Чотири роки тому Анастасія Леухіна ухвалила рішення забрати сина Клима зі школи і перевести його на навчання вдома.

У розмові з The Village Україна мама і син розповідають про особливості дистанційного навчання та стереотипи, пов’язані із навчанням поза школою.

Фото: Анна Бобирєва

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – лонгріди без новин.

«Я не уявляв, як це може бути – не ходити в школу»

Анастасія Леухіна: Одного чіткого моменту, коли ми вирішили залишити школу, не було. Але третій клас Клим закінчував із важким серцем.

Клим Леухін: Мені не подобалося ходити в школу. Навчання мені не йшло. В один момент я подумав, що нічого не можу, і вирішив сховатися на останній парті.

Анастасія: У мене в житті є принцип: я не боюся експериментувати і пробувати. Буквально за кілька тижнів до 1 вересня ми подумали, що можна спробувати навчатися вдома. Завжди можна було повернутися, якби спроба виявилася невдалою.

Клим: Я закінчив третій клас, пішов на літні канікули. Коли вперше почув, що більше не піду в школу, дуже-дуже здивувався. Я такий: «О, цікаво!». Не уявляв, як це може бути – не ходити в школу.

Анастасія: Коли ми почали навчатися вдома? За кілька тижнів до 1 вересня. Ми повинні були спочатку перевірити, як це працює.

Клим: Перший день домашнього навчання я зараз не пам’ятаю. Це було чотири роки тому. Але загалом добре пам’ятаю перший рік навчання.

Анастасія: Спочатку було непросто.

Клим: Складно було звикнути до того, що не треба щоранку пішки ходити до школи. Не треба десь бути щодня о 8:30. Та найскладніше було звикнути до того, що треба самостійно організовуватися.

 Коли ти ходиш до школи, тобі не потрібно організовувати навчальний процес.

Анастасія: Ясна річ, на той момент Клима більше організовувала тьюторка. Відповідального фахівця, який взяв би на себе таку відповідальність, знайти непросто. Але нам пощастило: колега, із якою я вчилася в університеті, саме шукала роботу.

Клим: Раніше у мене була одна тьюторка, яка відповідала за всі предмети, а тепер їх чотири. Наприклад, один тьютор викладає алгебру, геометрію та фізику, другий – біологію та хімію, третій – історію. Тьютори займаються зі мною наживо або по Skype. Вони ставлять мені домашнє завдання (щоб я щось прочитав чи зробив контрольну) і перевіряють, як я засвоїв матеріал.

Анастасія: Зараз Клим частину предметів проходить сам, із частиною предметів йому допомагають. Окрім того, з української та російської мов у Клима є регулярні заняття раз на тиждень.

Клим: Я не сказав би, що гуманітарій або технар. Мені подобається і література, і математика. Ще подобаються хімія та фізика, тому що це предмети, на яких можна робити дослідження.

Анастасія: Нещодавно вони із тьютором проходили на фізиці тиск.

Клим: Ми малювали на листку ногу, а потім визначали, скільки це квадратних сантиметрів. Тоді переводили у квадратні метри і визначали тиск у паскалях. Але, якщо чесно, я сам ще не до кінця розібрався, що таке паскалі. Розумію, що це одиниця вимірювання тиску, а тиск залежить від маси і площі тіла, але…

Анастасія: Якщо виникають якісь питання щодо навчальної програми, ми знаємо, до кого звернутися. Наприклад, інформатику Клим проходить сам. Але якщо є момент, щодо якого треба щось прояснити, у мене є знайома вчителька інформатики, яка ще мені викладала. Ми просимо її пояснити. Але більш важливо те, що ми самі ставимо собі темп навчання. Це вчить самоорганізації.

Клим: Ми з мамою складаємо графіки навчання на тиждень, місяць і навіть на півріччя. Також ми визначаємо, коли з якої контрольної у мене дедлайн, щоб я усе встиг.

Анастасія: Якщо подивитися у наші плани навчання, то це схоже на таблиці проджект-менеджера: графіки, дедлайни тощо. Коли ходиш до школи, тобі не потрібно організовувати навчальний процес.

Клим: Тобі не потрібно думати: школа задає темп, ставить завдання і каже, що і коли робити.

«Кожен має право обирати форму навчання»

Клим: Зазвичай я прокидаюся близько дев’ятої. Прокидаюся сам, без будильника – просто вже звик до такого режиму. На 10:00 я йду на заняття з важкої атлетики, тоді повертаюся додому. Відтак іду на трубу. Повертаюся додому, обідаю і роблю уроки. Після цього можу ще раз піти в спортивну школу або зробити більше уроків. Я вирішую, чи все встигаю – думаю, краще піти на заняття чи допрацювати щось із навчання.

Анастасія: На атлетику Клим ходить мінімум тричі на тиждень. Та іноді буває й по десять разів: на канікулах він може займатися і двічі на день – тренування зранку, тренування ввечері.

Клим: Зараз треба займатися більше: скоро в мене чемпіонат області, а тоді чемпіонат України.

Анастасія: А ще Клим грає на трубі та фортепіано.

