Де ти працюєшЯ працюю в готелі «Дніпро», який купили за мільярд

The Village Україна в рубриці «Де ти працюєш» розповідають про цікаві нежитлові будинки Києва та людей, які в них працюють.

Я працюю тут із 7 лютого 2020 року, мене запросили підготувати готель до приватизації.

У готельний бізнес я прийшла завдяки своєму батькові, який займався туризмом. Я не хотіла йти в цю сферу, але батько наполіг, аби я вступила на факультет готельного, ресторанного й туристичного бізнесів. Навчання не надто мені подобалося, але після того, як я на 2 курсі університету повезла групу туристів в Африку як гід, зрозуміла, що мені цікаво спробувати себе в готельній сфері. 2005 року відкрився Radisson на Ярвалу – і як тільки я повернулася з подорожі, влаштувалася туди працювати на посаду рецепціоніста.

Через пів року стала team lead на зміні, згодом заступником керівника департаменту, потім нічним аудитором, нічним менеджером, а відтак front-office менеджером. У той час міжнародні готелі почали з’являтися в Києві, як гриби після дощу – наступними були Hyatt та InterContinental. Далі пішла відкривати InterContinental, це був мій перший досвід роботи з командою, що відкривала готель із нуля. Після цього я працювала ще в багатьох інших міжнародних готелях в Україні та за кордоном.

Мені було цікаво подивитися, як працює локальний готель, що в ньому особливого й чим він відрізняється. До того ж основна ціль у роботі для мене – мати челендж. А готель «Дніпро» – дійсно великий челендж: у нього скрутне фінансове становище, застаріла матеріально-технічна база. Мене запросили керувати процесом підготовки до приватизації, а це дуже багато різноманітної роботи – проведення аудитів, екскурсії для потенційних інвесторів і мотивування команди, для якої це великий стрес. Це був чудовий досвід, заради якого я пішла, але моя доля вирішила, що цього замало й дала ще коронавірус. Отже, челендж був подвійний. Але на сьогодні я нітрохи не шкодую.

Про історію готелю «Дніпро» відомо небагато, на жаль. Його будівництво закінчили в 1963 році, а в 1964 – відкрили для гостей. Цікавий факт – це відбулося разом із відкриттям міжнародного авіасполучення аеропорту «Бориспіль».

Якщо з 1964 до 2005 цей готель дійсно переживав період розквіту – тут збиралася вся політична верхівка та зірки, тут був найкращий ресторан і дуже багато гостей – та після того, як міжнародні готелі почали заходити на ринок (першим був Radisson SAS на Ярвалу у 2005 році), ситуація змінилася. Іноземні гості, які приїздили до Києва, побачили, що тут є мережеві готелі, які вони знають, тому почали надавати перевагу їм.

Але в «Дніпра» є свої плюси в порівнянні з іншими готелями. По-перше, коли люди їдуть до нового міста, вони зазвичай йдуть онлайн і відразу обирають опцію «800 метрів від центру» – це наша історія. По-друге, коли вони розуміють, що з вікна їхнього номера відкриватиметься краєвид на Дніпро чи Хрещатик, відразу обирають центральне розташування. Я вважаю, що найбільшим плюсом у цьому готелі завжди була й залишається локація. З якого боку не визирнете з вікна – всюди гарний огляд міста на 360 градусів.

У готелю є постійні клієнти, які зупиняються в нас уже 10 років поспіль, і залишаються задоволені. Близько 70% усіх наших гостей – іноземці. Саме тому ми дуже сильно постраждали під час карантину. Для нас це була взагалі катастрофа – готель був зачинений 2 місяці. Ми не очікували такого, адже «Дніпро» – дійсно дуже цікавий актив, це хороший готель, історично та енергетично важливе місце – поруч Європейська площа, Український дім, Дніпро. Це екосистема для мандрівників, яку необхідно підтримувати.

Ніхто зі співробітників у цей час не працював, просто не було сенсу, адже гостей не було взагалі. На роботу виходили тільки я та декілька спеціалістів, радників, бо аукціон ніхто не скасовував.

Карантинний час був дуже цікавий, адже це новий досвід для готелю – він був повністю порожнім: не було ні гостей, ні персоналу. Коли треба було перейти з одного департаменту в інший чи перевірити номери, відчувала себе, як герой фільму «Сяйво».

