сергій казав: «Було б непогано мати такого бейбіка» – я на це не дуже добре реагувала. Я дуже втомлена приходжу з роботи, і хочеться книжку в руки і померти на дивані, грубо кажучи. А якщо уявити, що є особа, якій треба приділяти 98% свого часу?

Я не кажу про всіх, але жінки часто забувають про себе, особливо після народження дітей. У нас немає культури любити себе, слухати себе. Нам з дитинства кажуть, що жінка має народжувати. Але ні, жінка як людина має право на власний вибір. Я дуже поважаю жінок, які роблять свідомий вибір у житті народжувати дитину. І дуже круто, коли це гармонійно поєднується – сім’я, кар’єра, друзі. Для мене така жінка – просто герой.

 Нам з дитинства кажуть, що жінка має народжувати. Але ні, жінка як людина має право на власний вибір.

Александра та Александер

27 та 35 років

Ми як митці продовжуємо не гени, а меми.

Александер: Якщо ви бачили кіно Веса Андерсона «Королівство повного місяця», то це прототип нас. Десь 10 років тому я «вкрав» її з дому і нас розшукувала міліція, без жартів. Проговорювати момент щодо дітей ми почали, коли у багатьох наших друзів з’явилися діти. Звісно, почалися питання: «А у вас коли?» Ми зрозуміли, що не хочемо дітей, і це свідоме рішення. Хоч воно трошки модерністське і йде проти природи.

Александра: Ми вже більш як 10 років разом займаємося мистецтвом і вважаємо наші мистецькі проекти своїм продовженням. Я присвятила багато часу дослідженням біологічних та соціальних функцій людини. Якщо подивитися на соціум як організм, то митці займають функцію органа, який покращує суспільство. Якщо не буде митців – суспільство не зможе існувати, почне деградувати. Наприклад, розстріл інтелігенції – підтверджує це. Народження дітей – це прагнення відтворити, помножити, продовжити себе в часі. Митці відтворюють себе не тільки в біологічній, а й у меметичній формі (мем – одиниця культурної інформації – ред.). Я почуваюся природно, займаючись мистецтвом і не маючи дітей. У цій ролі у соціумі в мене не виникає внутрішнього конфлікту, що щось зі мною не так.

АЛЕКСАНДЕР: Я теж відчуваю себе комфортно, хоча знаю, що в мене сильні батьківські інстинкти. Ми можемо зосередитися на нашій діяльності – і це також певна функція. Людина складна тварина – ми не просто розмножуємося і все. Ми як митці продовжуємо не гени, а меми.

Деякі чоловіки звинувачували мене в тому, що я егоїст, що «не хочу жити заради дитини». Але я не живу тільки заради себе і доводжу це справами. Насправді багато людей якраз-таки заводять дітей з егоїстичних причин. Мій батько завжди казав, що заводив дітей, аби вони потім подбали про нього.

АЛЕКСАНДРА: Ми жили в Славутичі, а там багато молодих сімей. Діти становлять, мабуть, третину населення. Якщо мені 27 років і я без дітей, то молодим мамам там 17 років. Я помітила, як до мене ставляться люди навколо: той факт, що у моєму віці немає дітей – був для них неприємний. Їх не так напрягав мій яскравий зовнішній вигляд чи те, що я мисткиня, як те, що в мене немає візка з дитиною. В інших ситуаціях – усе чудово. Мені пощастило із сім’єю: щодо дітей на мене ніхто не тисне. Наші друзі, які мають дітей, кажуть нам: «Навіщо вам народжувати? Ви можете гратися з нашими дітьми, розповідати їм про мистецтво».

 Народження дітей – це прагнення відтворити, помножити, продовжити себе в часі.

Є класична стаття Карла Юнга про те, що, аби виховати повноцінну особистість, треба інша особистість, яка вже має певний досвід. І вона може, дивлячись на ще не сформовану особистість, побачити, чого їй не вистачає, спрямувати розвиток. Інколи люди народжують, ще не будучи сформованими особистостями – і це є великою проблемою.

У мене в Празі живе приятелька. Коли вона була вагітна, то казала, що відчуває себе дуже молодою мамою. Їй 29 років, а в лікарні більшість вагітних жінок були віком 32-35 років. Вона казала, що вагається, чи взагалі в неї достатньо досвіду.

АЛЕКСАНДЕР: Насправді так, у нас є друзі в Празі – і у них діти з’являються в середньому в 30 років. Спочатку нас це дуже здивувало, бо є така радянська традиція, що треба дітей заводити якомога раніше. Але це певна маніпуляція, бо Союз постійно воював і державі потрібно більше людей. Я впевнений, що тепер ситуація змінюється. В Україні вже більш свідомо до цього ставляться – і це викликає повагу.

 Навіщо вам народжувати? Ви можете гратися з нашими дітьми, розповідати їм про мистецтво.

Соня та Женя

29 років та 34 роки

Розвиваємо себе, а якщо буде дитина – потрібно буде розвивати її.

Женя: Ми одружені вже 5 років, а знайомі понад 10. Зрозуміли, що не хочемо дітей, бо зараз можемо розвиватися так, як хочеться, подорожувати, куди хочеться. Ми ходимо на курси, дізнаємося нове. Розвиваємо себе, а якщо буде дитина – потрібно буде розвивати її.

Соня: У мене є думка, що коли мій розвиток дійде до якогось певного рівня – я відчую, що мені треба у когось вкладати, але поки що мені комфортно займатися собою.

А ще діти – це переживання. Навіть якщо залишаєш їх із бабусею чи нянею – постійно думаєш про це, телефонуєш. Це додаткове нервове напруження постійно. Таку величезну відповідальність – не бачимо сенсу брати, у нас і так її з головою вистачає.

Женя: Я дивлюся, куди рухається цей світ, і страшно приводити нове життя сюди. У нас все погано в плані екології, доступності екологічного харчування чи просто свіжого повітря.

Соня: Якщо народжувати дитину, то треба вести в садок чи школу. А в нас ця система заганяє дітей у певні рамки, не дає правильно розвиватися.

Женя: У нас багато-багато друзів чайлдфрі, багато друзів і з дітьми. Дітей друзів я люблю. Я не дуже люблю невихованих людей, і неважливо, дорослий це чи дитина. Тобто якщо це дитина вихована, не бігає, не кричить, не руйнує все довкола себе, то я цілком нормально до неї ставлюся. Ми не чайлдхейтери, це зовсім інше.

Соня: До дітей друзів я ставлюся як до дорослих, не сюсюкаюся. Вони не викликають у мене розчулення. Малюки до 9 місяців мене чомусь дуже люблять. Навіть якщо капризують, плачуть, я беру їх на руки – і вони одразу засинають.

Фото: 1, 3 – надане героями, 2 – Володимир Шуваєв

 Таку величезну відповідальність – не бачимо сенсу брати, у нас і так її з головою вистачає.