Клим: Коли я пішов у перший клас, паралельно почав займатися спортивно-бальними танцями. Заняття проводили у музичній школі. Танці я скоро залишив, але музики навчатися продовжив. Хотів грати на трубі.

Анастасія: Але перші три роки треба грати на блок-флейті, а вже тоді обирати більший інструмент.

Клим: На музику я спочатку не хотів іти. У мене завжди так буває: коли одразу щось не виходить, я починаю це відштовхувати. Але коли все починає виходити, це дуже подобається.

Анастасія: Ми не могли б займатися і спортом, і музикою, якби Клим ходив до школи. Коли ти сидиш у школі, а потім ще кілька годин робиш домашнє завдання, часу на щось інше бракує. Увечері на вихідних, коли Клим відчуває, що все зробив, і встигає за планом, може поїхати до друга чи сходити з кимось у кіно.

Мені дуже подобаються саморобки, DIY-штуки. У мене є друг, йому не 12, а 35 років. Ми познайомилися з ним через велоспільноту Чернігова. Я дуже люблю до нього ходити: ми робимо разом різні технічні штуки. Якось ми відновили машинку на радіокеруванні, ще якось світильник відремонтували.

Також мені подобаються фільми про LEGO. Стрічки про супергероїв не дуже люблю, але в мене є футболка Marvel із Залізною людиною, Капітаном Америкою, Халком і Людиною-павуком.

Клим: Загалом я приділяю навчанню не більше як 4-5 годин на день. Звісно, якщо я щось не встигаю, то доводиться вчитися й на вихідних. Я знаю, що кожну тему, яку пройшов, повинен здати у вигляді контрольної роботи. Контрольні здаю в одній із київських шкіл. Зазвичай це 10-12 контрольних в один день – приблизно раз на місяць. Піврічну програму з одного предмету я часто проходжу за два тижні.

Анастасія: Це спеціалізована школа. У Чернігові, де ми живемо, таких шкіл немає. Тому ми їздимо до Києва. Це одна з небагатьох державних шкіл у країні, що спеціалізуються на заочному навчанні.

Клим: Наприклад, тут контроль проходять діти, які професійно займаються спортом.

Анастасія: За новим законом про освіту це регламентовано. Усе чітко прописано: кожен має право обирати форму навчання. У попередніх версіях закону цього не було. Але насправді доступ до вибору форми освіти батькам досі доводиться виборювати – школи просто не знають, як працювати з позашкільними форматами.

 Це стереотип – що діти, які не ходять у школу, мають проблеми із соціалізацією

«Це не функція школи – шукати друзів»

Клим: Наскільки часто в мене запитують про соціалізацію? Щоразу. Кожен, хто бере інтерв’ю.

Анастасія: Це стереотип – що діти, які не ходять у школу, мають проблеми із соціалізацією. Мені дуже сподобалося формулювання одного американського експерта у сфері домашнього навчання, який називає соціалізацію S-word. Тобто це ніби лайливе слово. За його словами, дорослі люди надзвичайно рідко опиняються у групах одного віку з 30 людей. Це неприродна ситуація. Наскільки часто ми потрапляємо у групу з двадцяти п’яти 25-річних людей? Ніколи. У суспільстві ми постійно контактуємо з людьми різного віку.

Клим: У школі в мене не було багато друзів. І зараз теж друзів не багато – але більше, ніж коли я ходив у школу.

Анастасія: Це не функція школи – шукати друзів.

Клим: Якщо мені потрібна допомога, я без проблем підійду до незнайомої людини і поговорю з нею.

Анастасія: Ми інколи подорожуємо у гості до наших друзів за кордон. Для мене показовим з точки зору соціалізації є те, що Клим не просто спілкується з однолітками з інших країн, а спокійно може попросити про щось англійською у персоналу в готелі.

«Ми не проти школи, ми за індивідуальний підхід»

Анастасія: Раніше ми могли сказати: у нас така-сяка школа, вона не того вчить, підручники фігові, вчителі змучені, усе погано. Але тепер у нас немає таких відмовок. Треба самим давати собі відповідь на запитання: «Які я поставив собі пріоритети? Куди спрямовувати фокус? За якими критеріями ухвалювати рішення?».

Клим: Це цікаво, але дуже непросто. У школі ти звикаєш до того, що ці відповіді тобі дають.

Анастасія: Мені не хочеться казати, що школа це треш, а ось ми такі хороші. У різних дітей є різні потреби. Одним дітям треба рухатися швидше, іншим – повільніше. Школи та вчителі також бувають дуже різними.

Клим: Навіть у хороших школах учителі не завжди можуть знайти правильний підхід до кожної дитини. Адже в класі кілька десятків дітей: складно адаптувати навчальний процес під індивідуальні потреби окремих учнів у великому класі.

Анастасія: Ми не хочемо поливати школу багном. У нас був поганий досвід, тож ми обрали інший шлях. Ми не проти школи. Ми за індивідуальний підхід. Ми пропагуємо лише одне – потрібно свідомо ставитися до освіти дітей. Обирати варто ту форму навчання, яка підходить вам у конкретний момент.

 У школі ти звикаєш до того, що ці відповіді тобі дають