Де ти працюєшЯ працюю в Центральній виборчій комісії

Центральну виборчу комісію на площі Лесі Українки можна назвати місцем, де твориться історія України. Саме ця установа з 1998 року оголошує переможців президентських, парламентських і будь-яких інших українських виборів.

Будівлю на Печерську, як і площу Лесі Українки, звели в 60-х роках 20 століття. За радянських часів будівля слугувала штаб-квартирою для Обкому ЦК КПУ. Тепер у ній працюють не тільки ЦВК, а й окремі відділи КМДА, Київська обласна державна адміністрація. На кожному з поверхів – килими різних кольорів, є сині, червоні й зелені. У ЦВК жартують, що кожній організації – свій колір.

The Village Україна в рубриці «Де ти працюєш» розповідають про цікаві нежитлові будинки Києва та людей, які в них працюють.

Олег Діденко

голова ЦВК

Якось так склалося, що майже вся моя професійна діяльність була повʼязана з правовим супроводженням політичних процесів, зокрема, виборів. У 2014 році я потрапив у ЦВК: спочатку мене призначили членом комісії, а у 2019 році обрали головою.

Раніше я казав, що вибори відбуваються завжди. На жаль, зараз у нас настав період, коли вибори дійсно не відбуваються. Але робота у ЦВК є завжди. Інше питання – навантаження. Коли вибори по всій Україні, рівень навантаження набагато вищий. Окрім того, як тільки вибори закінчились, потрібно готуватися до наступних.

Чи не найскладніше завдання зараз – підготуватися до виборів, які будуть після перемоги. Україна ще не була в такій ситуації, коли треба проводити вибори після війни, масштабних руйнувань інфраструктури, проблем із втратою обладнання, масовим переселенням громадян як в Україні, так і за кордоном.

Склад ЦВК, у якому я став головою, був призначений у 2019 році. У 2020 році в Україні проводилися чергові місцеві вибори. Я часто говорю, що ці вибори – найскладніші в історії України, бо тоді збіглися кілька чинників: новий виборчий кодекс із новими виборчими системами, адмін-територіальна реформа, проблеми з фінансуванням і COVID-19. Ці процеси відбувалися паралельно, тобто ніхто до кінця не розумів, яка буде система адмінустрою, які вибори до яких саме органів місцевого самоврядування проводити. Я тоді думав, що складніше вже не буде, що після цього нам уже нічого не страшно. Але зараз перед нами ще складніші виклики…

Для мене показовими є оцінки від місій спостереження, адже їх важко звинувачувати в заангажованості. Після місцевих виборів 2020 року ми отримали дуже позитивні оцінки. Видання The Economist робить рейтинг розвитку демократії в країнах за шкалою від 1 до 10. Останні два роки Україна отримувала 8,25 у розділі «Вибори й плюралізм». Це відповідає рівню країн із розвиненою демократією.

Зараз у нас війна, і демократичний світ нас підтримує. І значною мірою через те, що ми відстоюємо ці ж демократичні цінності. Дуже важливо і далі рухатися цим шляхом. Тому нині велика увага має бути спрямована на те, щоб уже зараз підготуватися до виборів, які відбуватимуться після нашої перемоги, і проаналізувати загрози, які можуть виникнути.

ЦВК ухвалило стратегічний план свого розвитку на пʼять років, перший в історії установи. У ньому ми зокрема й поставили завдання – вивчити можливість переїзду ЦВК у власну будівлю. Ми приділяємо велику увагу інклюзії, у тому числі й інклюзії будівлі. Її зводили ще в СРСР, тоді такими питаннями ніхто не переймався.

Ця будівля – це не тільки помешкання ЦВК. Тут одночасно розташовані КМДА, Київська обласна рада, тривалий час також були комітети Верховної Ради, Міністерство ветеранів. Тож не можна сказати, що це будівля ЦВК.

Коли я ще тут не працював, я сприймав цю будівлю як громіздку, монументальну. Вона вселяла не те щоб якийсь страх, радше повагу. Але люди сприймають нашу будівлю по-різному, не завжди позитивно. Ще один напрям розвитку – зміна комунікаційної стратегії. Ставати більш відкритими, говорити простою та доступною мовою. Якщо нам це вдасться, то ми змінюватимемо і сприйняття цієї будівлі. Я вважаю, що люди мають міняти будівлі, а не будівлі людей.

Марина Савчук

начальниця відділу документообігу та контролю

Я закінчила технікум за спеціальністю «Діловодство й архівоведення», працюю за спеціальністю вже 24 роки. Спочатку пішла працювали до воєнної прокуратури. Перший заступник голови комісії ЦВК Микола Іванович Демʼяненко, з яким я працювала в прокуратурі, запросив мене працювати у ЦВК машиністкою. Перша моя посада називалася «спеціаліст першої категорії машинописного бюро».