Через кризу готель завантажений не повністю, зараз ми продаємо лише 3 поверхи, інші не обслуговуються, хоча в липні ситуація була кращою. Усього в нас працює 115 співробітників, але з такою завантаженістю немає потреби виводити на роботу всіх. У нас працює номерний фонд, рецепція, інженерія та лише один ресторан. Тому співробітники пішли у відпустку за свій рахунок. Із працівників, які виходять на роботу, хтось має завантаженість на повну ставку, хтось на 75%, хтось на 50%.

Проте ще до карантину «Дніпро» переживав не найкращі часи. За минулий рік прибуток готелю становив усього 284 тисячі гривень – це дуже мало. Основна причина в неефективному управлінні. Узагалі готель може отримувати десь 2 мільйони доларів прибутку за рік.

У деяких готелях траплялося, що довгий час усі думали, ніби на стінах висять звичайні картини, а потім проводили оцінку, виявлялося, що це дуже цінний арт. У «Дніпрі» такого не було. Ми провели інвентаризації, але не знайшли якусь цінну картину чи меблі, що коштують неймовірні гроші.

На жаль, інформація про те, в яких номерах тут зупинялися знаменитості, втрачено. Знаю, що свого часу сюди приїздили всі зірки радянських часів, такі як Алла Борисівна, пан Мойсеєв, а також багато хто з політичних осіб.

Історій про готель збереглося не так багато, але мені розповідали, що колись тут зникло світло, при цьому готель був заповнений людьми. Аби гості не почали панікувати та не ходили самі темними коридорами, персонал піднявся на кожен із поверхів зі свічками, заспокоював людей і проводив гостей, якщо їм щось потрібно було. Розповідають, що атмосфера була дуже цікава, неначе в замку Дракули. Того вечора гості вперше та востаннє побачили своїх сусідів по кімнатах у піжамах і нічних сорочках. Аби заспокоїти їх і допомогти зняти стрес, персонал безкоштовно пригощав охочих домашньою горілочкою.

Ресторан «Панорама Клуб»

З 2000-х років головною фішкою готелю став ресторан «Панорама Клуб». Його відкрили набагато пізніше, ніж сам готель, адже на початку 12-го поверху взагалі не було, його добудували в серпні 1995 року. Коли з’явився цей ресторан, він відразу став шалено популярним у Києві та в Україні. По-перше, це був єдиний заклад із такою панорамою на Київ. По-друге, у ньому працювали топові шефи, які отримували нагороди на міжнародних кулінарних конкурсах.

Кажуть, тут подавали найкращу котлету по-київськи у всьому місті. Не можу судити, тому що сама не куштувала, але зі слів працівників знаю, що багато хто приходив сюди навмисно, аби скуштувати цю котлету. Одного разу, під час візиту принца Великої Британії до Києва, його привели в наш ресторан, щоби він спробував тут найкращу котлету по-київськи.

Рівень закладу був дуже серйозний на той час, при цьому майже ніякої конкуренції, тому вся політична еліта, зірки, та й усі люди, які хотіли відчути себе особливими, ставали в чергу, аби поїсти тут. Тут було досить доступно, але престижно. Деякі хлопці, які працюють за баром, розповідали, що й самі записувалися за три тижні вперед, аби отримати тут столик і посидіти із сім’єю. Сьогодні, коли в нас дуже розвинені ринки ресторанів і готельного господарства, є дуже багато конкурентів, заклад уже не такий популярний.

Зараз у ресторані «Панорама Клуб» ми сервіруємо і сніданки, тому всі наші гості мають змогу снідати з таким чудовим краєвидом. Якщо вийти з ресторану та пройти коридором праворуч, ви потрапите на велику терасу. Тут гості можуть насолодитися краєвидом на Хрещатик – більше ви ніде не побачите такого краєвиду.

Ресторан «Дніпро»

Це ресторан на 2 поверсі на 120 посадкових місць. На жаль, зараз він не працює через карантинні обмеження, в першу чергу, а колись тут відбувалися всі урочисті події, бенкети, весілля, на які гості підіймалися до зали красивими сходами.