Прийшла працювати у ЦВК 6 січня 1998 року. Я памʼятаю, бо в мене був дуже складний перехід із минулої роботи – не хотіли відпускати з прокуратури. Але я подумала й вирішила, що спробую, чому би й ні. І так вийшло, що затрималася на 24 роки. За переведенням на іншу роботу мене таки не відпустили, змусили писати заяву про звільнення й відпрацьовувати ще два тижні. Ось так і вийшло, що на Святвечір, 6 січня, я прийшла сюда працювати.

Своєї структури тут не було, штат – люди командировані з Верховної Ради, з тоді ще Адміністрації президента, Кабміну. Тож люди були з досвідом. І уявіть собі 20-річну дівчинку, яка прийшла тільки після навчання: зовсім інший профіль роботи, нові люди… Зі спеціаліста першої категорії помаленьку дісталася до посади заступниці начальника управління. Нині я начальниця відділу документообігу та контролю.

У технікумі нас учили працювати з механічною машинкою, потім у прокуратурі нас почали переводити на електричну машинку для набору тексту «Ятрань». Через пів року після цього нас посадили за компʼютери. Був один компʼютер на всю прокуратуру, так само і тут – один компʼютер на всю ЦВК. У нас конверти зараз – узяв, стрічечку відірвав, поклеїв і воно «пішло». А тоді все клеїли, вважайте, що язиком.

2004-й був дуже складним роком. Хтось із працівниць каже, мовляв, от як страшно було, коли в перший день війни. А я кажу, що дівчата, ви не були у 2004 році в цій будівлі. Це було гірше, ніж зараз.

Уявіть робочий день: три ряди оточення навколо будівлі, вхід – не центральний, а з боку пошти. З першого поверху потрібно дістатися шостого пішки, а там на кожній другій сходинці стоять хлопчики зі зброєю. Ти стоїш і не знаєш, яка в цього хлопця команда. Підіймаєшся сходами й думаєш: а раптом тобі зараз у спину… Але коли вже до шостого поверху доходиш, вони кажуть: «Тітонько, зробіть, будь ласка, чаю, ми так замерзли». А це листопад був, холодно. І отак кожен день ідеш, печиво приносиш, чай, щоби цих хлопчиків напоїти. Може, тоді тебе й не чіпатимуть [сміється].

Улюблене місце у ЦВК – моє робоче місце. Я на своєму робочому місці сиджу вже 20 років. Як вийшла з декрету й сіла на нього, так воно і стало «моїм». Під час виборів я практично тут живу. Я вдома не буваю. Мене привозять додому переодягнутися, помитися та повертають. Ми не спимо. У нас немає часу навіть на стільці очі закрити на пів години.

У багатьох людей, які ніколи не працювали у ЦВК, постає запитання: що ви там робите? Ми робимо. У вас вибори – це один день. Ви прийшли, проголосували й усе. А для нас пів року мінімум – це підготовка до виборів. У день виборів ми працюємо у три зміни. Тільки у 2008 році нам за законом дозволили приймати документи тільки до 18:00, а не цілий день.

Олександр Стельмах

керівник Служби розпорядника Державного реєстру виборців

У це приміщення вперше я зайшов у 1994 році. Я працював в IT-компанії, якій запропонували розробити програмне забезпечення для проведення виборів. Так і потрапив уперше до будівлі ЦВК. Тоді це був не окремий орган, а відділ Верховної Ради. Я ще не працював у ЦВК, але вже мав стосунок до цього органу.

У 2006 році ЦВК оголосила конкурс на зайняття вакантних посад, і я посів місце заступника керівника управління інформатизації. Займався тим, чим і раніше: автоматизацією виборчих процесів, а потім – створенням програмного забезпечення для державного реєстру виборців.

У далекому 1994 році в Центральній виборчій комісії були тільки машинки для друкування «Ятрань». Потім американська організація IFES [Міжнародна фундація виборчих систем] дала нам до десятка компʼютерів і два лазерні принтери. Це, мабуть, був перший випадок у Києві, коли щось таке мали державні органи. Сюди навіть приходили інженери дивитися, що ж це за обладнання таке.

Колись був у ЦВК один працівник, він був дуже далеким від компʼютерів. Заходить у кабінет із листочком, прикладає його до монітора й каже: «Усе, там зʼявилось у вас у компʼютері?». Я оце через 20 років думаю, це ж геніальна ідея! Ми вже використовуємо такі сканери, але ж ніхто не додумався використовувати монітори як сканери.

Я насправді вірю в електронні вибори та вважаю, що вони будуть обовʼязково. Вважаю, що паперові вибори ще більш небезпечні, ніж електронні. Якщо думати, що людство не може вигадати таку захищену електронну систему, треба так і сказати, що все, ми здаємося. Раніше, наприклад, уявити, що у ЦВК використовуватимуть електронну пошту було чимось дивним. Найімовірніше, першим кроком буде встановлення машин для голосування, які будуть повторювати паперові процеси.

Я безпосередній учасник подій 2004 року. Тоді я ще не працював тут офіційно, але був розробником програмного забезпечення. Усі ми, безумовно, стояли на стороні Помаранчевої Революції й нам не подобалось те, що тут відбувалось. Те, що інформаційну систему призупиняли, щоб у ручному режимі «попереписувати протоколи».

Дані виборів не були сфальсифіковані. Були намагання призупинити сам процес надходження інформації, щоб громадянське суспільство не дізналось швидко про дані протоколів. На місцях, в окружних комісіях, намагалися «переписувати» протоколи. Але ця історія не пройшла. Але якби дані протоколів, наприклад, були би оприлюднені в інтернеті, то що вже зробиш? Фальсифікації відбувались саме з паперовими протоколами. Олег Царьов [колаборант і ексдепутат від «Партії регіонів»] тоді заходив у кабінет і казав: «Ось так буває, натиснеш одну кнопку – і лишишся життя».

Найбільше я люблю наступний день після завершення виборів. Коли вже зрозуміло, що інформаційна система відпрацювала, а Центральна виборча комісія впоралася зі своїм завданням. Усі ночі під час виборів ми проводимо тут.

Ольга Бєлікова

заступниця начальника управління інформатизації

У 1998 році я прийшла працювати до ЦВК, тоді установі від народження було десь чотири місяці. ЦВК проводила вибори народних депутатів, а я прийшла працювати напередодні, за три дні до голосування. У ніч голосування люди, які працювали вже декілька днів, стомилися й пішли відпочивати. І мене, людину, яка щойно прийшла на роботу, не розуміючи специфіки, лишили чергувати на день. З Божою поміччю я цей день прожила.

Люди, які тут не працюють, не можуть зрозуміти, коли ми кажемо, що в нас надто багато роботи. Я завжди кажу, що нас може зрозуміти тільки та людина, яка пройшла з нами хоча би одну виборчу кампанію. Особливість цієї роботи передбачає виконання завдань у чітко визначені терміни. Партії або кандидати зазвичай досить розслаблені – їм дають на підготовку досить довгі проміжки часу, місяці. Але вони обовʼязково мають це принести в останній день. І так і виходить, що ми то реєструємо кандидатів, то формуємо комісії, то друкуємо бюлетені.

А як у нас ішли вибори: 1998 рік – народних депутатів, 1999 рік – вибори президента, 2000 рік – Всеукраїнський референдум… Щороку вибори. Де міжвиборчий період? Покажіть мені його. У межах наших можливостей ми вже готуємося до наступних виборів. Але які реалії вони нам принесуть, ніхто не знає.

2004 рік – це незабутня річ, у всіх сенсах. На нас ще здійснювався досить високий тиск із вулиці, люди були дуже емоційно заведені. Ми були залежні від настроїв натовпу – йшли на роботу щодня і, власне, не знали, куди ми йдемо, чи повернемося ми додому, чи будемо цілі. Коли натовп стоїть за вікном, і ти не бачиш, де він закінчується… Сімʼї нас, чесно кажучи, відпускали з певним застереженням.

Певні процеси відбувалися й у помешканні, але мене це не хвилювало. У нас працювала Єдина інформаційна система «Вибори», ми переймалися за те, щоби інформація подавалася на сайт вчасно, правдиво й у повному обсязі. Ми завжди старалися показати це в статтях, діаграмах. Це могли бути однотомні або двотомні видання залежно від виборів. Коли закінчувалися вибори, треба було пережити суди. Це обовʼязково. Кожному здається, що, якщо він піде до суду, то навіть якщо не матиме бажаного результату, принаймні, пропіариться. Після судів – підготовки інформаційно-аналітичних видань, це теж велика робота.

Під час виборчої кампанії ми настільки напружені, знервовані. Я тоді кажу людям, мовляв, ви тільки не ображайтеся, вибори закінчаться, і ми знову будемо, як люди. У нас немає регламентів, вихідних, нічого. У нас у дворі завжди чергує «швидка», бо обовʼязково комусь стає кепсько. Тебе кладуть у машину, везуть до лікарні. Ти там тиждень відлежуєшся – і на роботу знову.

Що нас сюди веде? По-перше, у нас спрацьований колектив і шалена відповідальність перед людьми. Якщо я сюди не прийду, це значить, що вдвічі більше навантаження ляже на моїх колег, а якщо так станеться – не факт, що вони витримають фізично. І хто тоді проводитиме вибори?