Праворуч від входу була вбудована фуршетна лінія, де подавали їжу, біля вікна грав піаніст, а посередині зали був танцмайданчик.

Дизайн цього ресторану зробила архітекторка Ірма Каракіс. Стіни вона прикрасила великою кількістю розписаних тарілок. Зараз дизайн зали виглядає дуже тогочасним, але на старих фотографіях можна побачити, що атмосфера там була класна.

З цим рестораном пов’язана цікава історія про одного з працівників готелю, який був місцевою зіркою. Цей хлопець працював консьєржем, він був дуже веселим, харизматичним і великим. Усі тодішні зірки обожнювали його: він міг на рівних розмовляти, жартувати з будь-ким і спілкуватися на будь-яку тему, тож на всі заходи його завжди запрошували як людину, яка всіх розважала. Про нього досі розповідають тут історії, але найбільше мені запам’ятався випадок з одного заходу, на якому чомусь усім стало нудно. Аби розважити людей, він вирішив креативно підійти до виносу торта – зробив це навколішки та під музику, з блюдом на спині. Так він просто врятував свято, бо всі дуже сильно сміялися.

Конференц-зала, або «зала з характером»

Коли я тільки стала тимчасовою виконовачкою обов'язків генерального директора, побачила, що всі дивляться на мене якось з осторогою. Це й не дивно, бо майже всі співробітники не зовсім комфортно себе почували, не знаючи чого саме очікувати від мене. Тож я подумала, що треба якось розрядити атмосферу й підняти «бойовий дух» команди, вирішила, що саме в цьому залі ми будемо проводити ранкові наради. Ми, як лицарі, сідали за цим столом та обговорювали всі важливі питання. Це дуже розслабляло, адже атмосфера була якась напівтеатральна.

Раніше ця зала слугувала для конференцій. А ще до коронавірусу я пропонувала багатьом компаніям проводити тут ігри в «Мафію». Мені здавалося, що це могло б бути дуже атмосферно.

Коли я закінчив училище, приятелі сказали мені: «Пішли попрактикуємося в «Дніпрі», тож спочатку прийшов сюди на практику, а потім отримав постійну роботу.

Я працюю тут уже 15 років і, здається, займав усі можливі позиції. Перша моя робота була офіціантом у залі-ресторані на 2 поверсі. Згодом мій розряд підвищився, бо я добре виконував свої обов’язки, керівництво побачило в мені потенціал. Ще на початку 2000-х у нас була можливість від готелю їздити у Францію, Швейцарію, де нас навчали гарного сервісу. Узагалі тут були дуже високі вимоги до сервісу – якщо щось зробив не так, могли навіть оштрафувати.

Тут зупинялося багато відомих людей: Міла Йовович, різномасні поп- і рок-гурти, такі як «Агата Крісті», Abba, Bonny M., Валерій Меладзе, українські та російські актори, грузинський ансамбль «Сухішвілі» – усіх навіть не згадаю відразу. З багатьма з них сиділи тут біля бару, говорили про життя. Раніше «Дніпро» був одним із найкращих готелів Києва, мало не щодня тут були знаменитості, музиканти, актори, практично вся політична еліта України.

Одного разу тут навіть проходив бал, на який запросили всю еліту, іноземних гостей, посольства. Люди прийшли у фраках і вечірніх сукнях, атмосфера була, як у казці про «Попелюшку». Це було дуже масштабно та захопливо, словами навіть не передати.

За 15 років, що я тут, готель дуже сильно змінився. Коли я прийшов, він був живий: у холі та в ресторані завжди грала жива музика, тут постійно було багато туристів і персоналу – тільки на одній зміні працювали 20 офіціантів. А весь колектив налічував близько 500 людей. Можете тільки уявити собі цей рівень і масштаб.

У нас була дуже велика дружна команда в ті часи. Мені дуже запам’яталися наші великі виїзди: по гриби чи на гру у футбол. Тоді ще не були модними тімбілдинги, а в нас вони вже були. Але цього більше немає, кращі часи готелю залишилися позаду.

Я думаю, що в кожному готелі своя атмосфера, і в «Дніпрі» вона особлива. Щоправда, зараз часи змінилися, це вже не так відчувається. Оскільки готель державний, керівники постійно змінювалися, кожен впроваджував свої порядки й потроху готель ішов на дно. Ніхто особливо не осучаснював готель, не вводив нові технології, хоча здавалося б – готель із 4 зірками. Тож із часом багато крутих професіоналів просто пішли. Я поки залишаюся й чекаю зручного моменту та нових можливостей. А поки просто працюю та насолоджуюся спілкуванням із гостями, завжди отримую від цього якісь враження та емоції.

Я працюю тут із 1998 року – уже 22 роки. Спочатку влаштувався сюди водієм за контрактом, потім почав працювати в штаті, у складі служби безпеки. Ми відповідали за пожежну безпеку й за систему обмеження доступу. Тоді вся наша служба безпеки – це було 4 людини, один начальник служби – він був мало не бог, через якого вирішувалися всі питання. Якщо, наприклад, якийсь швейцар гальмував і не хотів пропускати когось, викликали начальника служби й вирішували це питання. Ось так у ті роки працювала служба безпеки.

За час роботи тут, здається, я переробив усе – і сидів за камерами, і відповідав за систему обмеження доступу, бейджі та електронні карти. Тут у мене вже виросло 5 чи 6 поколінь учнів. Зараз я відповідаю за технічну частину службу безпеки готелю – відеонагляд, систему обмеження доступу та багато іншого. Моє основне завдання – попереджати крадіжки в готелі, порушення внутрішнього порядку та допомагати з усіма питаннями, де я можу бути корисним.

Доволі часто на першому поверсі готелю в барі «Європейський» траплялися спроби крадіжок. Тому служба безпеки дуже ретельно слідкує за цим. Класична ситуація: гість заходить із вулиці в холодний період року, вішає свій верхній одяг на бильце крісла, заходять крадії, вішають свій верхній одяг на бильце з іншого боку, через рукав залазять у кишені відвідувача й витягують звідти гаманець. Це часто практикують навіть зараз.

Щоби такого не траплялося, у холі стоїть охоронець, який слідкує, хто заходить у готель, які речі заносить, що виносить, дивиться, чи не робить хтось підозрілих дій. Наприклад, якщо хтось заходить і сідає дуже близько до інших гостей, коли поруч є вільні столики, та кладе свої речі поруч із речами інших, охоронець може підійти та запропонувати перекласти речі на вільне місце. Або ж просто дивиться на цю людину, щоби вона не змогла нічого вкрасти та просто пішла.

Крадіїв помітно відразу. Зазвичай вони заходять невеликою компанією, починають розмовляти між собою, майже нічого не замовляють, один відволікає офіціанта або бармена, а хтось інший починає «працювати» та обчищає кишені. Але ми це відразу помічаємо.

Колись, ще на початку 2000-х, у готелі жила VIP-персона, що, як кажуть, проінвестувала побудову 12-го поверху. Це була людина, яка володіла 5-зірковими готелями в Австрії. За вказівками тодішньої директорки готелю ми мали за ним наглядати весь час, коли він був на території, а коли виходив із готелю – слідкували за ним до того місця, куди добивали камери. Одного разу, коли він вийшов, його зупинили двоє чоловіків поруч із готелем, там, де зараз стоїть будка з кавою, а раніше розташовувався газетний кіоск. Ми наблизили камери й побачили, що це «кидали», які намагалися його розвести. А в нього в одній кишені в портмоне пачка доларів, а в іншій – пачка євро. Ми вискочили з будівлі та прогнали крадіїв. За це отримали премію від директорки по 500 гривень. А якби ми не відреагували вчасно, службі небезпеки було б непереливки.

Коли я тільки починав працювати тут, було зовсім по-іншому. Окрім бару «Європейський» і ресторану «Панорама», працював ще бар «Мюнхен», де часто грав акордеон і саксофон, у «Панорамі» – рояль. У холі також грали на музичних інструментах, була тільки жива музика, причому щовечора – з 20:00 до 23:00. Зараз уже цього немає.

Мені дуже подобається цей готель, будівля, але за роки роботи я сильно звик до неї – знаю кожен кут і кабінет. Можна розбудити мене посеред ночі – і я покажу, де тут і що розташовано.